1-а Самуїлова 1

1 Був один чоловік із Раматаїм-Зофиму, з гір Ефраїмових, на ймя Елкана, син Ерохама, сина Ілійного, сина Тохового Зуфієнка, Ефраїмій:

2 І було в його дві жінки: одну звали Анна, другу Феннана. У Феннани були дїти, в Анни ж не було дїтей.

3 І ходив сей чоловік що року з домівки своєї до Силому, молитись перед Господом Саваотом**, і приносити жертви. Там були Ілїй, і два сини його Офнїй і Пинеес сьвященниками Господнїми.

4 Що разу ж, як жертвував Елкана, давав жінцї своїй Феннанї і всїм її синам і дочкам по частинї жертівній;

5 Аннї же давав окрему частину, бо любив її більше, хоч Господь зачинив її матїрне лоно.

6 Перекірниця ж її допікала їй гіркими речами, щоб їй досадити, що Господь зачинив лоно її.

7 Так бувало воно що року, скільки нї ходили вони до Господнього дому, завдає було їй жалю, а та плаче й не їсть.

8 Поспитав же чоловік її Елкана: Анно, чого ти плачеш і не їси і чого така сумна? Хиба ж я тобі не дорожчий за десять синів?

9 Як же вони раз у Силомі попоїли та напились, піднялась Анна та й пійшла перед Господа; Ілїй же, сьвященник, седїв саме на ослонї коло дверей Господнього храму.

10 І молилась вона в своїй журбі Господеві і плакала гірко.

11 Та й обреклась таким обітом: Господи Саваот! коли змилосердишся над горем раби твоєї та й згадаєш мене і не забудеш раби твоєї та даси рабі твоїй музького пагоньця, дак я передам його Господеві: по ввесь вік його бритва не доторкнеться голови його.

12 Тим часом як вона так довго перед Господом молилась, Ілїй придивлявсь її устам;

13 Анна ж промовляла тихцем, тільки губами ворушила, голосу ж її не чутно було, то ж Ілїй думав, що вона пяна.

14 От і рече до неї: Чи довго ще останеш пяною? Йди, витверезись.

15 І відказала Анна: Нї, панотченьку: я безщасна людина: вина й впоюючого напитку не пила я, тільки горе серця мого вилила перед Господом.

16 Не вважай рабу твою за ледащу, бо я тільки з великої туги і печалї досї промовляла.

17 І відказав Ілїй: Іди з упокоєм; Бог Ізрайлів спевнить, про що ти його благала.

18 І рече вона: Ой коли б же раба твоя та здобулась на твою ласку! От і пійшла собі молодиця, та й їла і не була вже більш сумна.

19 Назавтра вранцї рано поклонились вони перед Господом та й вернулись додому в Раму. Як же пригорнувсь тодї Елкана до жінки своєї, спогадав про неї Господь,

20 І як надійшла пора, Анна завагонїла та й вродила сина, і назвала його Самуїл: бо (казала): у Бога я випросила його.

21 Як ійшов же Елкана з усією родиною своєю знов, щоб принести Господеві рокову жертву і все, що він обіцяв,

22 Не пійшла з ними Анна, кажучи свойму чоловікові: коли хлопця відлучу, тодї відведу його, щоб він явивсь перед Господом та й зіставсь там довіку.

23 І каже їй Елкана, чоловік її: Чини, як тобі лучче; седи дома, покіль відлучиш його. Дай тільки Господи, щоб слово твоє справдилось. От і зісталась молодиця дома та й годувала сина докіль не відлучила.

24 Як же відлучила, взяла вона його в дорогу, та ще й три бики та ефу муки й бурдюк вина, і прийшла до храму Господнього в Силом. Хлопець же був ще маленький.

25 І заколено бика, і привела мати хлопчика перед Ілїя.

26 І рече: Панотче, так правда, як живе душа твоя, я та жінка, що тут перед тобою стояла, благаючи Господа;

27 Про се хлопятко благала я, і Господь ізглянувсь на моє благаннє, що заносила до його.

28 Оце ж і я оддаю його Господеві на ввесь вік його, щоб служив Господеві. От і зоставила його там Господеві.


1-а Самуїлова 2

1 І молилась Анна й промовила: Звеселився дух мій в Бозї; в гору знявсь ріг мій в Господї моїм; широко отворились уста мої на ворогів моїх, бо я зрадїла спасеннєм твоїм.

2 Нема рівно сьвятого як Господь, нема другого крім тебе; один він бо наша скеля, один тільки Бог наш.

3 Не причиняйте слів гордих; надто сьмілі слова нехай не виходять із уст ваших, бо Господь один: Бог тямущий, а дїла у него все готові.

4 Ламлеться лук у потужних, а немічні оперізуються силою;

5 Ситі хлїб свій заробляють, голодні сьвяткують; неплідна сїм раз роджає, плідна яловіє.

6 Бог і мертвить, Бог і живить; він зводить у глибінь, і в гору підносить;

7 Злиденним й багачам (по вподобі) робить, одного веде униз він, другого угору.

8 З пороху земного нуждаря підносить, з грязї бідного у гору возносить, щоб з князями посадити, у наслїддє престолом слави надїлити; бо від Господа основи землї, і він заложив на них кулю земну.

9 Ноги праведних він стереже, а безбожники в темряві потонуть; бо не своєю силою кріпкий чоловік.

10 Хто б устав на Бога згорда, загрімить над ним з неба. Судить Бог усю вселенну, міць дає цареві, і помазанцеві рога високо возносить.

11 І вернув Елкана в Раму в домівку свою, а хлопець оставсь служити Господу під назиром сьвященника Ілїї.

12 Сини ж Іліїні та були ледачі люде, що не дбали про Господа,

13 Анї про обовязки сьвященничі супроти народу. Що заколе бувало хто жертву, то мясиво ще вариться, а вже слуга сьвященників приходить з трозубою виделкою в руцї,

14 Та й запускає її в казан, горщик чи то сковороду, і що вилка вутягнуть, бере сьвященник собі! Так вони чинили з усїма Ізрайлитянами, що приходили туди в Силом.

15 І перш нїж бувало пустять товщ з димом, прийде сьвященників слуга та й каже тому, хто жертвує: Давай лишень мясива на печеню сьвященникові! Не треба йому від тебе вареного мясива, дай сирцем!

16 Як відкаже ж йому той: Перше треба пустити з димом тук, як се належиться, тодї й бери що тобі любо, так він відказує йому: Нї, зараз давай, а не даси, возьму силоміць!

17 Оце ж були дуже тяжкі провини перед Господом обох молодиків, бо вони відвертали від приношення жертов Господеві.

18 Самуїл ж доглядав служби перед Господом, хлопчик, підперезаний ільляним опліччем (ефодом).

19 До того ж обмисляла його мати верхньою маленькою одежиною та й приносила що року, приходючи з чоловіком, щоб зложити на жертву.

20 І благословляв тодї Ілїй Елкану й жінку його щоразу, й промовляв: Нехай дасть тобі Господь потомків від сієї жінки намість відданого, що віддав єси його Господеві! Тодї вертались вони у свою домівку.

21 І погодив Господь Аннї так, що вона вродила ще три сини й дві дочки. Молодик же Самуїл ріс при Господї.

22 Був Ілїй дуже вже старий чоловік. Однакже, як бувало почує, що коять сини його всьому Ізрайлеві, та що вони пригортаються до женщин, що служили при громадському наметї,

23 Так і каже було їм: Про що ви коїте таке, як я чую від усього люду Ізраїльського?

24 Нї, дїти мої, ледача йде про вас поголоска, яку я зачуваю; ви приводите до переступу народ Господень!

25 Як чоловік провиниться проти чоловіка, то помоляться про його Господеві, як же чоловік (сьвященник) провинить Господеві, то хто молитись ме за ним? Но вони не слухали батькового слова, бо Господь призначив уже їм смерть.

26 Молодий же Самуїл підростав що раз більше і здобував усе більш ласку в Господа, як і в людей.

27 І прийшов Божий чоловік до Ілїї та й рече йому: Тако глаголе Господь: Чи я ж не обявився домові батька твого, як вони були ще в дому Фараоновому в Египтї,

28 Та чи не вибрав його собі із усїх поколїнь Ізрайлевих у сьвященники, щоб приступав до жертівника мого, щоб запалював кадило і носив ефод передо мною? Чи не удїлав я домові отця твого з усїх жертов синів Ізрайлевих?

29 Про що ж се ви берете під ноги мої жертви й хлїбні приноси, що я заповідав для храмини моєї, і чому ти поважаєш синів твоїх над мене, що ви годуєтесь найпереднїйшими частями з усїх жертов народу мого Ізраїля?

30 За се ж ось як говорить Господь, Бог Ізрайлїв: Я сказав був: дім твій і дім отця твого буде служити перед лицем моїм по віки; та тепер говорить Господь: не так воно буде; бо я прославлю тих, що мене будуть прославляти, а хто мене зневажає, того соромити му.

31 Настане час, що відсїчу руку твою і руку дому вітця твого, так що в твоїй родинї не буде старця.

32 Тодї будеш позирати на противника твого у всьому щастю Ізрайлевому, та в твоїй родинї не буде нїкого старезного по всї днї.

33 Та не відкину я всякого з тебе від жертівника мого, щоб колоти очі твої, і мучити душу твою; усе ж потомство твоє в середнїх лїтах буде гинути.

34 Ознакою ж тобі, що станеться з обома синами твоїми, Офнїєм і Пинеесом, буде: що вони обидва помруть одного дня.

35 Я ж собі поставлю надїйного сьвященника, що чинити ме волю мою по душі менї; і збудую йому незрушиму господу, і буде він по всї днї ходити перед помазанником моїм.

36 І буде колись так, що, хто б нї зоставсь із потомків твоїх, приходити і припадати ме перед ним, випрошуючи гроша срібного і скибочку хлїба, та казати ме: Прийми мене на яку послугу в твойму левітському урядованню, щоб мати чим прохарчуватись.


1-а Самуїлова 3

1 Молодик же Самуїл доглядав служби перед Господом під назиром Ілїя. Слово Господнє бувало того часу рідко, мало хто мав і видїння Господнї.

2 Оце ж того часу, як уклавсь Ілїй спати на звиклому свойму місцї, і почали йому заплющуватись очі, так що вже не бачив нїчого;

3 Також і сьвітильника Божого ще не згашено, лежав і Самуїл у храмі Господньому там, де стояв ковчег Божий:

4 Аж ось озвавсь Господь: Самуїле! Самуїле! Сей відказав: Ось я!

5 Та й побіг до Ілїя й каже: Ось я! Ти мене кликав. А той каже: Не кликав я. Лягай знов спати. Він пійшов і лїг спати.

6 Господь же озвавсь ізнов: Самуїле! Самуїле! Схопився Самуїл, пійшов до Ілїя й каже: Ось я! Ти мене кликав. Той же відказує: Не кликав, синку. Лягай знов спати.

7 Самуїл же та не взнав ще (голосу) Господа, і не було ще йому обяву.

8 І промовив знов Господь до Самуїла в трете. Він схопився і прийшов до Ілїя та й каже: Ось я! Ти ж бо кликав мене. Тодї постеріг Ілїй, що се був Господь, що кликав хлопця.

9 І каже Ілїй Самуїлові: Ійди, лягай спати, а коли б він тебе кликнув, ти відкажи: Глаголи, Господи, раб твій слухає. І Самуїл пійшов та й лїг на свойму місцї.

10 І прийшов Господь, став і промовив, як і за першими разами: Самуїле! Самуїле! Самуїл сказав: Глаголи, твій раб чує.

11 І рече Господь Самуїлові: Я вдїю в Ізраїлї таке дїло, що хто почує, в того обіуш звинїти ме.

12 Того дня справджу на Ілїї все, що я глаголав про його родину; я почну та й докінчу:

13 Я ж обявив йому, що я покараю родину його на віки за ту провину, що він знав, яку сини його чинять погань, та й не зупиняв їх;

14 Оце поклявсь я домові Ілїєвому, що переступів родини Ілїєвої не спокутувати нї заколюваними жертвами, нї приносами хлїбними по віки.

15 І лежав Самуїл до ранку, вранцї ж піднявся та й відчинив двері в храмі Господньому; але страхався Самуїл обявити Ілїєві се видїннє.

16 Ілїй же кликнув Самуїла й каже: Синку Самуїле! Той відказує: Ось я!

17 І питає: Що воно таке, про що говорив до тебе Господь? Не втаюй від мене. Бог зробить те й те тобі, коли що потаїш із того, що він глаголав до тебе.

18 От і поставив перед ним Самуїл усю річ і не вмовчав нї же. Відказав тодї: Він - Господь; що йому до вподоби, те й учинить.

19 Самуїл же виріс, і Господь був із ним, і не дав нї одному слову упасти на землю.

20 І взнав увесь Ізраїль від Дану та й до Берсабиї, що Самуїла явлено пророком в Ізраїлї.

21 І являвся дальш Господь у Силомі, як обявився Самуїлові словом своїм Господнїм.


1-а Самуїлова 4

1 І пійшов поклик Самуїлів по всьому Ізрайлеві, і виступили Ізрайлитяне на війну проти Филистіїв та й отаборились при Авен-Езері, тим часом як Филистії отаборились під Афеком.

2 І вдарили Филистії на Ізраїля, і поконали Филистії Ізрайлитян, і побито їх на боєвому майданї в чистому полі до сорока тисячей.

3 Як вернувся ж люд у табір, говорили громадські мужі Ізрайлеві: За що побив нас сьогоднї Господь перед Филистіями? Ось візьмімо з Силому до себе скриню закону Господнього, щоб ійшла посеред нас і спасла нас із рук ворогів наших.

4 І послав народ у Силом, і взяли звідти ковчег закону Господа Саваота, що царює над херувимами, а обидва сини Ілїєві, Офнїй та Пинеес провожали скриню завіту Господнього.

5 Як прибула ж скриня закону Господнього в табір, то ввесь Ізраїль підняв такий сильний крик, що аж земля застогнала.

6 Почувши ж Филистії голосний гук, питали: Чого се такі грімкі оклики в таборі Єврейському? І як дознались, що ковчег Господень прибув у табір,

7 Так полякались Филистії, бо говорили: се той Бог прибув до них у табір; і казали: Горе нам тепер, бо такого не бувало нї вчера нї три днї тому!

8 Горе нам! хто врятує нас із потали сього страшного Божества? Се те саме божество, що побило Египтїїв всякими карами в пустинї!

9 Кріпітесь і покажіть себе мужами, Филистії, щоб не зробились крепаками в Євреїв, як були вони крепаками вашими. Ставайте мужно з ними до бою!

10 І вдарили Филистії, Ізрайлитяне ж підлягли, та й побігли кожен у свій намет, а був побій вельми тяжкий, і полягло Ізраїля трийцять тисячей чоловіка піхоти.

11 Та й скриню Господню взято і обох синів Ілїєвих убито.

12 Утїкаючи же один Беняминїй з місця бою, прибіг того ще самого дня в Силом з розідраною одежою і з порохом на голові.

13 Як він прибув, седїв Ілїй на свойму стілцї коло дверей і позирав на шлях, бо серце його боялось за ковчег Божий. Як же прийшов чоловік той і сповістив місто, так заплакав увесь город.

14 Почувши Ілїй крик, питає: Що се за крик? Тодї підійшов той чоловік та й принїс Ілїєві звістку.

15 Ілїєві ж було вісїмдесять і девять лїт віку, і очі в його потемнїли, так що він уже не добачав.

16 Як же сказав той чоловік Ілїєві: Я той, що прибув з табору, і сьогоднї втїк з боєвого поля, він запитав: Що ж там сталося, синку?

17 Посел дав йому таку відповідь: Кинувсь навтеки Ізраїль перед Филистіями, до того полягло вельми багацько люду; твої обидва сини, Офнїй і Пинеес мертві та й скриню Божу взято!

18 Як же сказав про ковчег Божий, упав той із стільця коло дверей горілиць, зломив шию й умер: був бо й старий і важкий собі чоловік. Сорок год суддював над Ізраїлем.

19 Невістка ж його, жінка Пинеесова, та була вагітна, і як почула звістку про втрату ковчега Господнього і що її свекор і її муж мертві, так упала та й породила; бо вхопили її болї.

