ПЛАЧ ЄРЕМІЇ

1. Горе Єрусалиму

1 Яким же самотнім зосталося місто, що було повне люду! Стало немов би вдовою! Воно, що між народами було велике, що князювало над краями, - ось данину платить!

2 Плаче ночами гірко, і сльози його на щоках у нього. З усіх, які його любили, нема нікого, хто б його розважив. Усі його друзі зрадили його, стали для нього ворогами.

3 Юда пішов у неволю по утиску та тяжкім рабстві. Він оселився серед народів, не знайшов спочинку... Усі його гонителі його наздогнали у тіснинах.

4 Дороги на Сіон сумують, ніхто не йде на свята. Всі брами його опустіли, священики його зідхають, дівчата його тужать, і самому йому гірко.

5 Противники його взяли гору, а вороги його щасливі, Господь бо засмутив його за його переступів безліч. Діти його пішли в неволю перед противником.

6 І відійшла від дочки Сіону вся її слава. Князі його немов олені стали, що не знаходять собі паші,
і пленталися без сили перед тими, що гнали їх.

7 Єрусалим пригадує собі у дні злиднів та тривоги всі свої скарби, що мав із давніх-давен, -тепер, коли народ його падає в ворожі руки, а допомоги йому немає; його гнобителі дивилися на нього, сміялися з його руїн.

8 Згрішив, згрішив Єрусалим, тим і зробивсь осоружний! Усі, що його поважали, ним гордують, бо бачили його наготу. Та й сам він теж зідхає і обертається назад.

9 Нечистота його на полах у нього, та він про свій кінець не думав; тому й упав так низько, і втішника не має. Споглянь, о Господи, на мої злидні, бо ворог зростає!

10 Противник простяг свою руку на усі його скарби. Він бачив, як погани ввійшли в його святиню, яким ти заборонив вступати в твою громаду.

11 Увесь його народ зідхає, хліба шукає. Скарби свої вони за харч віддали, щоб відживити душу.
О, зглянься, Господи,й подивися, як я упідлився!

12 Нехай, вас ніколи таке не спіткає, о, всі ви, що дорогою проходите повз! О, гляньте, подивіться, чи є біль, як мій біль, що мені заподіяно, що ним побив мене Господь у день палаючого гніву свого!

13 З висоти він зіслав вогонь у мої кості, і той пожирає. Він сітку розстелив мені під ноги і завернув мене назад. Він завдав мені смутку, - я повсякденно недужий.

14 Ярмо моїх переступів накладено його рукою; і вони, сплетені докупи, тяжать на моїй шиї. Він підбив мою силу. Видав мене Господь їм у руки, я проти них не можу протистати.

15 Усіх моїх хоробрих повалив Господь посеред мене. Він скликав проти мене збори, щоб знищити моїх юнаків. Господь топтав, немов у винотоці, дівицю - дочку Юди.

16 Тому я плачу, і око моє, око проливає сльози, далеко бо від мене мій утішитель, що відживив би мені душу. Діти мої в смутку, бо ворог узяв гору.

17 Сіон простягнув руки, але немає, хто б його розважив. Господь дав наказ проти Якова, щоб вороги його навкруги нього стали. Єрусалим посеред них занечистився.

18 Господь - справедливий, бо я не слухав його слова. О, вчуйте, благаю, всі народи, гляньте на мою муку! Мої дівчата й мої хлопці поволоклися в неволю.

19 Кличу моїх коханців: але вони мене зрадили. Священики мої й мої старші загинуть у місті, шукаючи собі поживи, щоб відживити душу,

20 Зглянься, о Господи, бо мені сумно! Горить у нутрі в мене, серце моє в мені перевернулось, бо я впертий завжди був проти тебе. У полі меч забрав моїх дітей, а вдома - смерть.

21 Почули, що я стогну, - немає, хто б мене розважив. Усі вороги мої почули про моє нещастя та й зраділи, бо ти вчинив це. Коли б ти вже послав той день, що його заповідав, і вони стали такими, як я!

22 Нехай прийде вся їхня злоба перед тебе; обходься з ними так, як обійшовсь ти зо мною за всі мої переступи, бо я стогну без перестання, і серце моє мліє.

ПЛАЧ ЄРЕМІЇ

2. Зруйнування Єрусалиму

1 О як же то у своєму гніві Господь захмарив оту дочку Сіону! Кинув з небес на землю вроду Ізраїля! Не спогадав про свій підніжок у день свого гніву.

2 Зруйнував Господь, не пощадив, усі Якова оселі. Він зруйнував у своїм обуренні твердині дочки Юди, повалив їх на землю; царство з його князями збезчестив.

