Буття 1

1 У початку сотворив Бог небо та землю.

2 Земля ж була пуста і пустошня, і темрява лежала над безоднею; і дух Божий ширяв понад водами.

3 І рече Бог: Настань, сьвіте! І настав сьвіт.

4 І бачив Бог сьвіт, що воно добре; та й розлучив сьвіт із темрявою.

5 І назве Бог сьвіт день, а темряву назве ніч. І був вечір, і був ранок; день первий.

6 І рече Бог: Нехай проміж водами постане твердь, і розлучає води з водами! І сталось тако.

7 І сотворив Бог твердь; і розлучив Бог воду, що була під твердею, із водою, що була понад твердею.

8 І назве Бог твердь небо. І був вечір, і був ранок; день другий.

9 І рече Бог: Зберись, водо, що попід небом, ув одно місце, і появися суходоле. І сталось тако.

10 І назве Бог суходіл земля, а згромадженє вод назве море. І бачив Бог, що добре.

11 І рече Бог: Нехай проростить земля биллє травне, зело з насїннями і дерево плодовите, плодюще по свойму родові, щоб його насїннє було в йому. І сталось тако.

12 І вивела земля биллє травне, зело з насїннями і дерево плодовите, плодюще по свойму родові, що його насїння було в йому по свойму родові. І бачив Бог, що добре.

13 І був вечір, і був ранок; день трейтїй.

14 І рече Бог: Постаньте сьвітила, на твердї небесній розлучати день із ніччю, і бувайте знаменнями на ознаку впливочасу і днїв і років.

15 І бувши сьвітилами на твердї небесній, сьвітїте по землї. І сталось тако.

16 І сотворив Бог два сьвітила великі: сьвітило велике правити днем, і сьвітило менше правити ніччю, і зорі.

17 І поставив їх Бог на твердї небесній сьвітити на землю.

18 І правити днем і ніччю, і розлучати сьвіт із темрявою. І бачив Бог, що добре.

19 І був вечір, і був ранок; день четвертий.

20 І рече Бог: Заграйте, води, душами живими, і полинь, птаство, над землею попід небесною твердю.

21 І сотворив Бог чудища великі і усяку душу живу повзючу, що заграла ними вода, по родові їх, і всяке птаство пернате. І бачив Бог, що добре.

22 І благословив їх Бог, і глаголе: Плодїтеся і множтеся і сповняйте воду в морях, і птаство нехай множиться на землї.

23 І був вечір, і був ранок; день пятий.

24 І рече Бог: Виведи, земле, душу живу по роду їх, четверонога і повзюче і дикого зьвіра, по родові їх. І сталось так.

25 І сотворив Бог зьвірє земне по родові їх, і скотину по родові й усе повзюче по родові їх. І бачив Бог, що добре.

26 І рече Бог: Сотворимо чоловіка в наш образ і в подобу, і нехай панує над рибою морською, і над птаством небесним, і над скотиною, і над усяким диким зьвірєм, і над усяким гадом, що лазить по землї.

27 І сотворив Бог чоловіка в свій образ, ув образ Божий сотворив його, як чоловіка і жінку сотворив їх.

28 І благословив їх Бог, і рече до них Бог: Плодїтеся і намножуйтесь, і сповнюйте землю і підневолюйте її, і пануйте над рибою морською і над птаством небесним і над усїм зьвірєм, що гасає по землї.

29 І рече Бог: Оце ж дав я вам усяке зело з насїннями, яке нї росте на землї, та й усяке дерево, що має в собі плід родющий насїннє; се нехай вам на харч.

30 І всякому зьвірові земному, і всякому птаству небесному, і всьому повзючому по землї, усякій душі живій, призначив я всяку траву й зело на харч. І сталось тако.

31 І бачив Бог, що все, що сотворив, було вельми добре. І був вечір, і був ранок; день шестий.


Буття 2

1 Так докіньчено небеса й землю з усїм войнством їх.

2 І докіньчив Бог шестого дня дїло своє, що сотворив; і почив на семий день від усього дїла, що сотворив.

3 І благословив Бог день семий, і з'ясував його сьвятим: того бо дня спочив од усїх дїл своїх, які вчинив і зробив.

4 Се початок настання небес і землї, як сотворено їх, того часу, як сотворив Господь землю і небо,

5 Не було ще на землї нїякої рослини на полях, і не росло ще нїяке зело на полях; бо Господь Бог не повелїв іще дощувати на землю, і не було ще там людей порати землю.

6 Виходила ж імла з землї і напувала всю верховину на суходолї.

7 І создав Господь Бог чоловіка з землї польової, і вдихнув йому в ноздрі живе диханнє. І став чоловік душею живою.

8 І насадив Бог сад у Едемі на востоцї, та й осадив там чоловіка, що создав.

9 І зростив Господь Бог усяке дерево із землї, принадне на погляд і смашне плодом своїм, і дерево жизняне посеред саду, і дерево познавання добра й зла.

10 І ріка виходить із Едему на поливаннє саду, а потім розлучається чотирма течіями.

11 Імя первої Пизон; ся обтекає всю Гавила землю, де знаходять золото.

12 А золото в тій землї предобре. Там знаходять і бедола-смолу і камінь оникс.

13 А друга річка зветься Гигон; ся обтекає всю Куш землю.

14 А трейтя зветься Гиддекель; се та річка, що йде на схід соньця від Ассура. А четверта річка, се Евфрат.

15 І взяв Господь Бог чоловіка та й осадив його в Едемському саду порати його і доглядати.

16 І заповідав Господь Бог чоловікові, глаголючи: З усякого древа в саду-раї можна тобі по вподобі їсти.

17 З того ж дерева, що дає знаттє доброго й лихого, з того не важитимешся їсти, ато вмреш певно того ж дня, як скоштуєш із його.

18 І рече Господь Бог: Не добре чоловікові бути самому; сотворимо йому таку поміч, щоб до пари була йому.

19 І сотворив Господь Бог із землї всякого зьвіря польового і всяке птаство небесне, і привів їх до чоловіка побачити, як він зватиме їх, і як нї назвав би чоловік їх живі душі, так щоби мусїли вони зватись.

20 І подавав чоловік назви всякій скотинї, і птаству небесному, і всякому польовому зьвірові, та про чоловіка не знайшлось такої помочі, щоб до пари була йому.

21 І попустив Господь Бог твердому сну обняти чоловіка, і як заснув, узяв одно з його ребер, та й затулив його місце тїлом.

22 І создав Господь Бог женщину з ребра, що взяв од чоловіка, та й привів її до чоловіка.

23 І каже чоловік: Се ж кість од костей моїх і тїло від тїла мого. Мусить вона зватись людина; бо її взято з чоловіка.

24 Тим оставить чоловік отця свого й матїр свою та й прилїпиться до жони своєї, і будуть удвох тїлом одним.

25 І були обоє нагі, чоловік і жона його, і не соромились.


Буття 3

1 Змій же був хитріщий над усякого польового зьвіра, що Господь Бог создав. І каже він жіньцї: Чи справдї Бог сказав: Не мусите їсти нї з якого дерева райського? І каже жінка змієві: З усякого дерева райського їсти мемо,

2 З плоду ж дерева, що серед раю, рече Бог, не їжте з його, анї доторкати метесь до нього, ато помрете.

3 І каже змій жіньцї: Нї бо, не помрете.

4 А се Бог знає, що скоро попоїсте з нього, відкриються вам очі, і будете як боги, знающі добре й лукаве.

5 І вбачала жінка, що добре дерево на їду, і принадне очима дивитись і надило тим, щоб усе знати; і взяла плоду з його та й скоштувала, і дала чоловікові свойму з собою, і скоштували.

6 І відкрились їм обом очі, і схаменулись вони, що були нагі; і позшивали листя смоковне, та й поробили пояси.

7 І почули глас Господа Бога ходячого в раї по прохолодї, і поховались чоловік і жінка його від лиця Господа Бога посеред райського дерева.

8 І покликне Господь Бог до чоловіка, і рече йому: Де єси?

9 І каже він: Голос почув я твій у саду та й злякавсь, тим що наг, та й сховавсь.

10 І рече він: Хто з'ясував тобі, що наг єси? Хиба скоштував з того древа, що заповідав я тобі з одного сього не їсти?

11 І каже чоловік: Жінка, що дав єси бути зо мною, вона дала менї з дерева, я й попоїв.

12 І рече Господь Бог жіньцї: Що ти вкоїла? І каже жінка: Змій спокусив мене, я й скоштувала.

13 І рече Господь Бог змієві: За те, що вдїяв таке, проклят єси між усїма скотами, і між усїм зьвірєм польовим. Лазити меш поповза, човгати меш на грудях твоїх і на череві ходити меш, і їсти меш землю по всї днї життя твого.

14 І положу ворогуваннє між тобою й жінкою і між насїннєм твоїм і насїннєм її, воно рощавлювати ме тобі голову, ти ж упивати мешся йому в пяту.

15 А жінцї рече: Наготую тобі муки в вагонїннях твоїх; мучившись роджати меш дїти, а до мужа твого поривати ме тебе, він же панувати ме над тобою.

16 І чоловікові рече: Що послухав єси гласу жени твоєї та попоїв з того дерева, що заповідав я сього єдиного не їсти, проклята земля задля тебе; в печалї і тузї харчувати мешся з неї по всї днї живота твого.

17 Тернину да осет родитиме вона тобі, і їстимеш польове зело.

18 У поту лиця твого їстимеш хлїб твій, аж покіль вернешся в землю, що з неї й узято тебе. Земля бо єси і землею візьмешся.

19 І дав чоловік жіньцї своїй імя Ева: бо вона мати всїх живих.

20 І поробив Господь Бог чоловікові й жіньцї його одежу із шкір та й зодїг їх.

21 І рече Господь Бог: Оце і чоловік став як один ізміж нас, зрозумівши добре й лукаве, і тепер коли б не простїг руку свою, та не взяв із древа животового, да не попоїв, і не став жити во вік.

22 І вислав його Господь Бог із саду Едену порати землю, що з неї й узятий.

23 І вигнав чоловіка. І поставив на востоцї за садом Еденом херовимів з поломяними голими мечами обертасами стерегти дорогу до животового древа.


Буття 4

1 І взнав чоловік Еву, жінку свою, і завагонївши вона, вродила Каїна і промовила: Придбала я людину з Божої ласки.

2 Потім уродила брата його, Абеля. І був Абель вівчар, Каїн же пахарь.

3 І сталось по якомусь часї, що Каїн приносив Господеві жертву з польового вроджаю.

4 Абель же приносив принос од перваків овечих ситеньких. І споглянув Господь на Абеля і на дар його;

5 На Каїна ж і на його жертву не споглянув. І взлився Каїн, і змарнїв.

6 І рече Господь Каїнові: Чого ти злишся, і чого змарнїв?

7 Коли чиниш добре, дак і лице весело позирає; коли ж чиниш не добре, дак на тебе гріх чигає в порозї, щоб одолїти; ти ж мусиш панувати над ним.

8 Озветься ж Каїн до Абеля, брата свого: Ходїмо в поле. І як були вони в полї, напав Каїн на брата свого Абеля та й убив його.

9 І рече Господь Каїнові: Де твій брат? А він каже: Не знаю. Хиба я сторож брата мого?

10 І рече: Що вкоїв єси? Слухай, се голосить кров брата твого до мене з землї.

11 Оце ж проклят єси прогоном із землї, що роззявила уста свої пити кров брата твого з руки твоєї.

12 Як порати меш землю, не давати ме вже з сього часу вона тобі нїякої користї. Волоцюгою й утїкачем будеш на землї.

13 І відказав Каїн Господеві: Не перебути менї того, що наробив провиною моєю.

14 Женеш оце мене з землї, і від лиця твого ховати мусь, і буду волоцюгою й утїкачем на землї і, хто зустріне мене, той і вбє мене.

15 І рече йому Бог: Тим же то, хто б убив Каїна, на того впаде помста всемеро.

16 І положив Господь знак на Каїні, щоб не вбивав його, хто зустріне його. І зійшов Каїн од обличчя Господнього, і пробував у Нод-землї, на востоцї 'д Едену.

17 І взнав Каїн жінку свою, і завагонїла вона, і вродила Геноха. Він же збудував місто в імя сина свого Геноха.

18 Генохові же породивсь Ірад, а Ірад появив Мегуяеля, а Мегуяель появив Ламеха.

19 І взяв собі Ламех дві жінки: одна на ймя була Ада, а друга на ймя була Зилла.

20 І вродила Ада Ябаля. Сей був батько тих, що живуть шатрами і держять скотину.

21 А брат його на імя був Юбаль. Сей був батько охочих до гусель та до сопілки.

22 Зилла ж і та вродила Тубаль-Каїна, праотця всїх тих, що кують мідь і залїзо. Сестра ж Тубаль-Каїнова Ноема.

23 І каже Ламех жінкам своїм: Ой Зилло й Адо, кохані жінки Ламешихи! Слухайте, що я скажу вам, чуйте слово певне. Коли б за болючу рану вбив я чоловіка, коли б за синяк одвдячив парубкові смертю, -

24 Кара б сталась за Каїна в семеро хто вбив би, за Ламеха ж у сїмдесять і сїм раз би сталась.

25 І взнав Адам жінку свою знов, і вродила вона сина і дала йому імя Сет: Воскресив бо каже, менї Бог потомство замість Абеля, що вбив Каїн.

26 І Сетові те ж появлено сина і назве він імя йому Енос. Тодї почали призивати імя Господнє.


Буття 5

1 Се книга роду Адамового: У той день, як сотворив Бог чоловіка, в образ Божий сотворив його.

2 Мужа і жену сотворив їх, і благословив їх і нарече назву їм людина в той день, як сотворив їх.

3 Поживши ж Адам двісьтї і трийцять год, появив сина в свій вид і в свій образ і дав імя йому Сет.

4 Віку Адамового після того, як появив Сета, було вісїм сот год, і появив сини й дочки.

5 А всього віку Адамового було девять сот і трийцять год, і вмер.

6 Як було ж Сетові сто і пять год, появив Еноса.

7 Як родився ж Енос, жив іще Сет вісїм сот і сїм год, і появив сини і дочки.

8 А всього віку Сетового було девять сот і дванайцять год, і вмер.

9 Як було ж Еносові девятьдесять год, появив Кенана.

10 І прожив Енос, появивши Кенана, вісїм сот і пятнайцять год, і появив сини і дочки.

11 А всього віку Еносового девятьсот і пять год, і вмер.

12 Як було ж Кенанові сїмдесять год, появив Магалалеля.

13 І прожив Кенан появивши Магалалеля вісїм сот і сорок год, і появив сини і дочки.

14 А всього віку Кенанового було девятьсот і десять год, і вмер.

15 І прожив Магалалель шісьдесять і пять год, і появив Яреда.

16 І прожив Магалалель появивши Яреда вісїм сот і трийцять год, і появив сини і дочки.

17 А всього віку Магалалелевого було вісїм сот і девятьдесять і пять і вмер.

18 І прожив Яред сто і шісьдесять і два годи, і появив Геноха.

19 І прожив Яред, появивши Геноха, вісїм сот год, і появив сини і дочки.

20 А всього віку Яредового було девятьсот і шісьдесять і два годи, і вмер.

21 І прожив Генох шісьдесять і пять год, і появив Метусалу.

22 І ходив Генох з Богом, появивши Метусалу, три ста год, і появив сини і дочки.

23 А всього віку Генохового було триста і шісьдесять і пять год.

24 І ходив Генох з Богом, і не стало його: бо взяв його Бог.

25 І прожив Метусала сто і вісїм десять год, і появив Ламеха.

26 І прожив Метусала появивши Ламеха сїм сот і вісїмдесять і два годи, і появив сини і дочки.

27 А всього віку Метусалового було девятьсот і шісьдесять і девять, і вмер.

28 І прожив Ламех сто і вісїмдесять і два годи, і появив сина.

29 І дав йому імя Нояг, каже бо: Сей розважати ме нас у працї нашій та в знемозї рук наших, як поратимем землю, що прокляв Господь Бог.

30 І жив Ламех появивши Нояга пятьсот і девятьдесять і пять год, і появив сини і дочки.

31 А всього віку Ламехового було сїм сот і сїмдесять і сїм год, і вмер.

32 Як було ж Ноягові пятьсот год віку, появив Сема, Хама і Яфета.


Буття 6

1 Як почали ж люде намножуватись на землї та понароджувалось дочок у їх,

2 Тодї сини Божі, бачивши, що в синів чоловічих дочки хороші, брали їх за жінок, хто котору вподобав.

3 І рече Господь: Не буде мій дух переважувати в людинї до віку, бо вона тїло; дак нехай віку людського буде сто і двайцять год.

4 Були тодї на землї велетьнї, та й навпосьлї, як сини Божі горнулись до дочок чоловічих, а вони їм роджали. Се ті потужники, що з давнїх давен бували високо вславлені.

5 Як же побачив Бог, що ледарство людське було велике на землї, а люде дбають повсячасно тільки про лихе,

6 Дак жалкував Господь, що сотворив чоловіка на землї, тай журився тяжко.

7 І рече Бог: Вигублю чоловіка, що із землї, як чоловіка, так і скотину, і лазюче і летюче: бо взяла мене досада, що посоздавав їх.

8 Нояг же здобувся на ласку в Господа.

9 Оце ж Ноягова й постань. Нояг був праведний чоловяга, без гріха між сучасниками своїми. Нояг ходив з Богом.

10 І появив Нояг три сини: Сема, Хама і Яфета.

11 Земля ж попсувалась перед Богом, і сповнилась насильством земля.

12 І споглянув Бог на землю, аж вона зопсувалась: бо зопсувало всяке тїло свою путь на землї.

13 І рече Бог Ноягові: Конець усякому тїлу прийшов перед мене: бо землю сповнено насильством од них. Оце ж хочу їх викоренити з землї.

14 Зроби собі ковчег із соснового дерева; гнїзда поробиш у ковчезї та й посмолиш його з середини і надвору смолою.

15 А зробиш ковчег тако: трох сот локот завдовжки ковчег, і пятьдесять локот завширшки, а трийцять локот заввишки.

16 Просьвіт зробиш у ковчезї і зведеш його в локіть угорі; двері ж у ковчезї зробиш із боку, а житла у два і у три поверхи робити меш.

17 Я ж оце наведу потоп, воду на землю, щоб вигубити всяке тїло, що є в її живий дух попід небесами, і все, що є на землї, повиздихає.

18 І поставлю заповіт (умову) з тобою: Ввійдеш у ковчег ти і синове твої і жена твоя і жени синів твоїх з тобою.

19 І од усякого живого і од усякого тїла по двоє од усїх уведеш у ковчег, щоб живими остались з тобою: самець і самиця будуть.

20 Од усього птаства по роду, і од усякої скотини по роду, і од усього лазючого, що човгає по землї по роду їх; двоє од усякого ввійдуть у ковчег до тебе, щоб зостались живими. Ти ж возьми всякої харчі собі, щоб мали ви що їсти.

21 І вчинив Нояг усе, що запові- дав йому Господь, і притьма так учинив.


Буття 7

1 І рече Бог до Нояга: Увійди сам і ввесь дом твій у ковчег; бо тебе вбачав я праведним передо мною в сьому родї.

2 Від усякої ж скотини чистої введи до себе по семеро, самця і самицю, від скотини ж нечистої по парі, самця і самицю,

3 І від птаства небесного по семеро, самця і самицю, щоб насїннє живе переховати по всїй землї.

4 Ще бо сїм день, і дощувати му на землю сорок день і сорок ночей, та й вигублю з лиця землї всяке живе, що сотворив.

5 І вчинив Нояг усе, що заповідав йому Господь Бог.

6 Ноягові ж було шістьсот год, як стався потоп водний на землї.

7 І ввійшов Нояг, і сини його, і жінка його, і жінки синів його з ними у ковчег задля води потопньої.

8 І з чистої скотини і з скотини нечистої і з птаства і з усього лазючого поповза по землї,

9 По парі ввійшло до Нояга в ковчег, самець і самиця, як заповідав Бог Ноягові.

10 І сталось по семи днях, що вода потопня поняла землю.

11 В шести сотьньому роцї Ноягового віку, другого місяця, на сїмнайцятий день місяця, того ж дня, порозверзались усї жерела великої безоднї, і хляби (вікна) небесні повідчинялись.

12 І лило на землю сорок день і сорок ночей.

13 Того дня ввійшов Нояг, Сем, Хам і Яфет, сини Ноягові, і жінка Ноягова і троє жінок синів його з ним у ковчег;

14 Вони і усяка животина по свойму роду, і всяка скотина по кодлу, і усяке лазюче поповза, що човгає по землї по кодлу свойму, і всяке птаство пернате.

15 Поввіходили до Нояга у ковчег по парі усякого тїла, що в йому є живий дух.

16 І входячі були самець і самиця од усякого тїла, як заповідав йому Бог. І зачинив Господь Бог ковчег ізнадвору.

17 І затоплювало землю сорок день, і прибувало води, і підіймало ковчег у гору над землею.

18 І впотужнювалась вода, і прибувала велико на землї, і носився ковчег по водї.

19 І впотужнювалась вода на землї несказанно, і поняла всї високі гори, попід небесами.

20 Прибула понад ними вода на пятнайцять локот, і поняла всї високі гори.

21 І повиздихало всяке тїло, що двигалось по землї, і з птаства і з скотини, і з зьвіра, і з усякого лазючого поповза по землї і всяка людина.

22 Усе, в чого було диханнє і все, що було на сусї, повиздихало.

23 І погинуло все живе, що було на земному лицї, погинуло, і людина і скотина і лазюче поповза, і птаство небесне, і вигублено все те на землї, і зоставсь Нояг один да те, що було з ним у ковчезї.

24 І впотужнювалась вода на землї сто і пятдесять день.


Буття 8

1 І спогадав Бог Нояга і все живе і всяку скотину з ним у ковчезї, і навів Бог вітра на землю, і перестало дощувати.

2 І позамикались жерела в безоднї і хляби небесні, і зупинився дощ із неба.

3 І вертались води з землї без перестану, і як уплило сто і пятдесять день, стала вода посякати.

4 І зупинився ковчег у сьомому місяцї, на сїмнайцятий день місяця, на горі Арарацькій.

5 І вбувало води більше та більше до десятого місяця, а в десятому місяцї на первий день місяця стало видко верхи по горах.

6 І сталось по сорока днях, що відчинив Нояг вікно в ковчезї, що був зробив.

7 І випустив крука, і лїтав той сюди й сюди, закіль посякла вода на землї.

8 Опісля випустив голубицю від себе, щоб довідатись, чи вода спала з земного виду.

9 Та не знайшла голубиця відпочинку нозї своїй, та й вернулась до його в ковчег: бо вода поняла вид усїєї землї. І простїг він руку тай узяв її до себе в ковчег.

10 І пождав ще других сїм день, та ізнов послав голубицю з ковчега.

11 І прилетїла голубка надвечір до його, колиж се - оливний листок у неї в дзьобочку. І дознавсь Нояг, що вода уступила з виду земного.

12 І зождав іще других сїм день, та й послав знов голубицю, і не вернулась уже до його тодї.

13 І сталось у шістьсот первому роцї на первий день первого місяця, що посякла вода на землї. І зняв тодї Нояг кришу в ковчезї, і споглянув, аж се - вид земний уже сухий,

14 А в другому місяцї на двайцять сьомий день місяця земля стужавіла.

15 І рече Господь Бог Ноягові, глаголючи:

16 Вийди з ковчега сам і жона твоя і сини твої, і жени синів твоїх з тобою.

17 І всяку животину, що з тобою і всяке тїло від птаства і від скотини і з усякого лазючого поповза по землї повиводь із собою; і плодїтесь і намножуйтесь на землї.

18 І вийшов Нояг і сини його, і жінка його, і синів його жінки з ним.

19 Усяка животина, всяке лазюче поповза по кодлах своїх повиходило з ковчега.

20 І спорудив Нояг жертівника Господеві, і взяв з усякої чистої животини і з усякої чистої птицї та й принїс у всепаленнє на жертівник.

21 І понюхав Господь любих пахощів, і рече: Не проклинати му вже більше землї за чоловіка; бо надих людського серця злющий з молодощів його; і не вигублювати му вже більш усього живого, як учинив.

22 Покіль земля землею, сїйба й жнива, холоднеча й спека, лїто й весна, день і ніч не перестануть.


Буття 9

1 І благословив Бог Нояга і сини його, і рече їм: Бувайте плодющі і намножуйтесь і залюднюйте землю.

2 І страх і ляк перед вами нехай находить на всяку животину земну, і на всяке птаство небесне, і на все лазюче по землї, і на всяку рибу морську. На поталу вам подав я їх.

3 Усяке двигуще, що живе на землї, буде ваша їда; як зело травяне подаю вам усе.

4 Тілько мясива з його кровю, душею, щоб не їли.

