Книга Суддiв 1

1 Як умер Йозуа, поспитали Ізрайлитяне в Господа: Хто з нас мусить перше виступити проти Канаанїїв і воювати з ними?

2 І рече Господь: Юда нехай виступає. Я подам ту землю йому на поталу.

3 Юда ж каже свойму братові Симеонові: Виступай ізо мною в моє займище, щоб нам укупі Канаанїїв воювати; тодї й я виступлю з тобою у твоє займище. От і виступив із ним Симеон.

4 І виступив Юда, і подав Господь Канаанїїв та Ферезіїв на поталу йому, так що вони побили їх під Безеком, десять тисяч чоловіка.

5 І зіткнулись вони з Адонибезеком під Безеком, бились із ним та й побили Канаанїїв і Ферезіїв.

6 Адонибезек же втїк, і вганяли вони за ним і зловили його та й утяли йому великі палцї на руках і на ногах.

7 Каже тодї Адонибезек: Семеро царів з утятими пальцями великими збірали крішки під столом у мене. Як робив я, так і менї воздав Господь. Повели його тодї в Ерусалим, там він і вмер.

8 І вдарили сини Юдині на Ерусалим, опанували його та й звоювали його в крівавому бою та й пустили город на пожежу.

9 Потім двинули сини Юдині воювати Канаанїїв, що жили в горах.

10 І виступив Юда проти Канаанїїв, що жили в Гебронї. Геброн же прозивався перше Киріят-Арба. І звоювали Сесая, Ахимава й Талмая, пагонцї Енакові.

11 Звідти двинув проти осадників Дабирських - Дабир же прозивавсь перш Киріят-Сефер.

12 І обіцяв Калеб: Хто Киріят-Сефер підневолить та й опанує, за того віддам дочку мою Ахсу.

13 І опанував його Отниіл, син Кеназа, меншого брата Калебового, і оддав він за нього дочку свою Ахсу.

14 Як же ведено її до нього, підучив він її, щоб випрохала в батька якесь поле. І скочила вона з осла, так що Калеб у неї спитав: Що тобі?

15 І відказала вона: Дай менї благословеннє; ти бо дав менї землю полуденню, то дай менї й водяні колодязї. І дав їй Калеб колодязї в горі й колодязї на низинї.

16 І сини (Етра) Кенеянина, тестя Мойсейового, повиходили із Пальмового міста (Ерихону) на Юдину пустиню, на підгіррє Арадське, й прийшовши туди, поосїдали осадами коло Амаликіїв.

17 Юда ж двинув із братом Симеоном, і звоювали вони Канаанїїв, що жили в Сефат-городї, та й роспростерли на нього проклін. Через те проложено йому прізвище Горма-город.

18 І звоював Юда Газу і займище її, Аскалон і Екрон із їх гряницями.

19 І був Господь з Юдою, так що він звоював нагірню землю. Подолян же не здолїв прогнати, бо в них були залїзні колесницї.

20 І надїлили вони Калебові Геброн, як заповідав Мойсей, і повиганяв Калеб звідти трьох синів Енакових.

21 Евузіїв же, осадників Ерусалимських, не повиганяли сини Беняминові, от і зістались Евузії при синах Беняминових жити в Ерусалимі по сей день.

22 Сини ж Йосифові виступили й собі проти Бетеля, і Господь був із ними.

23 І розглядали сини Йосифові Бетель - сей город прозивався перше Лузом -

24 І зуздріли розглядники чоловіка, що йшов у город, і сказали йому: Ось покажи нам, де можна вломитись у город, так ми тобі подякуємо.

25 Він і показав їм, де можна вломитись у город, і завоювали вони город у крівавому бою, чоловіка ж того і всю родину його випустили.

26 Той чоловік подавсь у Гетійську землю, збудував город і проложив йому прізвище Луз. Так зветься він і по сей день.

27 І Манассій не прогнав осадників із Бет-Сана і присїлків його, осадників Дора з урочищами його, осадників Іблеаму з урочищами його, та осадників Мегидди з урочищами його. Так і вдалось Канаанїям зістатись на житлї в цїй країнї.

28 Як же вбивсь Ізраїль у потугу, зробив він Канаанїїв свойми крепаками, а повиганяти не повиганяв,

29 І Ефраїм не повиганяв Канаанїїв, що жили в Газері; так і зістались Канаанїї на житлї в Газері.

30 І Зебулон не повиганяв осадників Китронських і осадників Наглолських; так і зостались Канаанїї проміж ними на житлї, та й платили їм дань.

31 І Ассер не повиганяв осадників Акковських і осадників Сидонських і Ахлавських, Ахзивських, Гелвийських, Афеківських та Реховських.

32 От і жили Ассерії серед Канаанїїв, осадників тої землї, бо не повиганяли їх.

33 І Нафталїй не повиганяв осадників Бет-Самиських й осадників Бет-Анама, і жив серед Канаанїїв, що державили землею; осадники ж Бет-Самиські зробились крепаками їх.

34 Аморії ж стїснили Данїїв у горах і не давали їм спускатись на поділлє.

35 І остались Аморії на горі Херес, в Аялонї й у Саалбимі. Як почав же брати над ними гору дом Йосифів, поробились вони крепаками.

36 І роспростерлось займище Аморіїв від Скорпийонового проходу далеко в гори.


Книга Суддiв 2

1 І з'явивсь ангел Господень із Галгала в Бохим, і сказав: Вивів я вас із Египту і привів у землю, що заприсяг про неї батькам вашим, і обітував: Не зламлю моєї вмови з вами по віки;

2 Ви ж не чинїте нїякої мирової вгоди з осадниками сієї землї; нї! мусите їх жертівники руйнувати. Та не послухали ви повелїння мого. Що ви вчинили?

3 Оце ж глаголю вам: Не проганяти му їх перед вами, щоб вони були колючками під боки вам, а боги їх сїттю вам.

4 Як же промовив ангел Господень сї слова до всїх синів Ізраїля, почав нарід у голос плакати.

5 Через се проложено тому врочищові прізвище: Бохим*. І жертвували вони там Господеві.

6 Як же відпустив Йозуа нарід, лаштувались тодї сини Ізраїля в дорогу, щоб осягти землю в державу - кожен у свою наслїдню державу.

7 І служив нарід Господеві покіль жив на сьвітї Йозуа та значнїщі люде, що попереживали Йозуу й що вбачали всї великі дїї Господнї, що він чинив Ізрайлеві.

8 І вмер Йозуа Нуненко, Господень раб у сто і в десять год віку.

9 І поховали його в займищі наслїдньої держави його, у Тамнат-Сараї на Ефраїм-горах, на півночі від Гаас-гори.

10 Як же й увесь той рід відійшов до батьків своїх, а після них прийшов на сьвіт рід инший, люде, що Господа не знали, нї його дїл, що він чинив Ізраїлеві,

11 То почали сини Ізраїля чинити, що Господеві було не до вподоби, і покланятись Баалам.

12 Вони покинули Господа, Бога батьківського їх, що вивів їх з Египту, та бігали за иншими богами, за богами народів, що жили навкруги й припадали ниць перед ними, і гнївили Господа.

13 Як покинули ж вони Господа й почали вшановувати Баала да Астарти,

14 Запалав тодї гнїв Господень на Ізраїля і віддав їх він жаківникам (грабителям), щоб жакували їх, і подав їх на поталу ворогам їх навкруги, так що вони не здолїли встоювати перед ворогами своїми.

15 Куди нї виступали вони, рука Господня була проти них на халепу їх, як погрожував їм Господь і як присягавсь їм Господь. Сим робом довів їх до великої нужди.

16 Та возносив їм Господь суддїв, і суддї рятували їх із потали їх жаківників.

17 Тільки ж бо вони й суддїв своїх не слухали, а блудували з чужими богами, припадаючи перед ними. Хутко звернули вони з тієї дороги, що нею ходили батьки їх, слухаючи заповідей Господнїх; не так чинили вони.

18 Возносячи ж Господь їм суддїв, був із суддями і рятував їх, покіль жив на сьвітї суддя, з рук ворогїв їх. Бо змилосерджувавсь Господь задля їх жалю на їх напасників і тїснителїв.

19 Як умирав же суддя, дак витворяли вони ще гірше нїж батьки їх, ходючи слїдом за другими богами, щоб їм служити і припадати перед ними. Не покидали свого робу нї своєї дороги злої.

20 Тодї знов палав гнїв Господень на Ізраїля, і глаголав Господь: Через те, що сей люд переступив мою вмову, що я постановив був із їх батьками, і не слухає моїх заповідей,

21 Не проганяти му й я перед ними нї одного з тих народів, що позоставляв Йозуа, коли вмирав,

22 Щоб випробовувати ними Ізраїля, чи буде він уважати на Господню путь, щоб нею ходити, як уважали на її батьки їх, чи нї.

23 Тим і позоставляв Господь сї народи там, не прогнавши їх зараз, і не подав їх Йозуйові на поталу.


Книга Суддiв 3

1 Оце ж ті народи, що зоставив Господь, щоб випробовувати ними Ізраїля і всїх тих, що не знали війни за Канаан,

2 На те тілько, щоб навчались воюватись сини Ізрайлеві що першої війни не знали:

3 Пять князїв Филистимських, усї Канаанїї, Сидонїї й Гевії, що жили на Ливан-горах від гори Баал-Гермон до ввіходу в Емат.

4 А оставив їх на те, щоб випробувати Ізраїля і довідатись, чи слухати муть вони заповідей Господнїх, що дано батькам їх через Мойсея.

5 Оце ж і жили сини Ізраїля серед Канаанїїв, Гетіїв, Аморіїв, Ферезіїв, Гевіїв і Евузіїв,

6 Брали за себе їх дочки і віддавали свої дочки за їх синів, і служили їх богам.

7 І витворяли сини Ізрайлеві зло перед Господом, і забували Господа, Бога свого, і служили Баалам та Астартам.

8 І запалав гнїв Господень на Ізраїля, так що він оддав їх на поталу Хузанові Русатаїмові, цареві Мезопотамиї; і були сини Ізрайлеві підневоленими Хузанові Русатаїмові вісїм год.

9 І взивали тодї сини Ізрайлеві до Господа, і Господь вознїс їм спасителя і той вирятував їх, - Отониїла Кеназенка, сина меншого брата Калебового.

10 І зійшов на нього дух Господень і допоміг йому судити Ізраїля. І так виступив він у поход, і подав йому Господь на поталу Хузана Русатаїма, царя Мезопотамського, і взяв він гору над Хузаном Русатаїмом.

11 І втїшалась супокоєм земля сорок год. І вмер Отониїл Кеназенко.

12 Та сини Ізраїля знов чинили те, що було не до вподоби Господеві. Тодї дав Господь Еглонові, цареві Моабійському, перевагу над Ізраїлем; бо чинили вони те, що було не до вподоби Господеві.

13 Скупив він до себе Аморіїв та Амаликіїв, побив Ізраїля та й підневолив Пальмовий город.

14 І були Ізрайлитяне підневоленими Еглонові, цареві Моабійському, вісїмнайцять год.

15 Заквилили тодї сини Ізраїля до Господа, і Господь вознїс їм визвольника, Аода, сина Герового, сина Еминїєвого, лївака.Через нього то послали Ізрайлитяне данину Еглонові, цареві Моабійському.

16 Аод же наготовив собі меча з двома лезвами (вістрями) на лікоть завдовжки, і підперезав його собі під одежою на правому боцї.

17 От і принїс він Еглонові, цареві Моабійському, данину. Еглон же та був собі вельми пузатий чоловік.

18 Віддавши данину, відослав Аод людей, що несли данину,

19 Сам же вернувсь до виструганих ідолів у Галгалї і звелїв сказати Еглонові: Є в мене таємне слово до тебе, царю. Той повелїв: Тихо! і вийшли геть усї, що стояли кругом.

20 Як увійшов до нього Аод, він седїв один у прохолоднїй хатї своїй, і каже Аод: Маю Боже слово до тебе, царю! Той піднявсь із свого сїдалища.

21 Тодї вхопив Аод лївою рукою меча з правого боку свого, та й уткнув йому в тїло,

22 Так що за лезвами вгрязло й держально, і жир обняв вістрє, бо не витяг він меча назад із його тїла, і він досяг задньої части.

