Приповiстi 1

1 Приповістї Соломона Давиденка, царя Ізраїлського,

2 Щоб познати премудрість і науку та зрозуміти слова розсудні;

3 Щоб присвоїти собі вправу в розважуваннї, правосудї, в судї та правостї;

4 Щоб подати простакам понятливість, а молодикові знаннє й обачність;

5 Щоб мудрий вислухав і став іще мудрійшим, а розумний щоб знайшов мудрі ради;

6 Щоб нам второпати всяку приповість і замотану мову, слова мудрих та загадки їх:

7 Почин премудростї - Господень страх; безумні нехтують і розум і науку.

8 Слухай, мій сину, науки батька твого, й не відкидай материного заповіту;

9 Бо гарний се вінок на голову твою й прикраса на шию тобі.

10 Сину мій! як будуть надити тебе ледачі люде, не слухай їх;

11 Як скажуть: Ось ходїм, засядемо, щоб убити, заляжемо на чесного - безвинного,

12 Проковтнемо його живого, мов безодня, - цїлого, мов би провалився в пропасть;

13 Награбимо добра ми всякого в його, сповнимо доми свої хижим лупом;

14 Жереб на твою пайку кидати меш разом із нами, спільний склад буде в нас усїх, -

15 Мій сину! не ходи по одній з ними дорозї, зупини ногу твою на їх стежцї,

16 Бо ноги їх біжять до злого, і кваплять на пролив крові.

17 Шкода ж бо ставити в очах всїх птиць сїла;

18 Вони ж чигають на власну кров, і складають зраду проти своїм душам.

19 Ось такі дороги всїх тих, що ласі на чуже добро: воно відбирає життє тим, що його загарбали.

20 Премудрість говорить по улицях, піднімає свій голос по майданах;

21 Вона проповідає по головних зборищах, у ввіходах до міських воріт промовляє, говорючи:

22 Доки ж вам, ви невіжі, люба буде темнота? доки, ви дурні, кохати метесь в дурнотї? доки нетямущим буде знаннє противне?

23 Приникнїть ід мойму картанню: Ось я пролию на вас мого духа, звіщу вам слова мої.

24 Я звала вас, а ви не слухали, я руку простягала, та не було, хто б уважав;

25 Моєю радою ви гордували й докорів моїх не приняли.

26 За те ж і я насьміюся з вашої погибелї, і радїти му, як найде страх на вас;

27 Як прийде на вас переляк, мов та буря, й біда, мов хуртовина, пронесеться над вами; коли обгорне вас смуток і тїснота.

28 Тодї кликати муть мене, - та не озовуся; з досьвітку шукати будуть, - та не знайдуть мене.

29 За те, що знаннє ви зненавидїли й страху Божого не прийняли,

30 Що не схотїли слухати моєї ради, погордували докорами моїми;

31 За се їсти муть плоди вчинків своїх та переситяться химерами своїми.

32 Так, упрямість невіжів убє їх і байдужність дурних погубить їх;

33 Хто ж послухає мене, той буде жити безпечно й спокійно, не лякаючись лиха.


Приповiстi 2

1 Мій сину! коли приймеш слова мої й заповідї мої ховати меш у себе,

2 Коли слух твій вчиниш уважним на мудрість, і наклониш своє серце до роздумовання;

3 Коли ти знаннє звати меш до себе й покликувати за розумом;

4 Коли будеш шукати його, так як срібла, й докопуватись його, як скарбу, -

5 Тодї зрозумієш страх Господень і знайдеш пізнаннє Бога.

6 Бо тільки Господь дає премудрість і з його уст виходить знаннє й розум.

7 Він праведним приховує спасеннє, він заслоняє тих, що ходять в невинностї;

8 Він стежки правди наглядає й береже дороги сьвятих своїх.

9 Тодї ти спізнаєш правду й правосуд і всяку путь праву та добру.

10 Коли премудрість ввійде в серце тобі, а знаннє над усе душі твоїй любійше буде,

11 Тодї обачність оберегати ме тебе, й розум буде на сторожі у тебе,

12 Щоб від стежок тебе ледачих урятувати, й від чоловіка кривоязикого,

13 Від тих, що праві шляхи покинули й путьми у темряві блукають;

14 Від тих, що радїють злу й ледарством веселяться,

15 Що шляхи їх криві та що блукають по стежках своїх;

16 Та щоб урятувати тебе від жони чужої, від жони другого, що солодко промовляє,

17 Що друга юностї своєї понехала й Божий заповіт забула.

18 Дім її веде до смертї, а стежки її до мерцїв у пеклї;

19 Нїхто, хто завернув до такої, не вертається вже й не ступить на жизняну дорогу.

20 Оце ж ступай дорогою добрих і держись стежок, якими праведні ходять.

21 Бо тілько праведні наслїдять займанщину, й вікувати муть на нїй вік чисті серцем;

22 Ледачі же витрачені будуть із землї, і зрадники будуть викоренені з неї.


Приповiстi 3

1 Мій сину! памятай, чого я тебе навчаю, й ховай заповідї мої в серцї.

2 Бо з ними жити меш на сьвітї довголїтен, і спокій принесуть вони тобі.

3 Нехай любов тебе не кидає та правда; носи на шиї їх і напиши на таблицї серця твого, -

4 А станешся любим і приятним і Богові й людям.

5 Надїйсь на Господа всїм серцем твоїм і не покладайся на власний твій розум.

6 У всїх стежках твоїх думай про його, а він простувати ме шляхи твої.

7 Премудрим сам себе не величай у думцї; бійся Господа й остерегайсь лихого.

8 За се пошле тобі у тїло він здоровлє й силу в костї твої.

9 Шануй Господа приносами з майна твого й з первоплодів усього, що Бог тобі зародить,

10 А набиті будуть гумна твої і тискарнї в тебе будуть переливатись молодим вином.

11 Кар Господнїх не відкидай, мій сину, й не вважай собі за тягар картання його;

12 Кого бо любить Господь, того він і карає, і ласкавий він до того, як отець до сина свого.

13 Блажен той чоловік, що придбав собі мудрість, і чоловік, що вмів добитися до знання.

14 Бо набуток се лїпший як набуток срібла, і хісна з його більш як із золота.

15 Коралї дорогі, да не такі як мудрість, і нїчо з того, що ти бажаєш, не зрівняєся з нею.

16 В правій руцї в неї - життє на сьвітї довге, а в лївій у неї - багацтво й слава.

17 Усї шляхи її - шляхи приятні, і всї стежки її - задоволеннє (серця).

18 Вона - деревом життя про тих, хто її здобуде, й щасна доля тих, хто її держиться.

19 Премудростю Господь поставив землю, а розумом утвердив небо.

20 Його премудростю створились (морські) безоднї, і хмари кроплять росою.

21 Мій сину! не спускай їх із очей твоїх; ховай розум і розумную обачність.

22 Вони будуть жизнею душі твоїй і окрасою шиї в тебе.

23 Тодї ходити меш безпечно дорогою твоєю, й нога твоя не спіткнеться.

24 Коли лягати меш - не будеш боятись, а коли заснеш, - сон твій солодкий буде.

25 Не злякаєшся наглого страху, анї пагуби від безбожників, як на тебе спаде;

26 Бо Господь буде надїєю тобі, й стерегти ме, щоб за ногу не спіймався.

27 У нуждї помогти бідасї не одхиляйся, коли рука твоя здолїє се зробити.

28 Не говори твойму ближньому: Йди собі й прийди знов, завтра дам тобі, коли маєш при собі. (Бо не знаєш, що принесе день завтрішнїй.)

29 Не мисли зла тому, хто безпеч із тобою живе.

30 Не сварись із чоловіком, не маючи причини, як він тобі не заподїяв злого.

31 Не завидуй чоловікові, що поступає напастливо, й не вибирай для себе дороги його;

32 Бо гидує Господь переворотним, а з праведними у нього спільність.

33 Господнє прокляттє на домівцї безбожних, а праведних житло він благословить.

34 З недовірків Господь сьміється, покірним же дає він благодать.

35 Розумні одержать славу, а тих, що без ума, ганьба окриє.


Приповiстi 4

1 Слухайте, дїти, науку (мою) отецьку, і пильнуйте, щоб набіратись розуму;

2 Бо я добру науку даю вам; не покидайте ж того, що заповідаю вам.

3 Я ж бо й сам був у панотця мого любимою дитиною, й неначе єдиною у неньки моєї.

4 І вчив мене панотець і мовляв менї: Вдержуй слова мої в серцї; допильновуй наказів моїх і жий (щасливо).

5 Набірайся премудростї, набувай розуму; не забувай сього й не відхиляйся від речей з уст моїх.

6 Держися її, а буде вона охороною тобі; люби її, а буде вона обороною твоєю.

7 Головна се річ - мудрість: здобувай премудрість, і всїм, що маєш, набувай розуму.

8 Над усе цїнуй її, а вона підійме тебе високо; вона до честї доведе тебе, як пригорнешся до неї;

9 Вона вінцем ласк з'украсить голову твою, - придбає тобі пишний вінок.

10 Слухай, сину мій, і приймай слова мої, а умножаться лїта життя твого.

11 Я тебе наставляю на дорогу мудростї, проводжу тебе по стежках незаблудних.

12 Пійдеш ними, - не тїсно нозї твоїй буде, побіжиш - і не спотикнешся.

13 Держись цупко моєї науки, не занедбовуй, допильновуй її, бо вона життє твоє.

14 Не ходи стежкою безбожних і не любуйся дорогою лихих.

15 Покинь її, не ходи нею, відхиляйся від неї й простуй собі мимо;

16 Бо вони й не заснуть, як щось лихого не вчинять; сон покине їх, як не підставлять ноги кому небудь;

17 Бо вони їдять хлїб беззаконностї, а вино попивають (з добра), що насильством придбали.

18 Стежка праведних - се та зоря, що зорить рано вранцї, і сьвітить яснїйше та яснїйше аж до повного дня.

19 А путь безбожників - темна темрява; вони не знають, де їм доведеться спіткнутись.

20 Сину! слухай слова мої з увагою пильно, прихиляй твоє ухо до того, що я промовляю;

21 Не давай їм з очей твоїх зникнути; заховай їх у самій серединї в серцї твойму.

22 Бо життє вони для того, хто їх знайде, і здоровлє для всього тїла його.