5 Крові бо вашої, душ ваших, вимагатиму, на всякій животинї мститимусь за неї і допевнятимусь душі людської від руки чоловіка, від руки брата його.

6 Хто проллє кров людську, того кров теж проливати ме чоловік: бо в образ Божий сотворив Бог чоловіка.

7 Ви ж росплоджуйтесь і намножуйтесь, буяйте по землї і множтесь по її.

8 І рече Бог Ноягові та синам його з ним, глаголючи:

9 Ось я поставляю заповіт мій з вами і з вашим потомством по вас.

10 І з усякою душею живою, що з вами, з птаством і скотиною, і з усїм живим на землї, що з вами буде, з усїма, що повиходили з ковчега.

11 І постановлю заповіт мій з вами: що нїяке тїло не вимре вже од потопньої води, і не буде вже потопу водного, щоб спустошити всю землю.

12 І рече Господь Бог Ноягові: Ось вам знаменнє заповіту, що я дав між мною і вами і між усякою живою душею, яка єсть з вами в роди вічні:

13 Райдугr мою покладаю в хмарі, щоб вона була знаменом заповіту між мною і землею.

14 І станеться, як наведу хмари понад землею, що з'явиться веселка моя в хмарі.

15 І спогадаю заповіт мій, що постав між мною і вами, і між усякою живою душею в усякому тїлї: що не буде вже води потопньої на погибель усякому тїлу.

16 А буде райдугw моя в хмарі, і дивитись му на її, щоб спогадати заповіт вічний між Богом і землею, і між усякою живою душею і всяким тїлом, яке єсть на землї.

17 І рече Бог Ноягові: Се знаменнє вмови, що постановив я проміж мною і усяким тїлом, яке єсть на землї.

18 Сини ж Ноягові, що повиходили з ковчега, були: Сем, Хам і Яфет. Хам же був отець Канаанів.

19 Троє сих сини Ноягові, і від них порозсївались люде по всїй землї.

20 І почав Нояг бути ратаєм на землї і насадив виноград.

21 І пив вино, та й упився і лежав обнаживши ся у наметї свойму.

22 І побачив Хам, отець Канаанів, наготу батька свого, і вийшовши геть оповідав обом братам своїм.

23 І взявши Сем та Яфет гуню, накинули її на плечі собі та й ійшли дивлячись назад, і прикрили наготу батька свого, а лиця їх дивились назад, і наготи батькової не бачили вони.

24 Отверезився ж Нояг од хмелю свого, та й довідався, що вчинив йому підстарший син його,

25 І рече: Ой щоб же ти долї не мав, Канаане! Рабом що найнисшим служити меш браттї.

26 Хвала Господеві! Се Бог мого Сема. А ти, Канаане, рабом у них будеш.

27 Розшируй Яфета і дай йому, Боже, седїти у Сема, у брата в наметї, а ти, Канаане, рабом у них будеш.

28 І пожив Нояг по потопі триста і пятдесять год;

29 І було всїх днїв Ноягових років деватьсот пятьдесять, і вмер.


Буття 10

1 Се ж постань синів Ноягових, Сема, Хама та Яфета, і понароджувались їм сини по потопі.

2 Сини Яфетові: Гомер та Магог, та Мадай, та Яван да Тубал, та Месех, да Тирас.

3 А сини Гомерові: Аскеназ та Рифат та Тогарма.

4 А сини Яванові: Елиса, да Тарсис, Киттим та Доданим.

5 Від сих розселились люде в країнах невірних, по землях своїх, по мовах своїх, по родинах своїх, по племенах своїх.

6 А сини Хамові: Куш та Мизраїм, да Фут, да Канаан.

7 А сини Кушові: Себа та Гавила, да Сабта, да Рахма, да Сабтека; а сини Рахмові: Шеба та Дедан.

8 І появив Куш Нимрода. Сей почав бути велетнем на землї.

9 Сей був велетень ловець перед Господом; тим і мовляли: як Нимрод, велетень ловець перед Господом.

10 Царюваннє ж його роспростерлось на Бабилон, і Ерех, і Аккад, і Калне у Синеяр землї.

11 Із тієї землї вийшов Ассур, та й збудовав Ниневу і Регобод-Ір, і Калаг,

12 І Резен між Ниневою і Калагом; було то місто велике.

13 Від Мизраїма родились Людій, Анамій, Легавій і Нафтухій,

14 І Патрусїй, Каслугій, від котрих пійшли Филистимцї, да Кафторій.

15 Від Канаана ж родились Зидон, його перворідень, та Хет,

16 Євусій, та Аморій, та Гергасїй,

17 Та Гевій, да Аркей, да Синей,

18 Та Арвадїй, та Земарій, да Гаматїй; а потім розродились родини Канаанські.

19 А займище Кананеїв сягало від Сидону до Герару, до Гази, до Содому і Гоморри й Адами й Зевоіму аж до Лаши.

20 Се сини Хамові по їх родинах, і мовах, і землях, і племіннях.

21 І Семові, праотцеві всїх дїтей Еберових, братові Яфетовому старшому, понароджувались сини.

22 Сини Семові: Елам, та Ассур, та Арфаксад, та Люд, та й Арам.

23 А сини Арамові: Уз да Хул, да Гетер, да Маш.

24 Арфаксад же появив Салу, а Сала появив Ебера.

25 А Еберові вроджено два сини; одного звали Фалек, бо за його життя земля була подїлена, а брата його на імя звали Йоктан.

26 А Йоктан появив Алмодада та Шалефа, та Газармавета да Єраха,

27 Та Гадорама, та Узала, та Диклу,

28 Обаля, та Абимавеля, та Шеву,

29 Та Офира, та Гавилу, та Йовава. Всї 'ці сини Йоктанові.

30 А поосїдали вони від Мешари до Сефари гори, що на схід соньця.

31 Се сини Семові по їх родинах, мовах, по їх займищах, по їх народовинах.

32 Се роди синів Ноягових по їх свояцтвах, по їх племіннях; і від них порозходились народи по землї після потопу.


Буття 11

1 І була вся земля мова одна і слово одно.

2 І сталось, як мандрували вони від схід соньця, що знайшли поділлє в Синеяр землї, та й осїлись там.

3 І мовляли одно 'дному: Нумо лишень робити цеглу та випалювати. І була в їх цегла за камінь а земляна смола за вапну.

4 І мовляли: Нумо споруджувати місто із баштою, щоб її верх був до небес, і зробімо собі память, щоб не розпорошитись нам по всїй землї.

5 І зійшов Господь побачити город і башту, що споруджували сини чоловічі.

6 І рече Господь: Оце ж рід один, мова одна в усїх, а се тільки почин їх заходу коло працї; і тепер нїщо їх не зупинить нї від чого, що задумали зробити.

7 Зійдемо ж униз та помішаємо їх мову, щоб не розуміли одно 'дного.

8 І розсїяв їх ізвідти Господь по лицю всієї землї; і покинули споруджувати город і башту.

9 Тим проложено йому імя Бабель: бо там помішав Господь мову всієї землї, і звідти розсїяв їх Господь по лицю всієї землї.

10 А се постань Семова. Було Семові сто лїт, як появив Арфаксада, у другому роцї по потопі.

11 І пожив Сем після того, як появив Арфаксада, пятсот год, і появив сини й дочки, та й умер.

12 І пожив Арфаксад трийцять і пять год, і появив Селу.

13 А пожив Арфаксад після того, як появив Селу, чотири ста і три роки, та й появив сини й дочки.

14 І пожив Села трийцять год, і появив Ебера.

15 А пожив Села після того, як появив Ебера, чотири ста і три роки, і появив сини й дочки.

16 І пожив Ебер трийцять і чотири годи і появив Пелега.

17 А пожив Ебер після того, як появив Пелега, чотири ста і трийцять год, і появив сини й дочки.

18 І пожив Пелег трийцять год, і появив Регува.

19 А пожив Пелег після того, як появив Регува, двістї і девять год, і появив сини й дочки.

20 І пожив Регу трийцять і два роки, і появив Серуга.

21 А пожив Регу після того, як появив Серуга, двістї і сїм год, і появив сини й дочки.

22 І пожив Серуг трийцять год, і появив Нагора.

23 А пожив Серуг після того, як появив Нагора, двістї год, і появив сини й дочки.

24 І пожив Нагор двайцять і девять год, і появив Тару.

25 А пожив Нагор після того, як появив Тару, сотню і девятнайцять год, і появив сини й дочки.

26 І пожив Тара сїмдесять год, і появив Аврама, Нагора й Гарана.

27 А се постань Тарина. Тара появив Аврама, Нагора і Гарана; Гаран же появив Лота.

28 І вмер Гаран перш отця свого Тари в землї ріднїй своїй, в Урі Халдейському.

29 І побрали собі Аврам і Нагор жінок. Імя Аврамовій жінцї було Сара; імя ж Нагоровій жінцї було Милка Гаранівна, дочка батька Милки й батька Іски.

30 Сара ж була неплідна, не мала дїтей.

31 І взяв Тара Аврама да Лота, сина Гаранового, сина свого сина, да невістку свою Сару, сина свого Аврама жінку, та й вивів їх із Ура Халдейського, щоб ійти в землю Канаанську, і прийшли в Гаран та й осїлись там.

32 А віку Тариного було двістї і пять год, і вмер Тара в Гаранї.


Буття 12

1 І рече Господь Аврамові: Зійди з землї твоєї і від роду твого і з домівки отця твого у ту землю, що тобі покажу.

2 І зроблю тебе народом великим, і благословлю тебе і звеличу імя твоє, і будеш благословен.

3 І благословлю благословляючих тебе, а кленучих тебе проклену. І благословляться в тобі всї племіння землї.

4 І пійшов Аврам, як глаголав йому Господь, і йшов із ним Лот. Аврамові ж було сїмдесять год, як ізійшов із Гарану.

5 І взяв Аврам Сару, жінку свою, да Лота, сина брата свого, і все майно своє, яке нажили в Гаранї, і всякі душі, що здобули в Гаранї, та й зійшли геть, щоб ійти в землю Канаанську. І прийшли в Канаан землю.

6 І пройшов Аврам землю до врочища Сихема, до дубрави Морv, Канаанеї ж тодї жили в тій землї.

7 І явивсь тодї Господь Аврамові, і рече йому: Потомкам твоїм надїлю землю сю. І спорудив там він жертівника Господеві, що явивсь йому.

8 І двинув звідти в гори, на восток ід Бетелю, і напяв намет свій на захід соньця від Бетеля, а від Гая на востоцї, і спорудив там жертівника Господеві, і призвав імя Господнє.

9 І подававсь Аврам усе далїй та далїй, простуючи на полуднє.

10 І сталась голоднеча в тій землї, і спустивсь Аврам у Египет на пробуваннє таменькі, бо тяжка була вона в тій землї.

11 Сталося ж, як наближавсь до входу в Египет, рече він Сарі, жінцї своїй: Оце ж я знаю, що ти молодиця гарна.

12 От, як Египтяне тебе побачять, дак і казати муть: Се жінка його, та й убють мене, тебе ж оставлять живою.

13 Кажи ж, що ти менї сестра, щоб добре менї було задля тебе.

14 І сталось, як прийшов Аврам у Египет, от і вбачали Египтяне, що жінка його була молодиця гарна дуже.

15 І як побачили її врядовики Фараонові, дак вихваляли перед Фараоном, і взято молодицю в палати Фараонові.

16 І з Аврамом обійшовся він добре задля неї, і надїлено його вівцями й волами, ослами й рабами, рабинями й ослицями й верблюдами.

17 Та вдарив Господь Фараона й дом його тяжкими язвами задля Сари, жінки Аврамовоі.

18 І прикликав Фараон Аврама та й каже: Що се вдїяв єси менї? Чом не сказав єси менї, що вона жінка тобі?

19 Про що певнив єси: Вона сестра менї? Я й узяв її собі за жінку. Тепер же ось тобі жінка твоя; возьми її та й ійди собі.

20 І повелїв Фараон людям своїм, щоб випроводили його й жінку його і усе, що було його.


Буття 13

1 І зійшов же Аврам геть із Египту з жінкою своєю й усїм, що мав, і Лот із ним, на полуднє.

2 І був Аврам богатий вельми на скотину, на срібло й на золото.

3 І ходив мандрівками своїми все далїй і далїй із полуденньої землї до Бетеля, аж до того місця, де був його намет перше між Бетелем та Гаєм,

4 На те врочище, де спорудив жертівника вперве. І призвав там Аврам імя Господнє.

5 І в Лота, що ходив з Аврамом, були й вівцї і товар і намети.

6 І не вмішчала їх земля, щоб їм жити вкупі; бо майно їх було велике, так що не можна було жити вкупі.

7 І була звяга між чабанами скоту Аврамового і між чабанами скоту Лотового. Канаанеї ж і Ферезії тодї жили на землї тій.

8 Рече ж Аврам Лотові: Нехай не буде звяги між мною й тобою і між чабанами моїми та чабанами твоїми: бо ми брати.

9 Хиба ж не вся земля перед тобою? Відлучись від мене: коли ти налїво, я направо; коли ж ти направо, я налїво.

10 І звівши Лот очі свої, побачив усю околицю Йорданську, що перше нїж зруйнував Господь Содому й Гоморру, вся до Сигора наповнена була водою, як сад Господень і як земля Египецька,

11 І вибрав собі Лот усю околицю Йорданську, і відійшов Лот ід востоку, і розлучився кожен із братом своїм.

12 Аврам осївся в землї Канаанській, а Лот осївся в городах околишнїх, і двинув з наметом своїм до Содому.

13 Люде ж Содомські та були злющі й грішні перед Господом вельми.

14 Господь же рече Аврамові після того, як Лот розлучивсь із ним: Позирни очима твоїми, та поглянь од місця, де ти тепер, ід півночі, ід полудню, ід востоку, ід заходу.

15 Бо всю землю, що ти вбачаєш, тобі оддам, і потомкам твоїм навіки.

16 І вчиню потомки твої, як пісок земляний; коли хто зможе злїчити пісок земляний, то й потомки твої злїчить.

17 Уставши, пройди землю в довжину і в ширину її; бо тобі оддам її.

18 І відселившись Аврам, прийшов та й осївсь коло Мамрієвого дуба, що був у Гебронї, та й спорудив там жертівника Господеві.


Буття 14

1 Сталося ж за часів Амрафела царя Синеярського, і Арійоха, царя Еллазарського, Кедорлайомера, царя Еламського, і Тидала, царя Гоїмського,

2 Що вчинили вони рать із Берою, царем Содомським, і з Бирсою, царем Гоморським, і з Синабом, царем Адамським, і з Семебером, царем Зебоїмським, і з царем Белїйським, се єсть Сигорським.

3 Всї вони змовились ізійтись на Сиддим-долинї, се єсть теперенькі Море Солоне.

4 Дванайцять год були вони підневолені Кедорлайомерові, а в чотирнайцятому роцї відступили.

5 І прийшли в чотирнайцятому роцї Кедорлайомер і царі, що були з ним, та й побили Рефаїмів ув Астарот Карнаїмі, а Сусїїв у Гамі, а Еміїв на Кириятаїм-долинї,

6 А Горіїв на їх Сеїр-горах, до Ель-Парана, що лежить на захід соньця від пустині.

7 І повернули звідти та й дойшли до Ен-Мишпата, се Кадес, і звоювали всю землю Амаликиїв та Аморіїв, що жили у Газазон-Тамарі.

8 Вийшов же царь Содомський, і царь Гоморський, і царь Адмейський, і царь Зебоїмський, і царь Белїйський чи Сигорський, та й постали проти них на Сиддим-долинї:

9 Проти Кедорлайомера, царя Еламського, та Тидала, царя Гоїмського, та Амрафела, царя Синеярського, та Арійоха, царя Еллазарського, чотири царі проти пятьох,

10 На Сиддим же долинї та було багацько ям. І побігли царі Содомський та Гоморський та й попадали туди, а ті, що зістались, побігли в гори.

11 І позабирали вони все добро Содомське й Гоморське й усї харчі їх та й пійшли звідти.

12 І взяли Лота, сина брата Аврамового, що жив у Содомі, та й рушили звідти.

13 Аж ось прийшов один, що втїк, та й сказав Аврамові Євреєві, що жив коло дубів Мамрія Аморієнка, брата Єсколового та Анерового, сї ж були союзники Аврамові.

14 Чуючи ж Аврам, що його небожа зайнято в полонь, уворужив своїх сьвідомих кметїв, що породились у його в господї, три сотнї і восїмнайцятеро, та й двинув нагоньця до Дану.

15 І роздїливсь, він і його кметї, на купи, та й напав на їх у ночі і побив їх, і вганяв за ними аж до Хоби, що лежить на півнїч од Дамаска.

16 І вернув усе майно їх, і Лота, небожа свого, вернув і майно його, і жінок і кметї.

17 Вийшов же царь Содомський назустріч йому, після того як вернувсь, подужавши Кедорлайомера й царів, що були з ним, на Саве-долину, се долина Царська.

18 А Мелхизедек, царь Салемський, винїс хлїб і вино; був же він сьвященник Бога вишнього.

19 І благословив його, і рече: Благословен ти, Авраме, від всевишнього Бога, Владики неба і землї!

20 І благословен Бог всевишнїй, що подав тобі у руки ворогів твоїх запеклих! Аврам дав йому десятую часть із всього.

21 Каже ж і царь Содомський Аврамові: Оддай менї кметї, майно ж возьми собі.

22 Рече ж Аврам до царя Содомського: Здіймаю руку мою до Господа Бога вишнього, що сотворив небо й землю:

23 І нитки й ременя обувнього не возьму з усього твого, щоб не сказав: Я збогатив Аврама.

24 Нїчогісїнько менї, опріч єдино, що поїли кметї мої та кромі частини мужів, що ходили зо мною: Анер, Єшколь і Мамрій нехай беруть свою частину.


Буття 15

1 Після того, як се сталось, було слово Господнє до Аврама у видїнню: Не бійсь, Авраме; я тобі щит, нагорода твоя велика буде вельми.

2 Рече ж Аврам: Владико Господе, що менї даси? одпускаюсь я бездїтен, а наслїдник моєї худоби сей Дамашчанець Елиєзер.

3 І рече Аврам: Не дав єси менї потомства, дак раб моєї господи наслїдник мій буде.

4 І знов слово Господнє було до його і глаголе: Не буде він твоїм наслїдником, а той хто вийде з тебе, той буде наслїдник тобі.

5 І вивів його з намета і рече: Позирни на небо та злїчи зорі, коли зможеш злїчити їх. І рече: Такі будуть потомки твої.

6 І поняв Аврам віри Господеві, і він полїчив йому те за праведність.

7 Рече ж до його: Я Господь, що вивів тебе із Ура Халдейського, щоб оддати тобі землю сю в наслїддє, наслїдствовати.

8 І рече: Владико Господе, почому знати му, що наслїдити му її?

9 Рече ж до його: Возьми менї телицю трилїтню, та козу трилїтню, та барана трохлїтка, та горлицю, та голубеня.

10 Узяв же він усе те та й порозтинав пополам, і положив їх противолично одну частину до другої, а птиць не розтинав.

11 Злетїлося ж птаство на труп розтятий; Аврам же зганяв його.

12 А як заходило соньце твердий сон обняв Аврама, і страх у темряві великий напав на його.

13 І речено було до Аврама: Знаючи знай, що переселятись буде потомство в землю не свою, і підневолять його, і тїснити муть його чотири ста лїт.

14 Народові ж тому, що йому будуть підневолені, дам присуд я, а потім ізійдуть геть із майном великим.

15 Ти ж одійдеш до отцїв твоїх з упокоєм, і поховають тебе в старощах добрих.

16 У четвертому ж родї вернуться сюди; не сповнились бо гріхи Аморіїв і досї.

17 Як же було соньце на западї та згусла темрява тодї, наче піч задимувала, і поломя огняне пройшло між розтятими частинами.

18 У той день завітував Господь з Аврамом завіт, глаголючи: Потомству твойму дам землю сю від ріки Египецької до ріки великої, ріки Евфрата:

19 Кеніїв, і Кенесіїв, і Кедмоніїв,

20 І Хетіїв, і Ферезіїв, і Рефаїв,

21 І Аморіїв, і Кананеїв, і Гергесіїв, і Ебусеїв.


Буття 16

1 Сара ж Аврамова жінка да не роджала йому. Була ж у неї рабиня Египтянка на імя Агара.

2 І рече Сара до Аврама: Се зачинив мене Господь, щоб не роджати; дак увійди до рабинї моєї, щоб у мене були дїти від неї. І послухав Аврам гласу Сариного.

3 І взяла Сара, Аврамова жена, Агару, рабиню свою Египтянку, після того, як Аврам седїв осадою десять років у землї Канаанській, та й оддала її за жінку мужові свойму Аврамові.

4 І ввійшов до Агари, і завагонїла. Як же почулась вона, що завагонїла, почала зневажати господиню свою.

5 І рече Сара до Аврама: Зневага менї від тебе. Вона ж почуваючись вагітною, зневажає мене. Суди Бог між мною й тобою.

6 Рече ж Аврам до Сари: Ось рабиня твоя в руках у тебе. Твори їй по твоїй вподобі.

7 Узялась тодї жорстко за неї Сара, і зійшла та з очей у неї. І знайшов її ангел Господень коло криницї в пустинї, по дорозї в Сур.

8 І рече: Агаро, Сарина рабине, звідкіля прийшла єси і куди хочеш ійти? І каже: Зійшла з очей Сари, господинї моєї.

9 Рече ж їй ангел Господень: Вернись до господинї твоєї та покорися під руку її.

10 Рече ж їй ангел Господень: Намножу я потомство твоє безлїч.

11 І рече їй ангел Господень: Оце ходиш важкою, і вродиш сина, і даси йому імя Ізмаель; бо Господь почув тїсноту твою.

12 Сей буде дикий чоловік. Рука його проти всякого чоловіка, і всякого чоловіка рука проти його, і седїти ме він у всїх родичів своїх на шиї.

13 І дала вона імя Господеві, що глаголав до неї: Бог бачений. Бо казала: Я бачила того, хто явивсь менї.

14 Тим прозвано криницю ту: "Криницею Живого, що мене бачить." Се між Кадесом і Баредом.

15 І вродила Агара Аврамові сина, і дав Аврам імя синові, що вродила йому Агара, Ізмаель.

16 Аврамові ж було вісїмдесять і шість год віку, як Агара вродила Авраму Ізмаеля.


Буття 17

1 А як було Аврамові девятьдесять і девять год віку, явивсь Господь Аврамові, і рече йому: Я Бог всемогущий. Ходи передо мною і бувай щирий і праведен.

2 І вчиню заповіт мїй проміж мною й тобою, і намножу тобі потомків безлїч.

3 І впав Аврам ниць на лице своє, і рече йому Бог і глаголе:

4 Се я, що вчинив заповіт мій з тобою, що будеш ти праотець купи народів.

5 І не зватимуть уже тебе на імя Аврам, а буде імя твоє Авраам, бо я вчинив тебе отцем купи народів.

6 І зрощу тебе вельми велико і вчиню тебе народами, і царі виходитимуть із тебе.

7 І поставлю мій заповіт між мною й тобою, і потомками твоїми по тобі в їх родах про віковічний заповіт, щоб менї бути Богом тобі і потомкам твоїм по тобі.

8 І дам тобі і потомству твойму по тобі землю, що в нїй тепер чужениця єси, всю Канаан землю на віковічню державу, і буду їх Богом.

9 І рече Бог Авраамові: Ти ж заповіт мій певнити меш, ти й потомки твої по тобі в їх роди.

10 Ось заповіт, що ви певнити мете між мною й вами й потомством твоїм по тобі. Усяке хлопя між вами мусить бути обрізано.

11 Обрізувати метеся ж ви на тїлї вашої передньої шкірки, і се буде ознакою заповіту між мною й вами.

12 І в вісїм день віку мусить бути кожне хлопя обрізане проміж вами з роду в рід, і той хто родивсь у господї, і той, кого куплено за гроші, що не з твого роду.

13 Хто родивсь у твоїй господї і кого куплено за гроші, повинен бути обрізаний; і сим робом заповіт мій буде на вашому тїлї про заповіт віковічний.

14 А необрізаний музького полу, такий що тїло його передньої шкірки необрізане, такого викоренити з народу його; він поламав заповmт мій.

15 І рече Бог Авраамові далїй: Жену твою Сару не мусиш уже звати на імя Сара, а Сарра буде імя її.

16 І благословлю її, і дам тобі сина від неї, і буде вона народами, царі в народів із неї будуть.

17 І впав Авраам ниць і осьміхнувсь; і рече в думцї своїй: Столітьньому б то появити сина? І як би то Сарра девятьдесятолїтна да вродила?

18 Рече ж Авраам до Бога: Нехай хоч Ізмаель живе перед тобою.

19 Рече ж Бог до Авраама: Стеменно, Сарра жена твоя вродить сина тобі, і наречеш імя йому Ізаак, і поставлю завіт мій із ним про завіт вічнїй із потомством його по йому.