20 Як же приходилось їй умерти, казали їй жінки, що стояли навкруги: Не сумуй, ти вродила сина. Однакже вона не відказала нїчого і не вважала вже на те.

21 Тільки назвала хлопця Іхабод (безславний), бо казала: Зникла слава Ізрайлева через те що втеряли Божу скриню, а вона свекра й мужа.

22 І промовила вона: Зникла слава Ізрайлева, бо взято ковчега Божого!


1-а Самуїлова 5

1 Филистії ж узяли скриню Божу до себе та й перенесли її з Абен-Езера в Азот.

2 Тодї взяли Филистії скриню Божу, та й унесли її в храм Дагонів, та й поставили її коло Дагона.

3 Як же назавтра рано вранцї прийшли Азотїї в Дагонів храм, так побачили, що Дагон упав перед ковчегом Господнїм та й лежить на свойму лицї. І взяли вони Дагона та й поставили знов на його місце.

4 Назавтра ж рано вранцї застали, що Дагон упав перед ковчегом Господнїм на своє лице, та ще й голова Дагонова й обі руки його лежать відбиті на порозї; осталось тільки туловище Дагонове.

5 Тим жерцї Дагонові і всї що ввіходять у храм Дагонів, і по сей день не ступають на поріг Дагонів ув Азотї.

6 І налягла рука Господня тяжко на Азотян; він заразив їх і вдарив їх болючими наростями в Азотї і в цїлому займищі його.

7 Як постерегли се Азотяне, сказали вони: Нехай не зістається в нас скриня Бога Ізрайлевого бо рука єго налягла тяжко на нас і на нашого бога Дагона.

8 І послали й позбирали всїх князїв Филистійських і казали: Що нам чинити з Ізрайлевим Богом? Ті відказали: Нехай перенесуть ковчега Бога Ізрайлевого в Гет. І перенесли туди ковчега Бога Ізрайлевого.

9 Тільки ж, як перенесено його, рука Господня налягла на город страшно й ударила осадників міських, малого й великого, і понаростали на них ґузи.

10 І відослали вони ковчега Божого в Аккарон. Як же прийшла скриня Божа в Аккарон, заголосили Аккароняне: Перенесли вони до нас ковчега Бога Ізрайлевого, щоб оддать на смерть нас і народ наш!

11 Тодї послали й позбирали всїх князїв Филистійських та й вимагали: Відошлїте ковчег Бога Ізрайлевого, щоб вернувсь на своє місце і не губив нас і народ наш. Бо обняла ввесь город смертня трівога, так важко налягла на них рука Господня.

12 Которі не вмірали, ті мучились від болючих наростів, так що голосїннє в городї здіймалось під саме небо.


1-а Самуїлова 6

1 І перебула так скриня Господня у Филистійському займищі сїм місяців (і наповнилась земля їх мишами).

2 Тодї поскликали Филистії жерців та ворожбитів та й промовили: Що нам чинити з ковчегом Господнїм? Навчіте нас, яким робом вернути нам його на його місце.

3 І відказали ті: Коли хочете відослати скриню Ізрайлевого Бога, так нехай не вертається впорожнї, а дайте їй те, що повинні у жертву за гріх; тодї одужаєте й знати мете, чому рука його не відступає од вас.

4 А ті сказали: Що ж то за спокутню жертву маємо принести йому? Вони відказують: Поглядом на лїчбу князїв Филистійських - пять золотих ґуль і пять золотих мишей, бо кара одна мучить вас, як і ваших князїв.

5 Оце ж зробіть подобини ваших ґуль і подобини ваших мишей, що пустошять землю, та й ушануйте Бога Ізрайлевого; може він тодї не вагонїте ме рукою своєю на вас і над вашими богами і над вашою землею.

6 Про що вам показувати себе запеклими, як показали себе запеклими Египтїї та Фараон? Адже ж, як він покарав їх, то вони таки відпустили їх?

7 Оце ж возьміть та й зробіть новий віз, і возьміть дві дійні корови, що не ходили ще в ярмі, позапрягайте корови до воза, а телята їх вернїте від них додому;

8 Тодї возьміте скриню Господню та й поставте на віз; золоті ж ті річи, що зробите яко покутну жертву, положіть в прискринок з боку її, та й нехай собі йде;

9 А вважайте: коли вона простувати ме 'д своїй границї на Бетсаміс, так се певно він зробив нам сю велику халепу; коли ж нї, так знати мемо, що не його рука побила нас, а сталось воно случаєм.

10 Так і зробили люде; узяли дві дійні корови та й запрягли в воза, телята ж їх задержали дома.

11 І поставили скриню Господню на возї і ящик з золотими мишми й подобинами своїх ґуль.

12 Корови ж побігли просто дорогою на Бетсаміс; вони йшли все одним шляхом, ревучи, але не звертали нї праворуч нї лїворуч. Князї ж Филистійські йшли за ними аж до Бетсаміського займища.

13 Бетсаміські ж люде жали саме пшеницю в долинї, а споглянувши, побачили ковчега, і зрадїли, що його узріли.

14 Віз же дойшов до поля Йозуї, Бетсамія, і там зупинив ся. А був там величезний камінь. І порубали вони воза на дрова, а корови принесли Господеві на всепаленнє.

15 Левії ж здоймили скриню Господню і прискринок із золотими річами в йому, та й поставили на великому каменї. А Бетсаміські люде приносили всепалення і заколювали в той день Господеві жертви.

16 І бачили се всї пятеро князїв Филистійських, та й вернулись того ж дня в Аккарон.

17 Ось які були болячкові ґулї з золота, що вистачили Филистії Господеві на спокутню жертву: за Азот одна, за Газу одна, за Аскалон одна, за Гет одна, за Аккарон одна:

18 До того й золоті миши по лїчбі всїх міст Филистійських, що під пятьма князями, від міст утверджених аж до відкритих сїл, та до величезного каменя, що на йому поставили скриню Господню, та що і по сей день на полї Йозуї, Бетсамія.

19 Ехоніенкам же склалась біда між людьми Бетсаміськими, що вони розглядували ковчега Господнього. Убив бо він з них пятьдесять тисяч і сїмдесять чоловіка. І заплакав народ, що Господь учинив між людом таку погубу.

20 І промовляли Бетсамії: Хто встоїть поблизу Господа, сього сьвятого Бога? До кого він тепер пійде від нас?

21 І послали до осадників Киріятяриму і звелїли сказати: Филистії вернули назад скриню Господню. Прибувайте та возьміте її до себе.


1-а Самуїлова 7

1 І прийшли осадники з Киріятяриму та й узяли скриню Господню, і принесли її в Абинадабову господу, на узгіррє, та й посьвятили сина його Елеазара на те, щоб він доглядав скринї Господньої.

2 З того часу, як пробував ковчег у Киріят-Яримі уплило часу немало, двайцять год. І обернувсь увесь дом Ізрайлїв до Господа.

3 Самуїл же промовляв до всього дому Ізрайлевого так: Коли хочете знов обернутись із усього серця до Господа, так повикидайте з серед себе чужоземні боги та ті Астарти, та прихилїтесь серцем вашим до Господа, щоб вам його одного шанувати; от він і визволить вас із потали Филистійської.

4 І покинули сини Ізрайлеві Баала з Астаротами, й стали служити одному Господу.

5 Повелїв тодї Самуїл: Поскликайте всього Ізраїля в Массифу: помолюсь я за вас Господеві.

6 І зійшлись вони в Массифу, і черпали воду й виливали її перед Господом та постили того дня і признавались там: Провинили ми Господеві. І судив Самуїл суд синам Ізрайлевим у Массифі.

7 Як же довідались Филистії, що Ізрайлитяне скупились докупи в Массифі, то двинулись туди князї Филистійські проти Ізраїля.

8 І прохали Самуїла Ізрайлитяне: Не переставай благати за нас Господа, Бога нашого, щоб визволив нас із потали Филистійської!

9 І взяв Самуїл ссуче ягнятко, та й принїс його Господеві на всепаленнє, і взивав Самуїл до Господа про Ізраїля, й вислухав його Господь.

10 Саме ж тодї, як Самуїл приносив усепаленнє, наближились Филистії воювати Ізраїля. Господь же загремів того дня страшенним громом над Филистіями і навів на них страх, і підлягли вони Ізраїлеві.

11 І вирушили Ізрайлитяне з Массифи, і вганяли за Филистіями і побивали їх мало не до Бетхору.

12 Самуїл же взяв величезного каменя та й поставив його між Массифою і Сеном, і назвав його Авен-Езер*, та й промовив: Ось поки Господь дав нам підмогу!

13 Так упокорені стали Филистії, і не вламувались вони вже в займища Ізрайлеві; і тяготїла рука Господня на Филистіях поки було віку Самуїлового.

14 Ті ж городи, що поодіймали Филистії в Ізраїля, вернулись до Ізраїля, від Аккарону та й до Гету; бо й те займище, що тягло до їх, вирвав Ізраїль із рук у Филистіїв. І настав мир між Ізраїлем і Аморіями.

15 Самуїл же суддював ув Ізраїлї поки й віку його було,

16 І ходив він що року навкруги, одвідуючи Бетель і Галгал і Массифу, і судив Ізраїлеві суд на всїх сих місцях.

17 Тодї вертавсь у Раму, бо там жив, і там судив він Ізраїля, і спорудив там Господеві жертівника.


1-а Самуїлова 8

1 Як зробився Самуїл старим, понастановляв сини свої суддями над Ізраїлем.

2 Перворідень його звався Йоил, другий же син Абія. Сї суддювали в Берсабії.

3 Та сини його не ходили путьми його: шукали вони користї своєї, давали підкуплювати себе й судили криво.

4 І посходились докупи всї громадські мужі в Ізраїлї, і прийшли до Самуїла в Раму,

5 Та й промовили до його: Ти вже старенький, сини же не ходять путьми твоїми, то ж постав царя над нами, щоб нами правив, як се дїється в инших народів.

6 Самуїл же не вподобав сього, як вони промовляли: Дай нам царя, щоб нам правив. І молився Самуїл Господеві;

7 Господь же повелїв Самуїлові: Слухай вимагання людського в усьому, чого бажають; бо не тебе вони відопхнули, нї! мене викинули, щоб я не царював над ними;

8 Так само, як поводились вони з того часу, як вивів я їх із Египту, та й досї, покидали мене, і служили богам иншим, так поводяться вони й проти тебе.

9 Оце ж слухай їх голосу; та тільки остережи їх і поясни їм права того царя, що буде над ними царювати.

10 І переказав Самуїл все, що глаголав Господь, людові, що допевнявсь од його царя,

11 Та й говорив: Ось які будуть права в того царя, що царювати ме над вами: сини ваші забирати ме він і приставляти до возів та до коней своїх, і будуть вони бігати поперед колесницями його;

12 І щоб отаманували над півсотнями та тисячами, й орали поля його, та жали хлїб його, та щоб виробляли йому воєнну зброю і знаряддя до возів його;

13 Дочки ж ваші забирати ме, щоб йому робили мастило, та варили та пекли;

14 З вашого поля, виноградника й оливного саду що лучше брати ме та своїм урядникам роздавати ме.

15 З вашого посїву й винограду вимагати ме десятину та й роздавати ме своїм різанцям та слугам своїм;

16 Ваші раби й рабинї як і лучших молодцїв ваших, та осли ваші брати ме і на свою роботу буде обертати;

17 З дрібного скота вашого буде десятину вимагати, а самі ви будете його крепаками.

18 Як же ви колись нарекати мете на вашого царя, що вибрали собі, тодї Господь не буде слухати вас.

19 Нарід же не схотїв Самуїлової ради послухати, і каже: Нї бо таки, нехай буде царь над нами,

20 Щоб ми були рівня иншим народам, і нехай царь наш судить нас, і гетьманує над нами, і воює в наших війнах.

21 І вислухав Самуїл усе, що люд промовляв, та й понїс перед Господа.

22 Господь же повелїв Самуїлові: Послухай вимагання їх і постав над ними царя. І відказав Самуїл мужам Ізрайлевим: Ідїть по домівках своїх.


1-а Самуїлова 9

1 Був один чоловік із роду Беняминового, на ймя Кис, син Авиїла Зероренка, Бехоратенка, Афієнка, сина Емині, чоловік великої сили.

2 І був у його син, на ймя Саул, статний і вродливий. Не було між Ізрайлитянами вродливійшого над його. Головою висший був він над кожного в народї.

3 І зайшли були кудись пустопаш ослицї Киса, батька Саулового. І звелїв Кис свойму синові Саулові: Возьми одного кметя з собою та йди пошукати ослиць.

4 І перейшли вони гори Ефраїмові і перейшли займище Салиса, та й не знайшли; і пройшли вони землею Салимовою, та не було й там; тодї пройшли займищем Беняминовим, та не знайшли й там.

5 Як же дойшли до займища Зуф, каже Саул свойму слузї, що був із ним: Ходїмо додому, ато панотець мій, замість ослиць, журити меться про нас.

6 А той каже йому: Оттут у сьому городї живе Божий чоловік, чоловік славетний; все, що він скаже, так і сповнюєсь. Ходїм туди; може він справить нас на дорогу, якою б нам ійти.

7 Відказав же Саул свойму слузї: Добре, та як прийдемо туди, що принесемо тому чоловікові? бо хлїб увесь вийшов у торбах наших, а гостинця в нас немає, щоб тому Божому чоловікові принести. Що в нас є?

8 І відказав слуга Саулові ще раз та й каже: У мене є четвертина срібного секеля; оддаймо Божому чоловікові, а він вкаже нам дорогу нашу.

9 Колись казано так в Ізраїлї, як йшли питати в Бога: Ходїмо до ворожбита: Бо тих, що тепер звуться пророками, звано в давнину віщунами.

10 І каже Саул свойму слузї: Твоя правда; ходїмо. От і пійшли в місто, де був Божий чоловік.

11 Ійдучи в місто стежкою в гору, зустріли вони дївчат, що йшли по воду, і спитали їх: Чи тут є віщун?

12 Ті відказали їм та й говорять: А ось він поперед тебе; тільки квапся, бо він саме прийшов у город, тому що люд справляє сьогоднї сьвято жертівне на вижинї.

13 Як прийдете в город, ще як раз застанете його, перш нїж пійде на висоту обідати; бо люде не їсти муть покіль він не прийде, тим що він благословляє жертівну трапезу, і тільки тодї їдять зазвані. Оце ж ідїте, бо саме тепер його застанете.

14 І пійшли вони в город. Як же прийшли саме в середину міста, аж іде звідтіля зустріч їм Самуїл, щоб взійти на узгіррє.

15 Господь же днем перед приходом Саула зробив ось який обяв Самуїлові:

16 Завтра о сїй добі надішлю я тобі чоловіка з Беняминової землї, і ти помажеш його в князї над моїм народом Ізраїлем. Визволить він мій народ із потали Филистійської: бо я зглянувсь на тїсноту люду мого, і дойшло до мене кликаннє його.

17 Як же побачив Самуїл Саула, дав йому звістку Господь: Се той чоловік, що глаголав я про його. Він панувати ме над моїм людом.

18 І наближився Саул до Самуїла в воротах та й питає: Скажи менї, де живе віщун?

19 І відказав Самуїл Саулові: Се я віщун; ійди поперед мене на узгіррє. Сьогоднї ви трапезувати мете зо мною; завтра ж уранцї відправлю тебе, і про все, що в тебе на серцї, скажу тобі.

20 А про ослицї, що вже третий день як десь дїлись, ти не журися, вони бо знайшлись. І кому ж буде все дороге в Ізраїлї? Чи не тобі та домові батька твого?

21 І відказав Саул: Я ж тільки Беняминїй, потомок з найменьшого поколїння Ізрайлевого, та ще ж і рід мій найменьший з усїх родів поколїння Беняминового; про що ж так говориш до мене?

22 Самуїл же взяв Саула й слугу його і завів їх в сьвітлицю та й указав їм переднє місце між зазваними; а було їх з трийцяток чоловіка.

23 І звелїв Самуїл кухарові: Подай сюди частину, що передав я тобі, тую, що я тобі казав про неї: Приховай її.

24 І принїс кухар лопатку та й положив перед Саулом. І рече Самуїл: Се тобі дано зайве, бери перед себе й їж, бо нарочно се приховано для тебе, як я зазивав людей. От і обідав Саул того дня з Самуїлом.