23 Бережи твоє серце, мій сину, над усе, що бережеться, бо з нього виходить усе, чим живемо.

24 Відкидай від себе лукавство уст, і зрадливість язика держи оддалїк від себе.

25 Очі твої нехай просто позирають, і війки твої нехай справляються впрост навперед тебе.

26 Обдумуй стежку ногам твоїм, і всї ходи (вчинки) твої нехай будуть постійні.

27 Не звертай нї праворуч нї лїворуч, і держи твою ногу від зла далеко.


Приповiстi 5

1 Мій сину! слухай уважно мудростї моєї і прихиляй ухо твоє до розуму мого,

2 Щоб заховав собі розсудок, та щоб уста твої хоронили розум. Не слухай хитрощів женщини;

3 Мед бо тече з уст чужої жінки, маснїйша над оливу бесїда в неї;

4 Та наслїдки від неї, як полин, гіркі, й гострі, як той меч обосїчний.

5 Ноги її простують до смертї, ступнї її доходять до безоднї.

6 Як би ти захотїв слїдити за стежкою життя її, то (побачиш, що) дороги її - се манівцї, й ти не розізнаєш їх.

7 Тим то, дїти мої, слухайте мене й не відхиляйтеся від мови з уст моїх.

8 Держи дорогу свою далеко од неї, й до дверей її домівки не наближуйсь,

9 Щоб здоровля твого не оддав другій людинї й лїт твоїх мучителеві;

10 Щоб ти не годував чужих твоїм достатком, та щоб твої труда в чужий дом не переходили.

11 Навпослї ти будеш стогнати, як тїло твоє й снага твоя вичерпаєсь, -

12 Та й скажеш: О, чом же я ненавидїв науку, а серце моє не зважало на впоминання;

13 Чому я не слухав голосу вчителїв моїх, не нахиляв уха мого до наставників моїх;

14 Ось я трохи що не попав у всяке зло посеред збору й громади!

15 Пий воду з твоєї криницї, тую, що тече з власного колодязя.

16 Нехай джерела твої не розливаються по улицях, потоки твої по майданах;

17 Нехай вони тобі одному належать, а не чужим тобі.

18 Нехай тобі благословене буде джерело твоє, - і втїшайсь другинею молодощів твоїх,

19 Мов ланею любою, мов серною красною; її груди нехай впоюють тебе по всяк час, в любощах її кохайся заєдно.

20 Про що тобі, мій сину, лакомитись на чужу, й горнутись до грудей сторонньої?

21 Бо в Господа людські путї перед очима; він міряє всї стежки його.

22 Безбожника його ж безбожество вловляє, і в путах гріха свого седить він.

23 Він умирає без науки й в безумі свойму теряєсь.


Приповiстi 6

1 Мій сину! коли ти за ближнього твого поручився й дав руку твою за другого, -

2 То ти звязав себе словами з власних уст твоїх, обіцянкою сам собі сїло накинув.

3 Вчини ж, мій сину, ось що, щоб звільнити себе, - бо ти попався в руки ближньому твому: йди, впади йому, твойму ближньому, в ноги;

4 Не дай твоїм очам нї сну, анї задрімати - війкам твоїм;

5 Рятуй себе, як серна, з руки, як пташка з рук птахоловця.

6 Йди, лїнивий, до мурашки, приглянься її дїланню, й навчись розуму.

7 Нема отамана у неї, нї наставника, нї зверхника;

8 А лїтом готує вона хлїб собі, збірає в жнива корм свій.

9 Докіль спати меш, лїнивче? коли ти встанеш зо сну твого?

10 Не довго поспиш, не довго дрімати меш, не довго полежиш, згорнувши руки;

11 А прийде, як волоцюга, біднота на тебе, й недоля твоя, мов той сїпака.

12 Чоловік лукавий, чоловік безбожний ходить із льживими устами;

13 Моргає він очима, потирає ногами, дає знаки палцями своїми;

14 У серцї ж у його омана; він придумує лихо по всяк час, розсїває незгоду.

15 За се нагло прийде погибель на него, буде, як стій, розбитий - без рятунку.

16 От шестеро речей, ненавидних у Бога, ба семеро, гидких душі його:

17 Се очі горді, язик, що лжу сплїтає, руки, що кров безвинну проливають,

18 Серце, що кує лихі задуми, ноги, що біжять сквапно до злого,

19 Се сьвідок, що ясить-видумує неправду, та незгоду між братами розсїває.

20 Храни, мій сину, що твій батько заповідає, й материної науки не цурайся;

21 На серцї їх собі по всї часи навяжи, повісь собі їх на шиї.

22 Як ходиш ти, нехай дорогу тобі вказують; як ти лежиш і спиш, нехай тебе чатують:

23 Бо заповідь - се твій сьвітильник, навчаннє - се сьвітло, дорога ж до жизнї - се докір і наука;

24 Щоб остерігати тебе од ледачої женщини, від підлестного язика чужої.

25 Не пожадай вроди її в серцї твойму, й не давай себе принадити морганнєм її;

26 Бо задля блудницї убожіють до кусня хлїба, а мужняя жена вловляє дорогу душу.

27 Чи жару ж набереш у пазуху, й не прогорить платтє твоє?

28 Чи пійдеш по жару, не спікши ніг собі?

29 Таке жде кожного, хто входить до жінки ближнього свого: хто дотикнеться її, не буде без вини.

30 Про злодїя нїхто байдужен не буває, хоч би він крав голодний, щоб попоїсти;

31 А вже як спіймається, то заплатить у семеро все; що має він в домівцї, все втеряє.

32 Хто ж перелюбствує з жінкою чужою, ума в його нема; той губить душу свою, хто се чинить.

33 Побоїв і сорому набереться він, і безчесть його не зотреся.

34 Бо ревнованнє й лютість мужа не пощадить в день пімсти;

35 Не прийме він нїякого викупу й не вдовольниться, хоч би ти й як багато давав дарів.


Приповiстi 7

1 Сину мій! хорони слова мої, й заповідї мої ховай у себе.

2 Хорони заповідї мої й жий, і науку мою, як зїницї очей твоїх.

3 Понавязуй їх на палцї собі, й понаписуй їх на скрижалях серця твого.

4 Скажи премудростї: Ти сестра моя! а розум назви рідним (братом).

5 Щоб вони давали острах тобі від жінки чужої, що мягкими словами промовляє.

6 Ось, я раз дивився кріз крату в вікно у моїй домівцї,

7 Та й побачив серед недосьвідних, - постеріг між молодими людьми нерозумного молодика,

8 Що йшов близенько її переулок і простував до будинку її при дорозї,

9 В вечірні сумерки, в нічній темряві й мороцї.

10 І ось - зустріч йому йде молодиця в блудничій одежі, і хитрим серцем,

11 Щебетлива й невгавуща; ноги її не втерплять перебувати в домівцї в себе:

12 То на улицї, то на майдані, і переулках кує вона зраду.

13 От і обняла його, поцїлувала та й каже без сорома в лицї:

14 В мене мирна жертва: сьогоднї я сповнила обітницї мої;

15 Тим і вийшла на зустріч тобі, щоб тебе відшукати, та й - знайшла тебе;

16 Постелю мою вслала я килимами, квічастими тканинами з Египту;

17 Почивальню мою запашила я миррою, алоєм та цинамоном;

18 Ходи ж, будем до самого ранку впиватись пестощами, насолоджуватись любовю;

19 Мужа бо дома нема, - вибравсь у далеку дорогу;

20 Сакву грошей забрав він із собою, вернеться, як місяць у повнї засьвітить.

21 Так і приманила його ласкавим щебетаннєм, взяла гору над ним солодкими словами.

22 Як стій, пійшов він за нею, як ійде віл під обух, наче пес на ланцюг, наче олень під вистріл,

23 Покіль стріла не пробє печінок йому наскрізь; так бідна пташка летить на сїло, й не знає, що воно їй на погибель.

24 Слухайте ж, дїти, мене, приникайте до слів уст моїх.

25 Нехай не надиться твоє серце на її дороги, не блукайся стежками її:

26 Многих вона зранила й повалила й много сильних убила;

27 Дом її - се битий шлях у преисподню, ведучий в саме мешканнє смертї.


Приповiстi 8

1 Чи ж премудрість не покликує, чи розум не знїмає свій голос?

2 Вона стає на високих місцях, при дорозї, та на роздорожжях;

3 Вона кличе коло воріт при ввіходї в місто, коло ввіходу в самі двері:

4 Люде, се до вас я покликую, до синів чоловічих мій голос!

5 Навчайтесь, нерозумні, мудростї, і ви, глупі - розуму!

6 Слухайте, бо я про важне говорити буду, й сама се правда, що уста мої виповідають.

7 Бо саму правду говорить язик мій, а все, що безбожне, - гидота устам моїм.

8 Всї слова уст моїх справедливі; нема в них облуду анї омани.

9 Всї вони ясні тому, хто має розум, і справедливі для тих, що знання набули.

10 Прийміть мою науку над срібло раднїще, знаннє моє ви цїнуйте над золото щире;

11 Мудрість бо над перли дорожша, й нїчо, що можна бажати, з нею не зрівняєсь.

12 Я, премудрість, пробуваю з розумом і шукаю розважливого знання.

13 Страх Господень - значить ненавидїти зло; гордощі, високомірність, зла путь і двоязичні уста менї ненависні.

14 В мене рада й правда, я - розум, у мене сила.

15 Мною й царі царюють і праводавцї встановляють справедливість;

16 Мною правлять князї й вельможні, та всї суддї землї.

17 Люблю я тих, що мене люблять, і хто мене шукає, той знайде мене.

18 І богацтво й слава в мене, всї блага неминущі й справедливість;

19 Плоди мої лучші золота - золота найчистїйшого, а хісна з мене більше, як із найдобірнїйшого срібла.

20 Я ходжу шляхами правди, правосуду стежками,

21 Щоб подати тим, хто мене любить, справдешнє добро, й скарбівнї їх я наповнюю.

22 Господь мав мене перед розпочатком путей своїх, перш нїж що сотворив, з правіків;

23 Од вічностї мене він помазав, від почину, перед настаннєм землї.

24 Я родилась, як ще не було безодень, як ще нїде джерела водою не дзюрчали.

25 Родилась, як ще з землї не воздвиглись гори, перше нїж горби постали;

26 Як іще він не сотворив нї землї, нї степу, нї грудок тих, що з них злїпивсь круг земний.