20 Тай про Ізмаеля вислухав я тебе, і ось благословлю його і вирошчу його і намножу його велико: дванайцять князїв появить, і дам йому бути народом великим.

21 Завіт же мій поставлю з Ізааком, що тобі вродить Сарра о 'цїй самій добі, в лїто друге.

22 Скіньчив же Бог слово до його, і знявся Бог од Авраама.

23 І взяв Авраам Ізмаеля, сина свого, і всю доморослу челядь свою, і всїх купленних за гроші, і ввесь музький пол зміж людей господи Авраамової, тай пообрізував крайню плоть їх того самого дня, як промовив йому Бог.

24 Авраамові ж було девятьдесять і девять год, як обрізано крайню плоть йому.

25 А Ізмаелеві, синові його, було тринайцять літ, як обрізано крайню плоть його.

26 Того ж самого дня обрізано Авраама й сина його Ізмаеля.

27 І з ним обрізані були всї чоловіки в господї в його, і ті що понароджувались у домівцї в його, і понакуповувані за срібло в інороднїх народів.


Буття 18

1 Явився ж йому Бог коло дубравини Мамре, як седїв він перед дверима наметовими о полуднї.

2 Споглянувши ж очима своїми, бачить, стоїть перед ним троє чоловіків; побачивши їх метнеться зустріч їм од наметових дверей своїх, тай поклонився до землї.

3 І рече: Господе! коли я знайшов ласку в очах твоїх, не мини раба твого.

4 Нехай принесуть води та помиють ноги вам, та прохолодїтесь під деревом.

5 Я ж принесу наїдку, щоб ви попоїли, а потїм і верстати мете свою путь, що звернули з неї до раба вашого.

6 І метнеться Авраам у шатро до Сарри, тай каже їй: Заміси хутенько три сита пшенишного борошна та спечи коржів.

7 І метнеться Авраам до корів, та й узяв телятко нїжне й добре, і оддав його слузї, а той скоренько впорав його.

8 І взяв сиру й молока да телятко, що наготовив, та й поставив перед ними; сам же стояв під деревом, як вони їли.

9 І промовили до його: Де Сарра, жена твоя? Ось у шатрі.

10 Рече ж один: Вернусь оце до тебе через год о сїй добі, і вродить сина Сарра, жена твоя. Сарра ж почула під наметовими дверми позад його.

11 Авраам же і Сарра були старі, повбивались у лїта, і перестало в Сарри звичайне жіноцьке.

12 Осьміхнулася ж Сарра сама собі, думаючи: Оце б то звянувши та здобутись на таку втїху? Пан же мій старенький.

13 І рече Господь Авраамові: Чого всьміхнулась Сарра сама собі, говорючи: Чи справдї ж бо менї вродити? я же собі стара вже.

14 Хиба є що неможливе у Бога? О сїй добі вернусь до тебе через год, і буде в Сарри син.

15 Сарра ж і не призналась, говорючи: Я не сьміялась. Бо вона злякалась. І рече їй: Нї бо, сьміялась.

16 Піднявшися ж ізвідти чоловіки, повернули на Содом. Авраам же йшов із ними, проводючи їх.

17 Господь же рече: Чи втаю від Авраама, раба мого, що я творю?

18 Та ж Авраам буде народом великим, і потужним, і благословляться в йому всї народи земнії.

19 Знаю бо, що накаже синам своїм і господї своїй по собі, щоб хранили путї Господнї, творючи правду і суд, щоб справдив на Авраамові Господь усе, що глаголав до його.

20 Рече ж Господь: Квилять велико до мене про Содом та Гоморру, і гріхи їх тяжкі вельми.

21 Зійду ж та позирну, чи так воно дїється, як до мене голосять, чи нї, щоб знати.

22 І повернулись ізвідти чоловіки до Содому, Авраам же ще стояв перед Господом.

23 І приступить Авраам ближче й рече: Дак оце ти хочеш погубити й безвинних із винуватими?

24 Може там знайдеться пятьдесять безвинних у городї. Чи то ж схочеш ти й їх погубити, і не помилуєш усього міста задля пятидесятьох, коли там будуть?

25 Нї бо, не чини по глаголу сему, щоб убити праведника з нечестивим, і щоб у тебе було праведнику так, як нечестивому. Нї бо нї! Судячи суд у сїй землї, як тобі не вчинити правди?

26 Рече ж Господь: Коди буде в Содомі пятьдесять праведників у городї, помилую ввесь город і все місто задля їх.

27 І рече відказуючи Авраам: Оце завзявсь я промовляти до Господа мого, я ж земля і порох.

28 Коли ж поменьшає праведників до сорока й пяти, чи вже ж бо погубиш через пятьох увесь город? І рече: Не погублю, коли знайду тамо сорок і пять.

29 І завзявсь іще промовляти до його та й каже: Коли ж знайдеться таменьки сорок? І рече: не погублю й ради сорока.

30 Що ж Господе, коли промовлю: А як знайдеться таменьки тільки трийцять? І рече: Не погублю й тридесятьох ради.

31 І промовив: Оце ж наваживсь говорити до Господа: Коли ж знайдеться таменьки двайцятеро? І рече: Не погублю, коли знайдеться тамо двайцять.

32 І каже: Що ж, Господе, коли промовлю ще раз: Коли ж знайдеться таменьки десятеро? І рече: Не погублю і десятьох ради.

33 Одійшов же Господь, переставши глаголати до Авраама. І вернувсь Авраам на місце своє.


Буття 19

1 Прийшли ж обидва ангели в Содом увечорі. Лот же седїв коло царини Содомської. Побачивши ж Лот, устав на зустріч їм, тай поклонився лицем до землї.

2 І рече: Оце ж, панове, завернїть у домівку раба вашого та спочиньте і ноги собі помийте, а як обутріє, верстати мете путь свою. Вони ж рекли: Нї ночуватимемо на улицї.

3 І примусив їх, і ввійшли в господу його. І вчинив їм учту, і опрісноків напік їм, і попоїли.

4 Перед облягами ж обступили дом городяне Содомські, від молодика, тай до дїда, увесь народ укупі з усїх кутків.

5 І гукали Лотові, і казали до його: Де люде, що ввійшли до тебе на ніч? Виведи їх до нас, розпізнаємо їх.

6 Вийшов же до них Лот на рундук, і зачинив двері за собою.

7 Каже ж до них: Нї, браттє! Не чинїте бо ледарства!

8 Є в мене дві дочцї, що не взнали мужа; виведу їх до вас, і робіть їм що любо вам, тільки людям сим не чинїте обиди; увійшли бо під стелю дому мого.

9 Вони ж кажуть йому: Геть із відсї! Прийшов сюди жити, та хочеш і суд судити. Ось ми ж навчимо тебе, ще лучче, нїж їх. І насильствовали чоловіка того, Лота, вельми, і підступили розбити двері.

10 Та простягли мужі руки й утягли Лота до себе в будівлю, а двері в будівлї засунули.

11 На людей же, що були під дверима в будинку вдарили слїпотою, від мала тай до велика, і марно шукали вони дверей.

12 Промовили ж мужі до Лота: Чи єсть у тебе тута зятї або сини твої або дочки твої? Або коли хто инший єсть у тебе в городї, всїх виведи із міста сього!

13 Бо ми погубимо се місто; бо знявсь угору лемент про його перед Господом, і послав нас Господь вигубити його.

14 Вийшов же Лот і промовив до зятїв своїх, що побрали дочки його, і рече: Підіймайтесь та виходьте з міста сього; бо погубляє Господь город. Та здавалось, що жартує перед зятьми своїми.

15 Як же зачервонїв ранок, принукали ангели Лота, глаголючи: Уставай, бери жену твою й двох дочок твоїх, що при тобі, та одходь, щоб і тобі не погибнути з беззаконними городянами.

16 І стуманїв він, і взяли ангели за руку його, і за руку жінку його, і за руки двох дочок його; бо пощадив їх Господь, тай вивели їх, і поставили за городом.

17 І як повиводили їх геть, рече: Спасай твою душу. Не озирайсь, і не зупиняйся нїде в усїй околицї сїй. У гори втїкай, щоб і тобі не згинути.

18 Рече ж до них Лот: Благаю тебе, пане!

19 Що знайшов раб твій ласку в очах твоїх, і велика милость твоя, що показав до мене, що вирятував душу мою, я ж не здолїю рятуватись у горах, щоб не наздогнала мене лиха година, та не вмерти менї.

20 А, споглянь городок сей близько, побіжу я туди; він маленький, дак і душа моя сохраниться.

21 І рече йому: Оце ж я зглянусь на тебе і в сьому, що не погублю городка, що про його мовляв еси.

22 Хапайся ж рятуватись тамо; не можу бо чинити нїчого, докіль увійдеш туди. Тим і проложено містечку тому прізвище Сигор.

23 Соньце зійшло вже над землю, як Лот увійшов у Сигор.

24 І бурхонув Господь на Содом та Гоморру сїркою та поломєм од Господа з небес,

25 І перевертав городи сї і всю околицю, і всїх осадників городських, і все, що росло з землї.

26 І озирнулась жінка його позад його, та й обернулась у стовпа соляного.

27 Устав же Авраам уранцї, пійшов на місце, де стояв перед Господом.

28 І позирнув на Содом і Гоморру, і на околицю, аж се здіймається дим од землї, як дим із печі.

29 І було, як руйновав Бог в українї тій городи, спогадав Бог Авраама, і вислав Лота з руйновища, як руйновав городи, що жив у них Лот.

30 Зійшов же Лот із Сигори, та й осївсь на горі сам і дві дочки його; боявся бо жити в Сигорі, та й оселивсь у печері сам і дочки його з ним.

31 Озветься ж старша до меньшої: Панотець наш старий собі, і нема нїкого на землї, щоб увійшов до нас всьогосьвітнїм звичаєм.

32 Ходи сюди лишень, упиймо вином панотця нашого, та переспимо з ним, та й переховаємо рід від панотця нашого.

33 Упоїли ж отця свого вином тієї ночі, і ввійшовши старша, переспала з отцем своїм тієї ночі. І не постеріг він, як вона переспала, і як устала.

34 Було ж уранцї, що каже старша меньшій: Оце ж переспала я вчора з панотцем нашим. Упоїмо його вином і сієї ночі, а ти ввійшовши, переспи з ним, та й переховаймо від панотця нашого рід наш.

35 Упоїли ж і тієї ночі отця свого вином, і ввійшовши меньша, переспала з отцем своїм. І не постеріг він, як переспала, і як устала.

36 І завагонїли обидві дочки Лотові тодї від отця свого.

37 І вродила старша сина, і дала імя йому Моав. Се праотець Моавіїв по сей день.

38 Уродила ж і меньша сина, і дала імя йому: Бен-Аммій. Се праотець Аммонїїв по сей день.


Буття 20

1 І відкочував Авраам ізвідти до землї полуденньої, та й оселивсь між Кадесом і Суром, і якийсь час пробував у Герарі.

2 Про жінку ж свою Сарру казав Авраам, що сестра вона менї. Абимелех же, царь Герарський, післав та й взяв Сарру.

3 І прийшов Бог до Абимелеха в ночі вві снї, і рече йому: Оце ти вмреш за сю молодицю, що взяв єси; вона ж мужня жена.

4 Абимелех же не приторкнувсь до її, та й каже: Господе, чи то ж погубиш безвинний рід?

5 Хиба ж не сам він казав менї: Вона сестра менї? І вона менї казала: Він брат менї. У чистотї серця мого і в безвинностї рук моїх учинив я се.

6 Рече ж йому Бог у снї: І я знаю, що в чистотї серця твого і в безвинностї рук твоїх учинив єси се, тим і впинив тебе від гріха проти мене, і не попустив тебе коснутись її.

7 Тепер же оддай жену мужу, бо він пророк, і помолиться за тебе, і жити меш. Як же не віддаси, дак знай, що вмреш сам і все твоє.

8 І встав рано вранцї Абимелех і призвав усї кметї свої, та й промовив усї словеса сїї в уші їх, і полякались усї люде вельми.

9 І призвав Абимелех Авраама, та й промовив до його: Що вдїяв єси менї? І чим провинив я тобі, що навів єси на мене й царство моє гріх великий? Дїло таке, що нїхто не чинив, укоїв єси менї:

10 І промовив Абимелех до Авраама: Що в тебе було на думцї, як чинив єси таке?

11 Рече ж Авраам: Думав бо, що нема благочестя на місцї сьому, і вбють мене задля жени моєї.

12 Отже справдї вона сестра менї по панотцеві, а не по панїматцї, та стала менї женою.

13 І було, як вивів мене Бог із отецької домівки моєї, кажу їй: Ось яку правду чинити меш менї: у всякому містї, куди прийдемо, там кажи про мене, що се брат мій.

14 Узяв же Абимелех вівцї і бички, і раби й рабинї, та й дав Авраамові, і віддав йому Сарру.

15 І промовив Абимелех Авраамові: Оце земля моя перед тобою; де б тобі нї було до вподоби, оселяйся.

16 До Сарри ж промовив: Оце дав я братові твойму тисячу срібняків, се буде тобі чесна намітка до лиця твого, і про все, що було з тобою і з усїма твоїми, в усьому будеш оправдана.

17 Помолився ж Авраам Богу, і вигоїв Бог Абимелеха, і жену його, і рабинї його, і почали роджати.

18 Бо позамикав був Господь усяку утробу в домівцї в Абимелеха задля Сарри, жінки Авраамової.


Буття 21

1 І одвідав Господь Сарру, так як рече, і сотворив Господь Саррі так, як глаголав.

2 І завагонївши Сарра, вродила Авраамові сина в старощах того часу, як і глаголав йому Господь.

3 І дав Авраам імя синові свойму, що вродивсь йому, що вродила йому Сарра, Ізаак.

4 Обрізав же Авраам Ізаака, сина свого, у восьмий день, так як заповідав йому Бог.

5 Авраамові ж було сто год віку, як родивсь йому син його Ізаак.

6 Рече ж Сарра: Сьміх менї сотворив Господь; хто бо почує, сьміятиметься з мене.

7 І рече: Хто б то сповістив Авраамові, що молоком своїм годувати ме дитину Сарра? Бо в старостї його я родила сина.

8 І росло хлопятко, і відлучено його. І зробив Авраам бенкет великий того дня, як одлучено Ізаака.

9 Як побачила Сарра, що син Агари, Египтянки, насьміхається з Ізаака,

10 Каже Авраамові: Прожени сю рабиню й сина її; не наслїдувати ме бо син рабинї сієї з моїм сином Ізааком.

11 Тяжко ж було чути слово се вельми Авраамові про сина його.

12 І рече Бог Авраамові: Нехай не буде тяжке тобі слово про хлопця і про рабиню. У всьому, що рече тобі Сарра, слухай гласу її; бо в Ізаацї наречеться тобі потомство.

13 Сина ж рабинї сієї народом великим сотворю його; бо насїннє твоє він.

14 Устав же Авраам уранцї, і взяв хлїба та бурдюк води та й оддав Агарі, і положив за плечима в неї хлопця, та й одпустив її. Вона ж одійшовши заблудила в Бейер-Себа пустинї.

15 Не стало ж води в бурдюцї, і покинь вона хлопця під ялиною.

16 Відойшовши ж сїла навпроти його віддалеки, як би дострелити з лука; каже бо: Нехай не бачу смерти дитини моєї. І седїла навпроти його, та й заголосила.

17 Почув же Бог плач хлопячий, і кликне ангел Божий Агару з небес, і рече: Що тобі, Агаро? Не турбуйся; почув бо Бог плач хлопячий з місця, де воно тепер.

18 Устань, та возьми хлопя і держи на руцї твоїй; народом бо великим сотворю його.

19 І відкрив Бог очі їй, і побачила криницю з водою, і пійшла й налила бурдюк води, та й напоїла хлопя.

20 І був Бог з хлопчиком, і виріс та й оселивсь у степу і був стрілець-лучник.

21 І оселивсь у Фаран-степу, і взяла йому мати його жінку із землї Египецької.

22 Сталося ж того часу, що промовив Абимелех та Пихоль, гетьман війська його, до Авраама, говорючи: Бог з тобою в усьому, що дїєш.

23 Оце ж клянись менї Богом, що не зрадиш мене, нї дїтей моїх, нї внуків моїх, а по правдї, як прихилен був я до тебе, так і ти будеш до мене, і до землї, де пробуваєш.

24 І рече Авраам: Кленусь.

25 І докоряв Авраам Абимелеха, за колодязь водяний, що відняли раби Абимелехові.

26 І каже йому Абимелех: Не знаю, хто вчинив тобі дїло таке, нї ти менї не оповідав єси, нї я чував, тільки сьогоднї.

27 І вилучив Авраам сїм овечок, да товару, та й дав Абимелехові, і вчинили вони обидва умову.

28 І поставив Авраам семеро ягниць овечих із отари окроме.

29 І каже Абимелех Авраамові: Що се за семеро ягниць, що поставив єси окроме?

30 І рече Авраам: Що семеро сих ягниць візьмеш у мене, нехай будуть менї сьвідоцтвом, що я викопав колодязь сей.

31 Того й проложено прізвище місцеві тому: Бейер-Себа, колодязь клятьби; бо там клялись обидва.

32 І вчинили вони вмову коло колодязя клятьби. Піднявся ж Абимелех та Пихоль, гетьман війська його, та й вернулись у землю Филистимську.

33 І посадив Авраам тамариску, і призвав там імя Господа Бога вічного.

34 Пробував же Авраам у землї Филистимській час довгий.


Буття 22

1 І було по сих речах, що Бог спокушував Авраама, і рече йому: Аврааме, Аврааме! І каже: Ось я!

2 І рече: Возьми сина твого, єдиного твого, що його возлюбив єси, Ізаака, та йди в Морія землю, та й принеси його там у всепаленнє-жертву на одній горі, що тобі речу.

3 І встав Авраам рано вранцї та й осїдлав осла свого, та взяв два парубки з собою, та Ізаака сина свого, та наколов дров на всепаленнє, та й рушив до врочища, що про його рече йому Бог.

4 На третїй же день позирнув Авраам очима своїми, та й побачив те врочище здалеку.

5 І каже Авраам слугам своїм: Седїте тутеньки з ослом, я ж із сином пійдемо аж он туди, та поклонившись і вернемось до вас.

6 Узяв же Авраам дрова на всепаленнє, та й положив на Ізаака, сина свого; взяв же в руки й огонь і жертівного ножа, та й пійшли обидва вкупі.

7 Каже ж Ізаак до Авраама, батька свого: Панотче! Він же каже: Що тобі, синку? Каже ж: Ось огонь і дрова, а де ж овеча на всепаленнє?

8 Каже ж Авраам: Бог обмислить собі ягня на всепаленнє. І йшли собі обоє вкупі.

9 Прийшли на врочище, що рече йому Бог, і зробив там Авраам жертівника, і розложив дрова, і звязавши Ізаака, сина свого, положив його на жертівнику зверху на дровах.

10 І простїг Авраам руку свою, щоб узяти ножа заколоти сина свого.

11 Аж озветься до його ангел Господень і рече: Аврааме, Аврааме! Він же каже: Ось я.

12 І рече: Не возложи руки твоєї на хлопя, а нїчогісїнько не чини йому; тепер бо взнав я, що боїшся ти Бога, і не пощадив єси сина твого возлюбленого мене ради.

13 І позирнувши Авраам очима своїми побачив, що баран із заду завяз рогами в гущинї. І пійшов Авраам і взяв барана і принїс його на всепаленнє замість Ізаака сина свого.

14 І приложив Авраам прізвище врочищу тому Єгова-Уре, Господь бачить, як і по сей день говорять: На горі Господа побачять.

15 І озветься ангел Господень до Авраама вдруге з небес,

16 Глаголючи: Мною самим клявсь я - се Господнє слово - за те, що вчинив єси таку річ, і не пощадив єси сина свого возлюбленого мене ради.

17 Велико благословлю тебе, і намножу твій рід як зорі небесні, і як пісок узкрай моря, і внаслїдує потомство твоє царини ворогів своїх.

18 І благословляться в потомстві твойму всї народи землї, тим що послухав єси голосу мого.

19 Вернувся ж Авраам до слуг своїх і рушили вони й пійшли вкупі до Бейер-Себи, і вселивсь Авраам коло колодязя клятьби.

20 Сталося ж по сїх речах, що з'ясовано Авраамові словами: Ось і Милка і вона вродила сини братові твойму Нахорові,

21 Уза, перворідня його, та Буса, брата його, та Кемуїла, отця Арамова,

22 Та Хеседа, та Газа, та Пидаса, та Ідлафа, та Батуїла.

23 Батуїл же появив Ребеку. Сих восьмерох уродила Милка Нахорові, братові Авраамовому.

24 І наложниця його, на імя Реюма, ся вродила Тебаха та Гахама та Тегаса та Маяха.


Буття 23

1 Було ж віку Сарриного сто і двайцять і сїм год. Се года живота Сарриного.

2 І вмерла Сарра в Кирят-Арбі. Се Геброн в Канаан землї. Прийшов же Авраам плакати по Саррі да падкувати.

3 І встав Авраам од мерця свого, і рече синам Хетовим:

4 Пересельник і чужениця я в вас! Дайте ж менї в наслїддє гробовище між вами, щоб менї поховати мерця мого від мене.

5 Відказали ж Авраамові сини Хетові говорючи:

6 Нї, добродію! Князь від Бога ти єси в нас; вибравши гробовище з наших, поховай мерця твого. Нїхто бо з нас не заборонить гробовища свого тобі, щоб тобі поховати мерця твого таменьки.

7 Устав же Авраам і вклонився землякам, синам Хетовим.

8 І каже до них Авраам і промовив: Коли вам по душі, щоб менї поховати мертве моє від мене, послухайте мене, і мовляйте про мене Ефронові Зогаренкові.

9 І нехай поступиться менї печерою Махпеловою, що конець поля його. За повну цїну нехай поступиться менї нею в наслїднє гробовище між вами.

10 Ефрон же седїв посеред синів Хетових. Відказуючи ж Ефрон Хетїянин Авраамові каже так, що чули його сини Хетові і всї, що повиходили до міської царини.

11 Нї, добродїю! Вислухай мене. Те поле оддаю тобі й печеру, що на йому, перед очима синів народу мого оддаю тобі; поховай мерця твого.

12 І поклонивсь Авраам перед земляками,

13 І каже Ефронові в слухи перед усїма земляками: Вислухай ти мене! Гроші за ниву возьми в мене; і поховаю мертве моє таменьки.

14 Відказав же Ефрон Авраамові:

15 Нї, добродїю! Землї тут за чотирі ста секлїв срібла; та що воно між мною й тобою? Ти ж поховай мерця твого.

16 І послухав Авраам Ефрона, та й одважив Авраам Ефронові срібло, скільки він казав в слухи перед синами Хетовими, чотирі ста секлїв срібла ходячого в купцїв.

17 І стало поле Ефронове в Махпелщинї, що навпроти Мамрійщини, поле й печера на йому з усїма деревами на полї, що було в усїх межах своїх, забезпечене,

18 Авраамові в наслїдню державу перед синами Хетовими й перед усїма, що приходили до міської царини.

19 І після того поховав Авраам Сарру, жінку свою, в печері Махпелевого поля, навпроти Мамрійщини. Се Геброн у Канаан землї.

20 Так дісталось Авраамові від синів Хетових поле й печера на йому в наслїдню державу на гробовище.


Буття 24

1 Авраам же був старий, у лїтах приклонних, і Господь благословив Авраама в усьому.

2 І каже Авраам рабові свойму, найстаршому в господї в його, що правив усїм достатком його: Ось положи руку твою під стегно моє.

3 І заклену тебе Господом, Богом небесним і Богом земним, що не візьмеш синові мойму жени з дочок Канаанських, що між ними живу.

4 А тільки в землю мою, де я родивсь, пійдеш і до роду мого, та й візьмеш жену синові мойму Ізаакові відти.

5 Каже ж до його раб: Коли б то не схотїла йти молодиця слїдом за мною в землю сю, чи вернути сина твого в землю, що з неї вийшов єси?

6 Каже ж до його Авраам: Остерегайся вертати сина мого туди.

7 Господь, Бог неба й Бог землї, що вивів мене з господи панотця мого із землї, що в нїй родився, той що глаголав менї, і що клявся менї глаголючи: Тобі оддам землю сю й насїнню твойму, той пошле ангела свого перед тобою, дак і візьмеш жену синові мойму Ізаакові звідти.

8 Коли ж би не схотїла молодиця пійти за тобою, чист будеш од закляття мого; тільки сина мого не вертай туди.

9 І положив раб руку свою під стегно Авраамові, панові свойму, та й клявсь йому про сю річ.

10 І взяв раб десятеро верблюдів з між верблюд пана свого і з усякого добра в господаря свого, та й пійшов, бо всї добра господаря його були в його руцї, та знявсь і пійшов у Мезопотамію, у Нахорів город.