25 І спустились вони з гори в місто, і розмовляв Самуїл із Саулом в горішній сьвітлицї, і постелено Саулові там на крівлї, і лїг він спати.

26 Як зачервонїла ж зоря вранцї, покликнув Самуїл до Саула на горищі: Встань, я проведу тебе. І встав Саул, і вийшли вони оба з дому, він та Самуїл.

27 Наближуючись до границї міської, сказав Самуїл Саулові: Звели слузї, щоб випередив нас, сам же зупинись, а я відкрию тобі Боже слово.


1-а Самуїлова 10

1 І взяв Самуїл олїйню посудинку та й полив з неї голову йому, потім поцїлував його й промовив: Сим помазав тебе Господь у князї над народом своїм Ізраїлем. Царювати меш над людом Господнїм і визволиш його з потали ворогів його, що окружили його; а ось тобі й ознака, що Господь помазав тебе в царі над своїм наслїддєм:

2 Як пійдеш від мене, зустрінешся коло гробу Рахилиного на гряницї Беняминовій, в Зелзасї, з двома чоловіками, що скажуть тобі: Ослицї, що ти ходив шукати, знайшлись, та панотцеві твойму байдуже тепер про ослицї; він журиться про вас і каже: Що сталось із моїм сином?

3 Як же пійдеш звідти далїй і прийдеш до Тавор-дуба, зустрїнуть тебе там три чоловіка, що йти муть у Бетель до Бога. Один нести ме троє козенят, один три буханцї хлїба, а один бурдюк вина.

4 Вони тебе повитають і дадуть тобі два буханцї хлїба, і ти приймеш від них.

5 Потім прийдеш на горбок Божий, де стоїть залога Филистійська, і як увійдеш там у місто, зустрінеш громаду пророків, що сходити муть з вижини, і перед ними арфа, бубен, сопілка і гуслї, а вони пророкують;

6 І зійде на тебе дух Господень, що й ти, як вони, будеш пророкувати, і відмінишся в иншого чоловіка.

7 І як здїйсняться сї ознаки, тодї чини, що може рука твоя; бо з тобою Бог.

8 І прийдеш перш мене в Галгал, бо й я прийду туди до тебе, щоб там принести всепаленнє і мирну жертву. Сїм день дожидай, покіль прийду до тебе і з'ясую тобі, що чинити.

9 Як же Саул обернувся, щоб ійти від Самуїла, дав йому Бог инше серце, і всї ознаки сповнились того ж дня.

10 Як прийшли вони туди на узгіррє, зустріла його громада пророків, і найшов на його дух Божий, і він пророкував між ними.

11 Як убачав же його, хто знав його перше, як він однаково з иншими пророками пророкує, питали одно одного: Що се зробилось із Кисовим сином? Чи то ж і Саул у пророках?

12 І відказував один другому: А тим хто батько? З сього повстала приповідка: Чи то ж і Саул у пророках?

13 Як же перестав пророкувати, прийшов він на узгіррє.

14 І поспитав дятько Саулів у його і в слуги його: Куди ви ходили? Каже: Шукати ослиць, а як нїде не знайшли, кинулись до Самуїла.

15 І каже Саулів дядько: Розкажи менї, що вам казав Самуїл.

16 Відказав Саул дядькові: Сказав нам, що ослицї знайшлись. А про те, що Самуїл сказав про царство, не признавсь йому.

17 І поскликав Самуїл нарід до Господа в Массифу,

18 І промовив синам Ізрайлевим: Тако глаголе Господь, Бог Ізрайлїв: Я вивів Ізраїля з Египту, і визволив вас із потали в Египтїїв і в усїх царств, що вас тїснили.

19 Ви ж тепер покинули вашого Бога, що був помочником вашим у всїх ваших нуждах і тїснотах, та й сказали: Царя постав над нами! Оце ж ставайте перед Господом по поколїннях і по родинах ваших.

20 І звелїв Самуїл приступати всїм поколїнням Ізрайлевим, і впав жереб на поколїннє Беняминове.

21 Тодї звелїв поколїнню Беняминовому приступати по родинам, і вказав жереб родину Матріївську. Тодї звелїв родинї Матріївській приступати чоловік за чоловіком, і вказав жереб Саула Кисенка. Тільки ж його шукали, та й не знайшли.

22 І поспитали ще раз Господа: Чи він же прийде? І відказав Господь: Він сховавсь дома.

23 І побігли туди й привели його. І як увійшов між люде, перевисшував кожного цїлою головою.

24 І промовив Самуїл до всього люду: Ви бачите, кого вибрав Господь; не має він нїкого до пари. І кликнув увесь нарід: Нехай жиє царь!

25 І виложив Самуїл перед народом права царські, списав їх у книзї та й положив перед Господом. І відпустив Самуїл увесь люд, кожного в домівку його.

26 Пійшов і Саул додому в Гиву і провожали його хоробрійші, що порушив Господь серця їм;

27 Деякі негідники мовляли: Чи сьому то спасати нас? і нехтували ним, і не принесли йому нїякого гостинця. Але він наче б не замічав того.


1-а Самуїлова 11

1 Як уплило з місяць, наступив Аммонїй Наас та й облїг Явис у Галаадї. І послали всї городяне Явиські сказати Наасові: Учини вмову з нами, дак піддамось тобі.

2 Аммонїй же Наас відказав їм: Я вчиню з вами вмову, але таку, щоб виколов я кожному з вас праве око і тим зробив сьміховище з усього Ізраїля.

3 І відказали йому громадські мужі Явиські: Дай нам сїм день реченця, а ми пошлемо посли по всьому займищу Ізрайлевому, і коли нїхто не озветься помогти нам, так піддамось тобі.

4 Як же прийшли посли в Гиву Саулову і переказали слова отті в слух народа, заплакав увесь люд у голос.

5 Саул же йшов саме з поля позад волів додому, і питає: Що сталось людові, чого він плаче? І з'ясували йому слова городян Явиських.

6 Як же почув сї слова, найшов на Саула дух Божий, і запалав він страшним гнївом.

7 І вхопив Саул оба воли, порозрубував на шматки, та й порозсилав через посли по всьому займищу Ізрайлевому навкруги з покликом: Хто не вирушить із Саулом та з Самуїлом, того волам зробить він те саме. І обняв людей страх Господень, і вирушили вони, як один чоловік.

8 І як він переглядав їх у Безецї, було синів Ізрайлевих триста тисячей, а трийцять тисячей мужів Юдиних.

9 І сказав тодї послам, що прийшли: Сповістїте городян Явиса Галаадського: Завтра буде вам підмога, як обогріє сонце. І прийшли посли, і сповістили про се городян Явиських, і вони зрадїли.

10 І сказали городяне Явиські Насові: Завтра ми вийдемо до вас, тодї чинити мете з нами, що вам угодно.

11 Назавтра ж подїлив Саул людей на три части, і вламались вони в час ранньої сторожі в табір, та побивали Аммонїїв, аж день огрівся. Що ж із них зісталось, те розсипалось так, що й двох їх не було вкупі.

12 І промовив люд до Самуїла: Хто се питав: Чи Саулові ж та царювати над нами? Давай їх сюди, ми повбиваємо їх!

13 Саул же відказав: У сей день не можна нїкого вбивати, бо сьогоднї Господь подав поміч Ізраїлеві.

14 І сказав Самуїл народові: Ходїмо в Галгал, та поновімо там царство.

15 І двинув увесь люд у Галгал, і поставив там Саула перед Господом царем. І принесли там мирні жертви перед Господом. І веселились там, Саул і всї Ізрайлитяне велико.


1-а Самуїлова 12

1 І промовив Самуїл до всього Ізраїля: Оце уволив я вашу волю в усьому, що ви приносили перед мене, і поставив царя над вами.

2 От царь від сього часу ходити ме перед вами, я ж уже зробився старим та сивим, а сини мої між вам. Я з молодих лїт моїх та й по сей день перед вашими очима чинив дїло моє.

3 Ось я: виступайте проти мене перед Господом і помазанником його, наколи в кого взяв я вола чи осла, або кого тїснив, кого насилував, від його взяв підкуп і закрив в його справі очі мої; виступайте проти мене; так я все те вам повертаю.

4 І відказали вони: Ти не з'обиджав нас і не тїснив нас і нїчого нї в кого не загарбав.

5 І сказав їм: Господь сьвідком на вас і помазанник його сьвідком в сей день, що ви не знайшли проти мене нїчого. І промовили: Сьвідок!

6 Рече тодї Самуїл до люду: Сьвідок Господь, що поставив Мойсея та Арона і вивів батьків ваших із Египту.

7 Тепер же приступіте: буду судитись з вами перед Господом про всї добродїйства Господнї, що він оказав вам і батькам вашим.

8 Як прийшов Яков у Египет, а батьки ваші кликнули до Господа, то послав Господь Мойсея та Арона, і вивів ваших батьків із Египту, і обмислив вас осадою в цїй землї.

9 Вони ж забули Господа, Бога свого, і він оддав їх на поталу Сисарі, гетьманові Азорському, і на поталу Филистіям та цареві Моабійському, що воювали з ними.

10 Та коли вони заголосили до Господа і промовляли: провинили ми, покинули Господа та й служили Баалам да Астаротам, тепер же визволь нас із потали в ворогів наших, так служити мем тобі,

11 То Господь послав Еробаала й Барака, Ефтая й Самуїла та й визволив вас із потали в ваших ворогів навкруги, і жили ви в безпецї.

12 Як же побачили, що Наас, царь Аммонїйський, двинув проти вас, тодї сказали ви менї: Нї! нехай царь панує над нами, тим часом як царем вашим Господь, Бог ваш.

13 Оце ж вам царь, що його вибрали і домагались; оце ж Господь поставив царя над вами.

14 Коли будете боятись Господа, служити йому, слухати гласа його, і не будете противитись повелїнням його, та коли ви самі й царь, що вами править, ходити мете слїдом за Господом, Богом вашим, то рука Господня не здійметься на вас;

15 Коли ж ви голосу Господнього не будете слухати і проти повелїнь його впирати метесь, так рука Господня буде проти вас, як бувала проти батьків ваших.

16 А й тепер станьте та подивіться на велике дїло, яке вчинить Господь перед очима вашими:

17 Ось тепер пшеничні жнива, та я помолюсь до Господа, і пошле він громи та ливень, і ви взнаєте і побачите, який се великий гріх ви вчинили перед очима Господа, вимагаючи собі царя.

18 І озвався Самуїл до Господа, і послав Бог того дня громи та зливу, і злякавсь вельми народ перед Господом і перед Самуїлом.

19 І благав тодї люд Самуїла: Помолись за рабів твоїх перед Господом, Богом твоїм, щоб нам не померти, що ми до всїх наших провин додали ще й той гріх, що просили собі царя.

20 І відказав Самуїл народові: Не бійтесь, хоч і вдїяли ви сю кривду; тільки не відступайте від Господа, а служіте Господеві всїм серцем вашим,

21 І не ходїте за пустими богами, що з них нї користї, нї вибави, бо вони нїчо.

22 Господь не відопхне народа свого вже задля великого імени свого, коли вподобав зробити вас народом своїм.

23 Та й від мене далека думка грішити перед Господом тим, що немолився б за вас, і я вказувати му вам добру й просту путь.

24 Тільки бійтесь Господа і служіте йому щиро від усього серця, самим бо вам розумно, які великі дїла він удїяв на вас.

25 Коли ж ви зледащієте, так ви вкупі з вашим царем погибнете.


1-а Самуїлова 13

1 Рік минув, як почав Саул царювати, і вже другий рік царював він над Ізраїлем, як вибрав собі Саул три тисячі з Ізрайлитян;

2 Дві тисячі було при Саулові в Михмасї і на Бетель-горах, тисяча ж при Йонатанї в Гиві Беняминовій, а останок (військового люду) розпустив він по домівках їх.

3 І розбив Йонатан сторожу Филистійську, що стояла в Гиві. І перечули про се Филистії. Саул же тим часом протрубив трубою по всїй землї навкруги, проголошуючи: Нехай почують Євреї!

4 Коли ввесь Ізраїль почув, що Саул розбив сторожу Филистійську, і що через се взлились Филистії на Ізраїля, то зібрався народ коло Саула в Галгалї.

5 Та й Филистії зібрались на війну з Ізраїлем; трийцять тисяч колесниць і шість тисяч комонника, а пішого люду стільки як піску на морському березї, і двинули та й отаборились під Михмасом, на всхід від Бет-Авена.

6 Як же побачили Ізраїлські мужі, що попали в тїсноту, то і поховались по печерах, скелянних щілинах, по нетрях, в баштах і колодязях;

7 І втїкали Євреї через Йорданські броди в землю Гадову й Галаад; Саул же був іще в Галгалї, а ввесь люд, що був з ним, находився в страху.

8 І ждав він сїм день, до реченця, що призначив Самуїл, та Самуїл не приходив у Галгал. Як же люде від його розбігались,

9 Сказав Саул: Принесїть сюди що на жертву всепалення та на жертву мирну. І принесено жертву.

10 Ледві ж скінчив він жертвоприношеннє, аж се зявився Самуїл. Саул пійшов йому назустріч, щоб його привітати.

11 Но Самуїл питає: Що ти зробив? І відказав Саул: Бачу, що люде від мене розбігаються, тебе ж призначеного часу немає, а Филистії зібрались у Михмасї,

12 От і думаю: Оце ж Филистії двинуть проти мене в Галгал перш нїж я упросив Господа, та й постановив принести жертву.

13 І рече Самуїл Саулові: Безрозумно вчинив ти, що не сповнив повелїння Господа, Бога твого, бо Господь тепер був би до віку утвердив царюваннє твоє над Ізраїлем;

14 Тепер же царюваннє твоє не устоїться. Господь знайде мужа по серцї свойму і поставить його князем над людом своїм, бо ти несповнив того, що було приказано тобі Господом.

15 І встав Самуїл і пійшов з Галгала в Гиву Беняминову, останок же військового люду двинув за Саулом проти ворожого війська. І перегледїв Саул військовий люд, що був при йому до шістьох сот чоловіка.

16 Саул і син його Йонатан пробували в Гиві Беняминовій з тими людьми, що були при них, тим часом як Филистії отаборились у Михмасї.

17 І вийшли із Филистійського табору три віддїли пустошити землю: один чамбул пустився на Офру в землю Саул,

18 Другий чамбул ударивсь на Бет-Орон; третий кинувсь дорогою до границї долини Зебоїм, у степу.

19 Нї одного ж коваля не знайти було у всїй землї Ізраїльській, Филистії бо боялись, щоб Євреї не зробили собі меча або списа;

20 І мусїв кожен із усього Ізраїля йти до Филистіїв, коли хотїв поточити свого леміша в плузї, свого заступа, свою сокиру, і свої рискалї,

21 Як часом зробиться щербина у вістрю леміша, заступа, сокири або рискаля.

22 Тим і не було нї в кого в день бою у всього народу, що мали при собі Саул та Йонатан, нї меча, нї списа; були тільки у Саула та в сина його Йонатана.

23 І двинула передня сторожа Филистійська, щоб перейти у Михмасу.


1-а Самуїлова 14

1 Сталося ж одного дня, Йонатан, син Саулів, не переказавши свойму батькові, звелїв хлопцеві, що носив йому зброю: Ходїмо, перейдемо до Филистійської чати, що стоїть по тім боцї.

2 Саул же седїв саме на Гивійській гряницї під гранатовим деревом, що під Мигроном; людей при йому було до шістьох сотень чоловіка,

3 І Ахія, син Ахитува, брата Йохаведового Пинеесенкового, сина Ілїйного, сьвященник Господнїй в Силомі, що носив тодї ефод. Люде ж не знали нїчого, куди Йонатан пійшов.

4 А були між горами, куди Йонатан пробирався, щоб напасти на Филистійську чату, і по сїм і по тім боцї гострі скелї: Одну звали Бозез, другу Сене;

5 Одна скеля стриміла на північньому боцї, навпроти Михмаса, друга на полуденньому боцї, навпроти Гиви.

6 От і каже Йонатан хлопцеві, що носив йому зброю: Перейдїмо лишень до чати сих необрізаних; може Господь за нас воювати ме, бо Господеві нема перепину, щоб допомогти чи через многих людей, чи через немногих.

7 І відказав йому зброєноша: Чини, що тобі по серцї; я з тобою, і чого ти хочеш, те й я хочу!