23 Вийшов тодї Аод, зачинив двері верхньої хати за собою і засунув засовом.

24 Як вийшов він, прийшли дворяне і, бачивши, що двері верхньої хати засунено, подумали: Певно він у своїй прохолоднїй хатї робить потріб свою.

25 Так ждали довго. Як же він не відчиняв усе ще дверей у верхній хатї, взяли ключа та й відомкнули, і от пан їх лежав на землї мертвий.

26 Покіль же вони гаялись, Аод утїк, пройшов мимо виструганих ідолів і уйшов у Сеїрат.

27 Вернувшися ж додому, ударив на Ефраїм горах у трубу, і спустились сини Ізраїля з ним із гір, а він поперед них.

28 І повелїв їм: Сюди до мене! бо подав Господь наші вороги Моабії нам на поталу. Пустились тодї вони за ним, і пооблягали Йорданьські броди до Моабу і не пускали нїкого перейти.

29 І побили вони тодї Моабіїв до десяти тисяч душ вельми сильних і здорових людей, так що нїхто не втїк.

30 Тодї мусїли Моабії нагнутись під руку Ізраїлеві. І було мирно в землї вісїмдесять год. Аод же судив їх до смерти.

31 Після нього виступив Самгар; сей побив шістьсот Филистимів плуговим лемішем, і він також спасав Ізраїля.


Книга Суддiв 4

1 Сини Ізраїля робили знов те, що було не до вподоби Господеві. Аод уже був умер.

2 Тодї подав Господь їх на поталу Явинові, цареві Канаанїйському, що царював в Азорі. Гетьманив же в нього Сизара; сей жив у Гаросетї поганському.

3 Заквилили тодї Ізрайлитяне до Господа, бо в Явина було девятьсот залїзних колесниць, і він пригнїтав синів Ізраїля страшенно двайцять год.

4 А під той час була суддею в Ізраїлїв Дебора пророчиця, Лапидотиха.

5 Жила ж вона під Дебора-пальмою між Рамою й Бетелем на Ефраїм-горах, і приходили сини Ізрайлеві до неї на суд.

6 І послала вона по Барака Абиноаменка з Кадеса Нефталимового, й промовила до його. Господь, Бог Ізрайлїв, повелїває тобі: Лаштуйсь у дорогу, виступай на Табор-гору і возьми з собою десять тисяч чоловіка із Нефталиміїв та з Зебулонїїв;

7 Я ж приведу до тебе Сизару, гетьмана Явинового вкупі з його колесницями й його військом до потока Кисон, і подам його тобі на поталу.

8 Барак відказав: Коли пійдеш ізо мною, то й я пійду, коли ж ізо мною не пійдеш, не пійду.

9 Вона відказала: Пійду з тобою певно; тільки слава в сїй дорозї припаде не тобі, нї! жінцї в руки подасть Господь Сизару. І зібралась Дебора та й пійшла з Бараком до Кадеса.

10 Скликав тодї Барак Зебулонїїв і Нафталїїв у Кадес; десять тисяч чоловіка йшло за ним слїдом, і Дебора йшла за ним.

11 Хебер же Кенеянин віддїливсь був від Кенеянів, потомків Гобаба, родича Мойсейового, і напяв був свого намета у дуброві під Заанимом, що під Кадесом.

12 Як же звіщено Сизарі, що Барак Абиноаменко виступив на Табор-гору,

13 Послав Сизара всї свої колесницї, девятьсот залїзних колесниць, і ввесь військовий люд, що мав при собі, із поганського Гаросета на Кисон-бурчак.

14 Рече тодї Дебора до Барака: Устань! бо се той день, що подав тобі Господь Сизару на поталу. Сам же Господь пійде поперед тебе. От і спустивсь Барак з Табор-гори, і десять тисяч чоловіка йшло за ним.

15 Тодї привів Господь у безлад Сизару, і всї колесницї його і все військо його перед мечами Бараковими, і зоскочив Сизара з колесницї й утїкав пішки.

16 Барак же вганяв за колесницями і за військом аж до Гаросета ідолського, і все військо Сизарине полягло від меча, не зосталось нї духа.

17 Сизара же прибіг пішки до намету Яїли, жени Хевера Кенеянина, бо між Явином, царем Азорським, а домом Хевера Кенеянина, панував мир.

18 І вийшла Яїля на зустріч Сизарі та й каже йому: Увійди, пане, увійди до нас; не лякайся! І ввійшов він до неї в намет, і прикрила вона його покривалом.

19 Він же благав її: Чи не даси менї трохи води напитись? Пече мене спрага! і отворила вона молочний бурдюк і дала йому напитись.

20 І благав її: Іди до наметових дверей, і коли хто прийде й питати ме в тебе й казати ме: Чи нема кого тут? так скажи: Нї!

21 Тодї Яїля Хевериха вхопила колка наметового, взяла молота, підступила до нього стиха та й убила колка йому в висок, так що прибила його до землї; він бо саме заснув. Він лежав не при собі та й умер.

22 Саме тодї появився Барак, що вганяв за Сизарою. Яїля ж вийшла зустріч йому й каже: Ходи, я покажу тобі того, кого шукаєш. І як увійшов у намет, найшов Сизару мертвим там, і колок ще стирчав в виску в його.

23 Так попустив тодї Господь Явинові, цареві Канаанському, впасти перед Ізраїлем.

24 І вагонїла рука Ізрайлева все важче над Явином, царем Канаанським, аж покіль вони вигубили його.


Книга Суддiв 5

1 Засьпівали тодї Дебора та Барак Абиноаменко такими словами:

2 Ізраїль відомщен, народ схаменувся, прославіте Господа!

3 Чуйте се, царі з князями, чуйте й памятайте: Я сьпіваю, в струни граю в Господнюю славу!

4 Як ійшов єси з Сеїру, Господи, з Едому, стався трус по всїй вселенній на землї й на небі; на землї все затремтїло, (небеса гучали), краплями взялися хмари, ринули водою.

5 Істаялись перед Богом (віковічні) гори, й Синай великий танув од лиця Господня.

6 За Самгора Анатенка, за Яїли стало пусто по шляхах (пробойних); ті що перше прохожали прямими шляхами, обходили тоті місця хиба манівцями.

7 Не стало людей по містах, в Ізраїля селах, покіль ти не встала, Деборо, Ізраїля мати!

8 Нових богів вибирали, з того й війна у воротах. А чи видїв хто щит або спис у сорока тисяч Ізраїля?

9 Я всїм серцем прихиляюсь до всїх тих гетьманів, що обстали за народом бідним Ізраїля, хвалїте ж Господа!

10 Ви, що їздите звичайно на ослицях білих, що на келимах прилюдно судите суд право, та проходжаєтесь: по дорозї, сьпівайте пісню!

11 Серед гомону зганяючих стада при криницях нехай лунає хвала Господу, хвала гетьманам Ізраїля, як виступив 'д воротам народ Господень!

12 Вставай, вставай, Деборо! Вставай, пісню засьпівай! Ти ж, Бараче, підіймайся, веди полонників твоїх, сину Абиноаменів!

13 Не многим із сильних підхилив він народ, Господь підхилив менї хоробрих.

14 І прийшли від Ефраїма ті що в Амалику вкоренились; за тобою Бенямине, серед люду твого; від Махира йшли начальники, й від Забулону люде поважнії вивели військо до бою.

15 І князї від Іссахара вийшли з Деборою; а Іссахар так як Барак кинувся в долину пішки. Тільки у племен Рубена була незгода.

16 Ой чи довго ж вам седїти посеред вівчарень, та прислуховатись блеянню стад? Так, у племен Рубенових була незгода.

17 Галаад живе собі тихо за Йорданню, а Данові чого боятись із кораблями? А й Ассер опочиває уз морські затони.

18 Забулон же (люд-одвага), душу смертї оддав він; так і Нафталїй на гори на високі знявся.

19 Повиходили до бою царі, царі Канаанські в Танаах у вод Мегидонських, та не здобули анї трохи срібла.

20 Воювали з неба зорі, били на Сизару, (із доріг своїх на його) виступили боєм.

21 Той Кисон, бурчак (потужний), різко рвав і нїс їх. Поток Кедумим, потік Кисон. Жени, душе моя, сильних у ростїч!

22 Ой ламалися ж у коней копита від бігу, від утечі сильних.

23 Проклинайте Мероз, каже ангел Господень, прокленїть, прокленїть осадників його, що не прийшли на підмогу Господеві, на поміч Господу з сильними своїми!

24 Ти ж бувай благословенна між жінками, Яїле, Геберихо Кенеянко, між жінками в шатрах бувай благословенна!

25 Він води прохав у тебе, молока дала ти; піднесла ти в пишній чаші сьвіжого, густого.

26 Праворуч колка вхопила, лїворуч довбеньку, наскрізь голову проткнула (пишному) Сизарі.

27 В ноги їй упав - простягся, в ноги їй упав він, і лежав без духу лїжма, лїжма лїг убитий.

28 Мати же Сизари в вікно позирає, крізь решітку позирає, і так промовляє: гаються щось колесницї, не тупотять конї!

29 З князївень же розумнїщі гарно їй толкують, а сама вона слова їх залюбки мовляє:

30 Певно ще паюють добич, одному по дївцї чи й по дві; а луп Сизарин - шати златошиті, в мережках барвистих шати, зняті з плечей врага.

31 Господи! нехай так гинуть всї тобі противні, люде ж вірні най, як сонце на востоцї, сяють! І втішалась супокоєм земля сорок год.


Книга Суддiв 6

1 Як почали ж сини Ізрайлеві ходити таким робом, що був не до вподоби Господеві, подавав Господь їх на поталу Мадиянїям через сїм год.

2 І тяготїла рука Мадиянїїв над Ізраїлем, і сини Ізрайлеві поробили собі перед Мидиянїями леговища в горах та печері в скелях.

3 І що понасївають було Ізрайлитяне, наступлять на їх Мидиянїї, Амаликїї, і ті що жили на востоцї;

4 Та й отаборяться навпроти них та й нївечять уроджай аж по Газу, і не зоставлять нїчого на прожиток Ізраїлеві, нї овечки, нї вола, нї осла.

5 Бо наступали чабануючи (зі скотом) та з наметами, і бувало їх як сарани, безлїч і самих їх і верблюдів, і кочували вони по всїй землї, пустошачи її.

6 Оце ж вельми ослаб Ізраїль через Мадиянїїв. І заквилили тодї сини Ізрайлеві до Господа.

7 Як же покликнули Ізрайлитяне до Господа на Мадиянїїв,

8 Послав Господь пророка до синів Ізрайлевих, і промовив пророк: Тако глаголе Господь, Бог Ізрайлїв: Вивів я вас із Египту, визволив ізвідти, де ви були рабами;

9 І вирятував вас із руки в Египтїїв і з рук усїх ваших гнобителїв, і повиганяв їх поперед вами, і надїлив їх землю вам,

10 І говорив до вас: Я Господь, Бог ваш; не вшановуйте богів Аморійських, що в їх землї ви живете; та ви не слухали голосу мого.

11 І прийшов ангел Господень та й сїв під дубом ув Офрі, що належав до Йоаса, потомка Авіезерового, саме тодї як син його Гедеон молотив пшеницю в печері, щоб сховати її від Мадиянїїв.

12 І явивсь йому ангел Господень і рече до його: Господь з тобою, хоробрий чоловіче!

13 А Гедеон йому: Добродїю, коли Господь із нами, так чого ж оце все склалось нам? і де всї чудеса його, що батьки наші нам оповідували про них, та казали: Господь вивів нас із Египту? Тепер же він відопхнув нас та й оддав нас Мидиянїям.

14 І споглянув тодї ангел Господень на його й каже: Йди в оцїй силї твоїй, так і вирятуєш Ізраїля від руки Мадиянїїв. Знай, я посилаю тебе!

15 І відказав йому: Добродїю! Чим же я вирятую Ізраїля? Рід мій найслабший у Манассії, а я найменший у моїй родинї.

16 І сказав йому Господь: Я буду з тобою, й ти побєш Мадиянїїв, як одного чоловіка.

17 А сей: Коли ти змилосердивсь до мене, дак дай менї ознаку, що розмовляєш ізо мною.

18 Ось не відходь ізвідсї, докіль вернусь і принесу дар тобі. Він же відказав: Буду ждати, покіль вернешся.