11 І поставив верблюди під городом навколїшки коло колодязя водяного надвечір, як виходять жінки брати воду.

12 І каже: Господе, Боже пана мого Авраама, погоди менї сьогоднї і сотвори милость панові мойму Авраамові.

13 Оце я став коло колодязя водяного, дочки ж міських людей виходити муть брати воду.

14 І нехай буде дївчина, що їй скажу: Нахили водоносного глека твого напитись менї, і промовить менї: Пий, я й верблюди твої понаповаю, нехай вона буде та, що наготовив рабові твойму Ізаакові, і по сьому відатиму, що сотворив єси милость панові мойму, Авраамові.

15 І сталось, перш нїж він промовив, аж ось Ребека й виходить, що родилась Бетуїлові, Милчиному синові, жінки Нахорової, брата ж Авраамового, і держачи водоноса на плечі свойму.

16 Дївиця ж була дуже вродлива, дївувала ще, нїхто не взнав її. Війшовши ж до колодязя, сповнила водоноса свого та й ійде вгору.

17 Побіг же раб на вперейми, та й каже: Дай менї напитись з водоноса твого.

18 Вона ж каже: Пий, добродїю. І хутенько зняла водоноса на руку, та й дала йому напитись до схочу.

19 І напоївши каже: І верблюдам твоїм наливати му докіль понапиваються.

20 І хутенько спорожнила водоноса в пійло та й метнулась ізнов до колодязя черпнути води та й улила верблюдам усїм.

21 Чоловік же придивлявся до неї мовчки, щоб зрозуміти, чи погодив Бог у дорозї йому, чи нї.

22 Сталося ж, як перестали всї верблюди пити, узяв чоловік каблучку золоту, вагою в пів секля, та двї запинки на руки їй, у десять секлїв ваги.

23 І поспитав її та й каже: Чия єси дочка? Скажи менї, чи єсть у панотця твого в госпzдї місце про нас на ночлїги?

24 Вона ж каже йому: Дочка я Бетуїлова, сина Милчаного, що його вродила Нахорові.

25 І каже йому: І соломи й харчі в нас доволї, і місце є про ночлїги.

26 І дякуючи Господу чоловік поклонивсь,

27 І каже: Благословен Господь, Бог пана мого Авраама, що не оставив без милостї своєї й правди пана мого, і менї погодив Господь прибути в домівку брата пана мого.

28 І побігла дївиця і з'ясувала в господї матері своїй сї речі.

29 Ребецї ж доводивсь братом на імя Лабан. І метнеться Лабан до чоловіка до колодязя.

30 І сталось, як побачив каблучку й запинки на руках у сестри своєї, і як почув слова Ребечині, сестри своєї, що каже: Так мовляв менї чоловік, дак прийшов Лабан до чоловіка, аж він стоїть при верблюдах коло колодязя.

31 І каже: Увійди, благословенний од Господа. Чого стоїш ізнадвору? Я ж наготовив господу й місце про верблюди.

32 І ввійшов чоловік у господу, і порозсїдлував верблюди, і дав Лабан соломи й сїна верблюдам і води помити ноги йому і людям, що були з ним.

33 І поставив перед ними наїдки. Він же каже: Не їсти му, поки не виповню мого посольства. І каже: Говори.

34 І говорить він: Раб Авраамів я.

35 Господь же благословив пана мого велико, і зробивсь він великим; і дав йому товар і отари, і срібло й золото, і раби і рабинї, і верблюди й осли.

36 І вродила Сарра, жона пана мого, сина панові мойму, як була стара, і оддав йому все, що мав.

37 І закляв мене пан мій говорючи: Не візьмеш ти жени синові мойму зміж дочок Кананейських, що я седжу в їх землї,

38 А в госпzду панотця мого пійдеш і до роду мого, і візьмеш мойму синові жону звідти.

39 Сказав же я панові мойму: А може не схоче молодиця зі мною йти.

40 Каже тодї менї: Господь, що перед ним ходжу, пошле ангела свого з тобою, і погодить у дорозї твоїй, і візьмеш ти жену синові мойму з мого роду, і з дому панотця мого.

41 Тодї будеш чист од заклинання мого; коли бо дійдеш до родини моєї, і не дадуть тобі, будеш чист од заклинання мого.

42 І прийшовши сьогоднї до колодязя, казав я: Господе, Боже пана мого Авраама, коли погодив єси в дорозї моїй, що її оце верстаю,

43 Ось я став коло колодязя водного, і дочки городянські виходять брати воду, і коли буде дївиця, що їй промовлю: Дай менї напитись із водоноса твого трохи води,

44 І скаже менї: І ти пий, і верблюдам твоїм вільлю, нехай ся буде жена, що наготовив Господь мого пана синові.

45 І перш, нїж я промовив у серцї мойму, вже Ребека йшла з водоносом на плечі, і спустилась вона до колодязя, і набрала води. І сказав я їй: Дай, будь ласка, напитись менї.

46 І хутенько зняла вона водоноса свого із себе на руку, та й каже: Пий, і верблюди твої понаповаю. От я напивсь і верблюди мої понаповала.

47 І поспитав її, і промовив: Чия дочка єси, повідай менї. Вона ж каже: Дочка я Бетуїла Нахоренка, що вродила йому Милка. І дав я їй каблучку і запинки на руки її.

48 І дякуючи поклонивсь Господу, і благословив Господа Бога пана мого, Авраама, що погодив менї в дорозї праведній, узяти дочку в брата панового синові його.

49 Оце ж, коли ви сотворите милость і правду до пана мого, повідайте менї, щоб я повернувсь або праворуч, або лїворуч.

50 Відказуючи ж Лабан та Бетуїл сказали: Від Господа прийшло се дїло. Не зможемо тобі сказати проти нї лихого, нї доброго.

51 Ось, Ребека перед тобою, возьми її та й піди, і нехай буде вона жоною синові пана твого, яко же глаголав Господь.

52 І сталось, як почув раб Авраамів словеса сї, поклонився до землї Господу.

53 І повносив раб сосуди золоті і срібляні, і сукнї, та оддав Ребецї, і подав гостинцї братові її й матері її.

54 І їли й пили, і він і чоловіки, що були з ним, та опочили, і повставали вранцї, і каже: Відпустїте мене до пана мого.

55 Промовили ж браттє її й мати її: Нехай пробуде дївиця з нами з десяток день, а потім і пійде.

56 Він же каже до них: Не держіте мене. Господь погодив у дорозї менї; мушу йти до пана мого.

57 Вони ж сказали: Прикличмо дївицю, та й спитаймо її з уст її.

58 І прикликали Ребеку, і казали їй: Чи пійдеш з чоловіком сим? Вона ж каже: Пійду.

59 І відпустили Ребеку, сестру свою, і мамку її, і раба Авраамового, і хто з ним були.

60 І благословили Ребеку, і промовили до неї: Нехай же родяться від тебе, сестро наша, тисячі тисяч, і потомство твоє нехай підгортає під себе царини ворогів твоїх!

61 Уставши ж Ребека й рабинї її посїдали на верблюди, та й пішли з чоловіком. І взяв раб Ребеку, та й пішов.

62 Ізаак же прийшов з Бейер-Лахай-Рої; жив бо він у землї полуденнїй.

63 Вийшов же над вечір Ізаак на поле, розігнати думки. І позирне очима своїми, та й бачить, ідуть верблюда.

64 І позирнувши Ребека очима своїми, побачила Ізаака та й ізскочила з верблюда.

65 І каже рабові: Хто сей чоловік, що йде по полю на зустріч нам? Каже ж раб: Се пан мій; вона узявши намітку, закуталась.

66 І повідав раб Ізаакові все, що вчинив.

67 Увійшов же Ізаак у намет матері своєї, і взяв Ребеку, і стала йому жінкою, і влюбив її, і втїшивсь Ізаак по Саррі, матері своїй.


Буття 25

1 Узяв же Авраам ізнов жену, на імя Хеттура.

2 Вродила ж вона йому Зимрана, Йоксана, та Медана, та Мадияна, та Ішбака, та Шуаха.

3 Йоксан же появив Себу та Дедана. Сини ж Деданові були Ассурим, та Летусим, та Леюмим.

4 Сини ж Мадиянові були: Єфа, та Єфер, та Ганох, та Абида, та Єльдага. Всї цї були сини Хеттурині.

5 Оддав же Авраам усе, що мав Ізаакові.

6 Синам же наложниць своїх, що були в Авраама, дав Авраам подарунки, і відпустив їх од Ізаака, сина свого, ще за живота свого, на схід соньця, у землю восточню.

7 Се ж лїта віку Авраамового, що прожив: сто і сїмдесять і пять років.

8 І ослабши вмер Авраам у старощах добрих, старим, повним лїт, і прилучився до людей своїх.

9 І поховали його Ізаак та Ізмаїль, два сини його, в печері Макпеловій, на полї Єфрона Зогаренка, Хетиянина, що проти Мамре,

10 На полї тому, що купив Авраам у синів Хетових. Там поховали Авраама й Сарру, жену його.

11 Сталося ж по смертї Авраамовій, благословив Бог Ізаака, і вселивсь Ізаак при колодязї Бейер-Лахай-Рої.

12 Се ж постань Ізмаїля, сина Авраамового, що вродила Агара Египтянка, рабиня Саррина, Авраамові.

13 І се ймення синів Ізмаїлевих по родоводам їх: первенець Ізмаїлів Набайот та Кедар, та Адбеєль, та Мивсам.

14 Та Мисма, та Дума, та Масса,

15 Та Хадад, та Тема, та Єтур, та Нафис, та Кедма.

16 Се сини Ізмаїлеві, а се ймення їх по шатрах їх, і селах їх: дванайцять князїв по колїнах їх.

17 А се лїта живота Ізмаїлевого: сто і трийцять і сїм лїт. І ослабши вмер, і прилучивсь до роду свого.

18 Вселився ж від Гавили до Сура, що проти Египту, як ідеш до Ассуру. Перед лицем усїх братїв своїх вселився.

19 А се постань Ізаака, сина Авраамового. Авраам появив Ізаака.

20 Було ж Ізаакові сорок лїт, як узяв Ребеку, дочку Бетуїла, Арамянина з Мезопотамиї, сестру Лабана, Арамянина, собі за жінку.

21 Молився Ізаак Господеві про жену свою, бо неплідна була. Послухав же його Бог, і завагонїла Ребека, жінка його.

22 Борикалися ж младенцї в їй, і каже: Коли так менї має бути, про що менї се? І пїйшла поспитати Господа,

23 І рече їй Господь: Два народи в тебе в чреві; два народи будуть, як породиш, воюватись. Візьме гору старший, та підстаршому він буде послугом служити.

24 І сповнилися днї родити їй, аж се були близнята в утробї її.

25 Вийшов же син первенець червоний, увесь наче кожа косматий; і дала імя йому Езав.

26 А потім вийшов брат його; рука ж його держалась за пяту Езавову, і дала імя йому Яков. Ізаакові ж було шістьдесять лїт, як родила їх Ребека.

27 Повиростали ж молодоки, і був Езав чоловік умілий ловити, степовий. Яков же був чоловік тихий, що седїв у домівцї.

28 І влюбив Ізаак Езава; бо ловитва його була по смаку йому. Ребека ж любила Якова.

29 Зварив же Яков кулешику, і прийшов Езав з поля знеможений.

30 І каже Езав Якову: Нагодуй мене вареним сочивом сим червоним; бо я знемігся. Тим і дано прізвище йому Єдом*.

31 І каже Яков Езавові: Продай менї зараз первеньство своє.

32 Каже ж Езав: Ох! мушу вмерти; про що ж менї се первеньство?

33 І каже Яков йому: Кляннись менї зараз і клявсь йому. І продав Езав Якову первеньство своє.

34 Яков же дав Езавові хлїба й вариво сочевицї. Попоїв же й напивсь, і вставши пійшов геть. І зневажив Езав первеньство своє.


Буття 26

1 Був же голод у тій землї, опріч голоду прежнього за часів Авраамових. Пійшов же Ізаак геть до Абимелеха, царя Филистимського, в Герар.

2 Явився ж йому Господь і рече: Не ходи в Египет, вселися у землї, що про неї тобі скажу.

3 І пробувай у тій землї, і буду з тобою, і благословлю тебе; тобі бо й насїнню твойму оддам усї цї землї, і поновлю клятву мою, що нею клявсь Авраамові, отцеві твойму.

4 І намножу насїннє твоє, як зорі небесні, і оддам насїнню твойму всї оцї землї, і благословляться через насїннє твоє всї народи земнії:

5 За те що послухав отець твій Авраам гласу мого, і держав заповідї мої, і повелїння мої, і встанови мої й закони мої.

6 Вселився ж Ізаак у Герарі.

7 І питали люде займища того про жінку його, і каже: Сестра менї вона; боявся бо казати, що се жінка моя, щоб не вбили його чоловіки займища того, Ребеки ради; була бо вродлива.

8 Сталося ж, як він був довгий час там, що позирнув Абимелех царь Герарський у вікно, побачив, що Ізаак жартує з Ребекою, жінкою своєю.

9 Прикликав же Абимелех Ізаака та й каже: Чи справдї ж бо вона жінка твоя? Як же се ти казав: Вона сестра менї. Каже ж йому Ізаак: Затим казав, щоб не вмерти задля неї.

10 Каже ж Абимелех: Що се вдїяв єси нам? Мало що не побув хто з мого народу з жінкою твоєю, то й навів би єси на нас незнаний гріх.

11 Заповідав же Абимелех усїм людям своїм, говорючи: Усякого, хто прикоснеться до мужа сього, або до жони його, скарають смертю.

12 Сїяв же Ізаак у землї тій, і здобувсь того лїта на вроджай сторицею; благословив бо Господь його.

13 І пійшов угору чоловік, і все більший був та більший, аж поки зробивсь великим вельми.

14 Був бо в його статок отарний, і статок товарний, і велика купа рабів; позавидували ж йому Филистимцї.

15 І всї колодязї, що повикопували раби батьківські, за живота Авраама, батька його, засипали землею.

16 Каже ж Абимелех Ізаакові: Іди від нас; бо потужнїщий зробивсь єси од нас вельми.

17 І зійшов звідти Ізаак, та й зупинивсь у Герар долинї, і вселився там.

18 І повідкопував ізнов Ізаак водяні колодязї, що повикопували були раби Авраамові, батькові, і що позасипали були Филистимцї по смертї Авраамовій, та й попрозивав їх прізвищами, що попроложував був їм отець його.

19 І копали раби Ізаакові, та й знайшли там колодязь води живої.

20 І сварились пастухи Герарські з пастухами Ізааковими говорючи: Наша се вода. І прозвав колодязь той: Есек - сварка; сварились бо з ним.

21 Відойшовши ж звідти Ізаак, викопав колодязь другий, сварилися ж і за той, і проложив і йому прізвище: Ситна - ворожнета.

22 Відойшовши ж ізвідти, викопав ще колодязь, і не сварилися за сей; і проложив йому прізвище: Рехобот - просторонь, говорючи: Роспросторив Господь займище наше, щоб ми розмножились у сїй землї.

23 Піднявся ж ізвідти до Бейер-Себи, колодязя клятьби.

24 І явивсь йому тієї ночі Господь, і рече: Я Бог Авраама, отця твого. Не бійся, бо я з тобою, і благословлю тебе, і намножу насїннє твоє задля Авраама, раба мого.

25 І спорудив там жертівника, і призвав імя Господнє, і напяв там намета свого. Викопали ж там раби Ізаакові колодязь.

26 І Абимелех прийшов до його з Герару, і Ахусат, порадник його, і Пихоль, гетьман війська його.

27 І каже їм Ізаак: Чого прийшли до мене? Ви ж зненавидїли мене, і відослали мене від себе.

28 Вони ж промовили: Бачивши побачили ми, що Господь був з тобою, та й кажемо: Нехай же буде клятьба між нами й між тобою, і заповідаймо з тобою заповіт,

29 Щоб не робив нам лиха, як ми не чіпали тебе, і як ми робили тобі тільки добро, і відпустили тебе з миром; і тепер благословен ти від Господа.

30 І справив їм пир, і їли вони й пили.

31 І вставши вранцї, клявся один одному; і відпустив їх Ізаак, і пійшли від його з миром.

32 Сталося ж того дня, що прийшовши раби Ізаакові повідали йому про колодязь, що викопали, і казали йому: Знайшли воду.

33 І прозвав його Себа, клятьба. Тим назва й міста того Бейер-Себа, колодязь клятьби, по сей день.

34 Було ж Ізаакові сорок лїт, і взяв він жінку собі Юдиту, дочку Бейерія Хетиянина, та Басмату, дочку Єлона Хетиянина.

35 І були вони важкою печаллю Ізаакові й Ребецї.


Буття 27

1 І сталося, що як був Ізаак старий, і притупились очі в його, та й недобачав, покликав Езава, сина свого старшого та й каже йому: Сину мій! І каже: Ось я!

2 І говорить Ізаак: Оце я старий уже, і не знаю коли скінчусь.

3 Дак возьми знаряддє твоє, сагайдака твого й лука, та пійди в дике поле, та влови менї влову.

4 І вготуй менї наїдку такого, як я люблю, та й принеси менї, щоб моя душа благословила тебе, покіль не вмер.

5 Ребека ж чула, як Ізаак говорив до Езава, сина свого. Пійшов же Езав у дике поле, вловити влову та принести.

6 Озветься ж Ребека до Якова, сина свого меньшого: Оце я чула, як отець твій озвавсь до Езава, брата твого, промовивши:

7 Принеси менї влову, та вготуй менї наїдку, щоб я попоїв, та благословив тебе перед Господом, покіль не вмер.

8 Тим же то, синку, послухай голосу мого, що заповідаю тобі.

9 Пійди лишень в отару, та піймай менї звідти двойко мякеньких та добрих, і зроблю я смашний наїдок отцеві твойму, такий як він любить.

10 І внесеш отцеві твойму, щоб він попоїв, і щоб тебе благословив, покіль не вмер.

11 Каже ж Яков Ребецї, матері своїй: Та ж Езав брат мій, чоловік волохатий, я ж чоловік гладенький.

12 Може, полапає мене панотець, і зроблюсь перед ним мантїєм, і наведу на себе клятьбу а не благословеннє.

13 Рече ж йому мати: На менї клятьба твоя, синку; тілько послухай голосу мого, та йди, і піймай менї.

14 Пійшов же, піймав, і принїс матері; і вготовила мати смашний наїдок, який любив отець його.

15 І взявши Ребека одежу Езавову добру, сина свого старшого, що була у неї в схованцї, одягла нею Якова, сина свого меньшого.

16 А смушками козлячими пообгортала руки і наге тїло на шиї в його.

17 І дала смашний наїдок і хлїба, що вготовила, в руки Яковові, синові свойму.

18 І внїс отцеві свойму, і каже: Панотче! Він же рече: Ось я! Хто єси ти, синку?

19 І каже Яков отцеві: Я Езав, первенець твій. Зробив, як мовляв менї єси. Устань, сядь і попоїж мого влову, щоб мене благословила душа твоя.

20 Рече ж Ізаак синові свойму: Що воно? Як хутко споткав єси, синку! Він же каже: Се тим, що послав Господь, Бог мій, перед мене.

21 Рече ж Ізаак Яковові: Приступи до мене, облапаю тебе, синку, чи ти єси справдї син мій Езав, чи нї.

22 Приступив же Яков до Ізаака, отця свого, і він облапав його, і рече: Голос - голос Яковів, руки ж - руки Езавові.

23 І не впізнав його; були бо руки його, як руки Езавові, брата його, волохаті; от і благословив його.

24 І рече: Чи справдї бо ти єси син мій Езав? Він же каже: Я.

25 І рече: Подай менї сюди. Попоїм улову твого, синку, щоб тебе благословила душа моя. І подав йому, і попоїв; і принїс йому вино, і випив.

26 І рече йому Ізаак, отець його: Приступи ж, та поцїлуй мене, синку.

27 І приступивши поцїлував його. І нюхав запах одежі його, і благословив його, і рече: Се запах сина мого, як запах ниви, що благословив її Господь.

28 Дай же тобі, Боже, буйну росу з неба, і дай тобі, Боже, землю благодатню! Роди тобі, Боже, зерно й виногрони!

29 Нехай тобі хмари служать службу вірну, і перед тобою шию гнуть народи! Мусиш бути паном, і над братом рідним, над усїма дїтьми матері твоєї. Проклят буде той, хто тебе проклинає, і благословенний, хто благословляє!

30 І сталось воно, скоро перестав Ізаак благословляти Якова, і ледві Яков вийшов од Ізаака, батька свого, аж Езав, брат його, прийшов до дому з ловитви.

31 Уготовив же й той наїдку, та й принїс отцеві свойму, і каже батькові: Нехай тато встане та попоїсть улову сина свого, щоб мене благословляла душа твоя.

32 І рече йому Ізаак, отець його: Хто ж єси ти? Він же каже: Я син твій, первенець твій Езав.

33 Злякався ж Ізаак ляком великим вельми, і рече: Хто ж той, що вловив менї влову, і принїс менї, і попоїв я в сього перш, нїж прийшов ти, і благословив його? І буде благословен.

34 Почувши ж Езав отецькі слова, заголосив голосом великим, і гірким тяжко, та й каже: Благослови ж і мене, панотче!

35 Рече ж йому: Підійшов твій брат лестиво, та й узяв благословеннє твоє.

36 І каже: По правдї дано йому імя Яков; бо підійшов під мене, се вже вдруге, і первеньство моє взяв у мене, і благословеннє моє тепер одняв. І каже Езав отцеві свойму: Чи то ж не приховав єси й менї благословення, панотче?

37 Відказав же Ізаак, і рече Езавові: Що ж? Паном зробив я його тобі, а все браттє його поробив рабами йому, хлїбом і вином забезпечив його. Тобі ж тепер що зробити, синку?

38 Озвався ж Езав до батька свого: Хиба ж одно благословеннє в тебе, панотче? Благослови ж і мене, панотченьку! Та й знов заплакав Езав.

39 Відказав же Ізаак, отець його, і рече йому: Знай же, що твою осаду тук земний вбезпечить, прохолодою ж твоєю з неба рzси будуть.

40 Житимеш з меча важкого в послузї у брата. Станеться ж ізнов, ти будеш самовладьнїм паном, і ненавидну кормигу з гамалика скинеш.

41 І зненавидїв Езав Якова за благословеннє, що ним благословив його батько його. Каже ж Езав у серцї свойму: Днї плачу по батькові надходять; тодї вбю Якова, брата мого.

42 Переказано ж Ребецї слова Езавові, сина її старшого, і пославши прикликала Якова, сина свого меньшого, та й каже йому: Ось Езав, твій брат, погрожує тобі вбити тебе.

43 Тепер же, синку, послухай голосу мого, і вставши біжи до Лабана, брата мого, в Гаран.

44 І поживи з ним кілька днїв, докіль одвернеться ярость і гнїв у брата твого від тебе,

45 І забуде він, що йому вдїяв єси. Тодї пославши возьму тебе звідти. Чого ж менї втеряти вас обох ув один день?

46 Рече ж Ребека до Ізаака: Тяжко менї жити на сьвітї через Хетіївен. Як візьме Яков за себе Хетіївну, таку, як вони в оцїй землї, дак про що менї й на сьвітї жити?


Буття 28

1 Прикликав же Ізаак Якова, та й благословив його, і заповідав йому, говорючи: Не мусиш узяти за себе жени з Канаанських дочок.

2 Устань, та й одбіжи в Мезопотамію, в Падан-Арам, в господу Бетуїлову, в батьківщину матері твоєї, та й возьми собі звідти жену з дочок Лабанових, брата матері твоєї.

3 Бог же мій нехай тебе благословить і намножить, щоб ти був купою народів.

4 І нехай тобі дасть благословеннє Авраамове і насїнню твойму по тобі, щоб одержав у наслїддє землю, де пробуваєш, що оддав Бог Авраамові.

5 Послав же Ізаак Якова, і зійшов він у Падан-Арам, у Мезопотамію, до Лабана Бетуйленка, Араміянина, до брата Ребеки, матері Якова та Езава.

6 Бачивши ж Езав, що благословив Ізаак Якова і послав у Мезопотамію, в Падан-Арам, щоб узяти собі звідти жінку, і що благословляючи його заповідав йому говорючи: Не мусиш брати жени з дочок Канаанських,

7 І що послухав Яков отця свого й матері своєї, та й пійшов у Падан-Арам, у Мезопотамію:

8 І бачивши Езав, що не вподобав дочок Канаанських Ізаак, отець його,

9 Пійшов собі Езав до Ізмаїла, та й узяв Магалату, дочку Ізмаїла, сина Авраамового, сестру Небайотову, до жінок своїх.

10 І зійшов геть Яков від Бейер-Себи, від колодязя клятьби, та й помандрував у Гаран.