3 У палкому гніві розбив він усю Ізраїля потугу, відвів назад свою правицю перед супостатом. Він запалив у Якові немов би вогонь горючий, що звідусюди пожирає.

4 Він нап'яв лука свого, немов би ворог, випрямивши правицю, немов би противник, і вибив усе, що миле очам; він на намет дочки Сіону вилив огнем свою досаду.

5 Господь неначе ворогом зробився; він зруйнував Ізраїля, зруйнував усі його палаци, знищив його твердині, збільшив дочці Юди плач і лемент.

6 Він спустошив, неначе сад, шатро своє, знищив свій намет зборів. Господь довів до того, що на Сіоні забуто про свята та суботи; і відкинув у палкому гніві царя та священика.

7 Господь відкинув жертовник свій, знехтував своєю святинею; він видав у ворожі руки мури його будинків. Крик знято в Господньому домі, неначе за якогось свята.

8 Господь намислив розвалити мур дочки Сіону; простягнув мотузку, руки не стримав, щоб не руйнувати; засмутив мур і передмур'я, і вони разом тужать.

9 Запались у землю його ворота, розбив він і зламав його засуви. Цар його з князями між народами, немає закону! Навіть його пророки не мають більш від Господа видіння.

10 Сидять на землі мовчки старі дочки Сіону; посипали собі голови порохом, оперезалися вереттям. Схилили голови додолу дівчата єрусалимські.

11 Очі мої змарніли від сліз, нутро кипить у мене, жовч моя виливається на землю з-за погибелі дочки народу мого, бо діти й немовлята мліють по майданах міських.

12 Просять у матерів своїх: «Хліба! Пити!» І умлівають, мов поранені, по майданах міських і виливають свої душі у материнське лоно.

13 Якого свідка маю тобі дати? До чого мені тебе уподобити, дочко єрусалимська? З чим тебе порівняти, щоб тебе потішити, дівице-дочко сіонська? Рана бо твоя велика, немов море; хто тебе вилікувати може?

14 Пророки твої бачили для тебе видіння пусті й оманливі; не розкривали твого беззаконства, щоб відвернути від тебе неволю; вони для тебе віщували пророцтва пусті та облудні.

15 Сплескують руками над тобою всі перехожі; свищуть, кивають головою над єрусалимською дочкою: «То це те місто, що його звали найбільшою красою, радістю всього світу?»

16 Всі вороги твої на тебе пороззявляли пащеки, свищуть, скрегочуть зубами та примовляють: «Проглинули ми його! Оцього дня ми тільки й чекали! Таки дожили, узріли!»

17 Вчинив Господь те, що задумав, виконав своє слово, що був заповів за днів днедавніх; спустошив без пощади, звеселив ворога над тобою, ріг противників твоїх підніс угору.

18 До Господа взивай зо свого серця, дівице - дочко Сіону! Лий потоком сльози днями й ночами! Не давай собі впину, очей твоїх зіницям не давай спокою!

19 Вставай, голоси уночі з початком кожної сторожі. Вилий водою твоє серце перед лицем Господнім. Здійми до нього твої руки за життя твоїх діток, що мліють з голоду на рогах усіх вулиць.

20 О, зглянься, Господи, й подивися: кому ти учинив так? Щоб жінки та їли плід свій, діток, яких плекали? Щоб у святині в Господній убивано священика й пророка?

21 Лежать на вулицях на землі діти й старі люди. Мої дівчата й мої хлопці від меча полягли; ти убив у день твого гніву, ти мордував без милосердя.

22 Ти поскликав, немов на празник, мої страхіття навкруг мене. В день гніву Господа ніхто не втік, не врятувався. Тих, що я випестила, виховала, винищив мій ворог.

ПЛАЧ ЄРЕМІЇ

3. Скарга; надія; втіха

1 Я - чоловік, що зазнав горя під палицею його гніву.

2 Він вів мене й силував ходити у пітьмі, а не в світлі.

3 Проти мене самого він знову й знову звертає свою руку цілоденно.

4 Він виснажив тіло моє й мою шкіру, він розбив мої кості.

5 Він зводив будову проти мене і оточував мене жовчю та нуждою.

6 Він оселив мене в місцях темних, наче тих, що вже давно померли.

7 Муром обвів мене, щоб я не вийшов; зробив тяжкими мої кайдани.

8 Навіть як я взиваю й допомоги благаю, він відштовхує мою молитву.

9 Дороги мої тесаним камінням закидав, стежки мої викривив він.