19 Пійшов тодї Гедеон, приготовив козенятко та неквашених книшів із одної ефи муки; мясо зложив у кошик, а юшку влив у горщик, принїс те все йому під дуба та й поставив перед ним.

20 Ангел же Господень сказав йому: Возьми мясиво та неквашені книші, положи на сього камення, та й вилий на те поливку. І зробив так.

21 Тодї ангел Господень кінцем палицї, що держав у руцї, приторкнувсь до мясива й книшів, і виступив огонь із камення та й пожер мясиво й книші, ангель же Господень зник із очей у його.

22 Постеріг тодї Гедеон, що то був ангел Господень, і кликнув Гедеон: Ой (лишенько ж). Господи Боже! се ж я бачив ангела Господнього лицем до лиця!

23 Відказав же Господь: Мир тобі, не бійся: ти не вмреш!

24 Спорудив тодї Гедеон жертівника Господеві, та й дав йому прізвище: Господень мир. І досї він стоїть в Авіезеровій Офрі.

25 Тієї ж ночі повелїв йому Господь: Возьми десяток чоловіка з твоїх слуг, одного бика із стада батька твого, та одного семилїтка бика, зруйнуй Баалового жертівника в твого батька та й вирубай дерево, що стоїть навколо;

26 Тодї спорудиш Господеві, Богові твойму, жертівника на верху скелї сієї, і возьми другого бика та й принеси його на всепаленнє на дровах із дерева, що вирубаєш.

27 Узяв тодї Гедеон десятеро чоловіка з своїх рабів і вчинив, як навчив його Господь. Та боявсь робити се перед родиною своєю й міськими людьми, то ж робив усе в ночі.

28 Як же повставали міські люде й родина його вранцї, аж се жертівника Баалового зруйновано й дерево коло його зрубано; другого ж бика принесено в жертву на новопостроєному жертівнику.

29 Питали тодї люде одно одного: Хто се вкоїв? І роспитуючись так, довідались, що се вчинив Гедеон Йоасенко.

30 І сказали тодї міські люде до Йоаса: Видай сина твого! смерть йому, бо зруйнував Баалового жертівника і порубав дерево, що було при йому.

31 Та Йоас відказав тим, що стояли навкруги натовпом: Так се ви хочете встоюватись за Баала, чи ж то вам його боронити? Хто за його буде встоюватись, той умре ще до завтрішнього ранку. Коли він бог, нехай сам за себе постоїть, бо жертівника його зруйновано.

32 Тим і проложено Гедеонові того дня прізвище Еробаал, щоб тим сказати: Нехай Баал з ним судиться за те, що він зруйнував його жертівника.

33 Аж ось усї Мадиянїї, Амаликії і восточане зібрались до купи, переправились через Йордань й отаборились на Езреель-долинї.

34 Обняв тодї Гедеона Господень дух, так що він затрубив у трубу і покликав родину Абиєзера йти за ним.

35 Та ще послав Гедеон до всього Манассія посли, і скликано їх також до війська. Послав также посли до Ассера, Забулона і Нафталїя навкруги, і сї вийшли зустріч йому.

36 І промовив тодї Гедеон до Бога: Коли справдї хочеш рятувати Ізраїля моєю рукою,

37 Так ось! я розстелюю на току вовняне руно. Коли на одно руно тільки впаде роса, а навкруги земля буде суха, тодї знати му, що вирятуєш Ізраїля моєю рукою.

38 Так і сталось: Як витискав він рано вранцї руно, так настїкала повна миска води.

39 Однакже Гедеон промовив Господеві: Ой нехай твій гнїв не загориться на мене, коли ще раз промовлю! Дозволь менї ще одну пробу з руном ізробити: нехай воно тілько сухе буде, усюди ж роса впаде на землю!

40 І дав так Господь у ту ніч, що руно тільки було сухе, усюди ж на землї лежала роса.


Книга Суддiв 7

1 У ранцї встав Еробаах, се є Гедеон, з усїма людьми, що були при йому, та й отаборились вони коло криницї Гарод. Табір же Мадиянський стояв на північ від його, коло горба Море на поділлї.

2 І сказав Господь Гедеонові: Людей в тебе надто багацько, так що я не можу подати Мадиянїїв у руки їх, а то б Ізраїль пишався передо мною та казав би: Моя рука вирятувала мене.

3 Оце покликни покликом, щоб люде чули: Хто почувається боязьким і трусливим, нехай собі вертається від гори Галаада. І вернулось людей двайцять і дві тисячі, так що зісталось тільки десять тисячей.

4 І рече Господь Гедеонові: Ще побагацко людей. Веди їх до водопійла, щоб менї там їх випробувати. Про которого скажу тобі: Сей нехай іде з тобою, той і йти ме, а про которого скажу: Сей нехай не йде, той і не буде йти.

5 Тодї повів людей до водопійла. І рече Господь Гедеонові: Хто хлептати ме воду язиком, як хлепчуть собаки, того станови окроме, так само й того, хто стане навколїшки, щоб пити.

6 Налїчено ж тих, що хлептали з руки, триста чоловіка, всї ж инші люде становились навколїшки, щоб напитись води.

7 І сказав Господь Гедеонові: Трома сотнями чоловіка, що воду хлептали, вирятую вас і подам Мадиянїїв в руки ваші, усї ж инші люде нехай вертають кожний у домівку свою.

8 Тодї взяли вони харчі в людей і труби їх до себе; усїх же Ізрайлитян роспустив він по домівках, і вдержав тільки триста чоловіка. А табір Мадиянїйський стояв під ними на долинї.

9 Повелїв же йому тієї ночі Господь: Устань, іди в табір униз: бо я подаю його тобі на поталу.

10 Коли ж боїшся туди вибратись, так ійди з твоїм слугою Фурою в табір;

11 І підслухай, що там говорять. Тодї наберешся духу пробратись туди. Він і пійшов із своїм слугою Фурою, та й пробравсь близенько до військових людей у таборі.

12 Було ж там як сарани Мадиянїя, Амалика і тих що з востоку таборян, а верблюдів їх безлїч, як піску на морському березї.

13 Як підобрався ж Гедеон, от і росказує один одному свій сон словами: Снивсь менї сон, що котивсь ячмінний книш по Мадиянїйському таборові; докотивсь до гетьманського намету і ударив в нього так, що намет упав і перевернувсь до гори та й розпався.

14 А другий каже: Се не що инше, як меч Гедеонів Йоасенка Ізрайлитянина; Бог подав йому в руки Мидиянїїв і ввесь табір.

15 Як же почув Гедеон оповіданнє сну і його віщуваннє, припав він богобоязливо до землї, вернувся зараз до Ізраїлського коша та й гукне: Вставайте! бо Господь подав табір Мадиянїйський нам на поталу.

16 Тодї подїлив триста чоловіка на три військові купи і дав їм усїм труби та порожні глеки в руки; у горшках же були каганцї.

17 І звелїв їм: Позирайте на мене та й робіте так само, як я:

18 Як затрублю я в труби вкупі з усїма, що будуть при менї, затрубіте й ви так само в труби з усїх боків навкруги коша та й кричіте: Меч Господень і Гедеонів!

19 От і пробравсь Гедеон із стома чоловіками, що були при йому, в початку середньої ночньої сторожі до краю табору, а там саме перемінено сторожу. Тодї затрубили в труби та й порозбивали глеки в руках.

20 Тодї затрубили разом усї три військові купи, порозбивали глеки, взяли каганцї лїворуч, а праворуч труби, та й закричали: Меч Господень та Гедеонів!

21 Кожен при тому стояв на свойму місцї навкруги табору; у коші ж все бігало кругом та й кинулись навтеки кричучи не своїм голосом.

22 Як затрубили ж у триста труб, обернув Господь мечі їх у таборі проти своїх людей, і все, що було в таборі, побігло до Бетситта на Цереру, до берега Абелмеголи під Табатом.

23 Тодї покликано Ізрайлитян із Нафталїя, із Ассера і з усього поколїння Манассіїного, і вганяли вони за Мидиянїями.

24 І розіслав Гедеон посли по всїх горах Ефраїмових з наказом: Виступайте проти Мадиянїїв і відріжте їм переправу через воду до Бет-Бара і на Йорданї. І скликано всї Ефраїмії і обсїли вони воду до Бет-Бара і на Йорданї.

25 І зайняли в полонь два Мадиянські князї Орива (Ворона) та Зива (Вовка) й стяли Орива під Борон-скелею, а Зива коло Вовчої печери. Тодї вганяли за Мидиянїями; голови ж Оривову та Зивову принесли до Гедеона за Йордань.


Книга Суддiв 8

1 Ефраїмії ж мовляли до його: Що се ти вдїяв нам, що не покликав нас? Нї, ти сам виступив у поле проти Мадиянїїв! І сварились тяжко з ним.

2 Відказав їм: Що я вчинив більш як ви? Хиба виноградуваннє Ефраїмове не переважує Абієзерового збирання винограду?

3 Бог оддав вам у руки Мадиянїйських князїв Орива й Зива. Що ж би я зміг зробити рівноважнього з вами? Як се промовив, угамувався гнїв їх і пійшли собі від його.

4 Як же прибув Гедеон до Йорданї й перейшов на той бік сам і триста, що йшли з ним, потомлені погонею,

5 Прохав він міських осадників у Соккотї: Дайте хлїба людям, що я веду, бо потомились, уганяючи зо мною за Мадиянїйським царем Зевейом і Салманом.

6 Городські ж голови питали: Хиба в тебе в руках уже Зевей та Салман, щоб нам твоє військо харчити?

7 Відказав Гедеон: Добре! Як подасть менї Господь на поталу Зевея та Салмана, тодї я пороздираю ваше тїло дикою терниною та бороною.

8 Звідти двинув на Пенуел і сказав осадникам так само, бо Пенуеляне відказали йому те ж саме, що й Суккотяне.

9 Відказав і Пенуелянам: Як вертати мусь у доброму здоровї, зруйную сей город.

10 Зевей же та Салман були з їх військом в Каркорі до пятнайцяти тисячей чоловіка, все що зосталось із усього війська восточників, бо полягло їх сто й двайцять тисячей чоловіка, всї взброєні мечами.

11 І пійшов Гедеон караванним шляхом на схід сонця від Ноби й Йокбеги, та й ударив на табір, як військо спочивало собі безпечно.

12 Зевей і Салман втекли; він же вганяв за ними та й позаймав обох Мадиянїйських царів у полонь, а все військо пороспуджував.

13 Тодї вернувся Гедеон Йоасенко на Хересів прохід із походу свого.

14 І піймав одного молодика з Соккотян, випитував його, й той мусїв йому поважнїйших городян Соккотських сїмдесять і сїм чоловік списати.

15 Прийшовши тодї він до Соккотян, промовив: Оце вам Зевей і Салман, що за них ви мене соромили питаючи: Хиба рука Зевея та Салмана уже в тебе в руцї, щоб нам харчувати твоїх томлених людей?

16 Ухопив тодї він поважнїйших горожан, і взяв дикої тернини та борону та й пороздирав тих Суккотян.

17 В Пенуелї ж зруйнував башту та й повбивав городян.

18 Тодї питає в Зевея та в Салмана: Які були на виду ті мужі, що ви побили їх на Таворі? Вони кажуть: Зовсїм як ти були вони на виду, кожен на виду мов царевич.

19 Він же каже: Се були брати мої, сини матері моєї. Так вірно, як Бог живе: коли б ви зоставили були їх живими, я не вбивав би вас.

20 Рече тодї свойму перворідневі Етерові: Встань! постинай обох! Хлопець же не виймав з піхви меча свого: боявся, був ще недорослий.

21 Озвуться тодї Зевей та Салман: Встань сам і постинай нас, по чоловікові бо й сила його. І встав Гедеон та й постинав Зевея й Салмана, й побрав собі пряжки, що їх верблюди мали на шиї,

22 Тодї мужі Ізраїлські прохали Гедеона: Пануй над нами, і ти сам, і син твій й твого сина син: бо ти нас визволив із потали в Мадиянїїв.

23 Гедеон же відказав їм: Нї, я над вами не буду панувати, нї син мій над вами не панувати ме, Господь нехай над вами панує.

24 І рече їм Гедеон: Хочу в вас чогось попросити: дайте менї по каблучцї з вашого лупу. Вороги бо носили золоті ковтки, бо були Ізмаїлїї.