11 І приблудивсь до одного врочища, та й обночувавсь там, зайшло бо соньце. І взяв між каміннєм каменя на тому врочищі, та й положив його собі в голови, та лїг спати на місцї тому.

12 І бачив сон, і се драбину поставлено на землї, верховина ж її сягає до небес, і ангели Божі возходять і низходять по нїй.

13 Господь же стоїть на їй і рече: Я Господь Бог Авраамів, отця твого, і Бог Ізааків. Земля, що на їй лежиш, тобі оддам її і насїнню твойму.

14 І буде насїннє твоє, як пісок земний і розпросторишся на захід соньця, і на схід соньця, і на північ, і на полуднє, і благословляться в тобі всї колїна землї, і у насїннї твойму.

15 І се я з тобою й оберегати му тебе на всякій дорозї, що нею пійдеш, і верну тебе в 'цю землю; бо не покину тебе, докіль сотворю все, що глаголав тобі.

16 І прокинувсь Яков од сну свого, і каже: Певно єсть Господь на врочищі сьому, а я й не знав.

17 І злякавсь, і каже: Яке страшне врочище се! Не що инше воно як дом Божий, а се ворота небесні.

18 І встав Яков рано вранцї, і взяв каменя, що положив там у голови собі, та й поставив його стовпа, та й злив олїй на верховину його.

19 І прозвав Яков урочище то Бетель; прежне прізвище городу було Луз.

20 І обрік Яков себе оброком, говорючи: Коли Бог буде зо мною, і сохранить мене в дорозї, що 'це верстаю, і дасть менї хлїб на їду й одежу на одїг,

21 І верне мене здорового в господу панотцеву, тодї буде Господь менї Богом.

22 І камінь сей, що поставив стовпа, буде в мене дом Божий, і з усього, що менї даси, десятину давати му тобі.


Буття 29

1 І вставши Яков на ноги, пійшов у землю восточню.

2 Дивиться, коли ж колодязь на степу, і було там три отарі овець, що полягали коло його. З того бо колодязя наповано стада. Над усьтєм же колодязьним лежав камінь великий.

3 І скуплювались там усї стада, і одвалювано каменя від усьтя колодязного, і наповано вівцї, та й знов навалювано каменя на усьтє колодязне на місцї свойму.

4 Рече ж їм Яков: Браттє, звідки ви? Вони ж кажуть: Ми з Гарану.

5 Рече ж їм: Чи знаєте Лабана Нагоренка? Вони ж кажуть: Знаємо.

6 Рече ж їм: Чи жив, здоров? Вони ж кажуть: Жив і здоров. Ось і Рахеля, дочка його, йде з вівцями.

7 І рече Яков: Ще дня багацько, не пора скуплювати докупи скотину. Понаповайте вівцї, та йдїть, пасїте.

8 Вони ж кажуть: Не зможемо, докіль усї отарі скупляться докупи, та одвалять каменя з колодязного усьтя; тодї й понаповаємо вівцї.

9 Ще ж він говорив до них, аж ось Рахеля пригналась із отецькими вівцями; вона бо доглядала їх.

10 І сталось, як зуздрів Яков Рахелю, дочку Лабанову, брата матері своєї, приступив Яков, одвалив каменя від усьтя колодязного, та й напоїв вівцї Лабанові, брата материного.

11 І поцїлував Яков Рахелю, та й заплакав у голос.

12 І повідав Рахелї, що він брат отця її, і що він син Ребечин. І побігши вона, повідала панотцеві свойму сї речі.

13 Сталось ж, як почув Лабан вістї про Якова, побіг зустріч йому, і обнявши його цїлував, і ввів його в господу свою, і повідав Лабанові всї речі сї.

14 І каже йому Лабан: Справдї від костей моїх і від тїла мого єси ти. І пробув з ним днїв місяць.

15 Каже ж Лабан Яковові: Що брат менї доводишся, чи то ж мусиш робити на мене дармо? Скажи менї, яка тобі плата.

16 У Лабана ж та було дві дочцї: старша на імя Лея, меньша ж Рахеля.

17 Лея недуговала очима, Рахеля ж була високого зросту, й принадна видом вельми.

18 Уподобав же Яков Рахелю, і каже: Парубкувати му в тебе сїм год за Рахелю, дочку твою меньшу.

19 Каже ж йому Лабан: Лучче менї тобі оддати її, нїж мусїв би другому мужеві. Живи зо мною.

20 І парубкував Яков за Рахелю сїм років, і здались вони йому, наче кілька днїв, тим що любив її.

21 Каже ж тодї Яков Лабанові: Дай менї жену мою; бо сповнивсь речінець мій, щоб увійти до неї. 2

2 Зібрав же Лабан усїх мужів громадських і зробив учту.

23 І сталось увечорі, що взяв він Лею, дочку свою, та й увів до Якова. І ввійшов до неї Яков.

24 Дав же Лабан Леї, дочцї своїй, Зелфу, рабиню свою за служебку.

25 Сталося ж ураньцї, дивиться, се була Лея. І каже Яков Лабанові: Що се ти вдїяв менї? Чи не задля Рахелї ж парубкував я в тебе? Про що ж так ошукав єси мене?

26 Відказав же Лабан: Неможна так чинити в нашій землї, видавати меньшу перше старшої.

27 Скіньчай же тиждень сей; я дам тобі й ту за роботу, що робити меш на мене ще сїм других лїт.

28 Учинив же Яков так, та й скіньчив тиждень з сією; і дав йому Лабан Рахелю, дочку свою, за жінку.

29 Дав же Лабан Рахелї дочцї своїй Баллу, рабиню свою, за служебку.

30 І ввійшов до Рахелї, влюбив же Рахелю більш нїж Лею. І парубкував у його других сїм років.

31 Бачив же Господь, що ненавидна була Лея, відчинив утробу їй: Рахеля ж була неплідна.

32 І завагонїла Лея, і вродила сина, і дала йому імя Рубен, говорючи: Певно зглянувся Господь на моє горе. Тепер же любити ме мене чоловік мій.

33 І завагонїла знов, і вродила сина і каже: Що почув Господь, яка я ненавидна, тим дав менї й сього сина. І дала йому імя: Симеон.

34 І завагонїла знов, і вродила сина і каже: Тепер же буде мій чоловік прихилен до мене; породила бо йому три сини. Тим дала йому імя: Левій.

35 І завагонїла знов, і вродила сина, і каже: Тепер дякувати му Господеві. Задля того дала йому імя: Юда. Та й перестала роджати.


Буття 30

1 В бачаючи ж Рахеля, що не вродила Яковові нїякої дитини, завидувала Рахеля сестрі своїй, та й каже Яковові: Дай менї дїток, ато вмру.

2 Загорівся ж Яков гнївом на Рахелю, і каже: Хиба я тобі замість Бога, що не дав тобі утробного плоду?

3 Каже ж вона: Ось раба моя Балла; увійди до неї та нехай уродить на колїна мої, щоб і в мене були дїтки від неї.

4 І оддала йому Баллу, рабиню свою за жінку, і ввійшов до неї Яков.

5 І завагонїла Балла, та й уродила Яковові сина.

6 І рече Рахеля: Бог судив менї, і послухав голосу мого, і дав менї сина. Тим і дала йому імя: Дан.

7 І завагонїла знов Балла, рабиня Рахелина, й уродила сина другого Яковові.

8 І рече Рахеля: Великою боротьбою боролась я з сестрою моєю, та й перемогла. Тим і дала йому імя: Нафталїй.

9 Вбачала ж Лея, що перестала роджати, і взяла Зелфу, рабу свою, та й оддала її Яковові за жінку.

10 І вродила Зелфа, рабиня Леїна, Яковові сина.

11 І рече Лея: Пощастило менї! І дала йому імя: Гад.

12 І вродила Зелфа, рабиня Леїна, Яковові сина другого.

13 І каже Лея: Щасна я; бо дочки зватимуть мене блаженною. І дала йому імя: Ассер.

14 І пійшов Рубен під пшеничні жнива, та й знайшов любовні яблука на полї, та й принїс їх до Леї, матері своєї. Каже ж Рахеля до Леї: Дай менї любовних яблук сина твого!

15 Рече ж вона їй: Хиба се мала річ, що взяла єси мужа мого? Чи й любовні яблука сина мого віднїмеш? Каже ж Рахеля: Дак нехай переночує з тобою сьогоднї за любовні яблука сина твого.

16 Прийшов же Яков з поля ввечорі, і вийшла Лея зустріч йому, і каже: Мусиш увійти до мене; найняла бо я справдї тебе за любовні яблука сина мого. І переночував він з нею тієї ночи.

17 І послухав Бог Леї, і завагонїла вона, і вродила Яковові сина пятого.

18 І каже Лея: Дав менї Бог плату мою; бо оддала рабиню мою мужеві мойму. І дала йому імя: Іссахар.

19 І завагонїла знов Лея, і вродила сина шестого Яковові.

20 І каже Лея: Подарував менї Бог гостинця гарного, поважити ме мене муж мій; уродила бо йому шестьох синів. І дала імя йому: Себулон.

21 А потім уродила дочку, і дала імя їй: Дина.

22 І зглянувся Бог на Рахелю, і почув її Бог, і відчинив утробу їй.

23 І завагонївши вродила сина, і каже: Одняв Бог докір мій.

24 І дала імя йому: Йосиф, говорючи: Дай менї, Господе, й другого сина.

25 Сталося ж, як уродила Рахеля Йосифа, каже Яков Лабанові: Відпусти мене, нехай іду в домівку мою й на вкраїну мою.

26 Віддай жени й дїти мої, що за них парубкував тобі; ти знаєш роботу, що робив тобі.

27 Каже йому Лабан: Коли б знайшов я ласку в тебе! Вбачаю бо, що благословив мене Господь задля тебе.

28 І каже: Визнач плату свою в мене, я й дам тобі.

29 Каже йому: Ти знаєш, як я парубкував у тебе, і якою твоя скотина зробилась у мене.

30 Мало бо що було в тебе до мене, та й наросло багацько, і благословив тебе Господь з приходу мого. Тепер же коли менї дбати й про власну господу?

31 І каже: Що мушу тобі дати? Каже ж Яков: Не давай менї нїчогісїнько, аби вчинив, що скажу, знов пасти му вівцї твої й доглядати му.

32 Пройду я через усю отару твою сьогоднї, а й вилучу все переполасе й крапасте, і все чорне між вівцями, й усе переполасе й крапаcте між козами, і се буде моя плата.

33 Так моя правда говорити ме за мене завтрашнього дня, як прийдеш давати плату мою. Усе непереполасе й не крапаcте між козами і не чорне між вівцями, мусить уважатись у мене за вкрадене.

34 Каже ж йому Лабан: Добре, нехай буде по слову твойму.

35 І повилучував того ж дня козли переполасі й крапасті, і усе, що мало біле в себе і все, що чорне між вівцями, та й пооддавав в руки синам своїм.

36 І поставив три днї ходи між собою й Яковом. Яков же пас остальнї вівцї Лабанові.

37 Узяв же Яков собі по цїпку зеленому тополевому, лїсковому й каштановому, та й помережив білими мережками, і луплячи повиявлював біле, що було на цїпках.

38 І клав цїпки, що помережив, у напувальні корита та в водяні ринви, як приходили отарі до водопійла, щоб вагонїли на водопійлї.

39 І вагонїли отарі перед цїпками, та й котились ягнятами й козенятами переполасими й крапастими.

40 Ягнята ж вилучав Яков і ставляв отарі лицем до переполасого і чорного в отарі Лабановій, й держав свої отарі окроме, і не ставляв укупі з Лабановими.

41 І сталося, як вагонїла лучча скотина, Яков клав цїпки перед очима в скоту в корита, щоб вагонїли між цїпками.

42 Як же гуляла скотина слабовита, не клав туди цїпків; тим робом слабовите було Лабанові, а лучче Яковові.

43 І збогатився чоловік безлїч, і було в його скотини много, і раби, і рабинї, і верблюди, й осли.


Буття 31

1 Перечув же Яков слова синів Лабанових, що мовляли: Узяв Яков усе, що було в батька нашого, і з того, що було в батька нашого, вбивсь у всю славу його.

2 І дививсь Яков на лице Лабанове, аж воно до його не таке, як перше.

3 Каже ж Господь Яковові: Вертайсь на батьківщину твою, і до роду твого, і буду з тобою.

4 Послав же Яков, і покликав Лею й Рахелю на поле, де були стада.

5 І каже їм: Бачу я лице батька вашого, що не таке до мене, як перше; Бог же панотця мого був зо мною.

6 І самі знаєте, що всьою снагою моєю працював я батькові вашому.

7 Батько ж ваш ошукав мене, і переміняв плату мою десять раз; та не попустив йому Бог ушкодити менї.

8 Як скаже було так: Пестрі будуть плата твоя; тодї котяться вівцї всї пестрими; як же скаже: Крапасті будуть плата твоя, тодї котяться всї вівцї крапастими.

9 Так одняв Бог усю скотину в батька вашого й дав менї.

10 І сталось того часу, як вівцї гуляли, зняв я очі мої й бачив уві снї: се, которі барани і козли спинались на вівцї й кози, були переполасі крапасті й рябі.

11 І рече менї ангел Божий уві снї: Якове! Я ж кажу: Ось я!

12 І рече: Споглянь лишень очима твоїми, та подивись: усї барани й козли, що спинаються на вівцї й кози, переполасі, пестрі й крапасті; вбачав бо я все, що Лабан тобі витворяє.

13 Я Бог з Бетеля, де намастив єси стовпа і обрікся єси менї словом. Тепер же встань, ізійди з сієї країни, та вертайсь на країну рідну.

14 І відказуючи Рахеля й Лея, сказали йому: Хиба є тутеньки нам частина й наслїддє в госпzдї, в батька нашого?

15 Хиба ж не за чужениць уважає нас він? Попродав бо нас і зажер срібло наше.

16 Бо все багатирство й слава, що відняв Бог у батька нашого, наше й дїток наших. Оце ж тепереньки все, що Бог рече, чини.

17 Зьнявся ж Яков, і посадив сини свої і жени на верблюди.

18 І позабирав усю скотину свою й усї добутки, що здобув у Падам-Арамі в Мезопотамії, щоб вертатись до Ізаака, батька свого в Канаан землю.

19 Як же відлучився Лабан стригти вівцї свої, покрала Рахеля ідоли в батька свого;

20 І викрався Яков несподївано Лабанові, Араміянинові, не сповістивши його про втеки.

21 І втїк сам з усїм своїм, і перебрів через річку й простував у Галаад гори.

22 Переказано ж Лабанові на третїй день, що Яков утїк.

23 І взявши сини й браттє своє з собою, здоганяв його семиденним погоном, та й наздогнав його на Галаад горах.

24 Прийшов же Бог до Лабана Араміянина ночною добою вві снї, і рече йому: Остерегайся звязуватись із Яковом.

25 І наздогнав Лабан Якова. Яков же поставив намети свої на горі, і Лабан отаборив браттє своє на Галаад горах

26 Каже ж Лабан Яковові: Що вкоїв єси? Про що викравсь єси потай мене, та позавозив дочки мої мов бранки?

27 Чого втїкав єси потай мене, та викравсь від мене, не сповістивши мене? Відпустив би тебе з покликами й пісьнями, з тимпанами й гуслями.

28 І не дозволив єси менї цїлувати внуки мої й дочки мої. Се ж учинив єси по дурному, вдїявши таке.

29 Тепер би мав я силу покарати тебе, та Бог отця твого вчора вночі рече до мене, словами: Остерегайся звязуватись із Яковом.

30 Нехай би ти пійшов геть томr, що тяжко зажуривсь по госпzдї отця твого, про що ж украв єси боги мої?

31 Відказав же Яков і рече до Лабана: Бо злякався, думаючи, що поодіймаєш дочки твої в мене і усе моє,

32 У кого ж ізнайдеш боги твої, той не жити ме на сьвітї. Перед нашою браттєю познавай, що твоє в мене, та й бери собі. Не знав же Яков, що Рахеля покрала боги.

33 Увійшовши ж Лабан у Яковів намет і в Леїну кущу, і в кущу двох рабинь, не знайшов. Увійшов же й у намет Рахелин.

34 Рахеля ж узяла ідоли, та й підложила під верблюдове сїдло, та й сїла на них. І обшарив Лабан усю кущу, та й не знайшов.

35 І каже батькові свойму: Не гнївись, панотченьку, що не можу встати перед тобою; бо звичайне женське в мене. Шукав же він та й не знайшов ідолів.

36 Прогнївився ж Яков і звязавсь у сварку з Лабаном: Яка провина моя? Який гріх мій, що вганяв єси так гаряче за мною?

37 Переглянув єси всї речі домові в мене, що ж ізнайшов єси з усїх річей дому твого? Поклади тутеньки перед браттєю твоєю й браттєю моєю, щоб розсудили між обома нами.

38 Двайцять років оце вже я з тобою. Вівцї твої й кози твої не звергали, і баранїв із отари твоєї не їв я.

39 Зьвіроїдини не принїс до тебе; із мого нїс я втрату сю; з мого власного вимагав єси, чи вхоплено в день, чи в ночі.

40 У день бо пекла мене спека, в ночі морозила холоднеча, і сон утїкав од очу в мене.

41 Так пробував я двайцять років у твоїй господї. Парубкував я чотирнайцять років задля двох дочок твоїх і шість років за вівцї твої, ти ж переміняв плату мою десять раз.

42 Коли б не Бог отця мого, Бог Авраамів, та не страх Ізааків був ізо мною, певно тепер в порожнї випустив би єси мене. Бідуваннє моє й працю рук моїх побачив Бог і докорив тебе вчора в ночі.

43 Відказав же Лабан, і каже до Якова: Дочки, мої дочки, і дїти, мої дїти, і скотина, моя скотина, і все, що видиш, то моє; що ж можу я заподїяти сим дочкам моїм або дїтям, що вони породили?

44 Оце ж нумо чинити умову, я й ти, і нехай він буде за сьвідка між мною й тобою.

45 І взявши Яков каменя, поставив його на спомин.

46 Каже ж Яков до браттї своєї: Назбирайте каміння. І назбирали каміння й зробили могилу і трапезували там на могилї.

47 І прозвав його Лабан Егар-Сагадута; Яков же прозвав його Галлед.

48 Каже ж Лабан до Якова: Ся могила, се сьвідок між мною й тобою. Тим і прізвище дано могилї Галлед.

49 І Мизпа від того, що Лабан сказав: Нехай вартує Господь між мною й тобою, як ми розійдемось різно одни з одним.

50 Коли зневажати меш дочок моїх або візьмеш над мої дочки жен, не чоловік буде між нами, нї! Бог сьвідок між мною й тобою.

51 І каже Лабан Яковові: Дивись на сю могилу і дивись на стовпа, що я поставив між мною й тобою.

52 Ся могила сьвідок і сей стовп сьвідок, що не перейду за сю могилу до тебе, і ти не перейдеш за сю могилу і за сього стовпа до мене на шкоду.

53 Бог Авраамів і Бог Нахорів, Бог їх отця, суди між нами. І клявсь Яков страхом отця свого Ізаака.

54 І принїс Яков жертву на горі, і покликав браттє своє до вживання хлїба солї, і вживали хлїб сїль, та й обночувались на горі.

55 Уставши ж Лабан рано вранцї, цїлував сини й дочки свої і благословив їх, і рушив у дорогу, і вернувсь на займище своє.


Буття 32

1 І Яков те ж верстав путь свою, і зустьріли його ангели Божі.

2 Каже ж тодї Яков, зуздрівши їх: Се Божий полк, урочище те Маганаїм.

3 Послав же Яков посли поперед собою до Езава, брата свого в Сеїр землю, в Едом поле;

4 І наказав їм, говорючи: Такенькі мовляйте панові мойму Езавові: Так говорить раб твій Яков: У Лабана пробував я та й загаявсь там і досї.

5 І придбав я воли й осли, і вівцї, і раби, й рабині, і посилаю тепер тобі панові мойму, звістку, щоб запобігти ласки твоєї в очах твоїх.

6 І вернулись посли до Якова, говорючи: Ходили ми до брата твого Езава, і се він сам іде на зустріч тобі, і чотири ста чоловіка з ним.

7 Злякався ж Яков вельми, і був у турботї; і подїлив людей, що були з ним, і вівцї, й воли, й верблюди на два коші.

8 І каже сам собі: Як наступить Езав на один кіш і побє його, тодї другий кіш пійде втеком.

9 Каже ж Яков: Боже отця мого Авраама й отця мого Ізаака, Господе, ти що заповідав менї: Вертайсь у рідну землю твою та до родини твоєї, і я таланити му тобі,

10 Не заробив я нїже всїх тих благ і всієї вірностї тієї, що виявив єси рабові твойму; з палицею бо сією перебрів я сю Йордань, а тепер виріс у два коші.

11 Визволь мене, благаю тебе, з рук брата мого, з рук Езава! Боюсь бо, щоб не прийшов та не вбив мене, матері із дїтками.

12 Ти ж глаголав єси: Благо тобі сотворю, і вчиню імя твоє яко пісок морський, що не злїчити його задля многостї.

13 І переночував там тієї ночі. І взяв із того, що прийшло йому в руки, гостинця Езавові, братові свойму.

14 Кіз двістї, а козлів двайцятеро, овечок двістї, а баранів двайцятеро,

15 Верблюдиць дійних двайцятеро з їх жеребятами, та корів сорок, та бугаїв десятеро, ослиць двайцятеро, і десяток ослів.

16 І приручив їх рабам своїм, усяке стадо окроме, і звелїв рабам своїм: Гонїтесь бридьма через річку, та чинїте прогалину між стадом і стадом.

17 І звелїв первому, говорючи: Як тебе зустьріне брат мій Езав, та спитає в тебе говорючи: Чий єси, і куди йдеш, і чиє се перед тобою?

18 Кажи: Раба твого Якова. Се подарунок панові мойму Езавові. Ось він і сам позад нас.

19 І звелїв другому й третьому, й усїм, що гнались із стадами. Сими словами мовляйте Езавові, як зустьрінете його,

20 І кажіть: Ось раб твій Яков і йде за нами. Бо каже сам собі: Вгамую його подарунками, що йдуть поперед мене, а потім побачу лице його. Може прийме мене.

21 Так ійшли дарунки поперед його. Сам же переночував ту ніч у коші.

22 Уставши ж тієї ночі, узяв обидві жени свої, і обидві рабинї, й одинайцятеро синів своїх, і перейшов бридьма брід Ябок.

23 І взяв їх, і перебрів річку, і перевів усе, що мав.

24 Остався ж Яков один, і боровсь із ним хтось, аж покіль обутьріло;

25 Вбачаючи ж, що не подужа його, ударив його по стегну, по суставу, і потерпів у Якова стегенний сустав, як боровсь із ним.

26 І каже той: Пусти мене; бо вже день зоріє. Яков же каже: Не пущу; мусиш благословити мене.

27 Рече ж йому: Як на імя тебе? Він же каже: Яков.

28 І рече йому: Від тепер буде тобі імя не Яков, а Ізраїль; ти бо з Богом боровсь і над людьми брати меш гору.

29 І поспитав Яков його, і каже: Повідай менї, як на імя тебе звати? Про що питаєш, яке моє імя? І благословив його там.

30 І приложив Яков тому врочищу прізвище: Пенуель, бачив бо я Бога лицем до лиця, тай вирятувалась душа моя.

31 Засяло ж йому соньце, як прийшов за Пенуель; він же кульгав на стегно.

32 Тим же то й тепер не їдять сини Ізраїлеві жили, що на составі бедра, тому, що боровшийся зрушив жилу на составі бедра Якова.


Буття 33

1 Споглянувши ж Яков очима свої- ми, постеріг, се ж Езав, брат його, йде, і чотири ста чоловіка з ним. І роздїлив дїток Леї, Рахелї і двох рабинь.

2 І поставив обидві рабинї зпереду, Лею ж і дїти її позаду, а Рахелю з Йосифом, дальш усїх, на посьлїдку.

3 Сам же прийшов перше них, і вклонивсь до землї сїм раз, перше нїм приступив до брата свого.

4 І прибіг Езав зустріч йому, і обняв його, та й припав йому на шию, і поцїлував його; і плакали обидва.

5 І спогляне Езав, і побачив жени й дїти, й каже: Що ж сї в тебе? Він же каже: Дїти, що дарував Бог рабові твому.

6 І приступили рабинї й дїти їх, і вклонились.

7 І приступила Лея те ж із дїтьми своїми й уклонились; потім же приступив Йосиф і Рахеля й уклонились.

8 І каже Езав: Про що ж у тебе всї цї полки, що я з ними зустрівся? Він же каже: Щоб ізнайшов раб твій милість ув очах в мого пана.

9 Каже ж Езав: У мене доволї, брате, держи своє про себе самого.