10 Ведмедем у засідці зробивсь для мене, левом у сховку.

11 Він збив набік мої дороги, він розірвав мене і обернув на ніщоту.

12 Він нап'яв свого лука і поставив мене стрілі за мету.

13 Дав доступ у моє нутро дітям сагайдака свого.

14 Я став посміховищем для всього мого народу, їх приспівкою цілоденною.

15 Наситив мене гіркотою, і напоїв полином.

16 Він розбив щебенню мої зуби, він повалив мене в попіл.

17 Покинув спокій мою душу, і я забув про щастя.

18 Я мовив: Пропала моя сила, моя на Господа надія!

19 Згадай про мої злидні та мою скорботу, про полин та жовч.

20 Глибоко вбилось усе те мені в пам'ять, і душа моя в мені прибита;

21 Оце пригадую я моєму серцю і тому надіюсь.

22 Ласки Господні не скінчились, не вичерпалось його милосердя.

23 Вони нові щоранку, велика твоя вірність.

24 Господь - мій пай, - моя душа говорить; тому й надіюся на нього,

25 Благий Господь до того, хто його чекає; до душі, яка його шукає.

26 Добре чекати мовчки від Господа спасіння.

27 Добре для людини носити ярмо в юнацтві.

28 Нехай сидить насамоті мовчки, бо він його наклав на нього.

29. Нехай встромить уста свої в порох, ануж: може ще є надія!

30 Нехай наставить тому, хто б'є, щоку, нехай набереться зневаги до наситу!

31 Бо не навіки Господь відкидає.

32 Бо хоч він і засмутить, та знову помилує з доброти своєї великої.

33 Бо він не карає від серця і нерадо засмучує дітей людських.

34 А коли хтось бере під ноги усіх в'язнів країни

35 чи перекручує право людини перед очима Всевишнього,

36 коли ошукує когось у якійсь справі, - хіба Господь того не бачить?

37 Хто щось колись сказав і воно сталось без Господнього веління?

38 Хіба не з уст Всевишнього виходять злидні й нещастя?

39 Чому, поки живе, людина нарікає, чоловік - за кару за гріхи власні?

40 Розвідаймо тільки дороги наші й дізнаймо, повернімося до Господа!

41 Здіймімо серця й руки наші до Бога, що на небі!

42 Ми відпали, збунтувались: ти не простив нам!

43 Огорнув гнівом, гнав нас та убивав немилосердно.

44 Закрив ти себе хмарою, щоб не пройшла молитва.

45 Сміттям та покиддю зробив ти нас серед народів.

46 Всі наші вороги широко уста свої на нас відкрили.

47 Страх і яма нам випала, спустошення й руїна.

48 Потоки вод ллє моє око над руїною дочки народу мого.

49 Око моє стікає без угаву, без перестання,

50 поки Господь з неба не спогляне та не побачить.

51 Око моє печалить мою душу з-за усіх дочок мого міста.

52 Мов пташку, напосілися мене зловити ті, що зо мною ворогують без причини.

53 Життя моє підтяли в ямі й прикидали мене камінням.

54 Води знялися понад голову в мене, і сказав: «Пропав я!»

55 Я візвав твоє ім'я, Господи, із глибокої ями.

56 Почув ти мій голос: «Не затуляй твого вуха від мого стогону, волання мого!»

57 Ти зблизився, коли я візвав до тебе; сказав: «Не бійся!».

58 Ти боронив, о Господи, справи душі моєї; ти викупив моє життя.

59 О Господи, ти бачив мою кривду; розсуди ж мою справу!

60 Ти бачив усю їхню помсту, усі їхні замисли на мене.

61 Ти чув, о Господи, наругу їхню, усі їхні замисли на мене.

62 Уста противників моїх, витівки їхні цілоденне проти мене.

63 Чи вони сидять, чи встають, глянь: я - їхня глумлива пісня.

64 Відплатиш, Господи, їм нагороду за вчинками їхніх рук.

65 Ти їм даси запекле серце; проклін на них твій!

66 Ти гонитимеш їх, о Господи, у гніві і винищиш їх із-під неба.

ПЛАЧ ЄРЕМІЇ

4. Трагедія Єрусалиму під кінець облоги

1 Як потемніло золото, ой, як змінилося золото найліпше! Розкидане святе каміння по рогах усіх вулиць!

2 Сини Сіону дорогії, що їх, немов щире золото, цінували, -ось мають вартість глиняного посуду, роботи ганчарських рук!

3 Навіть шакали дають груди, своїх щеняток годують; дочка ж мого народу стала жорстока, мов струсі в пустині.