25 Вони відказали: Дамо тобі їх охотою. І прослали опончу, і кожен кидав добичню наушницю на неї.

26 Та назбіралось ваги в золотих каблучках, що випрохав, тисяча й сїмсот золотих секлів, опріч пряжок, сережок та пурпурових шат, що носили мадиянїйські царі, й окрім нашийних почіпок у їх верблюдів.

27 Гедеон же звелїв із того виготовити ефода, й поставив його в отецькому городї свойму Офрі, й ввесь Ізраїль ідольствував там із ним, і був він сїтею йому й його родинї.

28 Так упокорились Мадиянїї перед синами Ізраїля, так що вже не задирали голови своєї в гору. І тїшилась супокоєм земля сорок год, покіль Гедеон жив на сьвітї.

29 І вернувсь додому Еробаал Йоасенко і жив далій у своїй господї.

30 Було в Гедеона сїмдесять рідних по тїлу синів, мав бо жінок багацько.

31 А наліжниця його, що держав у Сихемі, вродила йому також сина, і дав він йому імя Абимелех.

32 І вмер Гедеон Йоасенко в високих старощах, і поховано його в гробовищі батьківському Йоасовому в Офрі Авіезеровій.

33 Як умер же Гедеон, блудували знов сини Ізрайлеві за Баалом і прийняли собі Баалверита за бога.

34 І не памятали Ізрайлитяне про Господа, Бога свого, що визволяв їх із потали всїх ворогів їх навкруги.

35 Та й не показували нїякої прихильностї до родини Еробаалової, Гедеонової, такої щоб рівноважили з добродїйствами, які він чинив Ізраїлеві.


Книга Суддiв 9

1 Син же Еробаалів Абимелех прибув у Сихем до материних братів і говорив їм і всьому родові материної родини ось так:

2 Поспитайте усїх Сихемських міщан: Що вам більш до вподоби: чи щоб панували над вами усї сїмдесять синів Еробаалових, чи лучче, щоб володїв один? Памятайте при тому, що я ваше тїло й ваша кість.

3 І промовляли брати материні до всїх Сихемських міщан про його тими самими словами, так що прихилили їх серце до Абимелеха, бо казали: Він родич нам.

4 От і дали йому сїмдесять секлів срібла з храму Баал-Верита, а за сї гроші найняв Абимелех нужденних та легкодумних людей, що за ним пійшли.

5 Тодї прибув у батьківський дім в Офрі та й повбивав братів своїх, Еробааленків, сїмдесять чоловіка на одному каменї. Один тільки менший Еробааленко Йотам, остався живий, сховавшись.

6 Тодї зібрались до купи всї городяне Сихемські вкупі з родинами (містечка) Мілло, зійшлись і обрали собі Абимелеха за царя під дубом, що стоїть під Сихемом.

7 Як переказано про се Йотамові, взійшов він на верх гори Гарисим, і покликнув голосно:

8 Слухайте мене, городяне Сихемські, щоб і Бог слухав вас. Колись посходились докупи дерева, щоб намастити царя наб собою, й промовили до оливи: царюй над нами!

9 Олива ж відказала їм: Чи то ж занедбаю свою мастину, якою прославляють богів і людей, щоб між деревами стати висшою?

10 Тодї промовили дерева до смокви (фіґи): Ходи, прийми царюваннє над нами!

11 Та смоква (фіґа) відказала їм: Чи то ж менї понехати мої солодощі й дорогі ягоди мої, щоб бути вивисшеною між деревами?

12 Тодї промовили дерева до виноградини! Царюй же бо над нами!

13 Виноградина ж відказала їм: Чи менї ж та покинути соковину мою, що звеселяє й богів і людей, щоб датись вивисшити між деревами?

14 Тодї всї дерева промовили до тернівки: То хоч ти царюй над нами!

15 Терновий же колюка відказав деревам: Коли справдї хочете помазати мене на царя над вами, дак ідїте ховайтесь у мойму холодку. Як же не схочете, запалає полумє з тернівки та й пожере кедри Ливанські.

16 Оце ж міркуйте, чи чесним і праведним робом ви поступили, зробивши царем Абимелеха? та чи гарно ви вчинили з Еробаалом й його родиною, й як відплатили добродїйства його?

17 За вас воював панотець мій і одважував душу свою, й визволив вас із потали в Мадиянїїв,

18 А ви тепер встали проти дому батька мого, ви синів його, сїмдесять мужів, убили на одному каменї, та поставили Абимелеха, сина раби його, царем над городянами Сихемськими, бо він родоколїнник вам!

19 Коли ви сьогоднї чесним і праведним робом ходили коло Еробаала й його родини, так утїшайтесь Абимелехом, а він вами нехай втїшаєсь;

20 Коли ж нї, так нехай запалає поломє від Абимелеха та й пожере городян Сихемських й осадників Миллоських, і нехай запалає поломє від городян Сихемських й осадників Миллоських, та й жере Абимелеха!

21 І зник Йоатам і втїк у Беер, і тулився там на низинї, ховаючись перед братом своїм Абимелехом.

22 Абимелех же царював три годи над Ізраїлем.

23 І попустив Бог злому духові ввійти між Абимелеха й городян Сихемських, так що городяне Сихемські перестали Абимелехові коритись,

24 Щоб відомстився злочин на семи десятках синів Еробаалових, і щоб їх кров упала на брата їх Абимелеха, що повбивав їх, і на городян Сихемських, що допомогли йому вбити братів своїх.

25 Оце ж настановили городяне Сихемські проти його людей в засїдку, й грабили вони кожного приходня по дорозї. І довідавсь Абимелех про се.

26 Тим часом прийшов Гаал Ебоденко з родоколїнниками своїми в Сихем, і ходили вони по Сихему, й горожане Сихемські няли віри йому.

27 І повиходили вони в поле, й збирали виноград свій, і давили вино в точилах і сьвяткували подячне сьвято, ходили в храм бога свого, й їли й пили та кляли Абимелеха.

28 І говорив тодї Гаал Ебоденко: Хто такий Абимелех, а хто Сихем, щоб нам підневолюватись йому? Хиба він не син Еробаалів, а слуга його Зебул не гетьманом у його? Лучше служити потомкам Гемора, батька Сихемового, про що же нам підневолюватись йому?

29 Коли б хто дав сей люд під мою руку, я прогнав би Абимелеха. І сказано про се Абимелехові й говорено: Збирай більше війська та й виходи.

30 Як дочувсь ж Зебул, городський отаман, про Гаалові Ебоденкові речі, взяла його досада.

31 І послав тайком посланцїв до Абимелеха й звелїв сказати йому: Прийшов Гаал Ебоденко з свояками своїми в Сихем та й бурить проти тебе місто.

32 Тож вибирайсь у ночі вкупі з військовим людом, що маєш при собі, та й заляж у полі;

33 Уранцї ж рано, скоро зійде сонце, рушай і наступи на город. Як же він вийде проти тебе з людьми, що має при собі, так чини з ним, що й як зможеш.

34 І встав Абимелех уночі з військовими людьми, що мав при собі, й залягли вони чотирма купами проти Сихемцїв залягом.

35 Як же Гаал вийшов у міські ворота, вискочив Абимелех із засади з людьми, що мав при собі.

36 Побачив Гаал військовий люд і каже Зебулові: Он спускається військо з вершини гір! А Зебул відказує: Се тїнь попід горами здається тобі людьми.

37 Озветься же удруге Гаал і каже: Справдї спускається з гори військо, а частина його простує сюди від дуба Меонним.

38 І сказав йому тодї Зебул: Де ж тепер твоя губа, що ти нею промовляв: Хто такий Абимелех, щоб нам підневолюватись йому? Оце ж і є той нарід, що зневажав єси його. Тепер виходь та й бийся з ним.

39 Виступив тодї Гаал поперед городян Сихемських назустріч Абимелехові;

40 І гнав його Абимелех перед собою нагінцем, і багацько вбитих полягло до самих міських воріт.

41 І остався Абимелех ув Арумі, а Зебул уганяв за Гаалом та його товаришами, й не було їм вже притулку в Сихемі.

42 На завтра ж уранцї вийшов люд у поле (до бою), і донесено про се Абимелехові.

43 Узяв тодї він свій військовий люд, подїлив його на три купи, заляг у полі залягом, і скоро побачив, що люд виходить із міста, двинув проти них та й побив їх.

44 Між тим як Абимелех і віддїл, що був при йому, зайняли становище перед міськими воротами, два другі віддїли напали на всїх, що були в полі, та й повбивали їх.

45 І бив Абимелех на город увесь той день та й звоював його, і повбивав людей, що там були, саме ж місто зруйнував і засїяв сіллю.

46 Як же почули про се осадники замку Сихемського, кинулись вони в храмову твердиню Баалверита.

47 З'ясовано тодї Абимелехові, що всї осадники замчане Сихемські там укупі.

48 І пійшов Абимелех з усїм людом, що мав при собі, на Селмон-гору. Тут ухопив сокиру, нарубав галузя, підняв і закинув собі на плечі, і звелїв усїм військовим, що йшли за ним: Бачите, що я роблю, те й ви робіте!

49 Тодї й усї військові, чоловік за чоловіком, нарубали галузя й пійшли за Абимелехом, накидали його кругом вежі та й спалили вежу вогнем, так що всї замчане Сихемські погинули, до тисячи душ чоловіків і жіноцтва.

50 Тодї двинув Абимелех у Тебез, обложив Тебез і звоював його.

51 Посеред города ж та була утверджена башта. Туди повтїкали й чоловіки й жіноцтво й усї городяне, заперлись в їй та й повиходили на дах.

52 Абимелех метнувсь до башти, добувати її, й підійшов до дверей, щоб її підпалити.

53 Втім кинула одна жінка йому на голову відломок камення жорнового, та й проломила йому черепа.

54 Зараз кликнув він на чуру свого, що носив зброю за ним, і звелїв йому: Вийми з піхви меча твого та й завдай менї смерть, щоб не мовляли про мене: Баба вбила його! Пробив його тодї чура, й він умер.

55 Побачивши же Ізрайлитяне, що Абимелех мертвий, розійшлись по своїх домівках.

56 Так відплатив Бог за злочин Абимелехові, що заподїяв батькові свойму, вбивши сїмдесять братів своїх.

57 Так попустив Бог, щоб і всї злочини Сихемцїв упали їм на голову, й постиг їх проклін Йотама Еробааленка.


Книга Суддiв 10

1 Після Абимелеха виступив на рятунок Ізраїля Тола, син Пуї, сина Додового, з поколїння Іссахарового. Він жив у Самирі, на горах Ефраїмових.

2 І судив він Ізраїля двайцять і три годи; потім умер, і поховано його в Самирі.

3 Після нього виступив Яїр з Галаада й судив Ізраїля двайцять і два лїта.

4 У сього було трийцять синів, і їздили вони на трийцять ослицях, і було в їх трийцять міст.

5 І вмер Яїр, і поховано його в Камонї.

6 Та чинили Ізраїлїї знов те, що не до вподоби Господеві, й служили Баалам та Астартам і богам Арамейським, і богам Сидонським, богам Моабійським, богам Аммонїйським, богам Филистійським, і покинули Господа й не шанували його.

7 І запалав гнїв Господень на Ізраїля, і віддав їх в руки Филистіям і в руки Аммонїям.

8 Ті мучили й гнобили Ізрайлитян від того року вісїмнайцять років, усїх синів Ізраїля по тім боцї Йорданї в землї Аморійській, що в Галаадї.

9 До того ж іще перейшли Аммонїї Йордань, щоб наступити й на Юду, Бенямина й на дом Ефраїмів, так що Ізраїль був у великій нуждї.

10 І покликнули сини Ізраїля до Господа й промовляли: Провинили ми проти тебе, що покинули нашого Бога та служили Баалові.

11 І відказав Господь синам Ізрайлевим: Чи не пригнїтали ж вас Египтїї, Аморії, Аммонїї та Филистії,

12 Та Сидонїї, Гамаликії та Мадиянїї? Тодї звали ви до мене, й я рятував вас із рук їх;

13 Ви ж покинули мене та служили богам другим; за те я не стану рятувати вас вже далїй:

14 Ійдїть собі та лучше до тих богів, що вибрали собі; нехай рятують вас в тїснотї.