10 І каже Яков: Коли знайшов я ласку в очах твоїх, прийми гостинцї з руки моєї тому, що побачив я лице твоє, як би хто побачив лице Боже, і що був єси прихилен до мене.

11 Прийми благословеннє моє, що я принїс тобі, бо мене Бог благословив, і всього доволї в мене. І присилував його, і взяв він.

12 І каже: Рушаймо в дорогу. Я пійду попереду.

13 Каже ж йому: Пан мій знає, що дїтки в мене маленькі, а вівцї й корови кітні й тїльні; як же пожену їх один день, занапащу всю скотину.

14 Нехай пан мій іде попереду раба свого, я ж пійду повагом, дивлячись по сназї худоби, що йти ме передо мною, і як пійде дїтвора, поки прийду до пана мого в Сеїр.

15 І каже Езав: Оставлю ж із тобою кілька людей моїх. Він же каже: Про що воно? Аби знайшов я ласку в очах пана мого.

16 Вернувся ж Езав того дня на свою путь у Сеїр.

17 А Яков мандрував далїй у Суккот і побудовав собі домівку, а скотинї своїй поробив кущі. Тим і проложено прізвище врочищу тому Суккот.

18 І дойшов щасливо Яков до городу Сихему, що в Канаан землї, вернувшись із Мезопотамиї, та й отаборився перед городом.

19 І купив частину поля, де отаборивсь, у синів Геммора, отця Сихемового, за сто срібняків.

20 І поставив там жертівника, та й призвав імя Господа Бога Ізраїлевого.


Буття 34

1 Вийшла ж Дина, дочка Леїна, що вродила Яковові, спізнатись із дочками тієї країни.

2 І побачив її Сихем, син Геммора, Евеяненка, князя тієї країни, та й взяв її, і лїг із нею, і насилував.

3 І прихилилась душа його до Дини, дочки Якова, і влюбив дївицю, й промовляв до неї прихильно.

4 Каже ж Сихем до Геммора, батька свого, говорючи: Возьми менї дївицю сю за жену.

5 Яков же чув, що збезчестив Гемморенко Дину дочку його, сини ж його та були з його скотиною в полї, і мовчав Яков аж покіль прийшли вони.

6 Вийшов же Геммор, отець Сихемів до Якова на поговорку з ним.

7 Сини ж Яковові поприходили з поля, і, почувши про се, досадували вони і були в великому жалю, що він зробив безум ув Ізраїлї, лїгши з дочкою Якововою, чого не годилось чинити аж надто.

8 І розмовляв із ними Геммор говорючи: Сихемові, синові мойму, поривало душу до вашої дочки. Оддайте ж її за жену йому.

9 І своячтесь із нами; дочок своїх давайте нам, а дочок наших беріте собі.

10 І сїдайте осадами з нами, і наша країна буде перед вами. Сїдайте осадами й торгуйте і здобувайтесь на добро в їй.

11 Каже ж ото Сихем до батька й до братів її: Дайте менї знайти ласку в очах ваших, і що ви скажете менї, дам.

12 Вимагайте над звичай віно й подарунки; дам, скільки скажете менї, аби оддали дївицю заміж.

13 Відказали ж сини Яковові Сихемові та Гемморові, батькові його, зрадливо; а мовляли так тим, що він осоромив Дину, сестру їх.

14 От і кажуть їм: Неможлива се річ оддати сестру нашу такому, що необрізаний; се ж бо докір нам був би;

15 Тілько тодї поєднаємось і осядемось із вами, коли будете такі, як ми, і обріжете ввесь музький пол.

16 І оддавати мемо наші дочки вам, і брати мемо ваших дочок собі, і седіти мем осадами з вами, і зробимось одним народом.

17 Коли ж не послухаєте нас, тодї візьмемо дочку нашу та й пійдемо собі.

18 І вподобав слова їх Геммор та Сихем Гемморенко.

19 І не гаявсь молодик зробити се, закоханий бо був у Якововій дочцї, а поважали його над усю родину в отця його.

20 Прийшов же Геммор та Сихем Гемморенко до царини мїста їх, і розмовляли з мужами громадськими, говорючи:

21 Люде сї в ладу з нами, тим нехай сїдають осадами в нас на країнї, да й торгують у їй; бо наша країна простора геть про них. Берімо дочок їх собі і оддаваймо дочок наших їм.

22 Тілько тодї згоджуються з нами, щоб осїстись із нами і єдинитись із нами, коли все музьке між нами та буде обрізане, як вони обрізані.

23 І стада їх, і майно їх, всяка скотина їх хиба не наші? Оце ж поєднаймось із ними, дак і осядуться з нами.

24 І послухали Геммора та Сихема Гемморенка всї, що виходили за царину міську, і пообрізувалось усе музьке між ними.

25 Сталося ж на третїй день, як недугували вони, два сини Яковові, Симеон та Левій, брати Дининї, взяли кожен меча свого, та ввійшли в город, та й повбивали все музьке.

26 Геммора ж та Сихема Гемморенка постинали мечом, і взяли Дину з господи Сихемової, та й пійшли геть.

27 Сини ж Яковові ввійшли до побитих, та й розграбили город; бо в йому обезчещено Дину, сестру їх.

28 І вівцї їх, і товарину їх, і осли й усе, що було в містї, і все, що було на полї, позабирали.

29 А все майно їх, і всю малечу їх, і жінок їх позаймали в полонь, і пожакували все, що було в городї по господах.

30 Каже ж Яков до Симеона і Левія: Ненавидним зробили ви мене серед осадників сієї країни, серед Канаанїїв і Ферезіїв; я ж малий лїчбою, так вони скупляться до купи проти мене, та й убють мене, і я загину, і вся родина моя.

31 Вони ж кажуть: Хиба він за ледащицю вважав сестру нашу?


Буття 35

1 Рече ж Бог до Якова: Уставши, пі- діймайсь до Бетеля, та й осядься тамо, і сотвори там жертівника Богу, що явився тобі, як утїкав єси од Езава, брата твого.

2 Каже ж Яков домові свому й усїм, що були з ним. Повикидайте боги чужі, які є в кого з вас, та й очищайтесь і поперемінюйте одїж свою.

3 Та вставаймо й підіймаймось у Бетель, та поставимо там жертівника Богу, що послухав мене в день бідування мого, та й був зо мною в дорозї, що верстав я.

4 І видали Яковові богів чужих, що були в руках їх, і сережки, що були в ушу їх, і сховав їх Яков під дубом, що під Сихемом.

5 І помандрували вони, і був страх Божий на містах круг їх, і не вганяли за синами Якововими.

6 Прийшов же Яков у Луз, що в Канаан землї, се єсть Бетель, він і ввесь люд його, що були з ним.

7 І поставив там жертівника; і проложив тому врочищу прізвище Ель-Бетель, там бо явивсь йому Бог, як утїкав од Езава, брата свого.

8 Умерла ж Дебора, мамка Ребечина, і поховали її під дубом і проложили йому прізвище Аллон-Бакут, дуб голосїння.

9 Явився ж Бог Яковові знов, як прийшов із Мезопотамиї, і благословив його.

10 І рече йому Бог: Імя твоє не звати меться вже Яков, нї! Ізраїль буде імя твоє. І дав йому прізвище Ізраїль.

11 Рече ж йому Бог: Я Бог всемогущий. Бувай плодющий і намножуйся. Народи і купа народів будуть із тебе, і царі з чересел твоїх вийдуть.

12 І землю, що дав Авраамові й Ізаакові, тобі віддам, і насїнню твойму по тобі дам землю сю.

13 Знявся ж Бог від його, від урочища, де розмовляв із ним.

14 І поставив Яков стовпа на врочищі, де він розмовляв із ним, стовпа камяного та й злив на його ливною жертвою, і злив олії на його.

15 І проложив Яков прізвище врочищу тому, де розмовляв із ним Бог, Бетель.

16 І рушили вони з Бетеля, і було вже не далеко до Евфрата і настигла Рахелю родїльня мука, і мала вона породи важкі.

17 Сталося ж, як вона мала важкі породи, каже їй баба сповитуха: Крепись; бо й се буде в тебе син.

18 Сталося ж, як покидала її душа, умірала бо, дала йому імя Бенонї, болюча дитина, отець же дав йому імя Бенямин, щасна дитина.

19 Умерла ж Рахеля, і поховано її на шляху до Евфрата, се єсть Бетлегем.

20 І поставив Яков стовпа над гробом її. Се стовп на Рахелиному гробу по сей день.

21 Помандрував же Ізраїль і напяв намета свого за Мигдаль-Єдером.

22 Сталося ж, як осївсь Ізраїль на тій країні, прийшов Рубен та й лїг із Билгою, батьковою наложницею. І дочувсь про се Ізраїль. Було ж синів у Якова дванайцятеро.

23 Синове Леїні: Рубен, первенець Яковів, та Симеон, та Левій, та Юда, та Іссахар, та Зебулон.

24 Синове Рахелині: Йосиф та Бенямин.

25 Синове Балли, рабинї Рахелиної: Дан та Нефталїй.

26 Синове Зелфи, рабинї Рахелиної: Гад і Ассер. Се синове Яковові, що понароджувались йому в Мезопотамії.

27 Прийшов же Яков до Ізаака, отця свого, в Мамрійщину, в Киріят-Арбу, се Геброн, де пробував Авраам та Ізаак.

28 Було ж Ізаакові сто і вісїмдесять год.

29 І розлучивсь Ізаак із душею й умер, і прилучивсь до роду свого, старий, нажившись на сьвітї. І поховали його Езав та Яков, синове його.


Буття 36

1 Се ж родопись Езавова, він же Едом.

2 Езав побрав собі жени із дочок Канаанських, Аду дочку Єлона Хетяненка, та Оголибаму, дочку Ани, сина Зибеона Евеяненка.

3 Та Басмату Ізмайлову, сестру Небайотову.

4 Ада ж уродила Езавові Єлифаса; Басмата вродила Регуїла.

5 Оголибама ж уродила Єгуса та Єглома та Корага. Се сини Езавові, що народились йому в Канаан землї.

6 І позабирав Езав жени свої, та сини свої, та дочки свої, і всї раби в госпzдї своїй, і скотину свою, й усе підуючне своє, і всї статки свої, що придбав у Канаан землї, та й помандрував Езав з Канаан землї, від брата свого Якова, у Сеїр землю.

7 Були бо майна їх більші над те, щоб кочувати вкупі, і країна, де пробували вони, не зносила їх задля скотини їх.

8 Осївся ж Езав на Сеїр-горах; Езав, він же Едом.

9 Се ж родопись Езава, праотця Едомеїв на Сеїр-горах.

10 Ось імення в синів Езавових: Єлифас, син Басмати, жінки Езавової.

11 У Єлифаса ж були синове: Теман, Омар, Зефо, Гаєтам та Кенас.

12 Тимна ж була наложниця Єлифаса, Езавенка, і вродила Єлифасові Амалика. Се синове Ади, жони Езавової.

13 І ось синове Рагуїла: Нахат і Серах, Шамма і Миза. Се синове Басмати, жони Езавової.

14 А се були синове Оголибами, дочки Ани, сина Зибеона, жінки Езавової. Вродила вона Езавові Єгуса та Єглома та Корага.

15 Се були дуки в синів Езавових. Синове Єлифаса, первеньця Езавового: дука Теман, дука Омар, дука Зефа, дука Кенас,

16 Дука Кораг, дука Гатам, дука Гайфас, дука Амалик. Се дуки Єлифасові в Едом землї. Се сини Адині.

17 А се сини Рагуїла Езавенка: дука Нахат, дука Серах, дука Шамма, дука Миза. Се дуки Рагуїлові в Едом землї. Се синове Басмати Езавихи.

18 Се ж синове Оголибами Езавихи: Дука Єгус, дука Єглом, дука Кораг. Се дуки Оголибами, дочки Ани, жінки Езавової.

19 Се сини Езава, і се дуки їх. Він Едом.

20 Се ж сини Сеїра Горієнка, що седїли осадами в тій країнї Лотан, та Собаль, та Зибеон, та Ана.

21 Та Дишон, та Єзер, та Дишан. Се дуки Горійські в синів Сеїрових в Едом землї.

22 А синове Лотанові були: Горій та Гемам, а сестра Лотанова: Тимна.

23 А се синове Собальові: Алван, Манагат, та Ебаль, Сефо та Онам.

24 А се синове Зибеонові: Ая та Ана. Се той Ана, що знайшов гарячі жерела в степу, пасучи осли Зибеонові, батьківські.

25 А се синове Анині: Дишон і Оголибама, дочка Анина.

26 Се ж синове Дишонові: Гемдан, та Єшдан, та Ітран, та Керан.

27 Се ж синове Єзерові: Билган, та Саван, та Акан.

28 Се ж синове Дишанові: Уз та Аран.

29 Се ж дуки в Горіїв: дука Лошан, дука Собаль, дука Зибеон, дука Ана;

30 Дука Дишон, дука Єзер, дука Дишан. Се дуки в Горіїв після дуків їх у Сеїр землї.

31 А се царі, що царювали в Едом землї, перш нїж царював там який царь в Ізраїлї.

32 Царював у Едомі Бела Бейоренко; прозивався ж город його Динхаба.

33 Умер же Бела, і царював намість його Йобаб Серахенко із Бозри.

34 Умер же Йобаб, і царював намість його Гусам із Теман землї.

35 Умер же Гусам, і царював намість його Гадад Бедаденко, що побив Мидіяніїв на полї Моаб, а город його прозивавсь Авит.

36 Умер же Гадад, і царював намість його Самла із Мазреки.

37 Умер же Самла, і царював намість його Савул із Рехобота над рікою.

38 Умер же Савул, і царював намість його Бааль-Ганан Ахборенко.

39 Умер же Бааль-Ганан Ахборенко, і царював намість його Гадар; город же його прозивали Пакгу, а жінку його Мегетабееля, дочка Матреда, дочки Мезагаба.

40 А се ймення дуків Езавових по родинах їх, по врочищах їх, по прізвищах їх: Дука Тимна, дука Алва, дука Єтет.

41 Дука Оголибама, дука Єла, дука Пинон.

42 Дука Кенас, дука Теман, дука Мибзар,

43 Дука Магдієль, дука Ірам. Се дуки в Едомі, по оселях їх, по врочищах їх. Се Езав, прайотець Едомів.


Буття 37

1 Осївся ж Яков на країнї, де пробував отець його Ізаак, у Канаан землї.

2 Се ж родопись Якова: Як було Йосифові сїмнайцять років, пас він вівцї з браттєм своїм, та був ще недолїтком між синами Балли та Зелфи, жен отця свого. І доводив Йосиф речі їх ледачі до панотця свого.

3 Яков же любив Йосифа над усї сини свої; бо родивсь у старощах його, і справив йому одїж квіччасту, рукавчату.

4 Вбачаючи ж браттє його, що любить його батько над усї сини свої, зненавидїли його, і тяжко їм було промовляти до його мирно.

5 Бачив же Йосиф сон і росказав браттї своїй.

6 І каже їм: Послухайте лишень сна сього, що я бачив.

7 Здавалось бо, нїби вяжемо снопи серед поля; аж ось встав мій сніп, да й стоїть: ваші ж, бачся, снопи постали навкруги, та й уклонились мойму снопові.

8 Сказали йому браттє його: Чи то ж бо справдї царювати меш над нами. Та й зненавидїли його ще й надто за сни його і за слова його.

9 Побачив же сон другий, та й повідав його браттю свойму, і каже: Ось бачив ще сон, і здавалось, нїби соньце й місяць й одинайцятеро зір уклонились менї.

10 І росказав отцеві свойму й браттю свойму. І докорив йому панотець його, каже йому: Що се за сон такий тобі приснивсь? Чи то ж бо се прийдемо, я й мати твоя й браттє твоє, вклонитись тобі до землї?

11 Позавидували ж йому браттє його, панотець же його завважив слово се.

12 І погнались брати його з отецькими вівцями в Сихем.

13 І каже Ізраїль до Йосифа: Чи не пасуть браттє твоє в Сихемі? Іди навідайся до них. Каже ж йому: Готов!

14 Каже ж йому: Іди, синку, та наглянь, чи все гаразд у браття твого, чи все гаразд між вівцями, і принеси вістку. Та й послав його з Геброн долини, і прийшов у Сихем.

15 І стьрів його чоловік якийся, аж він блукає по полю. Питає ж його чоловік: Чого шукаєш?

16 Він же каже: Браття мого шукаю. Повідай, де пасуть.

17 Каже ж йому чоловік: Погнались ізвідсї; чув бо, як мовляли: Поженимось у Дотан. І пійшов Йосиф слїдом за браттєм своїм, і зустьрів їх у Дотанї.

18 Загледїли ж його оддалеки, перш нїж наближився до них, і змовились на його, щоб убити його.

19 Каже ж брат до брата: От сновидець той ійде.

20 Нумо вбємо його та вкиньмо в який колодязь, та й казати мемо: Зьвір лютий пожер його; от і побачимо, що станеться з тих снів його.

21 Чуючи ж се Рубен, одняв його з рук у їх, та й каже: Не губімо душі.

22 Каже ж Рубен: Не проливайте крові, а вкиньте в степовий колодязь, руки ж не кладїть на його; се, щоб визволити його з рук у них, та й оддати панотцеві.

23 І сталось, як прийшов Йосиф до браття свого, стягли з Йосифа одїж його квіччасту рукавчату, що була на йому.

24 І взяли його, та й укинули в колодязь; колодязь же сухий був, води не було.

25 І сїли попоїсти, коли ж глянуть, ідуть подорожні Ізмайлитяне від Галааду з верблюдами своїми, везучи бурштин, бальзам та ладан в Египет.

26 Каже ж Юда до браття свого: Що за користь, як убємо брата нашого та й потаїмо кров його.

27 Ходїмо, продаймо його Ізмайлитянам; руки ж наші не будуть на йому, бо він брат наш і тїло наше. І вдовольнились браттє його.

28 І йшли мимо купці Мидіянські; і витягли вони Йосифа з колодязя, і продали Йосифа Ізмайлитянам за двайцять срібняків; і поведено Йосифа в Египет.

29 Вернувся ж Рубен до колодязя, аж Йосифа нема в колодязї, і розірвав одїж свою.

30 І прийшов до браттї своєї й каже: Хлопця нема, а я, куди менї теперенькі йти?

31 Узяли ж вони одежу Йосифову, і закололи кізлика, та й помазали одежу кровю;

32 І послали одежину квіччасту рукавчату, і принесено її до батька, і казали: Се ми знайшли; познавай, чи се одежа сина твого, чи нї.

33 І впізнав, і каже: Одежа сина мого! Зьвір лютий іззїв його, зьвір ухопив Йосифа.

34 І розірвав Яков одїж свою, і нагорнув на чересла свої веретище, і плакав по синові свойму днї многі.

35 Посходилися ж усї його синове й дочки розважати його, та не слухав розважання говорючи: Пійду до сина мого сумуючи на той сьвіт у землю. Так убивався по йому батько його.

36 Мидіянії ж продали Йосифа в Египтї Потифарові, дворянину Фараоновому, гетьманові прибічників його.


Буття 38

1 І сталось того часу, Юда відлучивсь од браття свого, та й присусїдивсь до одного Адуламця, на прізвище Гіра.

2 І побачив там дочку одного Канаанця, його імя Шуа, і взяв і ввійшов до неї.

3 І завагонївши вродила вона сина, і дала йому імя Гер.

4 І завагонївши знов, уродила сина, і дала йому імя Онан.

5 І завагонївши знов уродила ще сина, і дала йому імя Села. І був Юда у Кезїбі, як вона роджала.

6 І взяв Юда жінку Герові, первенцеві свойму, на імя Тамара.

7 Був же Гер первенець Юдин, ледачий ув очу в Господа, і вбив його Господь.

8 Каже ж Юда Онанові: Увійди до братової жінки, та оженись із нею, яко дївер, і возстав сїмя братові твойму.

9 Знав же Онан, що не йому буде насїннє, і як увіходив до братової жінки, проливав сїмє на землю, щоб не дати насїння братові свойму.

10 Ледарство ж погань було в очу в Бога, що він коїв; тим убив і сього.

11 Каже Юда Тамарі, невістцї своїй: Седи вдовою в отецькій господї, докіль великий буде Села, син мій. Каже бо сам собі: Коли б і сей не вмер, як брати його. І пійшла Тамара й седїла в отецькій госпzдї.

12 Як уплило ж доволї часу, померла Шуанова дочка, жінка Юдина. Віджурившись після того Юда, пійшов до овечих стригачів своїх, сам і приятель його Гіра Адуламець, у Тімну.

13 І сповістили невістку його Тамару говорючи: Он свекір твій ійде в Тімну стригти вівцї свої.

14 Вона ж, поскидавши вдовицьку одежу з себе, окрилась наміткою, та заквіччалась, і сїла в Енаїмській царинї, що при дорозї в Тімну, знавши, що вже дорослий Села, та її не дано йому за жінку.

15 І побачивши Юда, подумав, що се блудниця; окрила бо лице собі, і не впізнав її.

16 Завернув же до неї з манівця, та й каже їй: Попусти менї ввійти до тебе. Не впізнав бо, що се невістка йому. Вона ж каже: Що менї даси, як увійдеш до мене?

17 Він же каже: Пошлю тобі кізлика з отари. Вона ж каже: А чи даси менї залог докіль пришлеш?

18 Він же каже: Який залог тобі дати? Вона каже: Перстень з печаткою твоєю, твій пояс, та палицю, що в руцї в тебе. І дав їй, та й увійшов до неї, і завагонїла від його.

19 І встала та й пійшла, і скинула намітку з себе, і вдяглась ув одїж удовицьку.

20 Послав же Юда кізлика через руки приятеля свого Адуламця, узяти залог од молодицї, та не знайшов її.

21 Поспитав же в міських людей, та й каже: Де блудниця, що седїла під Енамом при дорозї? І мовляли вони: Не було тутеньки нїякої блудницї.

22 І вернувся до Юди та й каже: Не знайшов, і люде міські кажуть: Не було тутеньки нїякої блудницї.

23 Каже ж Юда: Нехай візьме собі, аби не сьміялись із нас; бо я послав кізлика, ти ж не знайшов.

24 І сталось через три місяцї, повідано Юдї: Зблудила Тамара, невістка твоя, і вже завагонїла від блуду. Каже ж Юда: Виведїть її, нехай спалять.

25 Вона ж, як її ведено, послала до свекра свого говорючи: Від того чоловіка, чиє оце, я завагонїла. І каже: Познавай, чий се перстень з печаткою, пояс і палиця.

26 Упізнав же Юда, та й каже: Оправдалась Тамара лучче мене; бо не оддав я її за Селу, сина мого. І не взнав її вже більше.

27 Сталося ж, як роджала, що були близнята в утробі її.

28 Сталося ж, як роджала, висунуло ручку, і взявши баба-сповитуха, перевязала ручку йому червоною ниткою, говорючи: Се вийшло перве.

29 І сталось, як потягло назад ручку, дивись, вийшов брат його. Вона ж каже: Як се ти прорвавсь? І дала йому імя Перез.

30 А потім вийшов брат його, і в його на ручцї була червона нитка. І дала імя йому Серах.


Буття 39

1 Йосифа ж приведено в Египет, і купив його Потифар, дворянин Фараонів, гетьман вартовиків його, Египтянин, із рук Ізмайлитян, що привели його туди.

2 І був Господь із Йосифом, так що у всьому йому таланило, і жив у дому в свого пана, Египтянина.

3 Бачив же пан його, що Господь із ним, і що нї робить, Господь щастить руцї його.

4 І знайшов Йосиф ласку в очах його, і вслуговував йому, і той поставив його над усїм домом своїм, і все, що мав, оддав у руки його.

5 І сталось того часу, як поставив його над домом своїм і над усїм майном своїм, Господь благословив Египтянина задля Йосифа, і було благословеннє Господнє на всьому, що мав у господї і в полї.

6 І передав усе, що мав, Йосифові, і не знав нїчогісїнько в свойму майнї, опріч хлїба, що їв. І був Йосиф гарний станом і вродливий видом вельми.

7 І сталось по сих речах, що жона пана його накинула оком Йосифа, та й каже: Лязь ізо мною.

8 Він же не схотїв, і каже свого пана жонї: Дивись, пан мій не знає за мною нїчогісїнько в дому свойму, і все, що має, віддав у руки мої.

9 І нїкого нема над мене в дому сьому, і невдержано від мене нїчого, опріч тебе; бо ти жона йому єси. Як же вчиню ледарство велике се й гріх перед Богом?

10 І сталось, як вона підмовляла Йосифа день у день, не послухав її, щоб лягти з нею й жити з нею.

11 І сталось одного такого дня, що ввійшов Йосиф у будинок справляти справи свої, і не було нїкого з домовників у серединї.

12 І вхопила його за одежу говорючи: Лягай зо мною. І покинув одежу свою в руках її, та й утїк геть.