27 Як розпростирав він небо, була я там. Як він закруглював кружало безоднї,

28 Як хмари в горі згущав, як замикав джерела безоднї (надземної),

29 Як давав морю приказ, щоб води не переступали гряниць його, як він підвалини землї закладав, -

30 Тодї була я при йому строїтелькою, й була його радістю день за днем, веселячись перед ним увесь час,

31 Веселячись на земному крузї його, радість же моя була - дїти людські.

32 Проте ж, дїти, слухайте мене; й благословенні ті, хто стежок моїх пильнує.

33 Слухайте науки, й будьте мудрі, та й не одступайте від неї.

34 Блажен, хто слухає мене, й невсипущо перебуває день-у-день у воріт моїх, та стоїть на сторожі під дверима в мене!

35 Бо хто знайшов мене, знайшов життє, й одержить ласку від Господа;

36 Хто ж грішить проти мене, душі своїй той шкодить: всї, що цураються мене, люблять смерть.


Приповiстi 9

1 Премудрість збудувала будинок собі, витесала сїм стовпів до него,

2 Заколола жертви, налила вина й приготовила стіл у себе;

3 Розіслала служебки свої, щоб покликали з городських висот:

4 Хто невчений простак, звертай сюди! а тим, що на розум убогі, сказала:

5 Прибувайте та їжте мій хлїб і вино моє пийте;

6 Покидайте дурноту, й жийте, та ходїте стежками, що вам розум укаже!

7 Хто хоче кепкуна навчати, наживе собі неславу, а хто докоряє безбожникові, сказу собі чинить.

8 Не картай кепкуна, бо зненавидить тебе; картай мудрого, а будеш йому любий;

9 Дай науку мудрому, - зробиться ще премудрійшим, вмудряй праводушного, а він своє знаннє примножить.

10 Почин премудростї - страх Господень, а пізнаннє сьвятого - се розум;

11 Бо тілько через мене продовжиться вік твій і причиниться тобі років життя.

12 Коли ти мудрий, то мудрий єси собі на користь; коли ж пустун ти, тобі від сього шкода.

13 Женщина нерозсудлива, щебетлива й глупа невіжа,

14 Сїдає на стілцї вона в свойму будинку, на підвисшених місцях у містї,

15 Щоб кликати тих, що йдуть дорогою, що правими дорогами своїми ходять:

16 Хто неук, завертай сюди! а недоумкові каже:

17 Вода украдена солодша, й вкритий хлїб смашнїйший.

18 А він і не знає, що там самі мерцї, а ті, кого вона закличе, - в преисподнїй.


Приповiстi 10

1 Розумний син свойму отцеві втїха, а син безумний - материне горе.

2 Не дають користї добра, неправдою набуті, правда же рятує од смертї.

3 Не дасть Господь голодувати правим, здобутки ж безбожних він їм вирве.

4 Біднїє, хто лїнивий на роботу, трудящая ж рука дає багацтво.

5 Хто лїтом жне, - се чоловік розумний; хто ж спить у жнива, той - чоловік безпутний.

6 Благословеннє над головою праведника, уста ж безбожника його насилство зацїпить.

7 Память про праведника остане благословенна, імя же безбожних огидне.

8 Мудрий приймає серцем заповідї, а безумний устами спотикається.

9 Хто ходить у правотї, ходить у безпецї; хто ж скривлює стежки, заслужить кару.

10 Хто моргає очима, розбуджує досаду, а глупий устами спотикнеться.

11 Уста праведного - се джерело жизнї, уста же безбожних неправедність ховають.

12 Ненависть сварнї роздуває, любов же всї гріхи покриває.

13 В устах розумного мудрість пробуває, на тїло ж безумного цїпок спадає.

14 Що мудрий знає, те він ховає, уста же дурного - се близька погибель.

15 Багацтво - се утверджене місто багатиреві, а злиднї - се страх убогому.

16 Праця праведного - для життя, надбаннє безбожника - на гріх.

17 Хто хоронить науку, той на дорозї до жизнї, хто ж відкидає докір, по бездоріжжу блудить.

18 Хто таїть ненависть, у того уста обманливі, а хто розсїває обмову, той дурний.

19 Многомовність не встережесь гріха, хто ж здержує язика - розумен.

20 Очищене срібло - язик праведника, серце же безбожних - се покидь.

21 Праведного уста навчають-пасуть многих, а дурні й мруть, не набравшись розуму.

22 Господня благодать - вона богатим робить, і горя з собою не приносить.

23 Чинити зло - безумному забава, розумний же її у мудростї знаходить.

24 За що безбожного страх обнимає, те його не мине, а праведних бажаннє сповниться.

25 Як буря пронесесь, так безбожного, немов на сьвітї й не було, а праведний - мов би на вічних підвалинах.

26 Що оцет зубам а дим очам, те лїнивий тим, що послугуються ним.

27 Господень страх днїв причиняє, безбожного ж лїта скоротяться.

28 Дожиданнє праведних - радість, а надїя безбожних погибне.

29 Безвинному дорога Господня - твердиня, а страх беззаконникам.

30 Праведний по вік не схитнеться, безбожники ж не пожиють на землї.

31 Праведного уста родять мудрість, язик же злющий буде витятий.

32 Праведного уста знають, що добре й гарне, уста же безбожних добро на зло перевертають.


Приповiстi 11

1 Невірна вага - се гидота у Господа; вірна вгодна йому.

2 За гордощами приходить сором; де покора, там мудрість.

3 Щирим буде провідницею їх безвинність, а зрадливих погубить їх лукавість.

4 Богацтво не поможе в день гнїву, тільки правда спасе від смертї.

5 Правдивість рівняє праведному стежки його, безбожний же через свою безбожність гине.

6 Правдивого рятує з біди правда його, а беззаконників спіймає їх беззаконність.

7 Умре безбожний, мре з ним і надїя його, чого ждуть беззаконні, те з ними погибне.

8 Праведник спасеся з біди, а намість його попадає в неї безбожник.

9 Устами губить зрадник ближнього свого, та праведники рятуються своєю прозорністю.

10 Як праведним щастить, радується місто, а як безбожникам погибель, бувають веселощі.

11 Словами добрими праведників росте у гору город, а устами безбожників занепадає.

12 Недоумок висказує погорду ближньому свому, а розумний чоловік мовчить.

13 Хто переносчиком живе, той таємницю виявлює, а вірний чоловік таїть справу.

14 Де нема управи, там занепадає народ, де ж райцїв досить, там йому дїється добре.

15 Біди собі напитує, хто за другого дає поруку; хто ж ненавидить поруку, той безпечен.

16 Жона обичайна славу здобуває, а трудящі приходять до богацтва.

17 Милосердний чоловік чинить добро душі своїй, а жорстокий замучує тїло своє.

18 Безбожний робить роботу безнадїйну-непевну; хто ж сїє правду, тому певна нагорода.

19 Праведність веде до життя, а хто простує до злого, простує до смертї.

20 Гидота Господу переворотні серцем, але любі йому, хто в невинностї ходить.

21 Можна заручити, що ледачий не уйде кари, а рід праведного буде захований.

22 Що в рилї у свинї золотий колець, те краса в женщини безумної.

23 Бажаннє праведних - одно лиш добро, дожиданнє безбожних - гнїв.

24 Той сипле щедро, й йому ще прибуває, а другий на міру скупий, та й все біднїшає.

25 Добродїйна душа буде насичена; хто щедро надїляє, й сам надїлен буде.

26 Хто приховує вроджай, того клянуть люде, а на голову продаючого - благословеннє.

27 Хто дбає про добро, той знаходить ласкавість, а хто шукає зла, до того воно й приходить.

28 Хто лиш на статки вповає, той упадає, а праведні, як лист, зазеленїють.

29 Хто розстроює домівку свою, одержить в наслїддє вітер; і дурний буде рабом мудрого.

30 Доробок праведного - дерево жизнї, й мудрий пригортає серця.

31 Така відплата праведникові (вже) на землї, а тим більше безбожному й грішникові.


Приповiстi 12

1 Хто любить науку, той любить знаннє, хто ж гнївен за докір, той безрозумен.

2 Добрящий знайде в Господа ласку, а чоловіка підступного він осудить.

3 Не скріпить себе чоловік безбожеством, а корінь праведних не схитнеться.

4 Жена честивая - вінець чоловікові, ледача ж - мов та гниль у костях його.

5 Думки у праведних - про те, що правда, а задуми безбожних - зрада.

6 Безбожних слова - укладаннє засїдок, щоб кров пролити, уста ж праведних - щоб рятувати їх.

7 Доторкнись, нещастє безбожних - а вже й нема їх, а дім праведних стоїть.

8 О скілько розумний чоловік, хвалять його, а переворотний серцем буде в погордї.

9 Лучше бути собі простим і заробляти на себе, нїж величати себе знатним, а не мати хлїба.

10 Праведний журиться й про життє скотини своєї, серце ж безбожних жорстоке.

11 Хто поле своє порає, той має достаток хлїба, хто ж гає марно час, той розуму не має.

12 Безбожний надиться на зло, немов полює, та корінь праведних держиться твердо.

13 Безбожний замотується в слова уст своїх; та праведник вийде з біди.

14 Із плодів уст своїх насичуєсь чоловік добром, і по вчинках рук його - нагорода йому.

15 Дурному шлях його здається простим, розумен же той, хто слухає поради.

16 Дурний досадує й зараз признається, розумний же мовчки скриває зневагу.

17 Хто говорить (на судї) те, що, знає, той говорить правду, у сьвідка же льживого - омана.

18 Инший пустослов ранить язиком, мов мечем, язик же мудрий - загоює.

19 Уста правдомовні во віки пробувають, а язик ложний - на хвилину.

20 Омана - в серцї в тих, що лихо замишляють; а радость у тих, хто мир совітує.

21 Праведному біди нїякої не буде, а в беззаконників нещастя буде повно.

22 Гидота в Господа уста, що лож сплїтають, хто ж правду говорить, йому благоугоден.

23 Розсудливий чоловік ховає мовчки знаннє, дурного ж серце виголошує дурноту.

24 Трудящого рука доробиться пановання, а лїнива буде підданою.

25 Туга в серцї придавлює людину, та слово приязне її розвеселяє.