15 І промовили тодї сини Ізрайлеві до Господа: Провинили ми; чини з нами все, що схочеш, тільки визволь нас тепер.

16 І повідкидали від себе чужі боги й почали служити одному Господу, й не стерпів він злиднїв Ізраїля.

17 Змовились тодї Аммонїї та й отаборились у Галаадї. Зібрались і сини Ізрайлеві та й отаборились під Массифою.

18 Нарід же й князї Галаадські мовляли один до одного: Хто розпочав би війну з Аммонїями, той буде головою над усїма осадниками Галаадськими.


Книга Суддiв 11

1 Галаадїй Ефтай був чоловік хоробрий; він родився од блудницї; в Галаадї родився Ефтай.

2 І як жона Галаадова народила йому сини, а сини її повиростали, прогнали вони Ефтая і сказали йому: Тобі в нашій родинї нема наслїддя з нами: бо ти син другої жінки.

3 От і зник Ефтай од братів своїх, і пробував у землї Тоб: і зібрались там круг Ефтая волокити та й ходили за ним.

4 Після якогось часу розпочали Аммонїї війну з Ізраїлем.

5 Як же розпочали Аммонїї з Ізраїлем війну, пійшла старшина Галаадська, щоб узяти Ефтая з Тоб-землї.

6 І мовляли вони до Ефтая: Іди до нас та й гетьмануй над нами, й будемо воювати з Аммонїями.

7 Відказує Ефтай начальникам Галаадським: Хиба ж то не ви зворогували на мене і прогнали з моєї родини?

8 Старшина ж Галаадська промовила до Ефтая: Тому ж то тепер ми й прийшли до тебе, й коли пійдеш з нами та воювати меш із Аммонїями, так будеш головою над нами, над усїма осадниками Галаадськими.

9 І відказав Ефтай старшинї Галаадській: Коли мене вернете, щоб воював я Аммонїїв і Господь віддасть їх у мої руки, то чи справдї буду я в вас головою?

10 І відказали Галаадські начальники Ефтайові: Нехай буде Господь сьвідком між нами, що ми так вчинимо, як ти оце сказав.

11 Пійшов тодї Ефтай з старшиною Галаадською, і настановив його народ головою й гетьманом над собою, й принїс Ефтай усї свої бажання перед Господа в Массифі.

12 І послав Ефтай посли до царя Аммонїйського з таким наказом: Що тобі до мене, що наступаєш на мене, щоб мою землю пустошити війною?

13 І відказав царь Аммонїйський послам Ефтайовим: Ізраїль, ідучи з Египту, відняв у мене землю від Арнону до Ябоку й до Йорданї, так верни її тепер подобру.

14 І послав Ефтай удруге посли до царя Аммонїйського,

15 І наказав їм промовити: От що каже Ефтай: Ізраїль не відіймав у Моабіїв та в Аммонїїв їх землї;

16 А як ійшов із Египту, і дійшов степом до Червоного моря, й прийшов у Кадес,

17 Дак вислав посли до царя Едомського з просьбою: дозволь менї перейти через твою землю! Та царь Едомський не вволив його волї. Так само послано було й до царя Моабійського, та не схотїв і той; тож пробував Ізраїль у Кадесї,

18 І йшов собі пустинею, обійшов землю Едом і землю Моаб, і дійшов сим робом до займища на востоцї від Моабу, й таборували вони по тім боцї Арнону та й не ступили ступнем на Моабове займище: Арнон бо становить гряницю Моабську.

19 І послав Ізраїль посли до Аморійського царя, Сигона, у Гесбон; і звелїв Ізраїль сказати йому: дозволь нам пройти через твою землю!

20 Сигон же не згодився пустити Ізраїля через своє займище, а скупив до купи ввесь народ свій, отаборивсь під Яазою та й ударив на Ізраїля.

21 І Господь, Бог Ізраїльський, подав Сигона й увесь люд його на поталу Ізраїлеві, і він побив їх, і одержав Ізраїль в наслїддє всю землю Аморія, що жив у нїй;

22 Сим робом одержали вони все займище Аморійське від Арнону до Ябоку, й від пустинї до Йорданї.

23 Оце ж прогнав Господь, Бог Ізрайлів, Аморіїв перед своїм людом Ізраїлем, а ти хочеш увійти в його державу?

24 Хиба ж ти не вживаєш те, що дав тобі Хамос, бог твій? Тож і ми ужиткуємо все те, що Господь, Бог наш, дав нам в наслїдню державу.

25 Або хиба ти луччий за Балака Зипоренка, царя Моабського? Чи ж він судивсь із Ізраїлем або воювавсь із ним?

26 Уже триста год, як осївсь Ізраїль у Гесбонї і в займищах його, ув Ароері і по всїх його городах, по обох боках Арнону: чом же ви за ввесь той час не віднїмали їх?

27 Не заподїяв я тобі нїякого лиха, а ти кривдиш мене вриваючись до мене. Нехай Господь, суддя, судить між Ізраїлем і Аммонїями.

28 Та царь Аммонїйський не вважав на слова, що переказав йому послами Ефтай.

29 Тодї найшов на Ефтая дух Господень, і він перейшов Галаад і Манассію, і перейшов через Массифу Галаадську, а з Массифи Галаадської двинув проти Аммонїїв.

30 І обрік Ефтай себе таким обітом: Коли ти справдї подаси Аммонїїв менї на поталу,

31 Тодї, хто б нї вийшов із дверей моєї господи зустріч мене, як я в мирі вернуся від Аммонїїв, нехай той буде Господеві, й я принесу його на всепаленнє.

32 І двинув Ефтай проти Аммонїїв воювати з ними, і подав Господь їх на поталу йому.

33 І побив він їх страшенно, від Ароера до Минита двайцять міст, і аж до Абель-Керамиму, й впокорились Аммонїї перед синами Ізрайлевими.

34 Як же прийшов Ефтай в Массифу додому, аж виходить зустріч йому дочка його з музиками й танцями. Була вона в його дитина єдина; опріч неї не було нї сина, нї дочки.

35 Побачивши він її, розідрав одежу на собі й промовив: Ой доненько ж моя! як ти пригнула мене к земли! Ти ж то й занапастила мій супокій! Однакож відтворив я уста мої перед Господом, то й не візьму того назад.

36 Вона відказала йому: Батеньку мій! коли ти одверз уста твої перед Господом, дак чини зо мною так, як промовив єси. Дав же таки тобі Господь помститись над ворогами твоїми Аммонїями.

37 Просила тільки панотця свого: Дай менї ще два місяцї пожити: пійду я в гори та оплачу моє дївоцтво з подругами моїми.

38 Він відказав: Ійди! І пустив її на два місяцї. І пійшла вона з подругами своїми та й оплакувала в горах дївоцтво своє.

39 Як уплило ж два місяцї, вернулась вона до панотця свого, й він справдив на їй обіт свій, що ним обрік себе, і вона не взнала мужа. І ввійшло в звичай в Ізраїлї,

40 Що з року в рік ходили Ізраїлські дївчата голосити по дочцї Ефтая Галаадянина, через чотири днї в роцї.


Книга Суддiв 12

1 Поскликалися ж Ефраїмії й двинули вони од півночі та промовили до Ефтая: Чого се ти ходив на війну проти Аммонїїв, та й не покликав нас із собою? Оце ж пустимо з димом твій будинок вкупі з тобою.

2 І відказав їм Ефтай: Я й мій народ тяжко ворогували з Аммонїями; я вас кликав, та ви не рятували мене з їх потали.

3 Бачивши ж я, що ти не хочеш товаришувати зо мною, одважив я мою душу та й двинув на Аммонїїв, і Господь подав їх менї в руки. Чого ж оце наступаєте ви на мене війною?

4 І покликав Ефтай усїх Галаадїїв та вдарив на Ефраїміїв, і побили Галаадїї Ефраїміїв, вони ж бо й приговорювали: Ефраїмські втекачі ви: Галаад бо міститься між Ефраїмом і між Манассієм.

5 І обсїли Галаадїї Йорданські броди перед Ефраїміями. Як же хто з Ефраїмійських втекачів говорив: Дайте менї перебрести, то питали Галаадїї в його: Чи ти не Ефраїмій? Коли він відказав: Нї,

6 То вони йому: А скажи ж: Шибболет, (колос), а він каже: Сибболет, бо не вмів доладу вимовити. От вони вхоплять його та й зітнуть на Йорданьському броду. Так полягло тодї Ефраїміїв сорок і дві тисячі.

7 І судив Ефтай Ізраїля шість год, і вмер Ефтай Галаадїй і поховано його в которомусь городї Галаадському.

8 Після його був суддею Ізраїля Абезан із Бетлеєму.

9 У сього було трийцять синів, а віддав він трийцятеро дочок на чужу сторону, і привів синам своїм трийцятеро дочок із чужої сторони, й судив Ізраїля сїм год.

10 Потім умер Абезан, і поховано його в Бетлеємі.

11 Після нього судив Ізраїля Забулонїй Елон, а судив він Ізраїля десять лїт.

12 І вмер Забулонїй Елон, і поховано його в Аялонї в Забулон-землї.

13 Після його судив Ізраїля Пиратонїй Абдон Гиллеленко.

14 У сього було сорок синів і трийцятеро внуків, що їздили на сїмдесятьох ослятах. Він судив Ізраїля вісїм год.

15 І вмер Пиратонїй Абдон Гиллеленко, і поховано його в Пиратонї в Ефраїм-землї, на горі Амаликійській.


Книга Суддiв 13

1 Сини Ізрайлеві чинили знов те, що в очах Господнїх було недобре, і подав їх Господь в руки Филистіям на сорок лїт.

2 А був тодї один чоловік із Зореага, з поколїння Данового, на імя Маной, жінка ж в його була неплідна й не роджала.

3 І обявивсь ангел Господень молодицї й рече їй: Оце ти неплідна і не роджаєш, але ти завагонїєш і вродиш сина.

4 Остерегайся ж, не пий нї вина нї впиваючого напитку, й не їж нїчого нечистого;

5 Бо се ти почнеш і вродиш сина; та щоб бритва не торкалась до голови його, бо хлопчик сей буде від матїрньої утроби посьвячений Господеві, і зачне він рятувати Ізраїля з Филистійської потали.

6 Молодиця ж пійшла та й оповіла свойму чоловікові: так і так, чоловік Божий прийшов до мене. Він мав вигляд ангела Божого, аж страшно поважний. Я не питала його, звідки він, й імени свого він не назвав менї.

7 І промовив він до мене: Ти станеш вагітною і вродиш сина; тож не пий нї вина нї сикера і не їж нїчого нечистого, бо хлопя буде назорей Божий від матїрнього тїла аж до дня своєї смертї.

8 Тодї Маной просив Господа і промовляв: Господи! Божий чоловік, що присилав єси, нехай би ще раз прийшов до нас та навчив нас, як нам держати себе що до хлопяти, як народиться.

9 І вволив Бог волю Манойову, і ангел Божий прийшов ще раз до молодицї, як седїла вона на полі, а чоловіка її Маноя не було з нею.

10 І побігла хутенько молодиця, й оповіла про се чоловікові свойму, та й каже до його: Оце явивсь менї чоловік, що недавно приходив до мене.

11 Метнувся ж Маной за своєю жінкою, а прийшовши 'д тому чоловікові, спитав його: Чи ти той чоловік, що розмовляв з сією жінкою? Відказав той: Я.

12 Питає тодї Маной: Як слово твоє справдиться, то як тодї нам держати себе з хлопям і що з ним чинити?

13 Відказав ангел Господень Манойові: Нехай остерегається молодиця всього, що я сказав їй.

14 Нехай не їсть нїчого, що робиться з винограду, не пє нї вина, нї опяняючого напитку, і нїчого нечистого не їсть, все так, як я звелїв їй.

15 Промовив тодї Маной до ангела Божого: Нам би хотїлось тебе задержати й козенятком тебе пошанувати.

16 Ангел же Господень відказав Манойові: Хоч би ти мене й задержав, не їсти му я харчі твоєї. Коли ж хочеш принести всепаленнє, так принеси його Господеві. Маной же не знав, що се був ангел Господень.

17 І поспитав Маной у ангела Господнього: Як тебе звати на імя? Бо, як слово твоє та справдиться, схочемо тебе пошанувати.