13 І сталось, як побачила, що покинув одїж свою в руках її, та втїк геть,

14 Гукнула на домовників, та й каже їм: Бачте, увів до нас Єврея, щоб насьміявсь із нас. Увійшов до мене, та й хотїв лягти зо мною, так я закричала голосно.

15 І сталось, як почув, що я зняла крик та загукала, покинув одїж свою в мене, да метнувсь на втеки.

16 І положила одїж його коло себе, докіль прийде пан його до дому.

17 І повідала йому такими словами: Прийшов до мене парубок Єврей, що ввів єси до нас, посьміятись із мене.

18 І сталось, як зняла голос, та закричала, він покинув одїж свою, та й побіг втеком.

19 І сталось, як почув пан його слова жони своєї, що каже до його: От яким робом пійшов парубок твій, запалав гнївом,

20 І взяв Йосифа пан, вкинув його в темницю, туди, де вязники цареві седїли в неволї, і пробував там у темницї.

21 Но Господь був з Йосифом і змилосердивсь до його, і дав йому ласку в очу доглядника темничнього.

22 І віддав доглядник темничний в руки Йосифові всїх позакиданих у темницю, і все, що там роблять, роблено за його порядкуваннєм.

23 Доглядник же темничний не дозиравсь нї до чого під його руками; бо Господь був із ним, і що він чинив, у всьому Господь помагав йому.


Буття 40

1 Сталося ж по сих речах, провинив дука винарський в царя Египецького, і дука пекарський пановї свойму, цареві Египецькому.

2 І розгнївився Фараон на обох дворян своїх, на дуку винарського й на дуку пекарського.

3 І повкидав їх у темницю в домі гетьмана вартовиків, у те місце, куди вкинуто Йосифа.

4 І приручив їх доглядник темничний Йосифові, і служив їм, і пробували вони довгий час у темницї.

5 І бачили обидва сни ув одну ніч, і кожен угадував свій сон по свойому, дука винарський і дука пекарський царя Египецького, що седїли в темницї.

6 Увійде ж до них Йосиф уранцї і бачить, вони посуміли.

7 І поспитав дуків Фараонових, що були з ним у темницї в пана свого: Чого ви дивитесь так сумовито сьогоднї?

8 Вони ж кажуть йому: Сон снився нам, а вгадника йому нема. Каже ж їм Йосиф: Чи не від Бога ж угадуваннє? Ось, роскажіте лишень менї.

9 І повідав дука винарський сон свїй Йосифові, та й каже: У снї мойму, бачся, виноградний кущ передо мною,

10 У виноградного ж куща три вітки, і неначе процьвів, і виросли сьпілі грони.

11 А чаша Фараонова в руцї в мене. І взяв я грону, і видавив у чашу, та й подав чашу в руки Фараонові.

12 І каже йому Йосиф: От проти чого се снилось. Три грони, се три днї.

13 Через три днї підійме Фараон голову твою, та й верне тебе на місце твоє; і подавати меш Фараонові чашу до рук його прежнїм звичаєм, як був єси його винарем.

14 Спогадай же на мене, як добре тобі буде і змилосердись до мене, та й нагадай про мене Фараонові, та й визволь мене з твердинї сієї.

15 Мене ж бо вкрадено з країни Єврейської; і тутеньки нїчого лихого не вкоїв я, щоб мене вкинути в темницю.

16 І вбачав дука пекарь, що гаразд угадує, та й, каже Йосифові: А менї снилось, бачся, три кошики хлїба на голові в мене.

17 І в верхньому кошику всякий хлїб до вподоби Фараонові, да птаство небесне росклювало все з кошика на голові в мене.

18 Відказав же Йосиф кажучи: От проти чого снилось. Три кошики, се три днї.

19 Через три днї підійме в гору від тебе Фараон голову твою, і повісить на дереві тебе, і поїсть птаство небесне тїло твоє з тебе.

20 Сталося ж на третїй день, припав день родження Фараонового, і він справив пир усїм дворянам своїм, і підняв угору голову дуцї винареві свойму і дуцї пекареві свойму, посеред своїх дворян.

21 І поставив дуку винарського на місце його знов, щоб подавав той чашу до рук Фараонових,

22 Дуку ж пекаря велїв повісити на дереві; як віщував Йосиф їм.

23 Однак не спогадав дука винар царський Йосифа, байдуже про його.


Буття 41

1 Сталося ж у концї двох повних лїт, Фараон бачив сон. Бачся, стояв він при ріцї.

2 І се, нїби з річки, вийшло семеро корів гарних і ситих, та й пасуться в лузї.

3 Аж ось і других семеро корів вийшло поганих на вид і худих, да й стоять коло тих корів на річному березї.

4 І пожерли семеро корови погані сїмох корів гарних і ситих. І прокинувсь Фараон.

5 І заснув, і снилось йому в друге: бачся семеро колосків жита виходило з одного стебла, товстих і повних.

6 А ж ось других семеро колосків, тоненьких і висушених східним вітром, виросло за ними.

7 І пожерли семеро колоски тоненькі і вітром спалені семеро колосків товстих та повних. Прокинеться ж Фараон, аж то сон.

8 І сталось уранцї, стрівожився дух його, і пославши скликав усїх віщунів Египецьких і всїх мудрагелїв тамошнїх. І росказав їм Фараон сон свій, та й не було нїкого, щоб умів його витолкувати Фараонові.

9 Озветься ж дука винарський до Фараона: Мушу спогадати кривду мою.

10 Розгнївився Фараон на раби свої та й укинув нас у темницю в дому гетьмана вартовницького, мене та дуку пекарського.

11 І бачили ми сон обидва тієї ночі, я й він, кожному проти иншого снилось.

12 Був же там із нами молодик Єврей, раб гетьманський вартовницький; і росказали ми йому, і виложив нам наші сни, кожному виложив сон його.

13 Сталося ж, як виложив нам, так і справдилось: мене вернено на моє дуківство, а того повішено.

14 Пославши ж Фараон, прикликав Йосифа. І виведено його негайно з хурдиги. І остригся він і перемінив одїж на собі, і прийшов до Фараона.

15 Каже ж Фараон Йосифові: Бачив я сон, а хто б витолкував, такого нема; я ж чув про тебе, кажуть, що, чувши сни, вмієш толкувати.

16 Відказуючи ж Фараонові Йосиф каже: Не я, нї! Бог дасть Фараонові відповідь упокійну.

17 Каже ж Фараон Йосифові: Снилось менї: бачся, стою на березї річному.

18 Аж се - із ріки вийшло семеро корів гарних і ситих, та й пасуться в лузї.

19 Аж се - других семеро вийшло слїдом за ними, сухі і дуже погані видом і худі тїлом такі, що й не бачив я по всїй землї Египецькій.

20 І пожерли семеро корови погані сїмох корів ситих.

21 І як вони пожерли їх, не знати було, що вони ввійшли в утробу їх, і вид їх був такий самий, як і перш. Прокинувся я та й знов заснув.

22 І бачив я вві снї мойму, неначе семеро колосків виросло з одного стебла повних і добрих.

23 Другі ж семеро колосків тоненьких і спалених вітром виросли слїдом за ними.

24 І пожерли семеро засохлі колоски і спалені вітром сїмох колосків добрих і повних. І росказав я віщунам, та не було нїкого, щоб менї те з'ясувати.

25 І каже Йосиф Фараонові: Сон Фараонів один: що Бог творити ме, показав Фараонові.

26 Семеро коров гарних - сїм років, і семеро колосся доброго - сїм років; сон один.

27 І семеро коров худих і поганих, що вийшло за ними, сїм років, і семеро порожних колосків, спалених східним вітром, се буде сїм років голодних.

28 Оце воно, що я сказав Фараонові: Що хоче Бог творити, він показав Фараонові.

29 Дивись, оце настануть сїм лїт великого врожаю по всїй Египецькій землї.

30 Прийде ж і сїм лїт голодних за ними; і забудуть про наддостаток в Египецькій землї, і погубить землю сю голоднеча.

31 І не знати муть уроджаю в землї сїй від голоднечі тієї, що йде за ним; тяжка бо буде вельми.

32 Приснився ж сон Фараонові двічі про те, що се постане від Бога, і незабаром приведе Бог се в дїло.

33 Тим нехай Фараон вигледить чоловіка мудрого й зугадного, та й поставить його над Египецькою землею.

34 Нехай се вчинить Фараон і поставить доглядника по землї, і нехай одбирає пятину в Египецькій землї у сїм роках уроджайних.

35 І нехай громадять усяку харч за сїм добрих лїт, що настають, і нехай ссипають пшеницю під руку Фараонові, і нехай харчі приховують по городах.

36 І буде харч прихована про запас землї на сїм років голодних, що настануть у землї Египецькій, щоб земля не погибла в голоднечу.

37 Угодно ж се було в очу Фараонові і в очу всїх дворян його.

38 І каже Фараон дворянам своїм: Чи можна ж нам ізнайти чоловіка такого, щоб на йому та був дух Божий?

39 Каже ж Фараон Йосифові: Після того, як Бог показав тобі се все, нема нїкого такого зугадного й мудрого, як ти.

40 Ти сам будеш над моїм домом, і слухати ме слова твого все царство моє; тілько престолом я більший над тебе буду.

41 Промовив же Фараон до Йосифа: Се поставляю тебе над усїєю землею Египецькою.

42 І знявши Фараон перстеня з руки своєї, надїв його на руку Йосифові, і вдїг його в шати білі, і возложив ланьцух золотий йому на шию.

43 І посадив його на колесницю свою другу, і вигукувано перед ним: Навколїшки! Сим робом поставив його над усїєю землею Египецькою.

44 Промовив же Фараон до Йосифа: Я Фараон, та без тебе не махне й рукою і не поступить ногою нїхто в землї Египецькій.

45 І дав Фараон імя Йосифові Зафнат Панеях*, і дав йому за жену Аснату, дочку Потифера, сьвященника Онського**. І знявсь Йосиф над Египтом.

46 І було Йосифові трийцять лїт, як він став перед Фараоном, царем Египецьким. І вийшов Йосиф од Фараона та й пройшов по всїй землї Египецькій.

47 Земля ж зародила сїм год урожаєм, наче жменями.

48 І назбирав усякої харчі за сїм год, яка була на землї Египецькій, та й поприховував харч по городах. Харчі з поля, навкруги города, поприховував у тому ж городї.

49 І назбирав Йосиф пшеницї, мов би піску морського, багато вельми, що погубив і лїки; було бо безлїч.

50 В Йосифа ж родилось два сини до настання семи год голодних, що вродила йому Асната, дочка Потифара, сьвященника Онського.

51 Дав же Йосиф імя первому Манассій: Менї бо, рече, дав Бог забути всю недолю мою й усе в господї панотцевій.

52 Імя ж другому нарік Ефрем; бо зробив мене плодющим Бог у землї бідування мого.

53 Минуло ж сїм років урожайних, що були в землї Египецькій.

54 І почали голодних сїм год наставати по слову Йосифовому. І був голод по всїй землї; у всїй же землї Египецькій був хлїб.

55 Як же заголодала й земля Египецька, заквилили люде до Фараона про хлїб. Каже ж Фараон усїм Египтянам: Ідїте до Йосифа, і, що скаже вам, чинїте.

56 А голоднеча придавила ввесь сьвіт. Поодчиняв же Йосиф усї житницї, та й продавав хлїб усїм Египтянам.

57 Кинулись тодї всї землї до Йосифа в Египет; бо всюди панував страшний голод.


Буття 42

1 Бачивши ж Яков, що є на продаж хлїб у Египтї, каже синам своїм: Чого позираєте один на одного?

2 Я ж чув, що є хлїб в Египтї. Рушайте туди, та купіте таменьки хлїба, щоб нам жити, не повмірати.

3 Рушило браттє Йосифове, десятеро братів, куповати хлїба, в Египет:

4 Бенямина ж, брата Йосифового, не відпустив Яков із браттєм його, каже бо: Коли б не сталась йому в дорозї пригода!

5 Поприходили ж синове Яковові куповати хлїба з приходнїми, була бо голоднеча в Канаан землї.

6 Йосиф же правив землею; він і продавав усїм землянам. Поприходивши ж брати Йосифові вклонились йому лицем до землї.

7 Побачивши Йосиф браттє своє впізнав, та почужив їх, і говорив до них жорстоко, і каже їм: Звідкіля прийшли? Вони ж кажуть: Із Канаан землї, купити хлїба.

8 Упізнав же Йосиф браттє своє, вони ж не впізнали його.

9 І спогадав Йосиф сни свої, що снились про їх, і каже їм: Ви пронири! Прийшли вишпіонувати проходи в землї сій.

10 Вони ж кажуть: Нї, пане добродію! раби твої прибули купити харчі собі!

11 Всї ми синове одного чоловіка, вірняки. Раби твої, не підглядники.

12 Каже ж їм: Нї! Перевідати прийшли проходи в землю сю.

13 Вони ж кажуть: Дванайцятеро нас братів, рабів твоїх, у Канаан землї. Меньший тепереньки з отцем нашим, а одного немає.

14 Каже ж їм Йосиф: Се ж воно й є те, що я сказав вам: ви пронири.

15 Ось чим оправдитесь: Бодай так був жив Фараон! Не вийдете звідсї, коли брат ваш меньший не прийде сюди.

16 Пошлїть одного зміж вас, і нехай приведе брата вашого; а вас держати муть у вязницї, докіль справдяться ваші слова: чи в вас є правда, чи нї. Як же нї, бодай так був жив Фараон, ви пронири.

17 І віддав їх під варту на три днї.

18 Каже ж їм третього дня: От що вчинїте, так останетесь живі; бо я собі людина богобоязлива.

19 Коли ви певняки, нехай один з між братів седить у неволї, де вас вартують, а ви йдїть, вистачити хлїб вашій семї, в вашу господу.

20 А брата вашого меньшого приведїте до мене, так і правдиві будуть ваші слова, і не загинете. І вчинили так.

21 І каже одно одному: Ой справдї ми провинили братові нашому тим, що занедбали скорботу душі його, як благав нас, та й не послухали! Тим прийшла на нас така печаль.

22 Відказуючи ж Рубен, каже їм: Хиба ж я не казав вам: Не согрішайте на дитинї! Та не послухали. Оце кров його жадається від нас.

23 Вони ж не відали, що їх розуміє Йосиф; бо промовляв до них через товкмача.

24 Та й одвернувшись од них, сплакав Йосиф, і прийшовши знов до них розмовляв із ними та, взявши Симеона від них, звязав його перед віччу в них.

25 Повелїв же Йосиф понасипати торби їх пашнею, та й вернути кожному гроші в його торбину, та й обмислити їх живностю на дорогу. І сталось так.

26 І навючивши пашню на осли свої, рушили звідти.

27 Розвязавши один торбину свою, щоб усипати оброку ослам своїм на попасї, побачив гроші свої; бо вони були зверху, в устї мішковому.

28 І каже браттю свойму: вернено менї гроші; ось вони в торбі моїй. І охляло серце в їх, і поторопіли, говорючи одно одному: Що се вдїяв нам Бог?

29 І прийшли до Якова, отця свого, в Канаан землю, і оповідали все, що сталось їм, і казали:

30 Промовляв до нас господар землї тієї жорстоко, і вважав нас за розглядників його землї.

31 Ми ж йому казали: Певняки ми, не розглядники.

32 Дванайцятеро братів нас синів отецьких; одного нема, меньший же з панотцем нашим тепереньки в Канаан землї.

33 Каже ж нам господар землї тієї: От із чого я взнаю, що ви певняки. Брата одного покиньте в мене, і забирайте куплений хлїб, задля голоду в домівцї вашій, та й рушайте.

34 І приведїте до мене брата вашого меньшого; тодї знати му, що не розглядники ви а вірняки. І брата вашого тодї оддам вам, і можете орудувати в нашій землї.

35 І сталось, як спорожняли торби свої, диво, узлик із грошима в кожного в торбі його. І бачивши узлики грошей своїх, і самі і їх отець полякались.

36 Каже ж їм Яков, отець їх: Зробили ви мене бездїтним. Нема Йосифа, нема й Симеона; чи то ж і Бенямина візьмете? Це все на мене!

37 Каже ж Рубен отцеві свойму: Убий два сини мої, коли не приведу його до тебе. Приручи його менї; я приведу його до тебе.

38 Він же рече: Не пійде син мій з вами; бо його брат умер, а сей один остався. Як станеться йому пригода в дорозї, що верстаєте, дак зведете смутком моє сиве волосє в землю на той сьвіт.


Буття 43

1 Голоднеча ж налягла тяжко на землю.

2 І сталось, як поїли хлїб, що привезли з Египту, каже їм отець їх: Знов ідїте й купіте нам хлїба трохи.

3 Каже ж йому Юда: Клятьбою клявся нам господар Египецький: Не побачите лиця мого, коли брат ваш меньший не прийде з вами.

4 Так як пошлеш брата нашого з нами, пійдемо й купимо тобі пашнї.

5 Коли ж не пошлеш брата нашого з нами, не пійдемо; муж бо громадський промовив до нас: Не бачити мете лиця мого, коди брата вашого не буде з вами.

6 Каже ж Ізраїль: Про що ви заподїяли зло менї, повідавши мужові, що в вас іще є брат?

7 Вони ж кажуть: Допитом допитувавсь у нас громадський муж і про нашу родину: Чи ще жив ваш панотець? Чи маєте ще брата? І ми оповідали йому по розуму слова сього. Чи то ж ми знали, що скаже нам: Приведїте брата вашого?

8 Каже ж Юда до Ізраїля, панотця свого: Відпусти хлопця зо мною, так знїмемось і пійдемо, щоб живими бути, не повмирати й самим і малечі нашій.

9 Я сам буду йому зарукою; з рук моїх вимагати меш його. Коли не приведу його до тебе, й не поставлю його перед тобою, нехай буду грішен перед гобою непрощено довіку.

10 Бо коли б ми не гаялись, певно б уже звернулись двічі.

11 Каже ж їм отець їх Ізраїль: Коли так воно є, чинїте по свойму. Понабирайте ж того, що родить у нас найлуччого в торби, та й везїте громадському мужеві тому гостинця: трохи бальзаму та трохи виноградного меду, траганту та ладану, і писташок, оріхів і мигдалю.

12 А грошей возьміть удвоє з собою; а ті гроші, що познаходили в торбах ваших, везїть назад з собою. Може, то недогляд.

13 І брата свого возьміть, і знявшись ідїть ізнов до громадського мужа.

14 Бог же Всемогущий нехай дасть вам ласку в очу громадського мужа, щоб одпустив брата вашого Бенямина. А коли менї вже бути бездїтним, то буду бездїтним.

15 Узявши ж мужі гостинця та грошей удвоє з собою та Бенямина, знялись, та й прийшли в Египет, і стали перед Йосифом.

16 Побачив же їх Йосиф і Бенямина, брата свого, і каже старшому над його господою: Уведи людей в будинок, та заколи що й уготуй; ізо мною бо трапезувати муть люде о полуднї.

17 Зробив же чоловік, як звелїв Йосиф, і ввів людей у будинок Йосифів.

18 І полякались люде, що введено їх у будинок Йосифів, і мовляли: Задля грошей, що були у торбах наших, уводять нас, щоб знайти причину проти нас, і напасти на нас, та й позабирати в раби нас, і осли наші.

19 Приступивши ж до старшого над господою Йосифовою, розмовляли з ним у царинї будинковій

20 Так. Пане добродїю, благаємо тебе: поприходили ми спершу купити пашнї.

21 Сталося ж, як зупинились на попас, та порозвязували торби свої, аж се гроші кожного в торбинї його, в устї. Ті гроші вертаємо по вазї тепереньки руками нашими.

22 А гроші другі привезли з собою купити харчі. Не відаємо, хто вложив гроші нам у торби.

23 Каже ж їм: Мир вам! Не лякайтесь. Бог ваш і Бог отця вашого дав вам скарб у ваші торби, а гроші ваші в мене. І привів до них Симеона.

24 І принїс води їм пообмивати ноги, і дав паші ослам їх.

25 Наготовили ж вони гостинця, докіль прийде Йосиф о полуднї; чули бо, що там обідати муть.

26 І прийшов Йосиф до дому, і принесли йому гостинця, що наготовили, та й уклонились йому лицем до долївки.

27 І поспитав у них про їх здоровлє, і каже: Чи здужає панотець ваш старенький, що мовляли? Чи ще жив?

28 Вони ж кажуть: В доброму здоровї раб твій, отець наш; іще жив. І понахиляли голови, та й уклонились до долївки.

29 І споглянув очима своїми, і побачив Бенямина, брата свого єдиноматернього, і спитав: Чи се брат ваш найменьший, що про його казали менї? І каже: Бог нехай милує тебе, дитино!

30 Замішався і зупинивсь Йосиф; поривало бо душу його до брата його, і шукав, де сплакнути; і увійшовши у ложницю, заплакав там.

31 І вмивши лице, вийшов, перемігся й каже: Подавайте хлїб сїль!

32 І подано йому окроме, а тим окроме, і Египтянам, що з ним обідали. Не можуть бо Египтяне їсти з Євреями; гидують бо тим Египтяне.

33 Посїли ж проти його, первенець по родовому праву свойму, а наймолодший по недолїцтву свойму; і дивувались вони один одному.

34 І посилались їм частки сперед його; більша ж була частина Беняминова над усї частки впятеро. Пили вони й попивали із ним у веселостї.


Буття 44

1 І повелїв Йосиф старшому над господою його говорючи: Посповнюй людям торби пашнею, скільки винесуть, і повкладай кожному гроші в усьтє торби його зверху.

2 А чашу мою срібну вложи в торбу меньшому і гроші його за пашню. І зроблено по слову Йосифовому.

3 День заднився, людей одпущено, самих і ослят їх.

4 Вийшовши вони з городу, не відойшли ще далеко, як повелїв Йосиф домозверхникові свойму: Гой! уставай, та вганяй слїдом за людьми; наздожени їх і скажи: Так се ви платите злом за добро?

5 Та ж се кубок, що пє з його пан мій; він же й ворожбу ворожить по йому. Зло вдїяли ви таке заподїявши.

6 Наздогнавши ж їх, каже по наказу сьому.

7 Вони ж йому: Про що говорить пан добродїй слова такі? Не таківські раби твої, не зроблять по слову сьому.

8 Ми ж тобі ті гроші, що познаходили в торбах у себе, вернули з Канаан землї: Як же б украли з дому в пана твого срібло чи золото?

9 У кого з рабів твоїх воно знайдеться, тому смерть, а ми будемо рабами панові нашому.

10 Він же каже: Нехай же й се, як мовляли, так буде. У кого воно знайдеться, нехай буде мій раб, ви ж чисті будете.

11 І метнулись, і скинув кожен торбу свою на землю, і розвязав кожен торбу свою.

12 І шукав, від старшого почавши, докіль дойшов до меньшого, та й знайшов чашу в торбі Беняминовій.

13 І пороздирали одїж свою, і навючивши кожен осла свого, вернулись у город.

14 Увійшов же Юда й браттє його до Йосифа в будинок, він же був там, та й попадали перед ним на долївку.

15 Каже ж їм Йосиф: Що се за дїло ви вдїяли? Хиба не відаєте, що нема такого ворожбита, як я?

16 Каже ж Юда: Що відкажемо панові добродїєві мойму, що промовимо? Або чим оправдуватись нам? Бог ізнайшов кривду в рабів твоїх. Оце ж ми раби панові добродїєві нашому, і ми й він, у кого знайшлась чаша.

17 І каже він: Таку річ не менї вчинити. Той, у кого знайшовся кубок, буде менї раб; ви ж ідїте до панотця вашого не зайняті в неволю.

18 Приступивши ж до його Юда, каже: Благаю й молю тебе, пане добродїю, дозволь рабові твойму промовити слова в уші пана добродїя свого, і не прогнївись на раба твого; ти ж бо єси з Фараоном рівен.

19 Пане добродїю! Питав єси в рабів твоїх словами: чи маєте отця або брата?

20 І промовили ми панові добродїєві: Є в нас отець старенький і хлопя старощів його, а брат його вмер, він же один остався у матері своєї, і панотець улюбив його.

21 Ти ж мовляв рабам твоїм: Приведїте до мене, щоб я споглянув на його.

22 І відказали ми панові добродїєві: Неможлива річ хлопцеві покинути панотця свого; коли ж покинув би панотця свого, умер би.

23 Ти ж промовив єси до рабів твоїх: Як не прийде брат меньший ваш, більш не бачити мете лиця мого.

24 Сталося ж, як прийшли ми до раба твого, панотця нашого, повідали ми йому слова пана добродїя нашого.

25 Каже ж нам панотець наш: Ідїть, ізнов та купіте трохи збіжа.

26 Ми ж відказали: Не можлива річ ійти! Коли ж брат наш меньший пійде з нами, пійдемо; бо шкода вбачати нам у вічі мужа громадського того, як брат наш меньший та не буде з нами.