8 І сказав Йонатан: Ну, так перейдїмо до тих людей, нехай нас побачять.

9 Як вони скажуть нам: Стійте, покіль ми не наближились, то ми з'упинїмось на свойму місцї, і не наближуймось до них,

10 Коли ж скажуть: Ійдїть сюди до нас, тодї ми пійдемо, бо Господь подав їх нам у руки: се нехай буде нам ознакою.

11 Як же стали обидва на виду в Филистійської чати, то Филистії подумали: Се Євреї вилазять із нор, куди позалазили були.

12 От і кликнули чатівники Йонатанові та його зброєноші: Ходїть сюди до нас; ми щось вам скажемо. І каже Йонатан свойму зброєноші: Іди слїдом за мною, бо Господь подав їх нам на поталу.

13 От і лїзе рачки Йонатан на руках і на ногах, а зброєноша його слїдом за ним. І падали вони перед Йонатаном, а зброєноша його добивав їх позад його.

14 І впало в тім первім побою, що завдав Йонатан та зброєноша його, до двайцятьох чоловіка на просторі половини дня ораня одною парою волів.

15 І обняв тодї страх табір і ввесь військовий люд; так само полякались чати і хижацькі купи. До сього ж іще затрусилась земля, і настав великий страх від Господа.

16 І дивиться Саулова сторожа в Гиві Беняминовій, аж се товпа розбігається сюди й туди.

17 І повелїв Саул людям, що круг його були: зробіте перегляд і подивітесь, хто з нас відлучивсь. Як же зробили перегляд, аж нема Йонатана й його зброєноші.

18 І сказав тодї Саул Ахії: Пристав сюди скриню Господню, бо скриня Божа була тодї з синами Ізрайлевими.

19 Тим часом же, як Саул розмовляв із сьвященником, трівога та крик, робились все більші та більші в таборі Филистійському, і Саул сказав сьвященникові: Зложи руки твої.

20 І зібравсь тодї Саул з усїм військом, що було при йому, і як прийшли на боєвище, аж кожен підіймає меча проти товариша свого; замішанє було дуже велике.

21 Та ще й Євреї, що давно вже пристали були до Филистіїв і ходили з ними всюди в таборі, пристали тепер до Ізрайлитян, що держались Саула та Йонатана.

22 І всї Ізрайлитяне, що поховались були в Ефраїм-горах, почувши, що Филистії повтекали, сполучились із своїми до бою.

23 Так дарував Господь Ізраїлеві того дня побіду, а побоїще простягалось аж за Бет-Авену. (Всїх людей було з Саулом до десяти тисяч і битва розтягалась по цїлому містї на горі Ефраїмовій.)

24 Ізрайлитяне були того дня вельми втомлені, та Саул учинив учинок необачний бо закляв люд таким закляттєм: Проклят, хто їсти ме що до вечора, аж покіль помщусь над моїми ворогами! Тим і не їв харчі нїхто з народу.

25 І пійшов весь люд у лїс, і був там на полянї мед.

26 Як наближився люд, каже: ось тече мед; та нїхто не простяг руки до рота, бо люде страхались проклону.

27 Йонатана ж не було при тому, як батько його заклинав людей. От він достав меду кінцем палицї, що держав у руцї, та й скоштував меду. Тодї знов заяснїли очі в його.

28 Один же військовий озвавсь до його та й каже: Твій панотець закляв люд такою клятьбою: Проклят, хто що їсти ме сьогоднї; люд же був утомлений.

29 І відказав Йонатан: Панотець мій стрівожив землю; от дивітесь, як мої очі засьвітились, коли скоштував я трошки сього меду;

30 А й надто коли б люде попоїли добре сьогоднї ворожого лупу, що здобули, то чи ж не більший ще був би побій між Филистіями?

31 Тож побивали вони Филистіїв того дня від Михмасу до Аялону, і військовий люд потомивсь вельми.

32 І кинулись люде на луп, брали вівцї, корови, телята, і заколювали на землї, та й їли люде з кровю.

33 Як же сповіщено Саулові: Провинили люде Господеві, що їли з кровю, промовив він: Се ледарство; прикотїть менї великого каменя.

34 І повелїв Саул: Розійдїтесь проміж людьми і промовте до них, нехай кожен приводить свою корову і вівцю та й заколює оттут, а тодї нехай їсть, щоб не грішити перед Господом, ївши з кровю. І приводив кожен з людей вола чи що мав при руцї, та й заколювали там.

35 І спорудив Саул жертівника Господеві. Се первий жертівник, що поставив Саул Господеві.

36 І наважився Саул: Уганяти мемо й у ночі за Филистіями, і будемо їх непокоїти аж покіль розвидниться; не лишимо й ноги. І промовили: Чини все, як тобі здається гаразд. Та сьвященник промовив: Ходїмо перш перед Господа.

37 І поспитав Саул у Господа: Чи вганяти менї за Филистіями? Чи подаси їх Ізраїлеві на поталу? Та не було йому того дня нїякого відказу.

38 І повелїв Саул: Приступіть усї начальники між людьми та розпитайтесь, від кого провина сьогоднї сталась?

39 Бо так вірно, як те, що живе Господь подарувавший Ізраїлеві сьогоднї побіду, коли вона й на синї мойму Йонатанї покажесь, смерть і йому! Та нїхто з усїх людей не відказував йому.

40 І повелїв усьому Ізраїлеві: Станьте по однім боцї, а я з сином Йонатаном станемо по другім боцї. А люд відказав Саулові: Чини, що тобі здається гаразд.

41 Озвавсь тодї Саул: Господи, Боже Ізрайлїв, чом не відказав єси слузї твойму сьогоднї? Коли ся провина вагонить на менї або на мойму синові Йонатанї, Господи, Боже Ізраїлїв, дай нам знак. Коли ж вона на народї твойму, дай йому осьвященнє. І виявлено Йонатана та Саула, люд же вийшов оправданим.

42 І повелїв Саул. Жеребуйте між мною й моїм сином Йонатаном. І впав жереб на Йонатана.

43 Питає ж тодї Саул у Йонатана: Признайсь менї, що ти вчинив? І признавсь йому Йонатан та й каже: Кінцем палицї, що держав у руцї, скоштував я трохи меду - за се менї смерть!

44 І відказав Саул: Нехай Бог вчинить зо мною се і те, та ще і причинить; мусиш сьогоднї умерти, Йонатане!

45 Та люд озвавсь до Саула: Чи ж то Йонатана стратити, що сю велику побіду вчинив в Ізраїлї? Нї, сьому не бути! Як живе Господь, і волосинка не впаде на землю з голови його, бо за Божою підмогою він учинив її. І визволив люд Йонатана від смертї.

46 І вернувся Саул від погонї за Филистіями, Филистії ж пійшли собі додому.

47 Утвердивши своє царюваннє над Ізраїлем, воював Саул навкруги проти ворогів своїх: проти Моаба, проти Аммонїїв, проти Едому, проти царя Соби та проти Филистіїв, і куди нї обертавсь, усюди подужував.

48 І зібравши військо, побив Амалика і визволив Ізраїля з потали в грабителїв його.

49 Сини в Саула були: Йонатан, Ессуй, та Мелхисуя, а двох дочок його звали: старшу Мерова, меншу Мелхола.

50 А жону Саулову звали Ахиноама Ахимаазова; а гетьмана війська його звали Абенир, син Нира, Саулового дядька.

51 Як Саулів отець Кис, так і батько Абенирів, Нир, були сини Авиїлові.

52 І була упорна війна з Филистіями покіль було віку Саулового; і де побачить було Саул хороброго і сильного чоловіка, того й приймав до себе.


1-а Самуїлова 15

1 І сказав Самуїл Саулові: Господь поручив менї помазати тебе царем над його народом Ізраїлем; так вислухай тепер повелїннє Господнє.

2 Так глаголе Господь Сил небесних: Надумавсь я помститись за те, що коїв Амалик, ставши на дорозї Ізрайлеві, як він ійшов із Египту.

3 Оце ж іди та й побий Амалика і розпростори проклін на все що в його, і не ощаджуй його, а вигублюй чоловіків і жінок, хлопят і немовлят, корову й вівцю, верблюда й осла.

4 І покликав Саул свій люд, і перелїчив його в Телаїмі двістї тисяч піших і сто тисяч з поколїння Юдиного.

5 І двинув Саул під головний город Амалика, і заляг залягом у долинї при потоцї.

6 Кинїям же сказав Саул: Ійдїте, віддїлїтесь і вийдїть зпоміж Амалика, щоб я вас не погубив із ними, бо ви показали себе прихильними до Ізрайлитян, як ійшли вони з Египту.

7 І побив Саул Амалика від Хавили та й до Сира, що навпроти Египту;

8 І Агага, царя Амаликового, зайняв живцем у полонь, усїх же військових людей постинав у крівавому бою.

9 Однакже помилував Саул і його люде Агага і найкращі його вівцї й корови та ягнята, та й инше все дорожче, і не хотїли того вигубити; тільки що було маловажне й пусте, те вони винищили.

10 І прийшло Господнє слово до Самуїла, таке:

11 Жаль менї, що зробив Саула царем, бо він одвернувсь від мене і моїх повелїнь не сповнив. Гірко се було Самуїлові і благав він цїлу ніч Господа.

12 Назавтра ж рано вранцї пійшов Самуїл зустріч Саулові. І сповіщено Самуїла, що Саул ходив у Кармиль і там построїв собі ворота побідні, а звідти вернувсь і двинув далїй в Галгал.

13 Як же зустрівся Самуїл із Саулом, каже йому Саул: Благослови тебе Господь! Спевнив я повелїннє Господнє.

14 І сказав Самуїл: А що се за блеяннє овець в ушу мойму та рик коров, що я чую?

15 І відказав Саул: Женуть їх від Амаликіїв додому, бо люд ощадив лучші вівцї й корови, щоб їх в жертву принести Господеві, Богу твойму; на все ж инше розпростерли ми проклін.

16 І рече Самуїл Саулові: Підожди, дай менї обявити тобі, про що Господь розмовляв сю ніч зо мною. І відказав Саул: Кажи.

17 Чи не правда ж, що хоч ти й сам собі здався малим, однакже тепер ти голова в поколїннях Ізрайлевих? Бо Господь помазав тебе царем нам Ізраїлем.

18 І послав тебе Господь і повелїв тобі: Йди й розпростри проклін на ледачого Амалика, і бий на них, аж покіль їх вигубиш.

19 Чом же ти не послухав повелїння Господнього, а кинувся на луп і вчинив те, що не до вподоби Господеві?

20 І відказав Саул Самуїлові: Я послухав повелїння Господнього: у поход, що в його вислав мене Господь, я пійшов, і Амаликийського царя Агага привів, і Амалика вигубив,

21 Тільки люд взяв вівцї й корови із нашого лупу, що найкрасше з проклятого, щоб у Галгалї принести в жертву Господеві, твойму Богові.

22 І промовив Самуїл: Чи Господеві такі радощі з усепалень і з колених жертов, як із покори Господньому повелїнню? Нї, покора лучша за жертви, й послух дорожчий від баранячого товщу;

23 Бо непослух, се такий гріх, як і чарівництво, а своя воля, се таке як ідолопоклонність; за те, що ти відкинув слово Господнє, відкинув і він тебе, щоб не був ти царем.

24 І каже Саул Самуїлові: Провинив я, переступивши Господнє повелїннє і твій розпорядок; тільки ж я бояв ся люду, тим і вволив його волю.

25 Тепер же здійми з мене гріх мій і вернись ізо мною: я поклонюсь Господеві.

26 І відказав Самуїл Саулові: Не вернусь із тобою, бо зневажив єси повелїннє Господнє, тим і Господь відкинув тебе, щоб не був ти царем над Ізраїлем.

27 Як же обернувся Самуїл ійти, той ухопив полу одежі його, та й одідрав її.

28 І рече йому Самуїл: нинї відірвав від тебе Господь царюваннє над Ізраїлем і віддав його ближньому твому, лучшому за тебе;

29 І не скаже неправди, і не буде каятись Побідник в Ізраїлї, бо він не чоловік, щоб каятись.

30 І сказав Саул: Провинив я, однакже хоч покажи менї шану в очах громадських мужів мого люду і перед Ізраїлем тим, що вернешся зо мною, щоб я поклонився перед Господом, Богом твоїм.

31 І вернувся Самуїл і йшов за Саулом, і впав Саул ниць перед Господом.

32 Тодї Самуїл повелїв: Приведї- те перед мене Амаликийського царя Агага. Дрожучи підійшов Агаг до його й промовив: Чей минула гіркість смертї?

33 Самуїл же рече: Як твій меч одіймав дїтей у жінок, так нехай і в твоєї матері між другими жінками відойметься син. І розтяв Самуїл Агага на шматки перед Господом у Галгалї.

34 Тодї подався Самуїл у Раму, а Саул вернувсь додому в Гиву Саулову.

35 І не видався вже Самуїл з Саулом аж по день своєї смертї, та все ж оплакував Самуїл Саула, тому що Господь каявся, що зробив його царем над Ізраїлем.


1-а Самуїлова 16

1 І рече Господь Самуїлові: Чи довго ще журити мешся по Саулові, коли я вже його відкинув, щоб йому не бути царем над Ізраїлем? Налий у свого рога олїї та йди в дорогу; я пошлю тебе до Бетлеємця Ессея, я бо вигледїв собі царя між його синами.

2 І відказав Самуїл: Як менї йти туди? Як прочує Саул про те, так убє мене. Господь же сказав: Возьми телицю з собою та й скажеш: Господеві жертву йду принести.

3 Та й заклич Ессея до жертівної трапези. Я сам тобі скажу, що маєш чинити, і ти менї того помажеш, кого я тобі вкажу.

4 І вчинив Самуїл, що повелїв Господь. А як прийшов він у Бетлеєм, вийшли назустріч йому мужі громадські стрівожені та й питають: Чи твої одвідини віщують нам добро?

5 Відказує: добро; жертвувати Господеві прийшов. Осьвятїтесь та й прибувайте, щоб бути при приношенню жертви. Тодї осьвятив він Ессея й сини його та й закликав до жертівної трапези.

6 Як же вони прийшли і він побачив Еліява, так і думає: Оце ж певно стоїть перед Господом помазанник його!

7 Та Господь сказав Самуїлові: Не вважай на вроду й на високий зріст його, бо я відхилив його; Господь бо дивиться не так як чоловік; чоловік бо дивиться на лице, Господь же дивиться на серце.

8 І покликав тодї Ессей Аминадаба та й підвів його перед Самуїла, та він сказав: І сього не вибрав Господь.

9 І привів Ессей перед його Самму, та він сказав: І сього не вибрав Господь.

10 Так приводив Ессей перед Самуїла сїмох синів своїх, та Самуїл обявив Ессейові: І сих не вибрав Господь.

11 І питає Самуїл ув Ессея: Чи се вже всї твої молодики? Відказує ж Ессей: Є тільки найменьший, та він пасе вівцї. І звелїв Самуїл Ессейові: Пошли кликнути його, бо ми не сядемо їсти, поки не прийде.

12 І послав, і приведено його. А був він краснощокий, гарноокий, уродливий станом. І повелїв Господь: Устань, помаж його, бо се той.

13 І взяв Самуїл олїйнього рога, та й помазав його посеред братів його. І зійшов на Давида Господень дух з того дня та й далїй. Самуїл же рушив та й відойшов у Раму.

14 Від Саула ж відступив дух Божий, а мучив його насланий від Господа злий дух.

15 І говорили прибічники Саулові йому: Отсе злий дух від Бога мучить тебе,

16 То ж повели тільки, пане наш, рабам твоїм перед тобою, пошукати чоловіка, щоб гарно грав на гуслах, і як найде на тебе злий дух од Бога, то він, граючи рукою своєю, буде вспокоювати тебе.

17 І відказав Саул прибічникам своїм: Пошукайте менї чоловіка, щоб гарно вигравав, та й приведїте його менї.

18 Озветься тодї один зміж слуг та й каже: Бачив я сина в Бетлеємця Ессея, що принадно грає, хоробрий чоловік й до бою спосібний, а до того ще й на слово розумний, чоловік гарної вроди та й Господь є з ним.

19 І послав Саул посли до Ессея і звелїв сказати: Пришли менї сина твого Давида, що пасе отару.