18 І відказав йому ангел Господень: Чого питаєш про моє імя? Воно дивне.

19 Тодї взяв Маной козенятко і хлїбний принос та й принїс на каменнї Господеві. І сталось при тому диво перед очами Маноя й жінки його:

20 Як знялось поломє від жертівника 'д небесам, знявсь й ангел Господень у жертівному поломї. Побачивши се Маной і жінка його, припали до землї лицем.

21 І став невидимим ангел Господень Маноєві й жінцї його. Зрозумів же тодї Маной, що се був ангел Господень.

22 І сказав тодї Маной до жінки: Істно мусимо ми вмерти, бо видїли Бога!

23 Жінка ж його відказала йому: Коли б Господь хотїв нас умертвити, не прийняв би од нас усепалення і хлїбної жертви, та й не дав би нам усього сього вбачити, анї обявив того, що має бути.

24 І вродила молодиця сина, і дала йому імя Самсон. І росло хлопя, і Господь благословив його.

25 І почав дух Господень бути в ньому в таборі Дановому між Зореагом і Естаолом.


Книга Суддiв 14

1 І пійшов Самсон у Тимнат, і запізнавсь із Филистійською дївчиною.

2 Вернувшись, оповідав про се батькові й матері та й каже: Запізнавсь я в Тимнатї з Филистійською дївчиною; дайте менї її за жінку.

3 Батько й мати ж відказали йому: Хиба ж між дївчатами твого браття і в усьому народї нашому та нема тобі жінки, що хочеш узяти в чужій сторонї у Филистіїв, у необрізаних? Відказує ж Самсон батькові: Сю возьми менї: бо вона сподобалась менї.

4 Не знали ж батько й мати його, що на се була воля Господня, та що він шукав причини навпроти Филистіїв, того бо часу панували Филистії над Ізраїлем.

5 От і пійшов Самсон із батьком та матїррю в Тимнат, і як наближувались вони до виноградників Тимнатських, скочив несподївано проти нього левчук рикаючий.

6 Зійшов тодї на його Господень дух, що він левчука роздер нїби козеня, не мавши в руцї нїчого. Батькові-матері ж не сказав, що зробив.

7 Тодї прийшов (у Тимнат) та й перемовивсь із дївчиною, і прихилилась вона до Самсона.

8 Трохи згодом ійшов ізнов, щоб її взяти додому, і звернув, щоб глянути на мертвого лева, аж у левиній пащі бжоляний рій із медом.

9 Він забрав його в руки та й їв собі в дорозї, а прийшовши до батька-матері, дав і їм, і вони їли, та й не сказав, що забрав мед із левиного трупу.

10 Потім прийшов батько його до дївчини, і справив Самсон там бенкет: бо так звичайно чинили женихи.

11 І як там побачили його, вибрали трийцять бояр, щоб круг його були.

12 І промовив до них Самсон: Загадаю вам загадку. Як одгадаєте її менї за сїм бенкетових днїв, так я вам дам трийцять сорочок і трийцять сьвяточних жупанів.

13 Коли ж не зумієте відгадати, так ви менї дасте трийцять сорочок і трийцять сьвяткових жупанів. І відказали йому: Загадуй, почуємо.

14 І рече їм: Вийшла харч з їдючого, солодощі із страшного. Так не змогли вони розвязати загадки в трьох днях.

15 На четвертий же день прохали вони Самсонову жінку: Ублагай бо чоловіка, щоб він розвязав нам загадку, ато спалимо тебе вкупі з батьківським будинком. Чи то ж про те тільки вибрали нас, щоб обідрати нас?

16 І плакала молода Самсонова перед ним і казала: Ой противна я тобі, не любиш мене. Загадав єси моїм землякам загадку, а менї й не звіривсь. Відказав їй: Батькові мойму й матері моїй не звіривсь, а тобі б то звірився?

17 І плакала вона перед ним всї днї, покіль справляли вони бенкет. Семого ж дня виявив таки їй, бо докучливо просила його. Вона ж виявила загадку землякам своїм.

18 От і кажуть вони йому семого дня перед заходом сонця: Що над мед солодше? що над лева страшнїйше? І рече їм: Коли б ви моєю телицею не орали, так моєї б загадки не згадали.

19 Найшов тодї на його дух Божий, що він пійшов ув Аскалон, і вбив там трийцять чоловіка, поздіймав з них одежу та й пороздавав сьвяточні жупани тим, що загадку його відгадали. І загорівсь великим гнївом і пійшов у домівку батьківську.

20 Жінка ж Самсона спарувалась із боярином, що був при ньому дружбою.


Книга Суддiв 15

1 По якомусь часї, під пшеничні жнива, прийшов Самсон із козеням, щоб одвідати жінку свою, й каже: Я хочу ввійти в бічню сьвітлицю до моєї жінки. Батько ж її не дозволив йому ввійти,

2 А заявив йому: Я справдї думав, що ти одцуравсь її, та й оддав твойму бояринові. Однакже менша сестра її ще краща за неї; нехай вона буде замість її.

3 Самсон же відказав йому: Тепер не буду винен Филистіям, коли заподїю зло їм.

4 І пійшов Самсон та й уловив три сотнї лисиць, набрав лушниць, повязав по парі лисиць одну до однієї хвостами, а між кожну пару хвостів привязав по лучиву.

5 Позапалював тодї лушницї, розпустив лисицї по Филистійських житах, та й пустив на пожар і копи Филистійські і стояче ще збіжє, і оливкові сади.

6 Як же Филистії питали: Хто се зробив? відказувано: Самсон, зять Тимнатїїв, бо він одняв у нього жінку та й оддав його бояринові. Кинулись тодї Филистії та й спалили її вкупі з батьком її.

7 Самсон же сказав їм: Хоч ви се й учинили, та я тодї тільки вгамуюсь, як помщусь над вами.

8 І поперебивав їм ноги і стегна важенною довбнею. Тодї пійшов собі та й осївсь у розщілинї скелї Етамської.

9 Филистії ж двинули та й отаборились у Юдеї, і розпростерлись аж до Лехи.

10 І питали осадники Юдеї: Чого ви двинули проти нас? А вони відказали: Щоб уловити Самсона і вчинити з ним таке, як учинив він із нами.

11 Виступило тодї три тисячі чоловіка до Етамської розщілини та й кричали до Самсона: Хиба не знаєш ти, що Филистії над нами панують? Про що ж ти нам таке вдїяв? А він їм відказує: Як вони витворяли зо мною, так і я вдїяв їм.

12 І кажуть вони йому: Ми прийшли тебе вловити, щоб Филистіям тебе видати. Самсон же відказує: Заприсягнїте, що самі не вбєте мене.

13 І відказали йому: Нї, ми тільки звяжемо тебе та й видамо Филистіям; убити ж тебе не вбємо. От і звязали його новою верівкою та й повели з розщілини.

14 Як дойшов же він до Лехи, а Филистії з радощів загукали, що ведуть його, тодї найшов на нього Господень дух, і поворозя на руках його зробилось наче прядиво, що загорілось, і повязь на руках його порозпадалась.

15 І знайшов він сьвіжу ослячу челюсть, простяг руку свою, взяв її та й убив нею тисячу чоловіка.

16 І рече Самсон: Челюстю ослиною побив я товпу, дві товпи, - щекою ослиною убив я тисячу люда!

17 Се промовивши, відкинув челюсть від себе, і проложив тому місцеві імя: Рамат-Лехи, се б то кинена челюсть.

18 Тодї схотїлось йому дуже пити, і озвався він до Господа і рече: Дав єси сей великий рятунок рукою раба твого, а тепер доведеться менї вмерти від спраги та попастись у руки необрізаним.

19 І зробив Господь дїру в челюстї, і потекла з неї вода. Як же напивсь, вернувся в нього живий дух, і він ожив. Через те прозвано се місце жерело взиваючого, і тече воно в Леші по сей день.

20 Судив же він Ізраїля за панування Филистійського двайцять лїт.


Книга Суддiв 16

1 Прийшов відтак Самсон у Газу, і побачив там блудницю та й пригорнувсь до неї.

2 Як переказано ж Гадїям: Прийшов Самсон сюди! обсїли вони його та й поставили на всю ніч сторожу в міських воротях тайкома, кажучи: Покіль задниться днина, вбємо його.

3 Самсон же лежав до півночі а опівночі встав, ухопив обоє крила міських воріт разом з засовом, положив їх собі на плечі та й понїс аж на вершину гори, що стоїть навпроти Геброну.

4 Сталося ж навпослї, що полюбив він на долинї Сорек вродливу женщину на імя Далила.

5 І прийшли до неї князї Филистійські і промовляли до неї: Удобрухай його та вивідай, у чому його велика сила, і чим би нам підойти його, щоб звязати його та впокорити, а ми дамо тобі чоловік за чоловіком по тисячу й сто срібних секлів.

6 І каже Далила Самсонові: Признайся бо, в чому твоя сила, що ти дужий такий, і чим тебе можна б звязати, щоб підневолити?

7 І рече їй Самсон: Як би звязано мене сїмма сирими, не висушеними буйволовими жилами, був би я малосилок як і инші люде.

8 І принесли їй князї Филистійські сїм сьвіжих тятив, ще не засушених, і звязала вона його ними;

9 Як же кликнула до него: Самсоне! Филистії напали на тебе! він порвав тятиви наче нитку валовини приближену до вогню, і тайни сили його не вивідано.

10 Присїпалась тодї Далила до його: Так се ти насьміявсь із мене неправдою! Скажи ж менї тепер, чим тебе можна би звязати?

11 І відказав їй: Як би звязано мене новою верівкою, що не була ще нї в якій роботї, був би я тодї малосилок, як инші люде.

12 От і взяла Далила нову верівку та й звязала нею його; тодї кликнула до його: Самсоне! Филистії на тебе чигають в боковій сьвітлицї. Він же порвав те все на руках у себе, наче нитку.

13 Присїлась ізнов Далила до него: Ти й досї насьміхаєшся з мене, і говориш лож; признайся ж бо таки, чим би тебе можна звязати? І відказав їй: Як би ти віткала семеро кучерів з мойої голови ув основу,

14 Та прибила цьвяхом на ткацькому валу, тодї був би я малосилен як инші люде. Як же він заснув, узяла Далила сїм кучерів з голови в нього, ввіткала в основу та й закріпила гвоздем на ткацькому валу, і гукне тодї: Самсоне, Филистії на тебе! Схопиться ж він зо сну, та й вирвав ткацького вала вкупі з основою.

15 Привязалась ізнов Далила до його: Як же ти кажеш: Люблю тебе, коли серце твоє чуже до мене? Оце вже в третє насьміявсь єси з мене і не признавсь менї, у чому твоя сила, що такий ти дужий.

16 І як почала вона докучати йому без перестану своїми речами та мучити його, так що й життє омерзїло йому,

17 Тодї він виявив їй усю правду, та й каже їй: До моєї голови бритва не торкалась, бо я посьвячений Господеві від матїрнього тїла. Коли б мене та острижено, тодї б зникла від мене сила моя; я був би малосилен, як инші люде.

18 Як же зрозуміла Далила, що він їй виявив усе серце, послала вона кликати Филистіїв та й звелїла сказати їм: Тепер вже можете прибути, бо відкрив він менї цїле серце. Прийшли тодї Филистії та й принесли їй обіцяні гроші.

19 Вона ж приспала його на колїнах у себе, та й кликнула одного чоловіка; той виголив семеро кучерів на голові в його. Тодї став він слабшати, і сила його покинула його.

20 Як же крикнула вона: Самсоне, Филистії на тебе! прокинувсь він од свого сну, та й подумав: Отрясусь із сього, як і завсїди та й визволюсь. А того й не знав, що Господь відступив від його.

21 Узяли ж його Филистії та й повиколювали йому очі; повели в Газу та й закували в мідяні кайдани, і мусїв він у темницї молоти на жорнах.

22 Волоссє ж на голові в його тимчасом одростало, там де було виголене.

23 Зібралися ж якось князї Филистійські, принести свойму богові Дагонові велику жертву і повеселитись, бо казали: Бог наш подав нам нашого ворога Самсона в руки.

24 Видячи його, й люд хвалив бога свого та говорив: Бог наш ворога нашого, що нашу землю пустошив, того що побив стільких, подав нам на поталу.