26 Праведний показує ближньому свойму дорогу, а дорога безбожних веде його на манівцї.

27 Лїнивому свого влову не жарити, а добро людини роботящої має велику цїну.

28 На дорозї правди - життє, й нема на її стежцї смертї.


Приповiстi 13

1 Син мудрий слухає батькової науки, а безпутний не слухає докору.

2 Із плодів уст своїх насичуєсь чоловік добром, душа же проступників - зло.

3 Хто стереже уста, той душу вберігає: хто ж рот свій широко отвирає, тому біда.

4 Душа в лїнивого жадає, та дармо, а душа трудящих засититься.

5 Праведний ненавидить ложне слово, а безбожник соромить і безчестить.

6 Безвинного в путях пильнує правда, а грішника губить безбожество.

7 Той за багатого себе скрізь виставляє, а справдї він нїчого немає; инший видає себе за бідного, а він пребагатий.

8 Багацтвом викуплює чоловік життє своє, а вбогий й грізьби не чує.

9 Сьвітло праведних весело горить, у безбожних же сьвічник потухає.

10 Між гордими - одні тільки сварки, а хто чинить усе за порадою - у тих мудрість.

11 Богацтво легко нажите пропадає, хто ж трудом доробляєсь, намножує його.

12 Надїя, коли довго тріває, мучить серце, а справджене бажаннє - се дерево жизнї.

13 Хто словом нехтує, той шкодить собі, а хто боїться заповідї, той має заплату.

14 Наука мудрого - се жизняна криниця; вона відвертає від сїтей смертї.

15 Добрий розум приносить приємність, дорога ж беззаконних пагубна.

16 Розумний з розглядом дїло робить, а дурний виносить на показ дурноту.

17 Безбожний посланець у біду попадає, а вірний посланець - ратунок.

18 Злиднї й стид тому, хто нехтує науку, хто ж підклоняється під докір, той буде в шанобі.

19 Як спевниться бажаннє, то любо се душі; та дурним не любо відхилятись від злого.

20 Хто братаєсь із мудрими, буде й сам мудрий, хто ж заходить у дружбу з дурними, - зледачіє.

21 За грішниками гонить нещастє, а праведним добро в нагороду.

22 Добрий і внукам зоставляє достатки, а багацтва грішника передержуються для праведного.

23 Много хлїба родиться й на загонах убогих, та з них не один погибає через непорядок.

24 Хто жалує лозинки, ненавидить він сина, а хто любить сина, той з малку наказує його.

25 Праведний їсть до схочу, а черево безбожних терпить недостачу.


Приповiстi 14

1 Жона розумна дом свій будує, безумна ж розвалить його своїми руками.

2 Хто ходить правою дорогою, той Господа боїться, чиї ж дороги криві, той про него не дбає.

3 В безумного в устах - бич гординї; мудрих же уста оберігають їх.

4 Де воликів нема, порожні там і ясла; а хороший вроджай від сили волів.

5 Правдливий сьвідок неправди не говорить, а ложний сьвідок наговорить багато неправди.

6 Шукає мудростї безпутний та й не знаходить, а мудрому знаннє легке.

7 Ійди геть від того, хто розуму не має, в кого невидні тобі уста розумні.

8 Мудрість розумного - свою дорогу знати, дурнота ж безумних - збиватись із дороги.

9 Недоумки з гріха сьміються, а між праведними - ласкавість.

10 Журбу душі своєї всяке серце знає, і в радощі його чужому не мішатись.

11 Будинок беззаконних розпадеться, а доброго намет, знай, процьвітати буде.

12 Доволї є шляхів, що нам здаються праві, та конець їх - се дорога до смертї.

13 І при сьміху болить нераз серце, та й кінцем радощів буває смуток.

14 Чоловік із ледачим серцем насититься з поступків своїх, а добрий - зо своїх.

15 Безумний віри йме всякому слову, а розумний вважає на дороги свої.

16 Тямущий злого, знай, опасливо боїться, безумний же буйний і надїєн сам на себе.

17 Чоловік-горячка, буває, що й дурницю зробить, хто ж нарочно чинить зло, - ненависний.

18 Невіжі унаслїдують дурноту, розумні же вквітчаються знаннєм.

19 Ледачі добрим уклоняться низенько, а й безбожні - в воротях праведника.

20 Бідного не любить навіть рідня його, а в богатого повно приятелїв.

21 Грішить, хто ближнїм гордує, а благословен той, хто до вбогого милосердний.

22 Ті помиляються, що задумують зло, любов і віра тим, хто думає про добре.

23 З усякої працї є користь, а з пустого балакання хиба тільки шкода.

24 Вінець мудрих - їх багацтво, а дурощі дурних - дурощами й остануть.

25 Сьвідок правдомовний рятує душі, а льживий тільки багато льжи насплїтає.

26 В Господнїм страсї кріпка надїя; всїм синам своїм він - утечище.

27 Господень страх - се джерело жизнї; він відвертає від западень смертї.

28 Величен царь тодї, як люд великий лїчбою, як же омаль людей - біда князеві.

29 Терпеливий чоловік показує великий розум, а хто на гнїв палкий, виявлює дурноту.

30 Лагідне серце життє для тїла, а зависть зжерає й костї.

31 Хто вбогого тїснить - творця його зневажає, хто ж Бога чтить, бідного спомагає.

32 Безбожний за зло своє буде відкинен, а праведний і при смертї має надїю.

33 У серцї в мудрого мудрість спочиває, та й між неуками дає про себе знати.

34 Праведність підносить у гору народ, а безбожність - сором народів.

35 Ласкавість у царя - до слуги розумного, а гнїв його на такого, що стид йому робить.


Приповiстi 15

1 Відказ лагідний гнїв палкий гасить, а зневажливе слово розбуджує лютість.

2 Язик мудрих подає добрі відомостї, а уста безумних мелють лиш дурницї.

3 Господнї очі скрізь по сьвіту позирають, і доброго й лихого вони вбачають.

4 Лагідний язик - се дерево жизнї, а необузданий - пригноблює духа.

5 Дурний нехтує отецьку науку, хто ж вважає на докір, - добрий розум має.

6 В дому в праведного - достаток добра, а в доходах безбожного - самий хиба розстрій.

7 Уста мудрих ширять знаннє, та не так серце безумних.

8 Жертва безбожних - гидота Господеві, молитва ж праведних угодна йому.

9 Противна Господу безбожного дорога; хто ж ходить дорогою правди - сей йому любий.

10 Страшенна кара тим, хто праву путь покине; й хто ненавидить докір, - погибне.

11 І преисподня й ад явні Господеві, а надто - серця синів людських.

12 Не любить ледарь тих, хто його картає, та до мудрих він також не пійде.

13 Веселе серце чинить і лице веселим, а як туга в серцї, то і душа ниє.

14 Розумне серце шукає знання, уста ж безумних дурницями живуть.

15 В нещасного всї днї сумнії, у кого ж серце веселе, тому що дня гостина.

16 У страсї Божому й мале далеко лучше, анїж скарби великі в тревозї.

17 Смачнїйша мисочка капусти, да з любови, анїж з приправою ненавистї теля товсте.

18 Палкий чоловік доводить до сварки, а лагідний втихомиряє незгоду.

19 Лїнивого дорога - мов тернєм встелена, дорога же праведних - гладка.

20 Розумний син отця свого возвеселяє, дурний же чоловік і матїрю помітає.

21 Дурницї - радощі безумному, а чоловік розумний ступає правою дорогою.

22 Без поради розпочате дїло розбиваєсь, як же порадників доволї, воно остоїться.

23 Радість чоловікові - (розумний) відказ із уст його; слово в час сказане - яке воно любе!

24 Путь життя мудрого веде вгору, щоб відбитись йому від пропастї в низу.

25 Дім надутих розвалить Господь, а межу вдовину утвердить.

26 Гидота Господу задуми ледачих, слова же невинних любі йому.

27 Зруйнує дом свій, хто любить підкупство, а жити ме, хто ненавидить гостинцї.

28 Обдумує відказ праведного серце, уста же безбожників вимітують зло.

29 Далекий Господь од безбожних, молитву ж праведних він слухає.

30 Ясний погляд веселить серце; приятна новина тучить навіть костї.

31 Ухо, уважне до науки жизнї, пробуває між мудрими.

32 Хто відкидає упомин, - не дбає про свою душу; хто ж уважний на докір, - набуває розуму.

33 Страх Господень навчає мудростї, й славу випереджує покора.


Приповiстi 16

1 Чоловік укладає в свойому серцї, від Господа ж залежна відповідь язиком.

2 Всї путї чоловіка чисті в очах його, Господь же на вазї важить душі.

3 На Господа в твоїх дїлах і справах здайся, то й задуми твої спевняться нехибно.

4 Все сотворив Бог про себе, ба й безбожника - на день його горя.

5 Всякий гордий серцем - гидота в Господа, можна заручити, що без кари не обійдеться.

6 Милосердєм і правдою обмиваєсь гріх, і страх Господень одводить од зла.

7 Як чоловікові путї приятнї Богу, так мирить він із ним і ворогів його.

8 Лїпше не многе з правдою, анїж з кривдою добутки превеликі.

9 Обдумує свій путь людськеє серце, та Господь править ходом його.

10 В царських устах - слово пророче; уста його не мають помилятись в судї.

11 Вірна вага й мисочки вагові у Господа, в його й усї камінцї вагові в саквах.

12 Ненавидне царям людей безбожних дїло: бо правдою стоїть престол твердо.

13 Правдивиї уста цареві до вподоби, й говорючого правду він любить.

14 Царська досада - се вістун смертї, та мудрий чоловік улагодить його.

15 В ясному поглядї царському - життє, й ласкавість його - мов довго дожиданий дощ.

16 Придбати собі мудрість - се лучше над золото, й набути розум - се дорожше над добірне срібло.

17 Путь праведних одвертаєсь від зла; той береже душу свою, хто береже путь свій.

18 Попереду погибелї йде гординя, а поперед упадку - надуте серце.

19 Лучше з тихими духом смирятись, нїж з гордими здобич паювати.

20 Хто веде дїло розумно, той знаходить щастє; блажен, хто в Господї надїю має.

21 Розсудливим назвуть того, в кого мудре серце, та красномовність додасть ваги ученостї.

22 Криниця жизняна - розум у розумних, а ученість безумних - дурощі.