20 І взяв Ессей осла з хлїбом, бурдюк вина та козеня, та й послав те через сина свого Давида Саулові.

21 І прийшов Давид до Саула, і вслуговував йому, й став йому вельми любий, так що зробивсь його зброєношою.

22 І послав Саул до Ессея і звелїв сказати йому: Нехай Давид служить у мене, я бо вельми вподобав його.

23 І що було найде злий дух від Бога на Саула, візьме Давид гусли та й заграє: от і полегшає Саулові і получшає, і злий дух відійде від його.


1-а Самуїлова 17

1 Филистії зібрали своє військо до бою, та й зійшлись в Сохотї, що в Юдеї, та й отаборились під Ефес-Даммимом між Сохотом і Азеком.

2 Саул же й Ізраїльське військо скупились й отаборились в долинї Теребінта та й готовились до війни з Филистіями.

3 Филистії стали по сїм боцї на горі, а Ізрайлитяне по тім боцї на горі, так що між ними була долина.

4 І виступив із табору Филистійського одноборець, на ймя Голіят, із Гета, ростом шістьох локот з пяддю,

5 У мідяному шоломі на голові, в панцері ваги пять тисяч мідяних секлів;

6 На ногах носив мідяні колїнники і мідяного щита за плечима.

7 Ратовище ж у його було загрубшки як ткацький вал, а сама списа важила шістьсот секлів залїза, й поперед його ходив його зброєноша.

8 І виступав він та й гукав лавам Ізраїльським: Про що вийшли ви воюватись? Хиба ж я не Филистій, а ви не крепаки Саулові? Вибирайте одного з вас, щоб виступив проти мене!

9 Коли зможе боротись зо мною та подужає мене, то ми будемо вашими рабами; коли ж я переважу його та подужаю, так ви будете нашими рабами і мусите нам служити.

10 І говорив Филистій: отсе я поругав полки Ізраїльські; дайте ж менї чоловіка, а ми поборемось удвох!

11 Почувши Саул і ввесь Ізраїль сї Филистієві речі, вжахнулись і полякались вельми.

12 Давид же та був син одного Ефратїя із Бетлеєма Юдиного, на ймя Ессея, що було в його вісїм синів. За Саулового віку був се старий чоловік і геть то старший між мужами.

13 Троє ж старших синів Ессеєвих пійшли з Саулом на війну. Сі троє синів його звались: найстарший Еліяв, другий за ним Аминадаб, а третий Самма.

14 Давид же був найменьший; три старші пійшли з Саулом.

15 Давид же вернув був од Саула додому, щоб у Бетлеємі доглядати батькової отари.

16 Та Филистій виходив рано й вечір і показував себе сорок днїв уже.

17 От і звелїв раз Ессей синові свойму Давидові: Возьми лишень братам твоїм ефу піджареного зерна та десять боханцїв хлїба та віднеси хутенько братам у табір;

18 А сї десять молочних сирів однеси гетьманові, та довідайся, яково там братам твоїм, та чого б їм треба.

19 Саул же й вони й усе Ізраїлське військо стояли в Теребинтовій долинї, і ладились до бою з Филистіями.

20 І здав Давид назавтра вранцї рано отару пастухові, забрав усе та й пійшов у дорогу, як наказав йому Ессей. Як прийшов же до обозу, саме тодї вирушило військо боєвими лавами, й знявсь військовий крик.

21 Як Ізрайлитяне, так і Филистії стояли готові до бою, лава навпроти лави.

22 І слобонившись Давид від своїх клунків, передав те все обозному сторожові та й побіг у боєві лави, а ввійшовши туди, спитав у братів, як їм живеться.

23 Саме ж тодї як він розмовляв із ними, виступив із Филистійських рядів одноборець, на імя Голіят, Филистій з Гета, і провадив звичайні свої речі, так що й Давид їх чув.

24 Як же побачили Ізраїльські вояки сього чоловіка, утїкали з перед нього і лякались вельми.

25 І говорили Ізрайлитяне: бачите сього чоловіка, що он виходить? Виступає він, щоб зневажати Ізраїля; коли б хто вбив його, то царь одарував би його багацтвом, і оддав би дочку за його, а родину батька його звільнив би від усякої данини.

26 І допитував Давид у тих мужів, що стояли коло його: Що буде тому, хто вбє сього Филистія, що так зневажає військо живого Бога?

27 А люде відказали йому так само: Те й те буде тому, хто його вбє.

28 Як почув же найстарший брат Давидів Еліяб, що він говорить з тими мужами, то й розсердився Еліяб на Давида та й каже: Про що прийшов ти сюди, і на кого покинув тих трохи овечат у степу? Я знаю твою гординю і дурне твоє серце. Прийшов ти сюди дивитись на війну.

29 І відказав Давид: Що ж таке вчинив я? То було тілько слово.

30 І повернувсь од його до другого, і питав тим же робом, і відказували йому люде, як і за першим разом.

31 Як же пійшла поголоска про те, як допитувався Давид, переказано про се Саулові, і звелїв Саул покликати його.

32 І промовив Давид до Саула: Нехай нїхто не впадає духом ізза оттого; раб твій виступить та й бити меться з тим Филистієм.

33 І відказав Саул Давидові: Не тобі виходити проти сього Филистія, щоб із ним битись, бо ти ще хлопець, а він вояка з молодощів.

34 І сказав Давид Саулові: Раб твій доглядав батькової отари і як инодї прийде було лев, чи то ведмідь та вхопить овеча зміж отари,

35 Так я бувало біжу та й бю його, покіль вирву йому з пащі овеча. Якже він кидавсь на мене, то я вхоплю його за горло та й убю на смерть.

36 Леви й ведмедї вбивав раб твій, так мусить і сьому необрізаному Филистієві так само бути, як з ними, бо він зневажає воїнів живого Бога.

37 І закінчив Давид: Господь, що рятував мене із левиних і ведмежих лаб, вирятує мене й з рук сього Филистія. І каже Саул Давидові: Йди, і нехай Господь буде з тобою!

38 І вдїг Саул Давида в свою боєву одїж, і вложив йому на голову мідяного шолома, і надїв на нього панцера.

39 І підперезавсь Давид мечем його по боєвій одежі його і силкувавсь ходити, бо він не привик був до такого. Відтак сказав Давид Саулові: Я не вмію в сьому ходити, я бо не навик. І зняв Давид все те з себе.

40 І взяв він палицю свою в руку і знайшов собі пять гладеньких каменїв в потоцї та й вложив їх собі в пастушу торбину, і взяв свою пращу в руку та й виступив проти Филистія.

41 Филистій же наступав усе близше та близше на Давида, і той чоловік, що носив йому щита, йшов поперед його.

42 Як споглянув же Филистій та побачив Давида, то й погордував ним, бо сей був ще хлопець, і краснощокий і принадного виду.

43 І каже Филистій Давидові: Хиба я пес, що ти йдеш на мене з цїпком? І закляв Филистій Давидові своїми богами.

44 І каже Филистій Давидові: Ходи сюди і віддам я тїло твоє птаству під небом та звіррю польовому.

45 А Давид відказує Филистієві: Ти йдеш на мене з мечем, списом і щитом, я ж ійду на тебе в імя Господа Саваота, в імя Бога військ Ізраїлських, що ти зневажав.

46 У сей день оддасть тебе Господь менї в руки, і я вбю тебе й відсїчу тобі голову, і передам ще сьогоднї трупа твого й трупи Филистійського війська птаству під небесами і звірям земним, і зрозуміє вся земля, що є Бог ув Ізраїлї;

47 І взнає ввесь сей збір, що не мечем та списом спасає Господь, бо се війна Господня, і він оддасть вас нам у руки.

48 Як же Филистій наладивсь і підступав та наближався 'к Давиду, побіг Давид швидко зустріч Филистієві під боєві лави,

49 І вхопив Давид з торби рукою каменя, і розмахнувши пращею, викинув його та й уцїлив Филистія в чоло; і вбивсь камінь йому в лоба, так що він упав лицем на землю.

50 Так подужав Давид Филистія каменем із пращі і вбив Филистія, хоч і не було меча в руцї в Давида.

51 Тодї підбіг Давид, наступив ногою на Филистія, вхопив меча його, вийняв із піхви, та й відсїк ним голову його. Побачивши ж тодї Филистії, що велетень їх мертвий, кинулись навтеки.

52 І піднялись мужі Ізраїльські й Юдині і зняли боєвий поклик та й пігнали за Филистіями аж до входу в долину й до воріт Аккарону. І падали побивані Филистії по дорозї Шааримській, до Гета й до Аккарону.

53 І вернулись Ізрайлитяне з погонї за Филистіями та й розграбили їх табір.

54 Давид же взяв голову Филистієву та й однїс у Ерусалим, а його зброю зложив у себе в наметї.

55 Як побачив Саул Давида, що йде проти Филистія, так поспитав у свого військового гетьмана Абенира: Чий би се був син оттой молодець? І відказав Абенир: Так певно, як ти живеш, царю, не знаю.

56 І сказав йому царь: То довідайся, чий син сей молодик.

57 Як же вертався Давид, убивши Филистія, взяв його Абенир та й привів перед Саула, а він держав іще Филистієву голову в руцї.

58 І поспитав його Саул: Чий ти син, молодче? І відказав Давид: Син раба твого Ессея з Бетлеєму.


1-а Самуїлова 18

1 Як скінчив же він розмову з Саулом, прихилилось серце Йонатана до його, і влюбив його Йонатан як свою душу.

2 Саул же взяв його того ж дня до себе і не дозволив йому вже вертатись у батьківську господу.

3 І ввійшов Йонатан з Давидом у побратимство, бо влюбив його як свою душу.

4 І зняв Йонатан верхню одежу з себе та й оддав Давидові, до того ж і иншу одїж свою, ба й меча й лука й пояса свого.

5 І справлявсь Давид розважно всюди, куди й нї посилав його Саул, так що Саул поставив його отаманом над військовими людьми, і влюбив його ввесь люд і самі прибічники Саулові.

6 Та як ійшли вони додому і вертавсь Давид подужавши Филистія, то виходило тодї з усїх Ізрайлевих городів жіноцтво на стрічу цареві Саулові, танцюючи й сьпіваючи під веселу гру бубнів та цимбал,

7 І викликало жіноцтво приграваючи: Побив Саул тисячі, а Давид десятки тисяч.

8 І розсердився Саул вельми, і не до вподоби було йому се слово, і сказав він: Давидові присьпівано десятки тисяч, а менї тисячі; йому не стає ще хиба царства.

9 І позирав Саул скрива на Давида з того часу і надальше.

10 На другий же день найшов злий дух від Бога на Саула, і був він не при собі в палатї: Давид же пригравав на струнах, як і щодня, а в Саула та був спис у руцї.

11 І метнув Саул списа, думаючи: Прибю Давида'д стїнї, та Давид вхиливсь від його і сього другого разу.

12 І почав Саул боятись велико Давида, бо з ним був Бог, як відступав від Саула.

13 І віддалив його Саул від себе, і зробив його отаманом тисяцьким, і входив він та виходив перед народом.

14 І поступав Давид во всьому розважно, бо з ним був Господь.

15 А Саул, вбачаючи, що він вельми розважний, боявсь його;

16 А ввесь Ізраїль і Юда любили Давида, бо він входив і виходив перед ними.

17 І промовив Саул Давидові: Ось тобі старша дочка моя Мерова, даю тобі її за жінку, тільки ж мусиш менї бути хоробрим і Господнї бої вести. Саул же думав: Нехай не моя рука буде на йому, а рука Филистіїв нехай буде на йому.

18 Давид же відказав Саулові: Хто я такий, або що за життє моє та рід батька мого в Ізраїлї, щоб менї зятьом твоїм бути?

19 Як настав же час оддати Саулову дочку Мерову за Давида, оддано її Адріелеві з Мехоли за жінку.

20 Та полюбила Давида друга дочка Саулова, Мелхола, і як сповіщено про се Саула, задовольнило воно його.

21 Саул бо думав: Оддам її за його, щоб вона була йому сїттю, і щоб Филистії наложили руку на його. От і заявив Саул Давидові: Через другу будеш оце моїм зятем.

22 І переказав Саул Давидові через дворян своїх: Перемовтесь потай з Давидом таким робом: Царь прихилен до тебе і всї прибічники його вподобали тебе; так тобі можна царським зятем бути.

23 І передали слуги Саулові в слух Давидів усї ті слова; Давид же відказує: Чи то ж вам здається малою річчю зробитись царським зятем, бувши вбогим і малим чоловіком?

24 І пересказали дворяне Саулові: Так і так сказав Давид.

25 І повелїв Саул: Скажіте Давидові так: Царь не бажає нїякого весільнього гостинця, опріч сотнї Филистійських переднїх шкірочок, щоб помститись над царськими ворогами. Саул же міркував про те, як би згубити Давида з сьвіту Филистійською рукою.

26 Як же дворяне його сповістили про се Давида, то Давида задоволило се, щоб стати царським зятем.

27 Ще назначені днї не минули, а Давид зладивсь і пійшов із людьми своїми в дорогу, та й убив між Филистіями двістї чоловіка, і принїс Давид їх передні шкірочки, та й поклав їх повну лїчбу перед царем, щоб йому зробитись царським зятем. І оддав йому Саул свою дочку Мелхолу за жінку.

28 І бачив Саул і спізнав, що Господь є з Давидом, і що ввесь Ізраїль його любить, та що й Мелхола, дочка Саулова, його любить,

29 То почав Саул іще більше боятись Давида. От і зробився Саул ворогом Давидовим довіку.

30 І як двинули Филистійські воєводи в поле, то Давид від самого часу їх виходу поводивсь розважнїйше над усїх слуг Саулових, так що його імя велико вславилось.


1-а Самуїлова 19

1 І казав Саул синові свойму Йонатанові і всїм прибічникам своїм, що треба Давида вбити. Саулів же син Йонатан вельми прихилен був до Давида;

2 Тим переказав Йонатан Давидові: Отець мій Саул наваживсь тебе зігнати з сьвіту; оце ж остерегайся завтра; сховайсь і седи потай усїх!

3 Сам же я вийду і стану в полі коло батька, як ти ховати мешся, і розмовляти му про тебе з батьком, і коли довідаюсь про що, сповіщу тебе.

4 І промовляв Йонатан перед батьком своїм добре про Давида та й каже йому: Не гріши, царю, проти слуги твого Давида, бо він проти тебе нї в чому не переступив і з усїх його вчинків був тобі великий хосен;

5 Він одважував душу свою, щоб убити Филистія, і Господь подав усьому Ізраїлеві побіду велику. Ти се бачив сам і веселився. Про що ж тобі брати на себе гріх, проливаючи безвинну кров і вбиваючи Давида без причини?

6 І послухав Саул Йонатана, і поклявся: Так певно, як Господь живе, він не вмре.

7 Покликав тодї Йонатан Давида та й передав йому всю 'цю розмову, і привів Давида до Саула, і був Давид у його при боцї, як і перше.

8 Як запалала ж війна знов, двинув Давид у поле і воював з Филистіями і вчинив між ними велике побоїще, так що вони втекали від його.

9 Та напав на Саула злий дух від Бога, і він седїв раз дома і держав у руцї свого списа, тим часом як Давидова рука дзвонила в струни.

10 І хотїв Саул прибити Давида списом своїм до стїни, та Давид відскочив перед Саулом, а спис встромивсь у стїну; і втїк Давид і спасся тієї ночі.

11 І послав Саул слуг в Давидову домівку стерегти його, щоб завтра вбити його. Та Мелхола, жінка його, сказала Давидові: Коли ти не спасеш життя твого в сю ніч, то вранцї будеш убитий.

12 І спустила Мелхола Давида через вікно; так він і втїк та й вратувався.

13 Мелхола ж узяла подобину чоловічу, положила в постїль, а в головах положила козину кожу та й прикрила одежою.

14 Як же прислав Саул слуг взяти Давида, заявила: Він нездужає.

15 І послав Саул слуг, щоб оглянули Давида, та й наказав: Принесїте його сюди з постелею, щоб убити його.

16 І як прийшли посланцї, аж се на постелї лежить статуя, а в головах у неї козина кожа з шерстею.

17 І каже Саул Мелхолї: Чому ти так мене ошукала, що дала ворогові мойму втекти? І відказала Мелхола Саулові: Він грозив менї: пусти мене, ато вбю тебе.