25 А розвеселившись трапезуючи, сказали: Кликнїть Самсона, нехай нас розсьмішить. Тодї взято Самсона з темницї, і він мусїв їх забавляти, і поставлено його між стовпами.

26 Тодї попросив Самсон поводиря свого, що держав його за руку: Ось пусти мене, обмацяти стовпи, що на них стоїть будинок, обіпрусь я об них та відпічну.

27 У будинку ж було повно чоловіків і жінок. Були там і всї князї Филистійські, а на даху зібралось до трох тисяч чоловіків і жінок, що дивились, як забавляв їх Самсон.

28 І озвався тодї Самсон до Господа і рече: Господи Боже! зглянься на мене і дай менї, Боже мій, ще тільки раз таку силу, щоб я за обі очі мої помстився заразом над Филистіями!

29 Тут він обняв оба середні стовпи, що на їх стояв будинок, одного правицею, другого лївицею.

30 І промовив Самсон: Умирай, душе моя, з Филистіями! і потряс ними так потужно, що будинок ринув на князїв і на ввесь люд, що там був. І мертвих, що він погубив їх умираючи, було більш, анїж тих, що за життя свого поперебивав.

31 Прийшли тодї брати його й уся родина його, і взяли його та й поховали між Зореагою й Естаолом в батьківському гробовищі його батька Маноя. Двайцять лїт судив Самсон Ізраїля.


Книга Суддiв 17

1 Був один чоловік на горі Ефраїм, на імя Миха.

2 Сей промовив до матері своєї: Одинайцять сот срібних секлів, що вкрадено в тебе, і ти при менї вирекла проклін, сї гроші в мене в схованцї: я взяв їх; тепер же верну їх. І відказала мати йому: Нехай тебе благословить господь, сину мій!

3 От і вернув він матері одинайцять сот. Мати ж його каже: Я хочу їх присьвятити господеві й на благо синові мойму обернути, на те, щоб із них зробити вирізуваного і виливаного ідола.

4 Але він вернув таки срібло матері своїй, а мати взяла двістї срібних секлів та й оддала золотареві, а той зробив з них вирізуваного і виливаного божка, і находивсь він у дому Михи.

5 А був у Михи (окремо) дім для божища. І зробив Миха ефод і терафим і посьвятив одного сина свого, щоб служив йому за сьвященника.

6 Того часу не було князя в Ізраїлї, і кожен чинив, що здавалось йому доладнїм.

7 Був же тодї один молодик із Бетлеєму Юдейського з поколїння Юдиного; він був Левит, і пробував там заволокою.

8 Сей покинув город Бетлеєм Юдейський, щоб, де доведеться, пробувати заволокою, та й зайшов у Ефраїм-гори, в господу до Михи.

9 Питає в його Миха: Куди ти йдеш? Відказав той: Я Левит із Бетлеєма в Юдеї, а йду, щоб осїстись, де доведеться.

10 І каже йому Миха: Зістаньсь у мене та й будь менї за батька й за сьвященника; я давати му тобі що року десять срібних секлів і потрібну одежу та харч.

11 Левит пристав на се, щоб зістатись у того чоловіка, і був у нього молодик як один із його синів.

12 От і посьвятив Миха Левита, і був у його молодик за сьвященника, і жив у господї в Михи.

13 Тодї каже Миха: Тепер знаю, що господь буде благодатен до мене, бо маю Левіта за жерця.


Книга Суддiв 18

1 Того часу не було царя в Ізраїлї, а поколїннє Даново шукало собі того часу наслїдньої держави, бо йому й доти не допалось повного удїлу між поколїннями Ізрайлевими.

2 От і послали Данїї з поколїння свого пятьох з'угадних мужів із Зореага й Естаола, щоб розгледїти землю та винишпорити, та й наказали їм: Ійдїть розглядайтесь по землї скрізь. Вони ж дойшли до гір Ефраїмових, зайшли до Михиної господи та й обночувались там.

3 Будучи ж в Миховій господї, впізнали вони говірку молодого Левита, зайшли до його, та й поспитали в його: Хто тебе сюди завів, що тут робиш, і що таке ти в цьому домі?

4 І відказав їм він: Так і так обійшовсь ізо мною Миха: найняв мене, й я його сьвященником.

5 Тодї просять його: Спитай у Бога, щоб нам знати, чи пощастить нам у нашій дорозї, що верстаємо?

6 І каже їм жерець: Ійдїть веселі; дорога, куди йдете, приятна Господеві.

7 От і пійшли далїй ті пять мужів та й дойшли до Лаіса. Там побачили, як люде живуть безпечно звичаєм Сидонїїв, байдужно й тихо, та що не було в тій землї такого, що обиджав би в чому, або мав би яку власть. Від Сидонїїв вони далеко й не мають нї з ким нїякої справи до спільної оборони.

8 Як прийшли вони до своїх братів у Зореагу й Естаол, каже їм браття їх: І з чим же ви?

9 А вони відказують: Вставайте, двинемо проти них у поле! Бо землю ми огледїли: справдї прегарна земля, а ви оце задумались; не гайтесь довше, рушаймо в дорогу, та й осягнемо землю в державу!

10 Прийшовши туди, знайдете байдужний люд, а земля простора.

11 І рушили звідти з поколїння Данового з Зореаги й Естаола шість сотень узброєних людей.

12 В свойму походї отаборились вони в Каріят-Яримі в Юдеї. Тим і прозивається те місце по сей день табір Данів - за Каріят-Яримом.

13 Звідти йшли вони на Ефраїм-гори та й прийшли до господи Михиної.

14 Тодї озвались ті пять мужів, що ходили в Лаіс, щоб розгледїти землю, і сказали своїм братам: Чи знаєте, що в сьому хуторі є ефод і терафим, та вирізуваний і виливаний ідол? Зміркуйте ж оце, що маєте дїяти.

15 І завернули вони туди, прийшли до господи молодого Левити в домі Михи, та й привітали його.

16 А шістьсот чоловіка з синів Данових, узброєних, стояли за ворітьми.

17 Пятьох же мужів, що виходили на розглядини, ввійшли, пробрались туди та й забрали вирізуваного ідола, ефод і терафим та виливаного божища. Сьвященник же стояв за ворітьми з шістьма сотнями чоловіка в'оруженими,

18 Як пробрались вони в будинок до Михи, то й забрали вирізуваного кумира й ефод і терафим і виливаного божища. І питає їх сьвященник: Що ви коїте?

19 Вони ж відказують: Мовчи, затули рота рукою, йди з нами, та й бувай батьком нам і сьвященником. Що бо тобі любійше, попувати в домі одного чоловіка, чи бути сьвященником в поколїнню і родї в Ізраїлї?

20 І призволив сьвященник, і взяв ефода й терафима, вирізуваного ідола й виливаного божка, та й пійшов укупі з людьми.

21 І пійшли вони далїй, виправивши дїтей, скотину й дороге майно поперед себе.

22 Ще ж не далеко відойшли від господи Михиної, а вже й скупились хуторяне в Михиній домівцї, та й погнались за Данїями.

23 І кликали вони за Данїями, а ті обернувшись питали в Михи: Що тобі треба? чого так кричиш?

24 Відказує сей: Ви забрали боги, що я собі постарав і жерця, та й пійшли собі. Як же се питаєте: Що тобі треба?

25 І відказали йому Данїї: Стережись, щоб ми не чули більше твого голосу, ато сердиті люде кинуться на вас, і згинеш сам та й погубиш твоїх.

26 І пійшли собі далїй Данії. Миха же, побачивши, що вони дужчі за його, вернувсь додому.

27 Забравши сим робом те, що постарав собі Миха, вкупі з його жерцем, напали вони на Лаіс, на людей тихих і байдужних, побили їх мечем а город пустили з димом.

28 Нїхто не допоміг їм, бо жили далеко від Сидону і не мали нї з ким нїякої справи. Місто се находилось на долинї, не далеко Бет-Рехова. І збудували собі (Данїї) город, та й осїлись у йому.

29 І прозвали місто своє Даном, по імени предка свого Дана, сина Ізрайлевого; перше ж той город звався Лаіс.

30 І поставили в себе Данїї вирізуваного ідола, а сьвященниками в поколїннї Дановому були Йонатан, син Герсона, сина Мойсейового, і сини його аж по день уневолення свого.

31 І стояв у них ідол, що зробив Миха, увесь той час, як божий дом стояв у Силомі.


Книга Суддiв 19

1 Було ж того часу, як не було ще царя в Ізраїлї, жив собі Левійський чоловік серед Ефраїмових гір. Держав він у себе дївку з Бетлеєма, в Юдеї за наліжницю.

2 Ся ж наліжниця посварилась із ним та й утекла від його до своєї родини в Бетлеєм в Юдеї, та й пробувала там чотири місяцї часу.

3 Потім пустив ся чоловік її в дорогу, щоб з нею щиро перемовитись та й узяти її до себе. Був при йому наймит його та два осли. Вона ввела його в дім батька свого.

4 Батько молодицї, побачивши його, привитав його радо, і задержав його тесть, батько молодої женщини, у себе. І пробув він три днї в нього; вони їли й пили і ночували там.

5 На четвертий же день встав він досьвіта, щоб вертати; та батько молодичин каже свойму зятеві: Покрепися ж перш куском хлїба, тодї й пійдете.

6 От вони й остались, і їли та пили вкупі, тодї ж прохав молодичин батько чоловіка: Остансь на ніч та повеселись у нас.

7 Чоловік же піднявсь, щоб ійти в дорогу. А тесть його присилував таки, що він ще раз переночував.

8 Як устав сей на пятий день рано вранцї, щоб ійти, каже молодичин батько: Покрепись та загайсь, покіль день схилиться. От і їли оба знов.

9 Як устав же чоловік, щоб відходити з наліжницею та з наймитом, каже йому тесть: Дивись, як день хилиться 'д вечеру; ночуйте та повеселїтесь; завтра рано встанете в дорогу і пійдете додому.

10 Та чоловік не схотїв уже ночувати, пустивсь у дорогу, та й прибув у Евус, се Ерусалим, при йому ж була пара обтяжених ослів і наліжниця його.

11 Як же були вони під Евусом і день вельми вже схилився, каже наймит свойму панові: Завернїмо в Евузіївський город та переночуймо там.

12 Відказав йому пан його: Не пійдемо в місто чужинцїв, що не з синів Ізрайлевих, а простуймо в Гиву.

13 І каже наймитові свойму: До якогось міста вже ми дійдемо та й обночуємось у Гиві, або в Рамі.

14 От і простували вони дальше, та недалеко від Гиви Беняминової зайшло їм сонце.

15 І повернули вони в Гиву, щоб там ночувати. Як же прийшли туди, мусїли седїти на майданї в містї, бо нїхто не закликав їх в господу на нічлїги.

16 Аж ось показавсь старий чоловік, що ввечері вертавсь із роботи своєї з поля. Родом був він з Ефраїмських гір і пробував чуженицею в Гиві, а люде тамошні та були Беняминїї.

17 Споглянувши сей і побачивши чоловіка з клунками на улицї в містї, питає: Куди йдеш і звідкіля?

18 Відказав же той: Ми йдемо з Бетлеєма в Юдеї в гори Ефраїмські, бо я звідти. Ходив я в Бетлеєм в Юдеї, і вертаюсь тепер до моєї домівки. Та нема нїкого, щоб нас прийняв в господу;

19 Є в нас солома й харч ослам, є й хлїб і вино про мене й про твою рабу й про наймита, що має при собі твій раб, нїчого нам не треба.

20 Каже тодї старий чоловік: Не журись, чого не було б у тебе, здайся на мене; тільки не ночуй на дворі.

21 І повів його в свою домівку, і дав ослам харчі; і пообмивали вони собі ноги, й їли й пили.

22 Тим часом як вони по трудї тїла посиляли, обступили горожане господу, люде ледачі, перлись у двері і кричали на дїдуся, господаря дому: Виведи чоловіка, що повернув до тебе, щоб ми з ним розпитались.

23 Вийшов до їх господар та й каже їм: Нї, браттє! не чинїте зла! Коли чоловік сей завернув до мене в господу, не подоба вам таке стидовище чинити.

24 Ось у мене дївує дочка, а в його є наліжниця; виведу їх вам; насилуйте їх і чинїте, що вам до вподоби; над сим же чоловіком не чинїте безчестї.