23 Серце в мудрого чинить язик його мудрим; воно й губам його в промові помагає.

24 Приятна мова - се текучий мід із соту; солодкий він душі, і мов лїк для костей.

25 Бувають путї, що здаються прості, та конець їх - дорога до смертї.

26 Працюючий працює для себе, бо примушує рот його до того.

27 Лукавий чоловік задумає лихо, й в устах у його - мов огонь жерущий.

28 Зрадливий чоловік сїє незгоду, а доносчик і приятелїв розводить.

29 Чоловік підступний ближнього з путя звертає, й веде його на лиху дорогу;

30 Він жмурить очі, придумує зраду; закусує губи, - ось готове ледарство.

31 Вінок величній - волоссє біле, коли знайдеся на праведній дорозї.

32 Довготерпеливий дужший від силача; себе гамувати - се більш, нїж місто звоювати.

33 У полу кидається жереб, та випад його від - Господа.


Приповiстi 17

1 Шматочок сухаря та мир до його далеко лучше, нїж хата, повна порізаного скоту, з сварнею.

2 Слуга розумний старшує над безумним сином, і між братами він спадок роздїлить.

3 У горнї й в огнї очищаєсь золото й срібло, Господь же витрібовує серця.

4 На злющу мову лиш падлюка вважає; лукавий слухає зрадливого навчання.

5 Хто вбогого поругає, той творця його зневажає; кого нещастє звеселяє, той не зістанеться безкарен.

6 Вінець людей старих - сини синів, унуки, а слава дїтей - родичі їх.

7 Дурному не личить поважная мова, тим меньше значньому уста неправдливі.

8 Гостинець - се дорогий камінь у того, що вміє ним владати; куди нї обернесь, пощастить йому.

9 Хто провину покриває - любови шукає, хто ж про неї все згадує - друга відвертає.

10 Розумного докір більше діймає, нїж дурного сто вдарів.

11 Хто бурить - у того тілько лихе на думцї; на його посланий буде ангел без милосердя.

12 Лучше стрітити ведмедицю, що їй дїтей взято, нїж дурного з його дурнотою.

13 Хто за добро платить злом, від того домівки не відойде зло.

14 Почин до сварки - як прірва води; покинь же сварку, нїм ще розгорілась.

15 Хто грішного правдить і правого винуватить, - оба вони гидота Господеві.

16 Про що скарби в руках у дурня? щоб придбати собі мудрість, - на те в його нема ума.

17 Друг любить про всяк час, і, як брат, зявиться він, коли спаде нещастє.

18 Чоловік малоумний дає руку й ручиться за ближнього свого.

19 Хто любить сварку, той любить і гріх; а хто надто високо піднімає ворота свої, шукає упадку.

20 Підступне серце не знайде добра, й язик лукавий впадає в біду.

21 Хто дурня зродив - то собі на горе; отець безумного не зазнає радощів.

22 Веселе серце - як лїк, добродїйне, а дух сумовитий висушує й костї.

23 Дарунки з пазухи бере безбожний, щоби скривити стежки правосуду.

24 В розумного мудрість - перед очима, дурного ж очі - на концї землї її вбачають.

25 Безумний син - отцю свойму гірка досада, ще гірше горе він матері своїй.

26 Не гарно се, на правого вину спихати, як і бити* старшину за суд справедливий.

27 Розумний - хто в словах здержливий, і мудрий той, в кого кров холодна.

28 І дурень, як мовчить, здається бути мудрим, а як уста стулить, - навіть розважливим.


Приповiстi 18

1 Своєвольний всього забагає; він устає проти всього, що каже розум.

2 Дурний не любить знання, хиба тілько, щоб повеличатись дотепом.

3 З безбожником приходить і погорда, а з безчесним - сором.

4 Слова в устах мужа - глибокії води; з джерела мудростї - широкий потік.

5 Вважати на особу безбожного - се дїло погане, тим паче, щоб праведного повалити на судї.

6 Безумного уста вдаються у сварку, а його слова викликують бійку.

7 Беспутнього язик - погибель для него, а уста його - се сїть на душу його.

8 Нашептані слова - неначе лакітки, а все ж вони до дна у череві доходять.

9 Недбалий в своїй роботї - се рідний брат розтратника.

10 Імя Господнє - се кріпка тверджа; втече праведник у неї, і він безпечен.

11 Багатому скарби здаються кріпким містом, він уважає їх за високі мури.

12 Перед упадком гордуватїє серце в чоловіка, а перед славою - покора.

13 Хто, не вислухавши, відповідає, той дурень і стид на його спадає.

14 Дух в чоловіцї підпирає немочі його, а дух прибитий - хто може піддержати його?

15 Розумного серце здобуває знаннє, й мудрих ухо, знай, про знаннє тілько дбає.

16 Дарунок розширює чоловікові дорогу, ба й до панів великих його допускає.

17 Первий в свойму спорі - правий, та приходить його противник, й перевірює справу.

18 Жереб скінчить позиванку, він чинить розсуд і між панами.

19 Розгнїваний брат - як утверджене місто, а звяга (з ним) - як засови в замку.

20 Плодом уст чоловіка наповнюєсь черево його; що його уста зродять, тим він насичуєсь.

21 Смерть і життє - в руцї язика, й хто любить його, їсти ме плоди його.

22 Хто знайшов добру жону - знайшов добро й одержав ласку від Господа.

23 Убогий, благаючи, говорить; багатий промовляє згорда.

24 Хто хоче приятелїв мати, мусить і самий приязним бути; друг буває од брата прихильнїйший.


Приповiстi 19

1 Убогий в своїй невинностї лучший, анїж багач із ложними устами, а до того дурний.

2 Не добре душі без знання, й хто поквапний ногами, спіткнеться.

3 Безумність чоловіка скривляє дорогу його, та ще й на Господа він серцем нарікає.

4 Багацтво друзїв много прихиляє, а бідного й один покидає.

5 Ложний сьвідок не уйде кари, й хто сплетає лжу, рятунку не знайде.

6 Багацько тих, що, знай, шукають ласки в значних, і кожен друг тому, хто дає гостинцї.

7 Убогого ненавидять і брати його, а надто кидають його (богаті) друзї; біжить за ними, щоб поговорити, та й те надармо.

8 Хто розуму здобуває, любить свою душу; хто розважливий - находить добро.

9 Ложний сьвідок покаран буде, й хто брехню сплїтав - погибне.

10 Не личять дурневі роскоші, а ще меньше слузї - старшованнє над князями.

11 Розвага чинить чоловіка повільним до гнїву, й слава для його - вирозумілість на проступки.

12 Царський гнїв - як би рик лева, а його ласкавість - мов роса на зелень.

13 Дурний син - гризота отцеві, а сварлива жінка - мов вода крізь кришу текуча.

14 І дом і майно - спадщина по родителях, а розумная жона - від Господа.

15 Лїнь наводить сонливість, і недбала душа терпіти ме голод.

16 Хто заповідь певнить, береже свою душу, кому ж байдужні путї його, той погибне.

17 Хто чинить добро вбогому, той Богу позичає, і він нагородить йому добродїйство його.

18 Карай твого сина, покіль є надїя, й не трівожся криком його.

19 Гнївливий нехай прийме кару, бо як пощадиш його, то доведеться тобі ще не раз карати його.

20 Слухай поради, й приймай докори, щоб через те опісля статись тобі мудрим.

21 Багацько задумів у серцї чоловіка, та станеться те, що призначив Господь.

22 Радість чоловікові, що любить добро чинити, а вбогий чоловік лучший, як льживий.

23 Господень страх веде до жизнї, й хто має його, все буде довольний, та й зло не досягне його.

24 Лїнивий спускає руку свою по чашу, та тяжко йому донести її до рота.

25 Скараєш зрадливого, то й неук стане осторожним; скартаєш розумного - він ще порозумнїє.

26 Хто батька нехтує й матїр проганяє, - той син ледачий й безчесний.

27 Не слухай, мій сину, підшептів, доводячих до відвернення від слів розумних.

28 Лукавий сьвідок глузує з суду; уста беззаконних пожирають неправду.

29 На зрадливих готові суди, а на тїло безумних - удари.


Приповiстi 20

1 Вино - зрадник; напитки - буйність; хто на них надиться - безумний.

2 Царська грізьба - як би рик левин; хто його до гнїву будить, шкодить собі самому.

3 Хто сварку залишує, той честь здобуває; кожен дурень до сварки горячиться.

4 Лїнивий в осени не оре й не скородить; розглядаєсь лїтом - аж нема нїчого.

5 В серцї людськім задуми - мов вода глибока, та чоловік розумний вичерпає її.

6 Многих людей величають милосерними, та правдивого чоловіка хто находить?

7 Праведник ходить в своїй невинностї: щасливі й дїти його послї його.

8 Коли царь самий на судейському престолї засїдає, то й все ледаче очима своїми розганяє.

9 Хто може сказати: Серце я очистив, - я чистий від гріха мого?

10 Не однакова вага, не однака міра, одно і друге - гидота Господеві.

11 Можна вже хлопя пізнати з того, чим занимається, чи праві і чисті будуть учинки його.

12 Ухо, що чує, й око, що бачить - одно й друге сотворив Господь.

13 Не люби спати, щоб не дознав злиднїв; май отворені очі, й будеш наїден хлїбом.

14 Не добре! пусте! гудить, хто купує, а як одійде, - хвалиться.

15 Буває много золота й перел, та найдорожша знадоба - уста розумні.

16 Бери одежину його, бо він ручавсь за чужого; за приблуду бери від його заліг!

17 Солодкий зразу чоловікові хлїб, неправдою нажитий, та й на впослї в його ротї піску повно буде,

18 Задуми вдаються аж по добрій радї, а по радї ще далї воюйся.

19 Хто переносить і відкриває тайни, та рот широко отвирає, з тим не братайся.

20 Хто лихословить отцеві й матері своїй, того сьвічник погасне в глухій темряві.

21 Майно, зразу скоро набуте, не буде опісля благословенне.

22 Не говори: "За зло я самий віддам"; полиши се Господеві, - він охоронить тебе.

23 Гидота Господу вага лукава, та й невірна міра - йому противна.

24 Всї ступнї людські Господь справляє; чоловікові ж - як узнати дорогу свою?

25 Се сїть людинї - сквапно обіт складати, а послї обіту - роздумовати.