18 Утїкши так Давид і врятувавшись, пійшов до Самуїла в Раму та й оповів йому все, що чинив із ним Саул. І пійшов він із Самуїлом, і перебували вони в Наватї.

19 Як же Саулові переказано: Давид у Наватї, в Рамі,

20 Послав Саул посланцї взяти Давида. Як побачили ж вони громаду віщуючих пророків і Самуїла навперед їх, зійшов дух Божий на посланцїв Саулових, так що й вони стали віщувати.

21 І сповіщено про се Саула, і послав других слуг, та бо й ті почали віщувати. І як послав утретє слуг, віщували вони так само.

22 І пійшов сам він у Раму, а дойшовши до колодязя великого, що в Сефі, питає: Де Самуїл і Давид? І відказали йому: В Наватї, в Рамі.

23 І пійшов він туди в Нават, у Рамі, і се найшов і на його дух Божий, так що він, ідучи, все віщував, аж покіль прибув в Нават, у Рамі.

24 Тодї зняв і він із себе одїж, і так само віщував перед Самуїлом, і лежав неодїтий увесь той день і всю ніч. Тим і пійшла приповідка: Хиба й Саул у пророках?


1-а Самуїлова 20

1 Давид же втїк із Навату, в Рамі, та й сказав Йонатанові: Що я вчинив і в чому вина моя та переступ мій проти панотця твого, що він хоче стратити мене?

2 І відказав йому Йонатан: нї, ти не вмреш; ось отець мій не чинить нїчого, нї великого, нї малого, не виявивши менї; чого ж би він скривав се передо мною? нї, сього не буде.

3 А Давид на те: Панотець твій знає добре, що ти прихилен до мене, та й думає: нехай не знає сього Йонатан, щоб не журився; тим часом - так певно, як живе Господь і як живеш ти, проміж мною й смерттю один тільки ступінь!

4 І відказав Йонатан Давидові: чого забажає душа твоя, все я чинити му.

5 І каже Давид Йонатанові: Завтра новомісяць, і менї належиться седїти з царем за столом; але відпусти мене, я сховаюсь у полі до вечора третього дня.

6 Коли про мене поспитає панотець твій, так скажи: Давид одзволивсь у мене, щоб пійти в своє місто Бетлеєм, бо там будуть приносити рокову жертву від усієї родини його.

7 Коли скаже на се: Добре! так буде спокій рабу твойму; як же закипить гнївом, так знати меш тодї, що він надумавсь, якесь лихо заподїяти.

8 Покажи милость рабові твойму, ти ж бо ввійшов у Господню вмову з рабом твоїм, і коли на менї вагонить яка провина, так убий ти мене; про що тобі вести мене до панотця твого?

9 І відказав Йонатан: Нїяк не буде сього з тобою, бо коли б я справдї дознавсь, що в мого панотця задумано вчинити лихе дїло над тобою, так хиба б же я тебе не остеріг?

10 І відказав Давид Йонатанові: Коли б мене хто небудь сповістив, чи не дав тобі панотець сердиту відповідь!

11 І сказав Йонатан Давидові: Ось ходїмо в поле. І вийшли обидва на поле.

12 От і каже Йонатан Давидові: Як живе Господь, Бог Ізрайлїв: я завтра около сієї пори, або позавтра, допитаюсь у панотця мого, і наколи буде що добре про Давида, а я тодї не пошлю до тебе й не сповіщу тебе про те,

13 Нехай те й те вдїє Господь з Йонатаном та ще й причинить йому. Коли ж панотець мій постановив заподїяти зло тобі, то я й про те сповіщу тебе, а тодї йди в мирі, і нехай Господь буває з тобою, як він бував із моїм панотцем.

14 Але й ти, як я буду жити, вчиниш надо мною милосердє Господнє;

15 А коли б я вмер, то не віднімай милости твоєї від мого дому повіки, навіть тодї, як повикоренює Господь ворогів Давидових одного за одним із землї.

16 Так учинив Йонатан умову з домом Давида, і сказав: Нехай помститься Господь над ворогами Давидовими!

17 І заприсяг Йонатан Давидові ще раз у любові своїй до його, бо любив його як свою душу.

18 І каже Йонатан йому: Завтра новомісяць, то про тебе питати муть (бо твоє місце буде порожнє);

19 Аж до третього дня питати муть про твоє місце; то ж третього дня прийди на те місце, де ховавсь уперед, та й сядь коло каменя Азель;

20 Я ж пущу туди три стріли, наче б стріляв до мети.

21 А також посилати му хлопця кажучи йому: Йди шукай стріли; і як скажу хлопцеві: стріла лежить ось де перед тобою, неси сюди! то ти приходь ід менї, бо все гаразд, так певно, як живе Господь.

22 Коли ж кликну молодикові так: стріла лежить від тебе далїй, тодї йди собі, бо Господь відсилає тебе;

23 Що ж до розмови нашої, дак нехай Господь буде сьвідком між мною й тобою по віки.

24 І сховався Давид у полі. Як же настав новомісяць, сїв царь за столом обідати.

25 І сїв царь на свойму звичайному місцї, на покутї, і встав Йонатан, Абенир же сїв побіч Саула, а Давидове місце зісталось порожнє.

26 Та Саул не сказав того дня нїчого, бо думав, що се так лучилось, що Давид нечистий, що не очистився.

27 Прийшов і другий день у новому місяцї, а місце Давида оставало порожнє. Тодї сказав Саул свому синові Йонатанові: Чом се Ессеєнко нї вчора, нї сьогоднї не прийшов до обіду?

28 І відказав Йонатан Саулові: Давид випрохав у мене відзвіл у Бетлеєм;

29 Відпусти, каже, мене, бо в нас у містї родова жертва, і брат мій покликав мене; коли твоя ласка, так одпусти мене, братів моїх одвідати; через те ж то він і не прийшов до царського обіду.

30 І закипів Саул гнївом на Йонатана й сказав йому: Сину ти ледащичин! Я добре знаю, що ти здружився з Ессеєнком на сором собі самому й на сором матері твоїй!

31 Бо всї днї, поти син Ессеїв жити ме на землї, не встоїш нї сам ти, нї твоє царство. Оце ж пошли, нехай приведуть його перед мене: бо його призначено на смерть!

32 І відказав Йонатан Саулові, батькові свойму, та й поспитав: За що йому вмірати? що він провинив?

33 І метнув на його Саул списом, думаючи влучити в його. От і впевнивсь тодї Йонатан, що його батько постановив убити Давида.

34 І встав Йонатан ізза столу в палкому гнїву, та й не їв другого дня в новому місяцї, бо гірко йому було за Давида, та й що й його самого осоромив батько його.

35 Назавтра ж вийшов Йонатан умовленої з Давидом доби на поле з молодим хлопцем.

36 І каже свойму хлопцеві: Біжи будеш шукати стріли, що я випускаю. Як же хлопець побіг, він випустив стрілу поза його.

37 Як прийшов же хлопець до стріли, що випустив Йонатан, крикнув Йонатан за хлопцем і сказав: Стріла лежить дальше від тебе!

38 І знов крикнув Йонатан хлопцеві: Скорше біжи, не гайся! Хлопець підняв стрілу та й принїс панові свойму.

39 Хлопець же не знав нї про що, тільки Йонатан та Давид знали про сю річ.

40 І передав Йонатан свою зброю хлопцеві, що був при йому, і звелїв йому: Йди, однеси в місто.

41 Тим часом же, як ійшов хлопець додому, знявся Давид із місця, що на полуднї, і припав лицем до землї та й уклонився тричі. І поцїлувались вони й плакали один з одним; Давид же плакав більше.

42 І каже Йонатан Давидові: Йди в мирі; що ж до того, що ми заприсяглись в імя Господнє, то нехай буде Господь між мною й тобою, як і між моїм і твоїм потомством у вічні часи.

43 І встав Давид і пійшов, а Йонатан вернувся в місто.


1-а Самуїлова 21

1 І прийшов Давид у Номву до сьвященника Ахимелеха. Ахимелех же здивувався, стрічаючи Давида, та й питає; Що се прийшов єси самотою і нема при тобі нїкого?

2 І відказав Давид Ахимелехові, сьвященникові: царь дав менї наказ кажучи: нехай нїхто не знає нїчого про ту річ, що з нею посилаю тебе і що звірився тобі в їй. Тим я оставив люде на певному місцї.

3 Тепер же, коли в тебе є пять боханцїв хлїба, дай менї їх, чи й ще що небудь, коли маєш.

4 І відказав сьвященник Давидові: хлїба звичайного нема в мене під рукою, а є тільки сьвященний хлїб, коли тільки люде чисті від жінок.

5 І відказав Давид сьвященникові та й каже: Від жінок ми вчера і три днї тому, від коли вийшли, здержались, і посуди* слуг твоїх чисті, а хоч дорога нечиста, то хлїб останеться чистим в посудинах.

6 І дав сьвященник йому сьвященного хлїба, не було бо иншого хлїба, як показний хлїб, що його тодї знято зперед лиця Господнього, щоб на його місце положити сьвіжі хлїби.

7 Був же там того дня перед Господом один із слуг Саулових, на імя Доик, Ідумій, старший над пастухами Сауловими.

8 І поспитав Давид ув Ахимелеха: Чи нема в тебе якого списа або меча під рукою? Бо я не взяв із собою нї меча нї иншої зброї, бо наказ царській був спішний.

9 І каже йому сьвященник: Ось є меч Филистія Голіята, що ти вбив у Теребинтовій долинї, обгорнутий одежею, позад ефода. Коли хочеш, возьми, бо тут иншого нема. І відказав Давид: Такого другого й не знайти, дай менї його.

10 І рушив Давид і втїк того ж дня від Саула до царя Анхуза в Гет.

11 Прибічники ж Анхузові мовляли до його: Чи оце не Давид, царь землї, що йому присьпівували в хороводах: Побив Саул тисячі, а Давид десятки тисяч!

12 Слова сї прийняв Давид у серце, та й збоявся вельми царя Гетського Анхуза.

13 І відмінив лице своє перед ними, й удавав бісноватого в очах їх, кидавсь під їх руками наче не при собі, грюкотїв у двері і пускав слину з роту по бородї.

14 І каже тодї Анхуз прибічникам своїм: Ви ж бачите, що се чоловік божевільний; на що ж ви привели його до мене?

15 Хиба в мене мало скажених, що привели сього, біснуватись передо мною? чи йому ж то ввійти в мої палати?


1-а Самуїлова 22

1 І вийшов Давид ізвідти та й утїк у Адолламську печеру в горах. Довідавшись про се брати його і уся родина його, поприходили до його.

2 І скупились коло його всякі злиденники й задовжені, й всякі невдоволені люде, і зробився їх отаманом, і пристало до його чоловіка з чотириста.

3 І пійшов Давид ізвідти в Массифу в Моабі і прохав царя Моабійського: Чи не можна б моєму панотцеві і паніматцї моїй перебути в вас, покіль я знати му, що Господь удїє зо мною?

4 І помістив їх між прибічники царя Моабійського і жили вони при йому, докіль Давид пробував у тому сховку.

5 Пророк же Гад сказав Давидові: Не сиди дальш у сїй рощілинї, а збирайся та йди в землю Юдину. І пійшов Давид та й прийшов у лїс Херет.

6 І довідався Саул, що Давид із людьми явився. А седїв Саул саме тодї у Гиві під дубом на згіррі, з списом у руцї, а всї його надвірні слуги стояли кругом його.

7 І каже Саул своїм слугам кругом себе: Слухайте, Беняминїї! чи то ж Ессеєнко дасть вам усїм і ниви й виноградники та й понаставляє вас тисячниками й сотниками,

8 Що ви всї змовились проти мене і нїхто мене не сповістив, як мій син побратавсь із сином Ессея, і що нїхто не пожалував мене й не з'ясував менї, що мій син та підмовив проти мене раба мого, як се тепер показалось?

9 Озветься тодї Ідумій Доик, що стояв коло двораків Саулових: Бачив я, як Ессеєнко приходив до Ахимелеха Ахитувенка в Номві;

10 Той питав Господа про його, і харчі дав йому і меч Голіята Филистія.

11 І повелїв царь покликати до себе Ахимелеха, сина Ахитувового, сьвященника, й усю його родину, і сьвященників, що були в Номві. І всї вони зявились перед царем.

12 І промовив Саул: Слухай лишень, Ахитувенку! І відказав той: Слухаю, мій повелителю!

13 І питає Саул: Чого ви, ти да Ессеєнко, проти мене змовились, що ти дав йому хлїба й меча і питав Бога про його, так щоб він виступив проти мене ворогом, як я тепер дознавсь?

14 І відказав Ахимелех цареві: Хто ж між усїма твоїми слугами так вірен, як Давид? Він же й царський зять, і повнить прикази твої, а в дому твойму в повазї.

15 Хиба ж я вперше тепер питав Бога про його? Нї; нехай царь не винуватить раба свого й усю родину мою, бо раб твій не відав у сїй справі нїчого, нї малого нї великого.

16 Царь же каже: Мусиш умерти, Ахимелеше, сам ти й увесь дім отця твого.

17 І повелїв царь слугам, що стояли побіч його: Йдїте, повбивайте сьвященників Господнїх, бо й їх рука з Давидом, і не сповістили мене, хоч і знали, що він утїк. Слуги ж царські затялись ізняти руки на сьвященників Господнїх.

18 І повелїв царь Доикові: Йди, повбивай сьвященників! І пійшов Ідумій Доик, та й повбивав сьвященників, і завдав смерть вісїмдесятьом і пятьом, що носили лняне оплїччє.

19 І Номву, сьвященниче місто, вигубив мечем, і чоловіків і жінок, і хлопят і немовлят, і коров й вівцї й осли, все повбивав.

20 Тільки один син Ахимелехів Ахитувенків, на ймя Абіятар, утїк і пристав до Давидових людей.

21 І сповістив Абіятар Давида: Саул побив сьвященники Господнї!

22 І сказав Давид Абіятарові: Я знав се ще тодї, коли Ідумій Доик там був, що він се виявить Саулові. Я винуватий за всї душі дому отця твого.

23 Бувай безпечен у мене: Хто чигати ме на мою душу, той чигати ме на твою душу; ти будеш у мене під охороною.


1-а Самуїлова 23

1 І сповіщено Давида: Филистії облягли Кеїль та й жакують гумна.

2 І спитав Давид Господа: Чи йти менї бити тих Филистіїв? І відказав Господь Давидові: Йди та побий Филистіїв й визволь Кеїль.

3 Давидові ж люде спротивились йому: чи ми ж тут в Юдеї не тремтимо з ляку? ато б ще нам ійти на військо Филистіїв!

4 І поспитав Давид Господа вдруге; і Господь подав йому звістку і сказав: Збирайсь і йди в Кеїль, бо подам Филистіїв тобі на поталу.

5 І пійшов Давид із людьми своїми в Кеїль, ударив на Филистіїв, позаймав усю скотину в їх, та й завдав їм тяжке побоїще, і вибавив Давид осадників Кеїльських.

6 Як же втїк Абіятар Ахимеленко до Давида в Кеїль, то принїс із собою й ефода.

7 І переказано Саулові, що Давид у Кеїлї, і каже Саул: Бог видав його менї в руки, бо, ввійшовши в город з ворітьми й засовами, він себе замкнув.

8 І повелїв Саул готовитись усьому людові в поход, щоб двинути проти Кеїля та й облягти Давида й його людей.

9 Довідавшися ж Давид, що Саул кує на його лихо, сказав сьвященникові Абіятарові: принеси ефода сюди.

10 І молився Давид: Господи, Боже Ізраїлїв! раб твій довідався, що Саул завзявся двинути проти Кеїля, щоб через мене зруйнувати місто.

11 Чи городяне Кеїля не віддадуть мене в руки його? чи прийде сюди Саул, як прочув раб твій? Господи, Боже Ізраїлїв, сповісти про се раба твого. І відказав Господь: прийде.

12 І каже Давид: Чи видадуть городяне Кеїльські Саулові мене й моїх людей? І відказав Господь: Видадуть.

13 Тодї зібрався Давид із людьми своїми, до шістьох сот чоловіка, і покинули Кеїль, та й тулились там і сям навкруги. Як же Саулові сказано, що Давид утїк із Кеїля, понехав він свій поход.