27 Каже ж раб твій, панотець наш, до нас: Ви знаєте, що двох уродила менї жена моя.

28 І один пійшов од мене, і казав я: Певно розірвано його на шматтє, та й не бачив його й досї.

29 Коли ж оце візьмете й сього від мене, і станеться йому пригода, зведете старощі мої в смутку на той сьвіт.

30 Тим же то, як пійду я до раба твого, панотця мого, та хлопця не буде з нами? Душа ж бо його та звязана з душею малого,

31 Так станеться таке, що як побачить, що нема хлопця з нами, то певно й раби твої зведуть сиве волоссє раба твого, панотця нашого, смутком в землю.

32 Бо раб твій зробивсь порукою мойму панотцеві за хлопця, і ясив: Коли не приведу його до тебе, так нехай буду непрощений тобі до віку.

33 Тим же то буду тепереньки замість хлопця тобі рабом, а хлопець нехай іде з браттєм своїм.

34 Як бо менї йти до панотця, хлопця ж не буде зо мною? Не мушу вбачати лихої години, що побє панотця мого.


Буття 45

1 І не здолїв більш перемогати себе перед усїма, що стояли навкруги, і закричав: Геть усї від мене! І не зісталось нїкого при Йосифі, як признававсь браттю свойму.

2 І заплакав у голос, і почули Египтяне й уся господа Фараонова.

3 І каже Йосиф браттю свойму: Я Йосиф! Чи жив іще панотець мій? І не здолїли брати відказати йому; стрівожились бо перед ним.

4 Каже ж Йосиф браттю свойму: Приступіте до мене. І приступили. І каже: Я Йосиф, брат ваш, що продали ви в Египет.

5 Тепер же не сумуйте, і не вдавайтесь у тугу, що продали мене сюди; про те бо, щоб ми були живі, послав мене Бог перед вами.

6 Се ж бо вже друге лїто голодує земля, а ще пять років осталось, що не буде нї оранки нї жнив.

7 І послав мене Бог поперед вами переховати вам останок на землї, і ратувати ваші душі великим поратунком.

8 Оце ж не ви послали мене сюди, а Бог, і зробив мене отцем Фараонові, і паном усього його дому, і зверхником усієї землї Египецької.

9 Ідїте ж хутко до панотця мого, і промовте йому. От що говорить син твій Йосиф: Бог зробив мене паном усього Египту; йди ж до мене, не гайся.

10 І осядешся в Гозен землї, і будеш поблизу в мене, ти й дїти твої, і твоїх дїтей дїти, і вівцї твої, й воли твої, і все твоє.

11 І харчувати му тебе; ще бо пять год буде голодних на землї, ато дійшов би до злиднїв і ти і дом твій і все твоє.

12 Оце ж очі ваші бачили й очі Беняминові, брата мого, що се уста мої промовляють до вас.

13 Возвістїте панотцеві мойму про всю славу мою в Египтї і про все, що ви бачили, та хутенько приведїте панотця мого сюди.

14 І впавши на шию Беняминові, братові свойму, плакавсь над ним; і Бенямин плакавсь на шиї в його.

15 І цїлуючи все браттє своє, плакавсь над ними, а потім промовляли до його брати його.

16 І пронеслась чутка про се до господи Фараонової: Поприходили браттє Йосифове! І любо се було Фараонові й дворянам його.

17 Озветься ж Фараон до Йосифа: Скажи браттю твойму. От що вчинїте: Понавючуйте скотину свою та йдїть у Канаан землю,

18 І, взявши батька вашого й родину вашу, прибувайте до мене; дам вам що найлучче в землї Египецькій, і живити метесь плодами землї.

19 Ти ж повели їм узяти колесницї з Египецької землї про дїтей ваших, і жен ваших, і взявши батька вашого прибувайте;

20 І не жалуйте домівок ваших; всї бо Египецькі блага вам будуть.

21 І вчинили так дїти Ізрайлеві, і дав їм Йосиф колесницї по слову Фараоновому, і дав їм харчі на дорогу.

22 І дав усїм їм на переміну одежі на дорогу, Беняминові ж дав триста секлїв срібла і пять одежин на переміну.

23 А панотця свого він обіслав тим же робом і дав: десять ослів з уюками всїх благ Египецьких, і десять ослиць, вюкованих пашнею та хлїбом, і наїдками панотцеві свойму на дорогу.

24 Так відпустив своє браттє, і рушили; і каже їм: Гледїть, незаїдайтесь у дорозї.

25 І вийшли з Египту, і прийшли в Канаан землю до Якова, батька свого.

26 І оповідали йому говорючи: Ще жив Йосиф, і він господарує над усїєю землю Египецькою. І зомлїло серце Яковове, не звірявся бо їм.

27 Но переказували йому всї слова Йосифові, що промовляв до них, і як побачив колесницї, що послав Йосиф по його, тодї ожив дух Яковів, отця їх.

28 І каже Ізраїль: Буде з мене! Йосиф, син мій, іще жив! Пійду, побачу його перш нїж умірати менї.


Буття 46

1 І рушив Ізраїль з усїм своїм, і прийшов до Бейер-Саби, і принїс жертву Богові отця свого Ізаака.

2 І рече Бог до Ізраїля в привиддях ночних, і рече: Якове! Якове! Він же озвавсь: Чую!

3 І рече: Я Бог, Бог отцїв твоїх. Не опасуйся спуститись у Египет; народом бо великим сотворю тебе там.

4 Я сам із тобою спущусь у Египет, і я ж возведу тебе, і Йосиф положить руку свою на очі твої.

5 І рушив Яков од Бейер-Саби, і повезли сини Ізраїлеві панотця свого і малечу свою, і жени свої на колесницях, що послав Фараон по його.

6 І позабирали статки свої й усе майно, що надбали в Канаан землї, і прибули в Египет Яков і все насїннє його з ним.

7 Сини свої і сини синів своїх, дочки свої і дочки синів своїх, і все насїннє своє привів у Египет із собою.

8 Се ж імена синів Ізрайлевих, що поприходили в Египет: Яков та сини його; первенець Яковів: Рубен.

9 Синове ж Рубенові: Ганох та Паллуй, Хезрон та Кармїй.

10 Синове ж Симеонові: Ємуїл і Ямин та Огад та Яхин та Зогар та Савул, син Канаанки.

11 Синове ж Левієві: Герсон, Кагат та Мерарій.

12 Сини ж Юдові: Гер та Онан та Села та Перез та Серах; повмирали ж Гер та Онан у Канаан землї. А синове Перезові були: Гезрон та Гамуль.

13 Синове ж Іссахарові: Тоса та Пува та Йов та Симрон.

14 Синове ж Зебулонові: Серед та Елон та Яхлеїль.

15 Се Леїні синове, що вродила Яковові в Падан-Арамі, та Дину, дочку його. Усїх душ синів його і дочок його трийцять і три душі.

16 Синове ж Гадові: Зифйон та Гаггій, Сунїй та Єзбон, Єрій та Ародїй та Арелїй.

17 Синове ж Ассерові: Імна та Ішва та Ішвій та Берія, та Сераха, сестра їх. Синове ж Берієві: Гебер та Малкієль.

18 Се сини Зелфи, що дав Лабан Леї, дочцї своїй, що вродила їх Яковові шіснайцятеро душ.

19 Синове ж Рахелї, жони Яковової: Йосиф та Бенямин.

20 І родились Йосифові в Египецькій землї: Манассій та Ефраїм, що вродила йому Асната, дочка Потифара, сьвященника Онського.

21 Синове ж Беняминові: Бела та Бехер та Асбель, Гера та Нааман, Єхій та Рош, Муппим та Гуппим та Ард.

22 Се синове Рахелині, що вродила їх Яковові, всїх, душ чотирнайцятеро.

23 Синове ж Данові: Гусим.

24 Синове ж Нафталїєві: Яхзеєль та Гунїй та Єзер та Силлем.

25 Се синове Білжині, що дав її Лабан Рахелї, дочцї своїй, і вродила їх Яковові всього сїм душ сих.

26 Усїх же душ, що поприходили з Яковом в Египет, і що повиходили з чересел його, опріч жінок синів Яковових, всїх душ шістьдесять і шість.

27 Синове Йосифові, що понароджувались йому в Египтї, дві душі. А всїх душ дому Яковового, що прийшли з Яковом у Египет, душ сїмдесять.

28 Юду ж послав перед собою до Йосифа направляти лице його до Госену. Як прибули ж вони в Госен землю,

29 Запріг Йосиф колесницю свою, і поїхав назустріч Ізраїлеві, панотцеві свойму в Госен, і побачив його, і впав йому на шию, і плакався плачем великим.

30 І каже Ізраїль до Йосифа: Тепер хоч і вмерти, бо побачив лице твоє; жив єси!

31 І каже Йосиф свойму браттю та всему домові панотця свого: Поїду, сповіщу Фараона, і скажу йому: браттє моє, та дом панотця мого, що були в Канаан землї, прибули до мене.

32 Вони ж чабани собі; їх ремество було випасувати скотину, і поприганялись із вівцями й товариною і з усїм статком своїм.

33 Як же прикличе вас Фараон, і скаже вам: Яке ваше ремество?

34 Кажіте: Чабани єсьмо, раби твої, змалку та й по сей день, і ми й батьки наші, щоб вам осїстись у Госен землї. Чабанами ж бо гидують Египтяне.


Буття 47

1 І прибув Йосиф і спосвістив Фараона й каже: Панотець мій і браттє моє, з вівцями й товариною й з усїм статком своїм, прибули із Канаан землї, і се вони в Госен землї.

2 Та й із браття свого взяв пятеро чоловіка, та й поставив їх перед Фараоном.

3 І промовив Фараон до браття Йосифового: Яке ремество ваше? Вони ж відказали Фараонові: Чабани, раби твої, ми й батьки наші змалку та й по сей день.

4 Мовляли вони й надто Фараонові: Перебувати в землї поприганялись; нема бо пасовища вівцям у рабів твоїх; опанував бо голод Канаан землю. Тепереньки ж благаємо, дозволь оселитись у Госен землї.

5 І промовив Фараон Йосифові: Отець твій і браттє твоє прибули до тебе. Се земля Египецька перед тобою. На щонайлуччій землї осели отця твого і браттє твоє.

6 Нехай селяться в Госен землї; і коли знаєш яких людей спосібних між ними, так настанови їх доглядниками над скотиною моєю.

7 І привів Йосиф отця свого, та й поставив його перед Фараоном. І благословив Яков Фараона.

8 І промовив Фараон до Якова: Скільки років життя твого?

9 І каже Яков Фараонові: Життя мого на сьвітї сто і трийцять лїт. Малі й важкі були лїта життя мого, не досягли до лїт життя отцїв моїх на сьвітї.

10 І благословивши Яков Фараона, вийшов зперед Фараона.

11 І поселив Йосиф панотця свого й браттє своє, і дав їм державу в землї Египецькій, на луччій землї, в Раємзес землї, як повелїв Фараон.

12 І надїляв Йосиф отця свого й браттє своє й усю родину хлїбом, по лїчбі дїтей.

13 Хлїба ж не стало по всїй землї, голод бо тяжкій був; омлївала й Египецька земля й Канаан земля з голоднечі.

14 І позбирав Йосиф усї гроші, які знайшлись у землї Египецькій і в Канаан землї, за хлїб, що куповали люде; і повносив Йосиф усї гроші в палати Фараонові.

15 І як повитрачувано всї гроші в землї Египецькій і в Канаан землї, поприходили тодї всї Египтяне до Йосифа говорючи: Дай нам хлїба! Чому бо вмірати нам перед віччу в тебе? Кінець бо вже нашим грошам.

16 І каже їм Йосиф: Так пригоньте скотину вашу, я й давати му вам хлїба за скотину, коли кінець вашій грошві.

17 І стали приганятись із скотом до Йосифа, і давав їм хлїба Йосиф за конї, й за вівцї, й за воли, і за осли; і прохарчував хлїбом їх за всю скотину їх у тому роцї.

18 І минув той год, і поприходили до його на другий год і мовляли до його: Не таїти мемо від пана добродїя нашого, що наші гроші повитрачувались, а наша скотина в нашого пана добродїя. Не зісталось перед віччу в пана добродїя нашого вже нїчого, як тільки тїло наше та земля наша.

19 Чи то ж нам гинути перед очима в тебе, і нам, і нашій землї? Купуй нас і землю нашу за хлїб, і будемо самі й земля наша рабами Фараонові. Давай нам тільки насїння на засїв, та й живі будемо, не помремо, і земля не спустїє.

20 І поскуплював Йосиф землю Египецьку Фараонові; попродали бо Египтяне землю свою Фараонові через те, що голод опанував їх. І земля стала Фараоновою.

21 А людей попереселяв він у городи з одного кінця Египту та й до другого.

22 Тільки землї сьвященників не поскуплював, одержали бо сьвященники свій пай од Фараона і жили з того паю, що давав їм Фараон; тим і не попродали вони землї своєї.

23 І каже Йосиф усїм Египтянам: Оце купив я вас і землю вашу Фараонові. От вам насїннє, возьміте і засївайте землю.

24 А з урожаю давати мете пятину Фараонові, чотирі ж пятини будуть вам на засїв землї, та про малечу вашу.

25 І казали: Вирятував єси нас од смертї; дай же нам ізнайти ласку в очу в тебе, пане добродїю, щоб нам бути рабами Фараонові.

26 І поставив їм Йосиф устав аж по сей день, пятину з землї давати Фараонові. Тілько земля сьвященників не зробилась Фараоновою.

27 І пробував Ізраїль у землї Египецькій, у Госен землї, і мали вони в їй наслїдню державу, і були плодющі й намножувались велико.

28 І пожив Яков у землї Египецькій сїмнайцять років, а було днїв Якового життя сто і сорок і сїм років.

29 І прийшла година Ізраїлеві вмерти. І прикликав сина свого Йосифа і каже йому: Коли знайшов я ласку в очах твоїх, підложи руку твою під стегно моє, що сотвориш надо мною милость і правду. Не ховай мене в Египтї!

30 Нї! хочу лежати з отцями моїми, і винесеш мене з Египту, та й поховаєш мене в гробовищі їх. Він же каже: Сотворю по слову твойму.

31 І каже: Кленись менї! І поклявсь йому: І приклонився Ізраїль на підголовку постелї своєї.


Буття 48

1 І сталося після річей сих, що повідано Йосифові: Панотець твій знемагає. І взявши два сини свої, Манассію та Ефраїма, вибрався в дорогу.

2 І повідано Яковові: Син твій Йосиф іде до тебе. І вкрепившись Ізраїль сїв на постелї.

3 І каже Яков до Йосифа: Бог мій явивсь менї в Лусї, в Канаан землї, і благословив мене.

4 І рече менї: Се я вирощу тебе і намножу тебе, і сотворю тебе купою народів, і дам тобі землю сю і насїнню твойму по тобі у державу віковічню.

5 Тепер же два сини твої, що вродились тобі в землї Египецькій, перше мого прибуття до тебе в Египет, мої вони: Ефраїм та Манассій; як Рубен і Симеон будуть мої.

6 Сини, що появиш по сих, будуть уже твої, і називати муться по прізвищам браття твого в наслїддї свойму жеребовому.

7 Я ж, як ійшов із Падан-Арама, умерла Рахеля, мати твоя, в Канаан землї в дорозї до Ефрата, се Бетлегем.

8 Побачивши ж Ізраїль сини Йосифові, каже: Хто се?

9 І каже Йосиф панотцеві свойму: Се мої сини, що Бог дав менї тутеньки. І каже Яков: Приведи їх до мене, щоб їх благословити.

10 Очі ж Ізраїлеві тяжко бачили від старощів і не зміг розгледїти.

11 І каже Ізраїль до Йосифа: Не думав я вбачати лице твоє, аж ось Бог показав менї і насїннє твоє.

12 І вивів їх Йосиф із між колїн його, та й уклонивсь йому лицем до землї.

13 І взявши Йосиф два сини свої, Ефраїма в правицю, проти лївиці Ізраїлевої, Манассію ж у лївицю, проти правицї Ізраїлевої, наблизив їх до його.

14 І простягнув Ізраїль правицю і положив на голову Ефраїмову, - був же він молодший - а лївицю на голову Манассієву; положив руки на вхрест, був бо Манассій первенець.

15 І благословив Йосифа, і каже: Бог, що перед ним ходили отцї мої, Авраам та Ізаак, Бог, що годував мене змалечку та й до сього дня,

16 Ангел, що вирятував мене з усякого лиха, нехай благословить хлопята сї, і прозветься в них прізвище моє і прізвище отцїв моїх, Авраама та Ізаака, і нехай виростуть у множество многе на землї.

17 І побачив Йосиф, що положив панотець його руку правицю свою на голову Ефраїмову, і не гаразд йому здалось воно, і прийняв Йосиф руку панотцеву, щоб з голови Ефраїмової перенести на голову Манассієву

18 І каже Йосиф панотцеві свойму: Не тако, панотченьку! Сей бо первенець; положи руку твою правицю на голову йому.

19 І не схотїв отець його, і каже: Знаю, синку. І він буде народом, і він буде великий; но брат його молодший більший над його буде, і насїннє його буде купою народів.

20 І благословив їх того ж дня, і каже: Тобою благословляти ме Ізраїль говорючи: Зроби тебе Боже рівнею Ефраїмові й Манассієві! І поставив Ефраїма перше Манассія.

21 І каже Ізраїль Йосифові: Се я вміраю; но Бог буде з вами, і верне вас ізнов у землю отцїв ваших. Я ж тобі над брати надїлив країну, що одняв я в Аморія моїм мечом і моїм луком.


Буття 49

1 І прикликав Яков сини свої і каже:

2 Ой синове Якова! Скуптеся докупи, та послухайте, що скаже вам отець Ізраїль.

3 Ти, мій первенче, Рубене, сило моя перва! Ти й поважен, ти й потужен, всїх ти переважив,

4 Та филюєшся водою, задню пасти будеш; лїг бо на отецьке ложе, ложе ти зневажив, і зневажив і споганив батькову постелю!

5 Симеоне й ти Левію! Браттє ви між браттєм, та сестра знаряддє в зрадї кривдї стала.

6 Не ввійду я в вашу раду, поки й тху тихого, і до змови не пристану серцем чистим, чесним. Бо вони людей в завзяттї мучили, вбивали, в безумі свойму терзали навіть і скотину.

7 Проклинаю їх нелюдське дике їх завзяттє; їх в Ізраїлї розсїю, звергну у Якові.

8 Юда! Тебе возхвалить рідне браттє ревно, і вклонятись тобі будуть батька твого дїти.

9 Юда левчук голодний; ситим будеш, синку, і хижацтвом пійдеш в гору; левом опочинеш: Мов той лев заляжеш спати, страшен, як левиця; хто зосьмілиться збудити, сон його стрівожить?

10 В Юди не похитнеться берло між колїньми, докіль мир постане в людях, чаяннє в народах.

11 В виноградї він привяже знїжене ослятко, у найкращому, ослицї мазану дитину. У винї одежу виправ, платтє у червонім.

12 Од вина потуманїли ясні очі в його, од молока побілїли в його ситі зуби.

13 Зебулон седить над морем, судна знай вітає; його слуги пробувати будуть і в Сидонї.

14 Іссахар - осел костлявий між двома хлївами.

15 Бачить, що в землї родющій люба річ спочити; і на панщинї гне спину під тягар, працює.

16 Дан свій люд судити буде, рід свій в Якові.

17 Дан лежати на дорозї гадиною буде. Вкусить він коня за ногу, скине й їздеця він; навпаки впаде злякавшись, у сїдлї не всидить.

18 На твою вповаю поміч, Господе, мій Боже!

19 Гад - напре на його військо, він побє потужне.

20 Ассер у життї роскішнім їсти ме хлїб з туком, ласощі царські усїм він вистачати буде.

21 Нафталїй гіллє розкине пишним дубом.

22 Йосиф же, се вітка добра з дерева, що родить над криницею, да й стеле яблука по муру.

23 Нацїлялись в його з лука, стрелили, та лук свій

24 Він удержав у потузї. Руцї не послабли.

25 Всемогущий благодатно, синку, тебе кропить з неба гарними дощами, із землї годує.

26 Ті ж бо всї благословення, що дознав отець твій, взяли гору над горами, вічними холмами. Ой нехай же на голову всї Йосифові зійдуть і на тїмє осяйного князя між братами!

27 Бенямин, се в нас вовцюга, наситу не знає; вранцї - він жере поживу, в вечір - здобич дїлить.

28 Усе це дванайцятеро поколїнь Ізрайлевих, і се промовив до них отець і благословив їх кожного, по благословенню його благословив їх.

29 І заповідав їм, і каже їм: Я пригорнусь до народу мого. Поховайте мене з отцями моїми в печері, що на полї Ефроновому Гетієвому,

30 В печері, що на полї Макпелевому, що перед Мамрійщиною в Канаан землї, що купив Авраам у Ефрона Гетія у державу на гробовище.

31 Там поховано Авраама й Сарру, жону його; там поховано Ізаака й Ребеку, жену його, і там поховав я Лею.

32 Куплене поле й печера на йому в синів Гетових.

33 І переставши Яков чинити заповіт синам своїм, простягнув нозї свої на постелї і розлучивсь із душею, та й пригорнувсь до народу свого.


Буття 50

1 І впав Йосиф на лице панотцеві свойму, плакав по йому і цїлував його.

2 І повелїв Йосиф слугам-лїкарям своїм бальзамувати панотця свого, і набальзамували лїкарі Ізраїля.

3 І сповнилось йому сорок день, бо стілько день лїчять про тих, що набальзамовали, і плакавсь по йому Египет сїмдесять день.

4 Як же минули плакальні днї, каже Йосиф домові Фараоновому і промовив: Коли знайшов я ласку в вас ув очу, прошу вас, промовте в слух Фараонові слово таке:

5 Панотець мій закляв мене говорючи: Се я вміраю. У гробовищі мойму, що купив я в Канаан землї, там поховай мене. Так оце благаю тебе, пусти мене ійти, та поховати панотця мого, і вернусь.

6 І каже Фараон: Іди й поховай отця твого по слову клятьби твоєї:

7 І пійшов Йосиф ховати батька свого, і піднялись із ним усї дворяне Фараонові, дуки господи його й усї дуки землї Египецької,

8 І ввесь дом Йосифів і його батька дом, тільки малеча їх, та вівцї їх, да товарина їх, позоставались у Госен землї.

9 І пїднялись із ними й колесницї й комонник, була громада велика вельми.

10 І прийшли аж до току Атадового, що по тім боцї Йорданї, і ридали там риданнєм великим і тяжким вельми. І зробив там голосїннє панотцеві свойму семиденне.

11 І бачили осадники Канаанські, похорон коло току Атадового й мовляли: Гіркі сї поминки Египтянів! Тим і проложено врочищу тому прізвище Авель-Мизраїм, по тім боцї Йорданї.

12 І вчинили йому так синове його, як він заповідав.

13 Бо взяли його синове його в землю Канаанську, та й поховали його в печері на Макпелевому полї, що купив Авраам з полем у державу на гробовище у Ефрона Гетя проти Мамрійщини.

14 І вернувсь Йосиф у Египет сам і браттє його і всї що піднялись із ним ховати батька його.

15 Бачивши ж браттє Йосифове, що помер отець їх, мовляли: Може, зненавидить нас Йосиф, і віддячить нам за все зло, що заподїяли йому.

16 І послали посли до Йосифа говорючи: Панотець заповідав перед смертю своєю так:

17 Ось як промовте до Йосифа: Прости братам твоїм переступ їх і гріх їх, що вони тобі заподїяли зло. Благаємо ж тебе, прости переступ рабам Бога батька твого. І плакавсь Йосиф, як промовляли вони до його.

18 І прийшли до його самі брати його, і впавши перед його лицем, промовляли: Се - ми раби в тебе.

19 І каже до них Йосиф: Не лякайтесь; хиба я замість Бога?

20 Хоч ви змовлялись проти мене, та Бог те обернув на добре, щоб так було, як тепер, і вирятувалось много людей у голоднечу.

21 Тим же то не лякайтесь тепер. Я годувати му й вас і малечу вашу. І втїшив їх і промовляв до них прихильно.

22 І пробував Йосиф в Египтї сам і батька його дїти. І пожив Йосиф сто і десять років.

23 І вбачав Йосиф Ефраїмові дїти до третього роду; сини ж Махирова, сина Манассієвого, роджались на колїна Йосифові.

24 І каже Йосиф браттю свойму говорючи: Я вміраю, Бог же навідається до вас і виведе вас із землї сієї в землю, що про неї клявся отцям нашим Авраамові, Ізаакові й Яковові.

25 І закляв Йосиф сини Ізраїлеві, говорючи: Бог певно навідається до вас, а ви винесїть і костї мої звідсї з вами.

26 І скіньчивсь Йосиф бувши лїт ста і десяти, і набальзамували вони його, та й положили його в трумну в Египтї.