26 Мудрий царь вивіє безбожних, а потім колесом своїм по них покотить.

27 Господень сьвічник - се дух чоловічий, що вивідує всї глибини серця.

28 Любов і правда царя оберегають, престола він свого любовю підпирає.

29 Слова молодих - їх сила, а окраса старих - їх сивий волос.

30 Рани від побоїв - се лїк проти зла, та й удари, що доходять аж до самої утроби.


Приповiстi 21

1 В руках у Господа цареве серце; як розтоки води, він їх, куди захоче, справляє.

2 В очах у людини путь її здається шляхом правим, Господь же на вазї всяке серце важить.

3 Як хто чинить правду й правий суд, се подобаєсь Господу більше, нїж жертва.

4 Дивитись на людей високом згорда оком і серцем надутим - се гріх.

5 Гадки трудящого змагають до багацтва, а хто поквапний, терпить недостачу.

6 Надбане добро язиком льживим - се проминаючий подих, се погибельні сїти.

7 Насильство злюк лихих саме їх погубляє, вони зареклись, не хоронити справедливість.

8 Дорога в грішника крива, а хто чистий, того поступки праві.

9 На криші в кутку далеко лучше жити, анїж із жінкою сварливою в сьвітлицї.

10 Безбожного душа бажає зла; не найде змилування в очах його навіть приятель його.

11 Як карають зрадливого, то й неук зрозумнїє, а як розумного навчають, він приймає науку.

12 Праведний назирає дом безбожного, як безбожні попадають в нещастє.

13 Хто чує крик і плач убогого байдужно, той сам кричати ме, й вислуханий не буде.

14 Гостинець, тайкома даний, гасить гнїв, і дар у пазуху - велику досаду.

15 Правий суд - се радість праведному, а страх лиходїєві.

16 Чоловік, що зійшов з путя розумного, між мертвими опиниться.

17 Хто любить веселощі, той збіднїє, а хто вино й товщ - тому не збогатїти.

18 Викупом буває за праведного безбожний, й за правого - лукавий.

19 В пустинї одиноко відраднїйще жити, нїж із сварливою жоною й сердитою.

20 В господї мудрого - омаста й достатки, яких забажає, а дурний чоловік все те прогайнує.

21 Хто справедливий і милосерний, знайде той життє, правду і повагу.

22 Мудрий здобуває місто хоробрих, і валить твердинї, що на них вповали.

23 Хто стереже уста свої й язик свій, той од біди життє охороняє.

24 Надутий лиходїй - без'умом зовуть його - порпаєсь в попелї гординї.

25 Жаданнє лїнивого вбє його, бо приложити рук не хоче нї до чого;

26 Що дня його кортить їда, а праведний дає, не жалує нїчого.

27 Гидота Господу безбожників жертва, а надто, як її в лукавстві приносять.

28 Ложний сьвідок погибне, а чоловік, що говорить те, що знає, буде все говорити правду.

29 Чоловік безбожний не має стиду в лицї свойму, людина ж праведна путя свого не скривить.

30 Нема премудростї, нї розуму, нї ради в того, хто противен Господеві.

31 Коня готують на день бою, та побіда - від Господа.


Приповiстi 22

1 Добре ймя лїпше над велике багацтво, й добра слава дорожша над золото й срібло.

2 Богач і бідний стрічаються все з собою; того й сього создав Господь однако.

3 Заздалегідь біди розумний стережеться, простак іде собі байдужен, і бідує.

4 За покорою йде страх Господень, багацтво й честь і життє.

5 Тернина та сїлки лукавому по стежцї, а хто береже душу, держись од них далеко.

6 Настав на добру путь малого, - а й старим він не зверне з неї.

7 Над злиденним багач панує, хто в кого у довгу, в того він в неволї.

8 Хто посїє неправду, буде жати біду, й палиця гнїву його зникне.

9 Милосердний буде благословенний, бо спомагає вбогого хлїбом своїм.

10 Прожени геть зрадливого, а пійде з ним незгода, й зникнуть сварня й бійка.

11 Хто серцем чистий, в того й уста щирі; тому й сам царь другом.

12 Очі Господнї мають знаннє всього, а слова проступника він в нїщо обертає.

13 Лїнивий каже: "Он лев на улицї! серед майдану вбють мене!"

14 Блудничині уста - глибока яма, той впаде туди, на кого Господь прогнїваєсь.

15 Дурнота впилась молодикові в серце, та навчаюча лозина прожене її від його.

16 Хто кривдить убогого, щоб умножити своє багацтво, той віддасть ще багатшому, й збіднїє.

17 Прихили ухо твоє до слів премудрого, й оберни серце твоє до знання мого;

18 Бо втїха тобі буде, коли ховати меш їх в серцї в тебе, та коли вони будуть і в устах твоїх.

19 Про те, щоб уповав на Господа, я оце й навчаю тебе, а ти міркуй собі.

20 Чи я ж бо не писав тобі нераз - подаючи ради й науки,

21 Щоб навчити тебе слів чистої правди, щоб умів переказати слова правди тим, що тебе (по неї) послали?

22 Не граб убогого за те, що він убогий, і не тїсни злиденного в воротах*, -

23 Господь бо в справі їх вступиться за ними, і вирве у грабителїв душі їх.

24 З гнївливим не дружись, і з сердитим не кумайсь,

25 Щоб не привик і сам їх стежками ходити та й не надїв петлї на душу свою.

26 Так не чини, як ті що ручаться, і чужі довги беруть на себе;

27 Бо, як не буде чим у тебе заплатити, то про що доводити себе до того, щоб забрали постїль твою з під тебе?

28 Не пересувай межі давнезної, що провели батьки твої.

29 Бачив ти коли чоловіка зручного в справах своїх? Такий буде перед царями стояти, а не простим служити.


Приповiстi 23

1 Коли засядеш їсти з князем укупі, то вважай добре, як стоїть перед тобою страва;

2 Вложи собі хоч би ножа в горло, коли ти надто ласий.

3 На ласощі його не надься: се оманлива страва.

4 В достатки не силкуйсь великі вбиватись; залиши такі гадки твої.

5 Подивишся на них, а їх уже й немає; багацтво бо собі, мов крила, поробить, та, немов орел, ід небу полине.

6 Не їж страви у скупаря зависного й не надься на ласощі його;

7 Бо які нещирі мисли в його, такий і він: "Іж і пий!" - припрошує він, а серце його не при тобі.

8 Шматок, що з'їв, рад будеш вернути, й добрі слова твої ти надармо втратиш.

9 При дурневі не говори, він бо знехтує розумні речі твої.

10 Давньої межі не пересувай й не вривайся в сирітське поле,

11 Заступник бо в них сильний; він вмішається в справу їх проти тебе.

12 Прихили серце твоє до науки, й уши твої - до слів розумних.

13 Некараним твого хлопця не лишай; як укараєш його лозиною - він не вмре;

14 Ти покараєш його лозиною й врятуєш душу його од преисподньої.

15 Мій сину! коли серце в тебе буде мудре, то й моє серце буде радїти;

16 Ба й все внутро моє буде веселитись, коли уста твої говорити муть право.

17 Не завидуй в серцї ледачим; нехай по всяк день перебуває воно в страсї Господнїм;

18 Бо є будущина, й надїя твоя не буде марна.

19 Слухай, сину мій, і будь мудрим, та справляй серце твоє на дорогу праву.

20 Не бувай між тими, що впиваються вином, анї між тими, що переїдаються мясивом, -

21 Пяницї бо й немірні з'убожіють, а довге їх спаннє вбере їх у лахи.

22 Слухняним батьку будь, що від него родився, не нехтуй неньки, хоч вона буде вже й старенька.

23 Купуй правду, й не збувай мудростї, науки й розуму нї за які достатки.

24 Отець праведного веселиться, і хто мудрого вродив, радується ним.

25 Нехай же радїє й твій отець, і ненька, що тебе зродила, нехай веселиться.

26 Оддай менї твоє, мій сину, серце, а путь мою нехай твої стережуть очі.

27 Блудниця - се глибока пропасть; тїсний колодїзь - чужая жінка;

28 Мов харцизяка, вона засїдає, й намножує між людьми переступників.

29 У кого зойки? у кого стогін? у кого сварка? у кого горе? хто ранить без причини? в кого червоні очі?

30 У тих, що при винї седять довго, у тих, що в напитках дошукуються аж гущі-приправи.

31 Не призирайся вину, як у кубку грає, як гарно сьвітиться й легко осїдає!

32 Опісля воно укусить, як гадюка, мов гаспид-василиск, отрути впустить.

33 Очима будеш ти на жен чужих дивитись, і серце в тебе розворотне промовить,

34 І будеш ти, як той, що дремле серед моря, мов той, що в горі спить на щоглї;

35 Били, мовляв, мене, а мене не болїло, товкли мене, я ж того не чув; як розбуркаюсь, то знов почну того ж шукати.


Приповiстi 24

1 Нехай тебе до злих людей не пориває, анї бажай товаришувати з ними,

2 Бо в серцї в них насильство, а уста їх говорять лихе.

3 Мудрістю уладжуєсь дім, і розумом скріпляєсь,

4 Знаннє же сповняє внутро його всяким дорогим і прекрасним майном.

5 Мудрий чоловік потужен, і розум піддержує силу в чоловіка.

6 Тим то й війну веди з розвагою, а добрий конець буде, як буде доволї нарад.

7 Про дурного мудрість - річ надто висока, й в брамі* нї пари він із уст не пустить.

8 Хто задумає заподїяти лихо, того й лиходїєм називають.

9 Помисл дурноти - гріх; зрадник - людям гидота.

10 Коли ти в бідї показавсь безсилком, то бідна сила в тебе.

11 Рятуй тих, що їх на смерть ведуть, а тих, що їх засуджено на страченнє - чи ж покинеш їх?

12 Скажеш може: Ми про се не знали! Та, може, й той не знає, що вивідує серця? Той, що дивиться тобі в душу, той се знає, й відплатить чоловікові по вчинках його.

13 Їж, сину мій, мед, бо він смачний, й крижку, бо солодка вона піднебенню:

14 Оттаке й спізнаннє мудростї для душі твоєї. Як ти вже знайшов її, то й придбав будущину ти, й надїя твоя не даремна.

15 Безбожний! не задумуй лиха на домівку праведного, й не пустош місця спокою його,

16 Бо праведний впаде сїм раз - і встане, безбожні же впадуть у погибель.