14 Давид же державсь у пустинї на неприступних місцях, а опісля по горах у пустинї Зиф, а Саул, знай, шукав його, та Бог не подав його на поталу йому.

15 І видїв Давид, що Саул вийшов чигати на його душу; був же тодї Давид у пустинї Зиф у лїсї.

16 Син же Саулів Йонатан вибравсь та й прийшов до Давида в лїс і укріпив його надїєю на Бога,

17 І говорив йому: Не лякайся, бо рука панотця мого Саула не попаде тебе; нї! ти будеш царем над Ізраїлем, а я буду другим по тобі; се знає й панотець мій Саул.

18 І постановили вони знов умову перед Господом, і оставсь Давид у лїсї, а Йонатан пійшов додому.

19 Зифяне ж прийшли до Саула в Гиву та й кажуть: Давид ховається в нас по неприступних місцях, в лїсї, на верху гори Гахила, що направо від Есимону;

20 Оце ж, коли схочеш, царю, надійти туди, то приходь; се вже наше буде дїло, видати його цареві.

21 І відказав їм Саул: Нехай благословить вас Господь, що ви пожалували мене.

22 Ну, так ідїте ж та впевнїтесь боржій про його сховище, де є нога його, бо менї кажуть, що він дуже хитрий;

23 І вивідайте про його таємні кутки, де він ховається, і принесїте менї надїйню звістку, тодї й я пійду з вами, й коли він у сїй землї, так я шукати му його по всїх тисячах Юдиних.

24 І вибрались вони перед Саулом й пійшли в Зиф. Давид же був як раз тодї з людьми своїми в Маон-пустинї, у степу, на право від Есимону.

25 Як вийшов Саул з людьми своїми шукати його, переказано про се Давидові, і він перейшов до тієї скелї, що в пустинї Маон. І довідавсь Саул про се, та й погнавсь у Маон-пустиню за Давидом.

26 І йшов Саул по цїм боцї, а Давид із людьми своїми по тім боцї гори. І коли Давид намагався вивинутись Саулові, Саул же з людьми своїми силкувавсь обійти Давида й його людей, щоб їх захопити в руки,

27 Саме тодї несподївано прибув післанець до Саула з такою вістю: Спішись і приходь, бо Филистії напали на землю!

28 Покинув тодї Саул наздоганяти Давида, та й двинув проти Филистіїв. Тим і названо се місце: Скеля роздїлення.


1-а Самуїлова 24

1 І звідти вийшов Давид і перебував в безпечних місцях в Ен-Гадди.

2 Як же вернувся Саул із походу свого проти Филистіїв, з'ясовано йому: Давид обертається тепер в Енгадській пустинї.

3 Узяв тодї Саул три тисячі з усього Ізраїля вибраних людей та й пустивсь, шукати Давида й людей його, по горах, куди дикі кози можуть ходити.

4 По дорозї прийшов до хлївів овечих; а була там печера, й ввійшов туди Саул справити свою природну потребу; тим часом у кінцї в печері сидїв Давид із своїми людьми.

5 І казали Давидові люде його: Оце ж той день, що про його казав тобі Господь: Видам тобі в руки ворога твого, щоб ти чинив із ним, що тобі вподобаєсь. Давид же встав та й урізав тихцем кусень поли в верхній одежі в Саула.

6 Опісля ж ударила Давида совість, що він урізав поли в Сауловій одежі.

7 І сказав він людям своїм: Нехай не дозволить менї Бог вдїяти таке мойму панові, помазанникові Господньому, щоб наложити на його руку, бо він помазанник Господень.

8 І зупинив Давид своїх людей сими словами і не дав їм устати на Саула. А Саул устав і вийшов із печери на дорогу.

9 Потім встав і Давид, покинув печеру та й промовив услїд Саулові: Пане мій, царю! Озирнеться Саул, коли ж Давид припав лицем до землї та й поклонивсь йому.

10 І каже Давид Саулові: На що ти слухаєш людського наговору, що мовляють: Давид хоче лиха тобі?

11 Ось сьогоднї бачив єси своїми очима, що Господь віддавав тебе в руки мої в печері; менї ж і радили тебе вбити, та я ощадив тебе і сказав: не зніму руки на пана мого, бо він помазанник Господень.

12 Отче мій! споглянь, ось у мене в руцї клапоть з одежі твоєї; я урізав поли в твоїй одежі, а тебе не вбив; з сього зрозумій, що я не мислю тобі зла й зради і не провинивсь проти тебе нїчим, а ти наважився, щоб загубити мою душу.

13 Нехай Господь між нами двома розсудить, нехай Господь за мене на тобі помститься,

14 Як се й говорить стара приповідка: від безбожних виходить безбожність; моя ж рука не буде на тобі.

15 За ким уганяти вийшов царь Ізраїльський? Кого переслїдуєш ти? Здохлого пса, одну блоху!

16 Нехай же Господь буде суддею та й розсудить між обома нами. Він розбере справу мою і спасе мене від руки твоєї.

17 Як же скінчив Давид сю промову до Саула, сказав Саул: Чи не твій же се голос, синоньку Давиде? Та й заплакав Саул у голос,

18 І сказав Давидові: Ти справедливший за мене, ти бо показав менї добро, тодї як я заподїяв тобі зло;

19 Ти доказав те сьогоднї, поступивши зо мною милостиво: не вбив мене, дарма що Господь видав мене тобі в руки.

20 Хто ж бо, найшовши ворога свого, пустить його на добру дорогу?

21 Оце ж я знаю, що ти будеш царем і що в твоїй руцї остоїться царюваннє над Ізраїлем.

22 Поклянися ж менї Господом, що не викорениш потомства мого після мене і не вигубиш мого ймення в роду мойму.

23 І поклявсь у тому Давид Саулові. Тодї двинув Саул додому, Давид же з людьми своїми зійшов на вижини безпечні.


1-а Самуїлова 25

1 І вмер Самуїл, і зібравсь увесь Ізраїль та й оплакував його, і поховали його в дому його в Рамі. А Давид зібравсь та й пійшов у пустиню Фаран.

2 Був же в Маонї чоловік, а майно його було в Кармелї. Чоловік той був вельми багатий; мав три тисячі овець і тисячу кіз; і був він саме на стриговинах овець своїх на Кармелї.

3 Звали його на ймя Набал, а жінку його Абигея. Була вона собі молодиця з добрим розумом і хороша вродою, чоловік же був жорсткий та злющий; він походив з роду Калеба.

4 Почувши ж Давид у пустинї, що Набал стриже вівцї свої,

5 Послав десяток людей своїх і сказав: Ійдїть на Кармел, удайтесь до Набала і поздоровіте його від мене,

6 Та й промовте так: Щасти тобі, доле, й родинї твоїй і всьому твойму.

7 Прочув я оце, що в тебе стриговини. Вівчарі твої пробували поблизу нас; ми не знущались із них, і не пропадало в них нїщо, поки вони на Кармелї були.

8 Поспитай тільки в твоїх людей, вони тобі скажуть; і так нехай знайдуть слуги твої ласку в очах твоїх, ми ж прийшли в добрий час; дай же твоїм рабам і синові твойму Давидові, що в тебе тепер під рукою.

9 І прийшли Давидові люде, і висказали всї отті слова в імя Давидове, та й умовкли.

10 Набал же відказав Давидовим слугам так: Хто такий Давид і хто такий Ессей? Сими часами багацько постало таких слуг, що втїкають від панів своїх;

11 Не вже ж би то менї та взяти мій хлїб, мою воду й моє мясиво, що приладив про моїх постригачів, та й пооддавати людям, що не знаю не відаю, звідкіля вони взялись?

12 І вернулись люде Давидові назад, прийшли додому та й переказали йому всї слова отті.

13 І повелїв Давид своїм людям: Підперезуй кожен меча свого. І попідперізували вони мечі свої, та й Давид підперезав меча свого, й пійшли вони за приводом Давидовим до чотирьох сот чоловіка потуги, двістї ж остались при саквах в обозї.

14 Тим часом один зі слуг передав Абигеї, жінцї Набаловій, звістку: оце присилав Давид із пустинї посли привітати нашого пана, та він відправив їх нечемно;

15 Люде ж сї вельми добрі до нас; не зневажали нас і нїщо в нас нїде не дїлось як були ми з ними, покіль ми в полі обертались;

16 Були вони охороною нашою й в день і в ночі, докіль ми пасли вівцї поблизу їх;

17 Тим подумай і розваж, що маєш тепер чинити, бо певно грозить від них біда нашому панові й всїй господї його; а він такий злющий, що з ним шкода й говорити.

18 І взяла Абигея хутенько двістї боханцїв, два бурдюки вина, пятеро зготовлених овечат, наложила на осли,

19 Та й звелїла своїм людям, не сказавши нїчого чоловікові: Йдїть поперед мене, я йти му за вами слїдом.

20 Тим же часом, як вона їхала на ослї з гори, несподївано показався Давид із людьми своїми зустріч неї, так що вона з ними зіткнулась.

21 Давид же сказав собі навперід: Шкода було менї стерегти майно його в пустинї, так що нїщо з усього добра його не пропало; він віддячує менї злом за добро.

22 Нехай же те й те вдїє Бог з ворогами Давидовими, коли я з усього добра його зоставлю до завтра й того, що мочить на стїну!

23 Як же загледїла Абигея Давида, зоскочила вона з осла, та й розпростерлась на землї ниць перед Давидом;

24 Потім упала йому в ноги, та й промовила: На менї лежить вина, пане мій; дозволь твоїй рабинї озватись перед тобою, й прихили ухо твоє до слова рабинї твоєї!

25 Нехай же мій пан не уважає на такого злого чоловіка, на Набала, бо як зветься він, такий й він. Набал зветься він і дурнота його з ним. Я ж, твоя рабиня, не бачила людей мого пана, що ти прислав їх.

26 Тепер же, мій пане, як певно те, що живе Господь і ти живеш, Господь з'упинив тебе впасти в крівавий гріх і здержав руку твою від пімсти; а тепер нехай стануть вороги твої як Набал, і всї, хто задумав заподїяти зло панові мойму.

27 Оце ж сей гостинець, що принесла рабиня твоя, віддай людям твоїм, що йдуть походом за тобою.

28 Прости вину рабинї твоїй; Господь бо спорудить панові мойму твердий дім, бо пан мій веде війни Господнї, і нїякої кривди не знайдеться в тобі поки й віку твого.

29 Коли б який чоловік піднявсь тебе гонити чи то чигати на душу твою, дак нехай душа пана мого буде ввязана в узол живих у Господа, Бога твого, душі ж ворогів твоїх розкине він як пращею.

30 І коли Господь учинить на мойму панї все, що обітував тобі доброго, і поставить тебе в князї над Ізраїлем,

31 То нехай се не буде серцю пана мого на каяннє й неспокій совістї, що мій пан пролив безвинну кров і допоміг собі власною рукою. Коли ж Господь мого пана вщасливить, так спогадай рабиню твою.

32 І відказав Давид Абигеї: Благословен Господь, Бог Ізраїлїв, що послав тебе сьогоднї зустріч мене.

33 Благословен і розум твій, і ти благословенна, що зупинила мене сьогоднї, що я не пійшов на пролив крови, щоб пімститись за себе власною рукою.

34 От же, так певно, як живе Господь, Бог Ізрайлїв, що зупинив мене заподїяти зло тобі, коли б ти не встигла менї зустріч поспіти, не зосталось би Набалові, покіль заднився б ранок, і того, що мочить на стїну.

35 І прийняв Давид від неї, що вона принесла йому, і рече їй: Йди супокійно додому; бач, я прихилив ухо моє до тебе і пошанував лице твоє.

36 Як вернулась Абигея до Набала, аж се в його в дому такий бенкет, як у царя, й серце в Набала розвеселилось; він же впився тяжко. Тим не сказала йому нїчогісїнько, покіль настав ранок.

37 Уранцї ж, як вийшов хміль із голови в Набала, оповідує жінка йому, що сталось, і замерло серце в його і став він мов камяний.

38 І ледві минуло днїв десять, убив Господь Набала, й він умер.

39 Як прочув Давид, що Набал умер, сказав так: Благословен Господь, що відплатив за мою зневагу від Набала і вдержав слугу свого від зла; Господь обернув злобу Набала на його ж голову. І послав Давид сказати Абигеї, що хоче взяти її собі за жінку.

40 І прийшли Давидові слуги до Абигеї в Кармель і промовили так: Давид посилає нас до тебе, щоб узяти тебе йому за жінку.

41 Вона піднялась, потім припала ниць ід землї й промовила: Отсе рабиня твоя нехай буде як служебка, готова обмивати ноги слугам пана мого.

42 І зібралась Абигея хутенько та й сїла на осла свого; так само й пятеро дївчат з її прислуги, й прибула вона слїдом за посланцями Давидовими та й зробилась йому жінкою.

43 І Ахиноаму взяв Давид із Езрееля, і були обідві жінками йому.

44 Саул же віддав дочку свою Мелхолу, жінку Давидову, Фалтієві Лайшенкові із Галлиму.


1-а Самуїлова 26

1 Зифії ж прийшли до Саула в Гиву та й кажуть: Чи знаєш ти, що Давид ховається в нас на горі Гахилї, перед пустинею?

2 І зладивсь Саул із трьома тисячами чоловіка вибраних з Ізраїля у Зуф-пустиню, шукати Давида в пустинї Зуф.

3 І отаборився Саул на горі Гахилї, що лежить перед пустинею при дорозї. Давид же находивсь у пустинї, і видїв, що Саул прийшов за ним в пустиню,

4 І вислав Давид вивідачів, та й довідався, що Саул справдї прибув.

5 І встав Давид та й прийшов тайком на те місце, де Саул отаборивсь, і бачив Давид те місце, де спав Саул і Авенир, син Нирів, гетьман його; спав же Саул в шатрі, а люде розложились кругом його.

6 І обернувсь Давид і сказав Ахимелехові Гетієві та Абессї-Зеруленкові, братові Йоабовому: Хто пробереться зо мною до Саула в табір? І каже Абесса: Я проберусь із тобою.

7 Як же пробрались у ночі Давид з Абессою до людей (Саулових), аж лежить Саул у снї, а спис його стремить у землї в головах у його; Абенир же й люде лежать навкруги його.

8 І каже Абесса Давидові: Сьогоднї видав Господь тобі в руки ворога твого; позволь, я за одним разом пристромлю його 'д землї списом; не треба вдруге.

9 Давид же відказав Абессї: Не вбивай його, бо хто наложив коли руку на помазанника Господнього, та й не був скараний?

10 І додав ще Давид: Так певно, як живе Господь: нехай вбє Господь його, чи сама прийде смерть його і він умре, або двине він у поход і поляже;

11 Мене ж нехай боронить Господь від того, щоб наложив я руку на помазанника Господнього; ти ж возьми списа, що в головах у його й конву з водою, та й ходїмо собі.

12 От і взяв Давид списа й посудину з водою, що були в головах у Саула, та й пійшли вони собі, й нїхто не бачив, нї знав, нї прокинувсь; всї спали, бо всїх обняв насланий від Господа твердий сон.

13 Тодї перейшов Давид на другий бік та й став на вершинї гори оддалїк, так що між ними була велика просторонь.

14 І покликнув Давид на люде й на Абенира Ниренка: Не відкликнешся, Абенире? І відказав Абенир: Хто ти такий, що покликуєш і безпокоїш царя?

15 І озветься Давид: Ти ж такий чоловік, що нема тобі й рівнї в Ізраїлї; чом же ти не стережеш твого пана, царя? бо се хтось з людей пробрався був, щоб убити пана твого, царя.

16 Недобра се річ, що ти вдїяв: Так певно, як живе Господь, заслужили ви на смерть, що ви свого пана, помазанника Господнього, не стережете. Подивись лишень, де царський спис і коновка з водою, що стояли в головах у його!

17 Саул же впізнав Давидів голос і каже: Чи се ж не твій голос, мій сину Давиде? І рече Давид: Мій голос, пане мій, царю.

18 Та й рече далїй: Чого ж се ти женешся за твоїм рабом? що я таке вчинив, і яке зло в руцї моїй?

19 Ой коли б же ти, пане мій, царю, хоч тепер прихилив ухо до слів раба твого: Коли Господь настроїв тебе проти мене, так нехай воно буде йому од тебе пахучою жертвою; коли ж люде, то нехай вони будуть прокляті перед лицем Господнїм, бо вони мене оце вигнали, щоб не було менї частини в наслїддї Господньому, і сказали: Ійди, служи чужим богам.