4 Язик від спраги в немовлятка до піднебіння прилипає; маленькі дітки просять хліба, та нікому їм дати.

5 Хто споживав ласощі, по вулицях із голоду умліває; а хто на пурпурі був вихований, той тулиться до гною.

6 Безбожність бо дочки народу мого більша, ніж гріх Содому, який зруйновано за хвилину, і руки над тим не трудились.

7 Князі його були над сніг чистіші, вони були від молока біліші, тіло в них було рум'яне над коралі, сафір - їхня шкіра.

8 Обличчя їхнє стало чорніше за вугіль, на вулиці їх не впізнати; шкіра в них до кісток прилипла, засохла, немов задеревіла.

9 Ліпше тим, що від меча полягли, ніж тим, що з голоду загинули; бо ці конали, виснажені, від нестачі плодів з поля.

10 Своїми ж руками ніжні жінки варили власних дітей, що для них за їжу стали тоді, як гинули дочки народу мого.

11 Виладував Господь своє обурення; він вилив палкий гнів свій, запалив вогонь на Сіоні, який пожер його основи.

12 Не вірили царі землі й усі мешканці світу, що супостат і ворог увійде в ворота єрусалимські.

13 А все те за гріхи його пророків, за його священиків переступи, що серед нього проливали кров праведників.

14 Вони, немов сліпі, вулицями блукали, заплямлені кров'ю, так що не можна було приторкнутись до їхньої одежі.

15 «Геть! Нечистий!» - до них кричали. «Геть, геть, не приторкайтесь!» І якщо втікали, блукаючи між народами, не сміли там проживати.

16 Сам Господь порозсівав їх, щоб на них більш не глядіти. Не було до священиків поваги, ані до старших милосердя.

17 Досі виснажуються наші очі, сподіваючись на ту марну допомогу; з наших башт ми виглядали за народом, що не міг спасти нас.

18 І вони підглядали наші кроки, так, що ми не могли ходити по майданах. Близько кінець наш, сповнились дні наші, бо надійшов кінець наш!

19 Ті, що нас гнали, були прудкіші, ніж орли попід небесами; вони по горах за нами гнались, у пустині на нас засідали.

20 Дух наших ніздер, помазаник Господній, потрапив у їхні ями. Про нього ми казали: «Під його тінню житимемо посеред народів.»

21 Радуйся й веселись, дочко едомська, що живеш у краї Уц! Прийде й до тебе чаша, вп'єшся і ти та й засвітиш тілом.

22 Скінчилась кара за твоє беззаконство, о дочко сіонська, він не займе тебе більше в полон! Твої ж провини, о дочко едомська, і гріхи твої викриє він, покарає!

ПЛАЧ ЄРЕМІЇ

5. Звернення до Господа

1 Згадай, о Господи, що сталося з нами! Глянь, подивись на наругу нашу!

2 Спадщина наша припала зайдам, доми наші - чужинцям.

3 Ми сироти без батька, і, а наші матері немов удовиці.

4 Воду нашу за гроші п'ємо, дрова наші набуваємо за плату.

5 Ярмо в нас на шиї, нами поганяють; працюємо, нема нам відпочинку.

6 Ми до Єгипту простягаєм руку та до Ашшуру, щоб насититись хлібом.

7 Батьки наші згрішили, та їх нема вже, а ми несемо кару за їхні беззаконства.

8 Раби над нами вередують, і нікому нас визволити з їхніх рук.

9 Ціною нашого життя здобуваємо хліб свій, наражені мечеві пустині.

10 Шкіра на нас, як піч, гаряча від пекучої голоднечі.

11 Жінок знечещено в Сіоні, дівчат - у містах юдейських.

12 Повішено князів їхніми руками, обличчя старших не поважано.

13 Хлопці носили жорна, а діти спотикались під дровами.

14 Старші в воротях уже більш не сідають, хлопці вже більш не бавляться.

15 Погасла радість у нашім серці, танки наші на жалобу змінились.

16 Вінець упав з голови в нас. Ой, горе нам, бо ми згрішили!

17 От чому серце ниє у нас, ось чому в очах у нас потемніло.

18 Бо гора Сіон опустіла, лисиці бродять по ній!

19 Ти ж, Господи, повіки перебуваєш; престол твій з роду й до роду.

20 Чому ти нас назавжди забуваєш і нас так надовго покидаєш?

21 Наверни нас, Господи, до себе, і ми повернемось: обнови наші дні, як було колись.

22 Невже ти зовсім нас відкинув, на нас без міри прогнівався?