17 Як ворог твій впаде, не радуйсь, і не веселись у серцї, як він спотикнеться;

18 А то побачить Господь і невгодно буде воно йому, й одверне гнїв свій від його.

19 Не сердься на лиходїїв, і не завидуй безбожним,

20 Бо лихого будущина пропаща, а сьвітильник безбожних загасне.

21 Мій сину! Господа й царя твого страхайся; з ворохобниками не товаришуй,

22 Бо нагло прийде погибель від них, - і біду від обох - хто її наперед узнає?

23 Сказано ще й се мудрими: Вважати в судї на особу - се погано.

24 Хто винуватому скаже: "Ти невинен", того клясти ме люд, того зненавидить народ;

25 Хто ж викаже його вину, тих будуть любити й благословити.

26 Хто відказує по правдї, наче в уста цїлує.

27 Упорай перш твої поза домом справи, упорай перш усе на твойму полі, а тодї вже й в твоїй домівцї розпоряджуй.

28 Не будь льживим на ближнього твого сьвідком; чого ж бо тобі оманювати устами твоїми?

29 Не говори: Як він менї вчинив, так само й я йому вчиню: відплачу чоловікові по вчинкам його.

30 Йшов я раз попри поле чоловіка лїнивого, й уз виноградний сад чоловіка скупоумного:

31 Дивлюсь - терниною все позаростало, земля кругом кропивою окрилась, а камінна огорожа розвалилась.

32 Споглянув я й взяв се до серця, споглянув та й навчивсь такій пересторозї:

33 Не довго будеш спати, не довго дрімати; не довго - згорнувши руки, полежиш, -

34 Аж ось прийде, мов прихожий, вбожество твоє, й нужда твоя - мов чоловік оружний.


Приповiстi 25

1 І се теж приповістки Соломонові, що їх позбірали вчені мужі Езекії, царя Юдейського:

2 Господня слава в тому, щоб справи в тайнї скривати, а честь царів - розвідувати дїло.

3 Як неба висота й землї глибина, так серце у царів - невідоме.

4 Віддїли жужелицю від срібла, а вийде у срібленника (чистий) посуд:

5 Віддали од царя неправедника, а правдою престол його стояти буде.

6 Не величайсь перед царем і на місцї для князїв не становись;

7 Бо красше, коли тобі скажуть: "Ходи сюди висше", анїж би тебе понижено перед значним, що його вбачали очі твої.

8 Судитись не хапайсь, бо що робити будеш, як вкінцї супротивник твій засоромить тебе?

9 Судися з противником твоїм, але тайни його не зраджуй,

10 Щоб хто не насьміявсь із тебе, се почувши, а тодї неслава твоя все буде на тобі.

11 Як золоті яблочка на прозорій срібній тарілцї, так слово, сказане до ладу.

12 Як перстень золотий, й дорога прикраса, так мудрий докірник уважному уху.

13 Чим у жнива снїжна прохолода, тим є вірний посланець тому, хто його послав; він приносить відраду душі свого пана.

14 Як хмари й вітри без дощу, так чоловік, що голосно говорить про дарунки, яких не дає.

15 Лагідність прихиляє ласку вельможних, і мягкий язик ломить тверду кістку.

16 Коли знайшов ти мед, так їж до схочу, та гляди, щоб з переситу не довелось, його вернути.

17 Не вельми то вчащай до дому твого друга, а то переситиш його й станеш ненавистним.

18 Що молот і меч та гострая стріла, те чоловік, що ложно сьвідчить на ближнього свого.

19 Що зуб спорохнїлий та нога болюча, те саме надїя на невірного в день нужди.

20 Роздягти в день холодний, й налити оцту в рану, - все одно, що сьпівати піснї зжуреному серцю.

21 Голоден ворог твій, ти хлїбом нагодуй; а хоче пити він, подай води напитись;

22 Тим бо збереш жарюче углє на голову йому, й Господь се нагородить тобі.

23 Північний вітер дощ наганяє, а потайний язик сердиті лиця робить.

24 Лїпше жити в кутку на крівлї, нїж з жоною сварливою у широкій хатї.

25 Як прихолодная вода душї у згазї, так добра звістка з далекої країни.

26 Як скаломучений колодїзь чи криниця, так правий, що тремтить перед безбожним.

27 Як нездорово їсти надто много меду, так добуватись слави - не є славою.

28 Що місто отворене й без муру, те - чоловік, що не панує над духом своїм у мові.


Приповiстi 26

1 Як лїтом снїг, а в жнива дощ, так дурневі почесть не лицює.

2 Як пурхне горобець і ластівка полине, так і незаслужене прокляттє прогуде.

3 Як пуга на коня, як на осла лозина, так на дурних ломака.

4 Не відказуй безумному по дурному, щоб не стався похожим на його.

5 Не відказуй безумному по дурощам його, щоб він не вважав себе мудрим ув очах своїх.

6 Той ноги сам собі підрізує на свою муку, хто розпорядок свій дає через дурного.

7 Як ноги в кривого підоймаються не рівно, так само й приповість в устах безумних.

8 Що камінь дорогий укладати в пращу, те саме - дурневі віддати шану.

9 Що в пяного в руцї колючая тернина, - те приповість ув устах дурного.

10 Розумний господарь усячину сам робить, дурний наймає всїх, кого де нї зустріне.

11 Як пес вертаєсь до блювотини своєї, так дурний повторяє дурощі свої.

12 Бачив ти чоловіка, що себе за мудрого має? На дурного більш надїї, анїж на такого.

13 Лїнивий каже: "Лев на дорозї! лев на царинї!"

14 Як двері обертаються все на своїх завісах, так легун - на свойму ложі.

15 Лїнивий спускає руку свою в миску, та тяжко йому донести її до рота.

16 Легун здається сам собі мудрійшим за семеро, що в лад, подумавши, відповідають.

17 Ловить той пса за уші, хто, переходячи мимо, вдається в сварку других.

18 Як той, хто з засїдки мече огонь, стріли й смерть,

19 Так і чоловік, що зрадливо шкодить ближньому свому, а потім каже: "Я тільки жартував!"

20 Як дров не підкладай, огонь потухне хутко: На ухо не шепчи, - втихне ворожнета.

21 Як уголь про жар, а дерево про огонь, так і сварливий про те, щоб роздувати сварку.

22 Слова підшепника - як ласощі, й вони ввіходять в черево глибоко.

23 Що глиняна посудина, обтягнена нечистим сріблом, те саме бутні уста й злобнеє серце.

24 Устами ворог придобряєсь, а в серцї зраду він голубить.

25 Не вір йому, як він ласкавенько говорить, бо сїм гидот седить у його серцї.

26 Хоч ненависть він тайно ховає, то відкриєсь злоба його серед громади.

27 Хто яму вириє, сам упаде в неї, а хто котить каменя в гору, до того він і вернесь.

28 Зрадливий язик ненавидить тих, кого він ранить, і лестючі слова погибель готують.


Приповiстi 27

1 Не хвались завтрішним днем, не знаєш бо, що той день уродить.

2 Нехай вихвалює тебе хто другий, а не твої уста, - чужий, а не твій язик.

3 Важке каміннє, а пісок так само, та гнїв дурного обоє переважить.

4 Жорстокий гнїв, палка і лютість, та проти ревностї хто встояти зможе?

5 Докір явний багато лїпший, анїж укрита любов.

6 Лїпші щирі догани від люблячого, анїж зрадливі поцїлуї від того, що ненавидить.

7 Хто ситий, наступить і на крижку з медом, а голодній душі й гірке - солодке.

8 Як пташка, що гнїздо покине, так само й чоловік, що місце своє покинув.

9 Мастї й пахощі радують серце: такий же й друг солодкий, що з серця раду удїляє.

10 Не покидай свого, нї батькового друга, і в братів дом не йди в лиху твою годину: Лїпший сусїд близький, анїж брат далеко.

11 Розумен будь, сину, втїшай моє серце, щоб знав я, що менї злоріцї відказати.

12 Розважливий бачить лихо й ховається, а недосьвідні простаки гонять вперед, і в біду попадають.

13 Бери з нього платтє, він бо за чужого ручався, й за стороннього бери застав у нього!

14 Хто з ранку раннього товариша, знай, хвалить, про того думають, що се його він судить.

15 Безнастанне капаннє з криші у негоду, а жінка сварлива - вони одно;

16 Хто хоче здержати її, той намагаєсь з'упинити вітра, та сховати в руцї оливу, що дає знати про себе.

17 Як залїзо гострить залїзо, так гострить чоловік зір друга свого.

18 Хто стереже свою фиґовину, той їсти ме фиґи з неї, а хто береже добра пана свого, той у добрій славі буде.

19 Як у водї лице відбиваєсь до лиця, так само й серце чоловіче - до чоловіка,

20 Ненаситня безодня й пекло, - оттак неситі й очі людські.

21 Що огонь про срібло, про золото ж піч те про людину уста, що хвалять її.

22 Товчи безумного так як зерно у ступі, - не вилущиш його з дурноти його.

23 Назирай пильно за скотом твоїм і май стараннє про череду твою;

24 Добуток бо не на віки, бо й власть - чи ж вона переходить із роду в рід?

25 Показується трава, виказуєсь зелень, та й збирають по горах сїна.

26 Ягнята дають тобі одежу, козли - за що купити поле.

27 Доволї молока козиного на їжу тобі, на їжу родинї твоїй, та й на прожиток челядї твоїй.


Приповiстi 28

1 Безбожник втїкає й тодї, як нїхто за ним не жене, а праведник сьміливий як лев.

2 Коли край одступить від закону, тодї в йому много старших, а з одним розумним і тямущим мужом - він довговічен.

3 Убогий чоловік, що вбогих оббирає, - се ливень проливний, що хлїб на нивах змиває.

4 Відступники від закону безбожних вихваляють, а ті що певнять закон, - гнїв на них мають.

5 Ледачі люде не розуміють правди; хто вірен Господу, такий на все розумен.

6 Лучший той злиденник, що непорочен ходить, нїж багатир, що кривими путьми ступає.

7 Додержуєш закон, - розумний син ти в батька, з ледачими дружиш, - отця твого соромиш.

8 Хто маєтки свої намножує лихвами, збірає про того, хто помагає вбогим.