20 Нехай же кров моя не пролиється на землю перед лицем Господнїм, оце бо царь Ізрайлїв та вийшов шукати одну блоху, як уганяють за куропаткою по горах!

21 І відказав Саул: Провинив я; вернись назад, сину Давиде; нїколи вже не засмучу тебе, тим що моя душа тобі сьогоднї була дорога: по дурному чинив я й проступився тяжко.

22 І відказав Давид: Ось царський спис; нехай хто з слуг прийде сюди й візьме.

23 Господь кожному заплатить по справедливостї й вірі його, бо Господь оддав був менї в руки тебе, я ж не схотїв наложити руки на помазанника Господнього.

24 Як дорога була менї сьогоднї душа твоя, нехай така дорога буде моя душа Господеві, і нехай він рятує мене з усякої нужди.

25 І відказав Саул Давидові: Благословен єси, мій сину Давиде: ти й дїло вдїєш, і могучо переможеш. І пійшов Давид своєю дорогою, а Саул вернувсь додому.


1-а Самуїлова 27

1 І сказав Давид в серцї свойму: Попадусь я таки колись Саулові в руки, й нїчо не поможе менї, хиба втечу в Филистійську землю. Тодї покине Саул шукати мене по всьому займищу Ізрайлевому і я спасуся з рук його.

2 І зібравсь Давид, та й пійшов із шістьма сотнями чоловіка, що були з ним, до Анхуза, сина Маохового, царя Гетського.

3 І пробував Давид з людьми своїми ув Анхуза в Гетї, кожен з родиною своєю: Давид з обома жінками своїми, Ахиноамою з Езрееля й Абигеєю, жінкою Набала Кармелїйця

4 Довідавшися ж Саул, що Давид утїк у Гет, покинув за ним гонитись.

5 Давид же прохав Анхуза: Коли буде ласка твоя до мене, то укажеш, може, менї місце на пробуваннє в которому з малих міст твоїх; про що бо раб твій жити має при тобі в головному городї?

6 І вказав Анхуз йому ще того ж дня Секелаг; тим остався Секелаг при царях Юдиних і по сей день.

7 Давид пробув у займищі Филистійському рік і чотири місяцї.

8 І виходив Давид із людьми своїми, і нападав на Гессуріїв та Гирзіїв і Амаликіїв, що здавна жили в тій землї аж до Суру й до Египту.

9 А нападаючи Давид на ті займища, не зоставляв нї чоловіка, нї жінки живими, брав вівцї, корови, осли, верблюди та одежу і вертався і приходив до Анхуза.

10 І каже було Анхуз Давидові: На кого тепер нападали? А Давид відказував: На полуденню сторону в Юдеї, або на полуденню сторону Ерахмеелї, чи на полуденню сторону Кенеї.

11 І не лишав Давид в живих нї чоловіка, нї жінки і не приводив у Гет, міркуючи так: вони б сьвідкували проти нас і розказували: От як чинив Давид! Сим робом справлявся він, аж покіль державсь у країнї Филистійській.

12 І звірявся Анхуз Давидові, думаючи: Він зробився ненависним своїм землякам в Ізраїлї, тим і буде менї слугою до віку.


1-а Самуїлова 28

1 Того ж часу зібрали Филистії війська, щоб ійти в поход проти Ізраїля. І звіривсь Анхуз Давидові та й каже: Мусиш знати, що ти з твоїми людьми вирушиш у поход ізо мною.

2 І відказав Давид Анхузові: Добре, тепер знати меш, чого з'уміє доказати раб твій. І каже Анхуз Давидові: За те я зроблю тебе охоронником голови моєї по всї часи.

3 Самуїл же умер був і ввесь Ізраїль плакавсь по йому і поховали його в Рамі, в городї його. Також повиганяв був Саул із землї чарівників та віщунів.

4 І зібрались Филистії до купи і пійшли та й отаборились в Сонамі. Скликав же і Саул усього Ізраїля та й став табором на Гелбуї.

5 Та як побачив Саул Филистійський табір, то злякався і тяжко здрогнулось серце його.

6 І питав Саул у Господа, та Господь не відказав нїчого нї через сон, нї через сьвященників, нї через пророків.

7 І дав Саул прибічникам своїм наказ: Ізнайдїте менї жінку-чарівницю; пійду до неї та спитаю. І відказали йому прибічники його: В Аендорі є така женщина, що віщує (за підмогою визваного з того сьвіту духа).

8 І здіймив Саул одїж свою, і повдягав другу та й пійшов із двома провідниками в дорогу. Прийшли вони в ночі до жінки, і він просить: Поворожи менї і виклич, кого я назву тобі.

9 Жінка ж відказує йому: Ти знаєш, що вчинив Саул, як повикоренював із землї чарівників і ворожбитів; на що ж ти ставляєш сїть менї, щоб згубити мене з сьвіту?

10 І поклявсь їй Саул Господом: Як живе Господь, не буде на тобі вини в 'цїй справі.

11 Питає тодї жінка: Кого маю вивести тобі? Відказує він: Самуїла покажи менї.

12 Як побачила жінка Самуїла, то й скрикнула голосно, й каже тодї жінка Саулові: Чому мене обманив? Ти ж Саул!

13 І відказав їй царь: Не бійся! Що ти бачиш? І каже жінка: Бачу, неначе бог виходить з землї.

14 Питає в її: Який він з виду? Вона каже: Виходить старий чоловік, закутаний в довгу одежу. Зрозумів тодї Саул, що се Самуїл, та й припав ниць ід землї і поклонився.

15 І промовив Самуїл до Саула: На що трівожиш мене? На що викликав мене? І відказав Саул: Я в великій тїснотї, оце бо Филистії воюють проти мене, а Бог відступив од мене і не відказує вже менї нї через пророки, нї через сон; от я й звелїв тебе викликати, щоб навчив мене, що менї чинити.

16 І відказав Самуїл: Чого ж мене питаєш, як Господь відступив від тебе і зробивсь тобі ворогом?

17 Оце ж Господь і вчинить, що обявив через мене: Відніме царство з рук твоїх, та й оддасть його ближньому твому Давидові.

18 Ти не слухав повелїнь Господнїх і не роспростер його палкого пересердя на Амалика, за те вдїє тобі тепер Господь от що:

19 Ізраїля видасть Господь укупі з тобою Филистіям у руки: завтра ти й сини твої будете зо мною, та табір Ізраїльський видасть Господь Филистіям у руки.

20 І впав Саул як довгий на землю, бо злякавсь слів Самуїлових, а до того й обезсилїв, бо не їв нїчого ввесь день той й усю ніч.

21 Кинеться ж та жінка до Саула, і бачучи, як він перелякавсь, каже йому: Оце твоя служебка послухала тебе й одважила життє своє за тебе та й уволила волю твою,

22 То ж послухай і ти голосу раби твоєї; дам тобі трохи попоїсти; як попоїси, то набереш і сили щоб пійти в дорогу.

23 Та він затявсь і сказав: Не буду їсти нїчого. І почали вговорювати його слуги вкупі з жінкою, і він послухав їх і встав із землї і сїв на постелї.

24 А було у жінки годоване телятко вдома; от вона хутенько заколола його, взяла муки, замісила та й спекла коржів,

25 І подала Саулові і слугам його, і вони, попоївши, пустились іще тієї ж ночі в дорогу.


1-а Самуїлова 29

1 От і скупили Филистії всї потуги до купи в Афецї, тим часом як Ізраїль отаборивсь коло криницї під Езреелем.

2 Як же князї Филистійські прийшли з сотнями й тисячами своїми, а потім прийшов і Давид із людьми своїми за Анхузом,

3 Кажуть князї Филистійські: Що се за Євреї? Відказав Анхуз Филистійським князям: Чи ж ви не знаєте, що се Давид, слуга Саула, царя Ізрайлевого, що вже більш року при менї пробуває, й я з того дня, як він прийшов, та й досї нїчогісїнько не знайшов у йому.

4 Та недовольні були на його за се Филистійські князї і вимагали від його: Відошли сього чоловіка назад; нехай вертає в свою домівку, що назначив єси йому, і не йде з нами воювати, щоб на войнї та не зробився нашим зрадником. Чим би йому запобігти знов ласки у пана свого, як не головами сих (наших) людей?

5 Хиба ж се не той Давид, що йому присьпівувано в хороводах: Побив Саул тисячі, а Давид десятки тисяч?

6 І звелїв Анхуз покликати Давида та й каже йому: Так певно, як живе Господь: ти щирий, і мило було б очам моїм, щоб ти в таборі зо мною виходив і ввіходив, бо я не знайшов у тебе нїякого зла з того часу, як прийшов єси до мене та й по сей день; та иншим князям ти не під мислї.

7 То ж ійди собі з упокоєм додому, щоб не дражнив князїв Филистійських.

8 І відказав Давид Анхузові: Що ж я таке вчинив і що ти знайшов у рабі твойму з того часу, як ввійшов я в твою службу, та й по сей день, щоб менї не йти на війну проти ворогів мого царя й пана?

9 І сказав Анхуз Давидові: Знаю, що ти менї такий любий, як ангел Божий, та що ж коли вимагають князї Филистійські: Нехай він не йде з нами на війну!

10 Оце ж лагодься завтра вранцї з слугами пана твого, що прийшли з тобою; і встаньте ранїсїнько, щоб вам, скоро займесь на день, вийти.

11 От і встав Давид і люде його, щоб ійти назавтра вранцї назад у Филистійську землю, тим часом як Филистії пійшли в Езреель.


1-а Самуїлова 30

1 Як же прийшов Давид з людьми своїми на третий день у Секелаг, напали були Амаликії од полудня на Секелаг, злупили Секелаг і спалили його огнем,

2 І позаймали з його в полонь жінок і все мале й велике, нїкого не вбивши, та й погнали своєю дорогою.

3 Як прийшов Давид із людьми своїми в город, аж його випалено, жінок же їх, синів і дочок позаймано в полонь.

4 І заплакав у голос Давид і люде, що мав при собі, і плакали вони, покіль не стало й снаги плакати.

5 І обох жінок Давидових зайнято в полонь: Ахиноаму з Езрееля й Абигею, жінку Кармелїя Набала.

6 Давид же попав у велику журбу, як почали люде радити, щоб його побити каміннєм, бо кожен між людьми жалував з душі за своїми синами й дочками. Однакже Давид укріпивсь у Господї, Бозї свойму.

7 І казав Давид сьвященникові Абіатарові, синові Ахимелеха: Ось принеси менї сюди ефода! І принїс Абіатар Давидові ефода.

8 І поспитав Давид Господа: Чи наздогоняти менї сю орду? Чи наздожену? І сказано йому: Наздоганяй; наздоженеш і відобєш.

9 І пустивсь Давид із шістьма сотнями чоловіка, що мав при собі, в дорогу, і добігли вони до потока Босор, і декотрі помучені остались там.

10 І погнав далїй Давид із чотирма сотнями чоловіка, тим часом як двістї, що були потомлені, зістались, бо не мали сили перейти потік Босорський.

11 І знайшли вони в полі Египтїя та й привели до Давида. І дано йому попоїсти хлїба та напитись води,

12 І дано йому шмат вязанки смоківної та дві вязки родзинків з'їсти, і він їв та й прийшов до себе, бо три днї нїчого не їв і нїчого не пив.

13 І спитав у його Давид: Чий ти і звідки ти? І каже: Я хлопець Египтїйський, раб одного Амаликія. Пан мій покинув мене, бо три днї тому я був занедужав.

14 Ми набігали набігом у полуденню Керету і в займище Юдине і в полуденню Калебу та й спалили Секелаг.

15 І питає в його Давид: Чи проведеш нас до того там війська? Відказує сей: Поклянись менї Богом, що не вбєш мене та й панові мойму не видаси, то я приведу тебе в 'цю горду.

16 Як повів же їх, аж Амаликії роскинулись по тій сторонї далеко, їдять, пють і сьвяткують сьвято над великою здобиччю, що набрали в Филистійській землї і в землї Юдейській.

17 Давид же бив їх від сумерків аж до вечора другого дня, так що нїхто з їх не уйшов опріч чотирьох сот молодцїв, що кинулись на верблюди та й повтїкали.

18 І визволив Давид усе, що пожакували Амаликії, і жінок своїх обох відняв Давид,

19 Так що не втеряно в них нїчого від найменьшого та й до найбільшого, нї здобичі, нї синів нї дочок, анї чого иншого, що награбили вони; усе вернув Давид назад;

20 І відняв Давид всї череди й отари та й гнали вони їх поперед себе, покликуючи: Се Давидова здобич!

21 І вернувся Давид до тих двох сотень чоловіка, що надто були втомлені і не змогли йти далїй, так що їх покинуто коло потока Босор, і повиходили вони проти Давида й людей, що були з ним. І наближивсь Давид ід тим людям і привитав їх чемно.

22 Та всякі злюки й нїкчемники між людьми, що ходили з Давидом, почали таке провадити: За те що вони з нами не ходили, ми не дамо їм нїчого з тієї здобичі, що відобрали, опріч їх жінок та дїтей; нехай будуть їх та йдуть собі.

23 Давид же відказав: Не чинїте таке після того, що нам дав Господь і оборонив нас, а горду, що напала на нас, оддав нам у руки.

24 Та й хто слухати ме вас у 'цїй справі? Нї, яка частина тим, що ходили на війну, така мусить бути й тим, хто зостався при таборі: однаково всїх обдїлиться.

25 На тому стало воно з того дня й на дальше. Він се зробив установою й звичаєм ув Ізраїлї по сей день.

26 Вернувшися ж у Секелаг, послав Давид частину здобичі прихильним до його мужам громадським ув Юдї, говорючи: Оце вам гостинець із здобичі від ворогів Господнїх,

27 Так само й тим, що в Бетелї, в Рамотї полуденньому, і в Яттирі,

28 Тим що в Ароїрі, і в Шифмотї, і в Естемоа,

29 Тим що в Рахалї, і в городах Ерахмеельських, і в містах Кенїйських,

30 Тим що в Хормі й в Хорашанї, й в Атасї,

31 Тим що в Гебронї і по всїх инших місцях, що блукав по них Давид із своїми людьми.


1-а Самуїлова 31

1 Тим часом воювали Филистії з Ізрайлитянами, і повтїкали мужі Ізраїльські перед Филистіями й полягли побиті на горі Гелбуї.

2 І гнали Филистії вслїд за Саулом і за синами його, і повбивали Филистії синів Саулових, Йонатана, Аминадаба і Малхисую.

3 І стала битва проти самого Саула вельми горячою, і поражали його стріли з луків, і тяжко поранений був він стрілами.

4 Тодї прохав Саул свого зброєношу: Вийми з піхви меча твого та й проколи мене ним, щоб не наскочили сї необрізані, а вбивши мене, не чинили наруги надо мною. Зброєноша ж не вволив його волї, бо й собі вельми злякався, тож Саул ухопив меча та й кинувсь на його.

5 Побачивши ж тодї зброєноша, що Саул мертвий, кинувсь і сам на меча та й умер при його боцї.

6 Оттак зійшли з сього сьвіту того самого дня Саул, його три сини, зброєноша його й майже всї прибічники його.

7 Вбачаючи ж Ізрайлитяне, що жили по тім боцї долини й по тім боцї Йорданї, що мужі Ізраїльські кинулись навтеки, та що полїг Саул і сини його, полишили міста свої та й собі повтїкали, а Филистії поприходили та й осїлись у них.

8 На другий же день, прийшовши Филистії обдирати побитих, ізнайшли Саула з його трома синами полягшими на горі Гелбуї.

9 І повідтинали вони їм голови, поздіймали з них зброю, та й послали по цїлій Филистійській землї навкруги, щоб обвістити се по зборах ідолів своїх і між народом;

10 І зложили вони зброю його в храмї Астароти, а трупа його повісили на Бетсанському мурі.

11 Прочувши ж горожане Явиса Галаадського, що виробляли Филистії з Саулом,

12 Рушили всї сильнїйші мужі, й йшли всю ніч, і взяли тїло Саулове й трупи синів його з Бетсанського муру, а вернувши у Явис, спалили їх там;

13 І взяли костї їх, поховали під дубом у Явисї і постили сїм день.