25 Та люде ті не схотїли його слухати. Тодї вхопив чоловік наліжницю свою, та й вивів її до них на улицю, і вони пригортались до неї і ругались над нею всю ніч до ранку, і тодї аж її покинули, як зачервонїла зоря.

26 Як же настав ранок, прийшла молодиця та й повалилась перед дверима того чоловіка, де був пан її, й лежала покіль настав день.

27 Як же встав уранцї пан її, та відчинив двері й вийшов, щоб простувати своєю дорогою, аж наліжниця його лежить перед дверима господи, розтягнувши руки на порозї.

28 Каже він їй: Уставай, пійдемо! аж нема відповідї. Побачивши, що вона вмерла, положив він її на осла та й пійшов до своєї домівки.

29 Вернувшися ж додому, вхопив ножа, взяв наліжницю свою, порізав її на дванайцять частин та й розіслав їх по всїх займищах Ізраїльських.

30 І кликав тодї кожен, хто се бачив: Такого не бувало й не видано з того часу, як Ізраїль вийшов з Египту, по сей день! Оце ж подумайте про се, порадьте та постановіть, що чинити!


Книга Суддiв 20

1 І повиходили всї сини Ізрайлеві, і зібралась громада як один чоловік від Дана аж до Берсабиї, і земля Галаадська перед Господом у Массифі.

2 І зійшлися голови всього народу, всї поколїння Ізрайлеві, на збори Божого народу, чотириста тисячей піхотників узброєних мечами.

3 Та й Беняминїї дізнались, що сини Ізрайлеві зійшлись в Массифу. І питали Ізрайлитяне: Скажіть, як сталося те погане дїло?

4 І відказав Левит, чоловік замученої молодицї так: Прибув я в Гиву Беняминову з моєю наліжницею, щоб там обночуватись.

5 Та горожане Гиви обступили ніччю господу, задумавши мене вбити, і мучили вони мою наліжницю так, що вона й умерла.

6 Тодї взяв я наліжницю мою, порізав її та й порозсилав по всьому займищу держави Ізрайлевої, бо вчинили вони беззаконне й соромне дїло в Ізраїлї;

7 Всї ви, сини Ізрайлеві, тут, то ж розберіть все і постановіть, що чинити.

8 Піднявсь тодї ввесь люд як один чоловік, і промовив: Нїхто з нас нехай не йде додому, нїхто не вертайсь до господи своєї.

9 От же що ми зробимо з Гивою:

10 Возьмімо по десятку чоловіка з сотнї з усїх поколїнь Ізрайлевих, і по сотнї з тисячі, а по тисячі з десятьох тисячей; нехай наберуть харчі про людей, що пійдуть на Гиву Беняминову, покарати її за погане дїло, яке вдїяла вона в Ізраїлї.

11 І скупились усї поколїння Ізрайлеві проти того міста однодушно, як один чоловік.

12 І порозсилали поколїння Ізрайлеві по всьому поколїнню Беняминовому, сказати: Що се за погана річ між вами сталась?

13 Повидавайте ж ледачих людей з Гиви, щоб ми їх стратили й ледарство з Ізраїля викоренили. Беняминїї ж не схотїли уволити волю своїх земляків, синів Ізрайлевих.

14 І поскуплювались Беняминїї із инших городів у Гиву, щоб виступити на війну з синами Ізраїля.

15 І налїчено Беняминїїв із міст того дня двайцять і шість тисячей узброєних мечами, опріч осадників Гивейських, а їх налїчено сїмсот чоловіка вибраних.

16 Із усїх сих людей було сїм сотень вибранцїв лїваків; кожен із них, випускаючи камення з пращі у волос, не випустив його мимо.

17 Ізрайлитян же налїчено, без Беняминїїв, чотириста тисячей в'оружених мечами, добірнього військового люду.

18 І встали і пійшли в дім Божий (в Сило), і питали в Бога, і казали сини Ізрайлеві: Хто з нас має перший виступити на війну з Бенямином? Господь відказав: Перший Юда.

19 І рушили сини Ізрайлеві вранцї та й отаборились під Гивою.

20 І виступили Ізрайлитяне до бою проти Беняминїїв і стали вони навпроти їх лавами перед Гивою.

21 Беняминїї ж вийшли з Гиви та й положили того дня двайцять і дві тисячі чоловіка Ізрайлитян на землю.

22 І пійшли сини Ізрайлеві та й плакали перед Господом до вечора, питаючи: виступати менї знов на Беняминїїв? Відказав Господь: Виступайте проти їх!

23 Набрав тодї духа народ Ізраїльський, та й стали до бою знов на тому ж місцї в порядку боєвому,

24 І наступили сини Ізрайлеві другого дня на Беняминїїв.

25 І вийшов проти їх Бенямин другого дня з Гиви, та й знов положив трупом із синів Ізраїля вісїмнайцять тисячей в'оружених мечами.

26 Тодї всї сини Ізрайлеві і ввесь люд пійшли і прийшли в дім Божий, і сидїли там плачучи перед Господом, і постили того дня до самого вечора, і приносили всепаления й мирні жертви перед Господом.

27 І питали сини Ізрайлеві в Господа - (в той час була скриня закону Божого там,

28 А Финеес, син Елеазара Ароненка, служив того часу службу перед ним) - Чи менї знов наступати боєм на братів моїх, Беняминїїв, чи залишити? І відказав Господь: Наступай, бо завтра подам я їх в руки ваші.

29 І заставив Ізраїль засїдку навкруги Гиви.

30 І вийшли сини Ізрайлеві на третий день проти Беняминїїв та й уставились лавами до бою перед Гивою, як і в перші рази.

31 Беняминїї ж вирушили проти народу, віддаляючись від міста, та почали, як у перші рази, декого з народу побивати на дорогах, що одна веде на Бетель, а друга через поля на Гиву, і вбили до трийцятьох чоловіка з Ізрайлитян.

32 І казали самі собі Беняминїї: Лягають перед нами вони, як і за першим разом. А сини Ізраїля змовились: Утїкати мемо, щоб відманити їх від городу на шляхи.

33 І рушили всї мужі Ізрайлеві від становища та й стали лавами під Баал-Тамаром, а засїдка Ізрайлева почала також рушатись з свого становища на заходї від Гиви.

34 Тодї наступило на Гиву десять тисячей вибранцїв, і счалась бійка страшенна; Беняминїї ж не знали ще, що надходить їх погибель.

35 І поразив Господь Бенямина перед Ізраїлем, і постинали Ізрайлитяне того дня двайцять і пять тисячей і сто чоловіка з синів Бенямина, добре в'оружених мечами.

36 Беняминїї, побачивши, що вони побиті, почали втїкати, а тодї Ізрайлитяне лишили їм місце до втечі, щоб упали в засїдку, що її заставили поблизь Гиви.

37 Заляга кинулась тепер на Гиву, і вломились у город та й постинали мечем усїх осадників.

38 Між Ізрайлитянами ж і їх залягом були змовини, щоб вони дали знак димом над містом.

39 Як же Ізрайлитяне повернулись нїби навтеки, а Беняминїї почали Ізраїлїв побивати з трийцять чоловіка, бо думали: Подужали ми їх як і в першому бою,

40 Почав тодї дим вставати над містом, і як озирнулись Беняминїї, вже ввесь город стояв у поломї, що палало під саме небо.

41 Обернулись тодї Ізрайлитяне, а Беняминїї зрозуміли, що їх найшла лиха година.

42 І подались вони перед Ізрайлитянами в степ, та їх бито ще гірше, бо й ті, що запалили місто, погнали за ними.

43 Обгорнули вони Бенямина з усїх боків, і гнали його до Менухи, не даючи їм спочити аж до східньої сторони Гиви.

44 Полягло тодї в Бенямина вісїмнайцять тисячей чоловіка найхоробріщого люду.

45 Останки з Беняминїїв звернулись на пустиню, 'д скелї Риммон. І побили Ізрайлитяне по дорозї ще пять тисяч чоловіка, і гнались за ними до Гидома, і вбили з них ще дві тисячі люда.

46 Всїх же синів Беняминових, що того дня погибли, було двайцять і пять тисячей чоловіка, що орудували мечем, а всї були мужі добірні.

47 І метнулись останки з них втеком у степ проти скелї Риммон, шістьсот чоловіка, та й пробували чотири місяцї під скелею Риммон.

48 Ізрайлитяне ж вернулись назад і постинали всїх, що ще остались з Беняминїїв, і скот їх, а всї села, які були близько, повипалювали вогнем.


Книга Суддiв 21

1 І заприсягли Ізрайлитяне в Массифі: Нїхто з нас не оддасть дочки за Бенямія.

2 І скупивсь люд до дому Божого в Сило, і сидїли там до вечора перед Богом, і голосили промовляючи:

3 Про що воно, Господи, Боже Ізрайлїв, так ув Ізраїлї сталось, що вже нема цїлого одного поколїння?

4 Назавтра ж рано вранцї построїв там люд жертівника і принїс усепаленнє і мирну жертву.

5 І питали сини Ізрайлеві: Хто з усїх поколїнь Ізрайлевих не був в походї з військом Господнїм? Бо присягнено було великою присягою, того, хто не прийде в Массифу перед Господа, скарати смертю.

6 І жаль стало Ізрайлитянам братів своїх Беняминїїв і говорили: Тепер вирвано цїле одно поколїннє з Ізраїля!

7 Як нам обмислити про жінки для тих, що зостались, коли ми заклялись Господом, що нїхто з нас не оддавати ме за них дочки?

8 І питали: Чи нема кого з поколїнь Ізрайлевих, що не прийшов був сюди перед Господа в Массифу? Тодї виявилось, що з Явиса Галаадського нїхто не прибув був до громади військової в табір.

9 І зроблено перегляд між людом, і дознались, що з осадників Явиських у Галаадї не прибув нїхто.

10 І послала туди громада дванайцять тисяч найхоробріщих мужів, і дано їм наказ: Ійдїть і повбивайте осадників Явиських у Галаадї мечем, жіноцтво й дїтвору;

11 А при тому ось як з'орудуйте: на кожного мужчину і на всїх жінок, що взнали чоловіче ложе, роспростріте проклін, дївок же зоставте живими. Вони так і вчинили.

12 І знайшли між осадниками Явиса в Галаадї чотириста дївуючих женщин, що ще мужого ложа не взнали; їх привели вони в табір у Силомі, що в Канаан-землї стоїть.

13 Тодї послала вся громада, щоб перемовитись із Беняминїями, що були під Риммон скелею, та й обіцяно їм безпеку.

14 От і прийшли Беняминїї, і передано їм жінок, скілько їх зісталось живими з жіноцтва в Явисї в Галаадї. Однакже сих не стало на всїх.

15 І жалкував люд Ізраїльський вельми, що загине одно поколїннє в Ізраїлї.

16 І казали громадські мужі: Як нам обмислити жінками тих, що позостались? Бо й жіноцтво в Беняминї викоренено.

17 І говорено: Наслїдня держава нехай остане уцїлївшим синам Бенямина, щоб не перевелось одно поколїннє в Ізраїлї;

18 Але ж і нам не можна дочок наших за них оддавати; бо сини Ізрайлеві поклялись ось як: Проклят, хто оддасть за Беняминїя дочку!

19 Тодї промовили: Що року буває сьвято Господнє в Силомі - а він стоїть на півночі від Бетеля, на востоцї від шляху, що йде з Бетеля в Сихему, а на полуднї від Лебони -

20 Та й навчили Беняминїїв, кажучи: Йдїть та засядьтесь у виноградниках,

21 І як побачите, що дївчата виходять із Силому на танець і хороводи, то ви повискакуйте з виноградників та й хапайте кожен Силомську дївчину собі за жінку, та й ідїть додому в землю Беняминову.

22 Якже прийдуть їх батьки чи брати перед нами жалуватись, ми відкажемо їм: Вибачайте, бо ми не взяли про кожного з них жінки на війнї, а ви б їм не дали: ваша й вина.

23 Беняминїї так і зробили, та й здобули собі скільки було треба жінок між таньцюючими, що їх похапали. Тодї вернулись у свою державу, будували міста та й осїдались там.

24 Ізрайлитяне ж розійшлись тодї кожен у своє поколїннє та й вернувсь кожен у свою державу.

25 Того часу не було царя в Ізраїлї; кожен чинив, що йому здавалось добрим.