9 Хто ухо відхиляє, щоб не слухать закону, того й молитва - хиба лиш гидота.

10 Хто праведних звів на беззаконну стежку, сам упаде в свою яму, а невинним таки добре буде.

11 Чоловік багатий - мудрий в очах своїх, та злиденник розумний його осоромить.

12 Як праведні веселяться, то й велика радість, як же в гору ростуть безбожні, ховаються люде.

13 Хто прикриває гріхи свої, не зазнає щастя, а хто признається й їх покине, той ласки доступить.

14 Щасливий чоловік, що все в страсї ходить; хто ж серце запече, у біду попаде.

15 Як лев рикаючий й ведмідь голодний, так пан безбожний убогій людинї.

16 Нерозумний володїтель тїснить людей многих, хто ж користї не любить, - життє продовжає.

17 Чоловік, що привинивсь проливом людської крови, - хоч би втїкав і в могилу, нїхто його не здержить.

18 Хто ходить в невинностї, не дознає шкоди, хто ж ступає путьми кривими, - на одній з них впаде.

19 Хто паше свою землю, мати ме що їсти, хто ж любуєсь у неробстві, глодати ме злиднї.

20 Вірний чоловік - богатий на спасибі, хто ж рад борзо збогатитись, той не уйде кари.

21 Не добре, в судї вважати на особу; такий чоловік й за окраєць хлїба одступить від правди.

22 Завидливий наздогін біжить за багацтвом, і не в догад йому, що здогонить злиднї.

23 Хто другому дорікає, здобуде з часом більше ласки, як той, що лестить язиком.

24 Хто в батька-матері вкраде, та й каже: "се не гріх", - той товариш рабівника.

25 Надутий розпалює сварку, хто ж надїєсь на Господа, - добро йому буде.

26 Хто лиш на себе вповає, той безумен, а хто ходить у мудростї - спасеться від злого.

27 Хто вбогому дає, не знати ме нужди, хто ж одвертає очі свої од його, - того проклинають.

28 Як безбожні йдуть у гору, - ховаються люде; як же вони упадають, - праведник більшає.


Приповiстi 29

1 Коли чоловіка картають, а він все таки тугошийий, то й буде розбитий, й не буде йому лїку.

2 Як много праведних, - люде веселяться; як запанують же ледачі, тодї народ стогне.

3 Хто любить мудрість, той отцеві втїха, хто ж з блудницями живе, той майно марнує.

4 Правосуд царя скріпляє країну, хто ж бажає подарунків, - пустошить її.

5 Хто леститься другу свому, стелить сїтї під ноги йому.

6 В грісї в ледачого - сїть про його, а праведний - все веселий і радуєсь.

7 Праведний щиро вникає у справу бідних, безбожний не розбірає справи.

8 Люде розворотні ворохоблять місто, мудрі ж неспокій втихомиряють.

9 Як мудрий із дурним заведе рахубу, то, чи гнїваєсь, чи сьміється, - не має спокою.

10 Безвинного не люблять душогубцї, а праведні журяться про життє його.

11 Дурний усю свою досаду виливає, а мудрий здержує її.

12 Як любо панові слухати неправди, то й всї слуги в його ледачі.

13 І бідні й деруни помішані з собою, та обох їх очам дає Господь сьвітло.

14 Коли вбогих царь по правдї судить, то престол його на все утвердиться.

15 Лоза й огроза - вони дають мудрість; та син, лишений на волю, соромить матїр.

16 Як множаться безбожні люде, множиться й беззаконність, та праведні побачять їх погибель.

17 Карай твого сина, а дасть спокій тобі, й принесе радість серцю твойму.

18 Як нїкому, (Божу) обявляти правду, ійде народ в розтеч; щаслив лиш той, хто додержує закону.

19 Словами годї раба навчити; хоч він їх і чує, та що ж не слухає.

20 Чи бачив ти чоловіка, прудкого до мови? - на дурного більш надїї анїж на його.

21 Коли слуга з малку в розкошах зростає, схоче він опісля зробитись сином.

22 Чоловік гнївливий розводить сварку, та й палкий не трохи грішить.

23 Гординя веде чоловіка в погорду, а покірний духом наживає честї.

24 Хто з злодїєм дїливсь, ненавидить свою душу; він чує закляттє*, та не виявляє.

25 Хто боїться людей, той в біду попаде; хто ж боїться Господа, буде безпечен.

26 Многі шукають ласки в володарів (земних), та долею людською - володїє Господь.

27 Гидота праведним - чоловік ледачий, безбожнику ж гидота - хто ходить правою дорогою.


Приповiстi 30

1 Се слова Агура, сина Якейового, - слова вдуновені, що сказав їх сей чоловік Ітіїлові й Укалові:

2 Справдї, я більший невіжа, нїж хто небудь зміж людей, і мудростї людської нема в менї;

3 Я премудростї не вивчивсь, і знання сьвятих я не маю.

4 Хто взійшов на небо, й зійшов із неба? Хто вітри стулив у кулацї в себе? Хто, мов в одежину, повгортав води (надземні)? Хто поставив всї земні гряницї? Яке імя йому? Яке імя синові його? Хиба ти се знаєш?

5 Всяке слово в Бога - чисте; він - охорона вповаючим на його.

6 Не додавай нїчого до слів його, щоб він не доказав тобі твоєї неправди.

7 Двох речей прошу я в тебе, не відкажи менї, покіль я умру:

8 Марноту й неправду держи далеко від мене; нї злиднїв нї багацтва не давай менї, а живи тілько щоденним хлїбом,

9 Щоб я, не голоден, не відрікся тебе, кажучи: Хто менї Господь? а в злиднях не став красти, а відтак не призивав імя Бога мого марно.

10 Не прискаржуй злобно раба перед його паном, щоб той не прокляв тебе, й ти не провинився.

11 Є такі, що проклинають і рідного батька; є, що не благословляють і рідної неньки.

12 Є такі, що в себе в очах чистими здаються, хоч вони не вмиті з поганї своєї.

13 Є такі, що в гору глядять очима, геть то піднімають повіки свої.

14 Є такі, що в них зуби, як мечі, а челюстї - ножі, щоб убогих пожирати і злиденних їсти.

15 Ненаситність дві дочки має: "давай, давай!" А навіть - три ненаситні, ба й четверта не скаже: годї!

16 Преисподня та й утроба неплодна: пісковина, що води несита, земля, що поливаннєм, та огонь, що не скаже: годї!

17 Око, що поругає батька й не знає покори перед матїррю, нехай виклюють ворони на ріцї й вижруть орлята.

18 Троє річей дивовижних на сьвітї про мене, ба чотирох я не розумію;

19 Шлях в орла під небесами; дорога гадини на скелї; дорога корабля на морі, й дороги мужчини до дївчини.

20 Та й у перелюбницї стежка такова ж: вдовольнилась, обтерла рот собі, та й каже: Я ж нїчого поганого не зробила!

21 Під трома земля трясеться, ба чотирьох здержати не може:

22 Раба, що зацарює; безглуздого, як пожитку має доволї,

23 Плюгаву женщину, коли заміж вийде, і служебку, як займе місце господинї своєї.

24 А ось чотирі малі на землї, що мудрійші над мудрих;

25 Мурашки, - народ слабонький, а лїтом наготовлюють запаси собі;

26 Миші, - народ слабосилок, а на скелях хати собі будують;

27 В сарани царя немає, а вся вона, мов військо, полками виходить;

28 Павук лапками спираєсь, та він і в палатах у царя буває.

29 А сї троє мають ходу стрійну, ба, четверо гордо виступають:

30 Лев, - силач між зьвірами, нїкому не вступить; кінь і козел, та царь серед свого народу.

31 Коли ти, загнавшись в лютостї, зробив безумство коли, та знов замислив недобре, то затули уста рукою;

32 Бо, як збиваннє молока дає масло, а удар у ніс виводить кров, так і розбуджений гнїв виводить сварку.


Приповiстi 31

1 Се слова царя Лемуїла; наука, яку дала йому мати його:

2 Що ж, сину мій? що, дитино тїла мого? що, обітниць моїх ти сину?*

3 Не оддавай жіноцтву сил твоїх, анї поступків твоїх тим погубницям царів.

4 Не царям, Лемуїлю, не царям пити вино, не князям сикер попивати,

5 Щоб вони, напившись, права не забули та й не покривили суду всїх людей убогих.

6 Дайте сикеру бідоласї, й вина тим, що їх серце в горю;

7 Нехай випє й свої забуде злиднї, та не думає все про свої страдання.

8 Отверай уста за того, хто голосу нїде не має, та щоб сиріт боронити.

9 Одверзай уста твої на правосуд та для справи бідного й нужденного.

10 Хто знайде жінку честиву? цїна їй перел дорожша;

11 Серце мужове певне її, й не малий з неї прибуток;

12 Платить вона добром йому, а нїколи злом, покіль віку її.

13 Дбає про лен та вовну, й охочо працює власними руками.

14 Мов купецький корабель той, здобуває хлїб здалека.

15 Встане вдосьвіта, домашнім роздасть їжу, а дївкам їх дїло.

16 Схоче поля - є й на поле; з свого дорібку садить виноградник.

17 Оперізуєсь силою й кріпить руки свої.

18 Бачить, що праця чесна й добра, проте сьвітло в неї не гасне й пізної ночі.

19 Простягає руки до прядки, а палцї її беруть веретено.

20 Долоню свою розтулює бідному, подає руку нужденому.

21 Не боїться, що ріднї студено буде; - вся семя має подвійну одежу.

22 Робить вона собі коври; висон, пурпур - її одежа.

23 Мужа її всяке знає; сидить він у воротях між громадськими мужами.

24 Тче вона покривала й продає, а пояси доставляє купцям Финикийським.

25 Трівкість і краса - одежа її, й весело глядить вона в будущину.

26 Уста свої отвирає лиш на слова мудрі, на язицї в неї - лагідна наука.

27 Пильно вона наглядає за порядком в домі, і не знає їсти хлїба - нїчо не робивши.

28 Встають дїти, - її величають, і муж її всюди вихваляє:

29 Много женщин честивих, - ти ж усїх перевисшила!

30 Бо принада - річ непевна, пишна врода - річ минуща; богобоязлива ж жінка - от кого хвалити треба!

31 Платїть же їй після того, що її надбали руки; славіть її у громадї за її учинки!