Вiд Луки 1

1 Яко ж бо многі заходились споряджувати повість про добре знані нам речі,

2 як передали нам ті, що з почину були самовидцями й слугами слова;

3 то здалось і менї гаразд, довідавшись од почину про все пильно, поряду тобі написати, високоповажний Теофиле,

4 щоб знав певноту того, чого тебе навчено.

5 Був за Ірода, царя Юдейського, один сьвященик, на ймя Захарія, з черги Авиїної, а жінка його з дочок Ааронових, а ймя її Єлисавета.

6 Були ж праведні обоє перед Богом, ходячи у всїх заповідях та наказах Господнїх безпорочні.

7 І не було в них дитини: бо Єлисавета була неплідна, й обоє постарілись у днях своїх.

8 Стало ся ж, як служив він порядком черги своєї перед Богом,

9 то, звичаєм сьвященства, довелось йому кадити, увійшовши в церкву Господню.

10 А все множество народу молилось ізнадвору під час кадження.

11 Явив ся ж йому ангел Господень, стоячи правобіч жертівнї кадильної.

12 І вжахнув ся Захарія побачивши, і страх обняв його.

13 Рече ж до него ангел: Не лякай ся, Захаріє: бо вислухана молитва твоя, і жінка твоя Єлисавета вродить сина тобі, й даси ймя йому Йоан.

14 І буде радість тобі й веселість; і многі різдвом його радувати муть ся.

15 Буде бо великий перед Господем, і вина нї міцного напитку не пити ме; й Духом сьвятим сповнить ся ще з утроби матери своєї.

16 І многих синів Ізраїлевих наверне до Господа Бога їх.

17 І йти ме він перед Ним духом і силою Ілиї, щоб навернути серця батьків до дїтей, і неслухняних до мудрости праведних, приготовити Господеві людей готових.

18 І рече Захарія до ангела: По чім же знати му се? я бо старий, і жінка моя ізстарілась у днях своїх.

19 І озвавшись ангел, рече йому: Я Гавриїл, що стою перед Господем; і послано мене промовити до тебе та сповістити тебе про се.

20 І ось замовкнеш і не зможеш говорити, аж по день, коли станеть ся се, за те що не поняв віри словам моїм, котрі справдять ся пори своєї.

21 І ждав народ Захарії, і дивував ся, що барить ся він у церкві.

22 Вийшовши ж він, не зміг промовити до них; і постерегли вони, що видїннє бачив у церкві; бо він кивав до них, і зоставсь нїмий.

23 І сталось, як сповнились днї служення його, пійшов до господи своєї.

24 Після ж тих днїв зачала Єлисавета, жінка його, й таїлась пять місяцїв, говорячи:

25 Що так менї дав Господь у ті днї, як зглянув ся, зняти з мене докір між людьми.

26 Місяця ж шестого післав Бог ангела Гавриїла в город Галилейський, званий Назарет,

27 до дїви, зарученої чоловікові, на ймя Йосифові, з дому Давидового; а ймя дїви Мария.

28 І прийшовши ангел до неї, рече: Радуй ся, благодатная, Господь з тобою; благословенна єси між женами.

29 Вона ж, побачивши його, вжахнулась словами його, та й подумала, що б се було за витаннє таке.

30 І рече ангел їй: Не лякай ся, Мариє: знайшла бо єси ласку в Бога.

31 І ось зачнеш ти в утробі твоїй, і вродиш Сина, й наречеш імя Йому Ісус.

32 Сей буде великий, і Сином Вишнього звати меть ся, і дасть Йому Господь Бог престол Давида, отця Його:

33 і царювати ме Він над домом Якововим по віки, й царству Його не буде кінця.

34 Рече ж Мария до ангела: Як буде се, коли чоловіка не знаю?

35 І озвавшись ангел, рече їй: Дух сьвятий найде на тебе, й сила Вишнього отїнить тебе; тим і, що вродить ся сьвяте, звати меть ся Сином Божим.

36 І ось Єлисавета, родичка твоя, вона також зачала сина в старостї своїй, і се шестий місяць їй, званій неплідною.

37 Бо не буде неможливе у Бога всяке слово.

38 Рече ж Мария: Се рабиня Господня: нехай станеть ся менї по слову твоєму. І пійшов від неї ангел.

39 Уставши ж Мария тими днями, пійшла швидко в підгіррє, у город Юдин;

40 і ввійшла в господу Захаріїну, і виталась із Єлисаветою.

41 І сталось, як почула Єлисавета витаннє Мариїне, кинулась дитина в утробі її; і сповнилась Єлисавета Духом сьвятим,

42 і промовила голосом великим, і рече: Благословенна єси між женами, й благословенний плід утроби твоєї.

43 І звідкіля менї се, що прийшла мати Господа мого до мене?

44 Ось бо, як дійшов голос витання твого до ушей моїх, кинулась з радости дитина в утробі моїй.

45 І благословенна, що увірувала, бо сповнить ся, що сказано їй від Господа.

46 І рече Мария: Величає душа моя Господа,

47 і зрадував ся дух мій у Бозї Спасї моїм,

48 що споглянув на смиреннє слуги своєї: ось бо від нинї блаженною звати муть мене всї роди:

49 бо зробив менї велике Сильний; і сьвяте імя Його.

50 І милость Його від роду до роду на боячих ся Його.

51 Зробив силу рукою своєю; розсипав гордих у думках сердець їх;

52 поскидав потужних з престолів, і підняв угору смиренних;

53 голодних сповнив добром, а багатих одіслав упорожнї;

54 прийняв Ізраїля, слугу свого, на спомин милости,

55 (як промовив до батьків наших) Авраамові й насїнню його по віки.

56 Пробувала ж Мария з нею місяцїв зо три, та й вернулась до домівки своєї.

57 Єлисаветї ж сповнив ся час родити, й вродила вона сина.

58 І чули сусїде її і родина її, що Господь показав велику милость свою до неї, і радувались із нею.

59 І сталось, восьмого дня прийшли обрізати хлопятко, і хотїли назвати його ймям батька його, Захарією.

60 І озвавшись мати його, каже: Нї, а нехай назветь ся Йоаном.

61 І казали до неї: Що нїкого нема в родинї твоїй, щоб звав ся імям сим.

62 Кивали ж батькові його, як схотїв би назвати його.

63 І, попросивши таблицї, написав слова: Йоан буде ймя йому. І дивувались усї.

64 Відкрили ся ж уста його зараз, і язик його, й заговорив, прославляючи Бога.

65 І був на всїх страх, що жили кругом них; і по всьому підгіррю Юдейському пронеслись усї слова ті.

66 І положили всї, хто чув, у серцї своїм, кажучи: Що ж то за дитина се буде! І рука Господня була з ним.

67 І Захарія, батько його, сповнив ся Духом сьвятим, і прорік, глаголючи:

68 Благословен Господь Бог Ізраїлїв, що одвідав і зробив ізбавленнє народові своєму,

69 і підняв ріг спасення нам у дому Давида, слуги свого,

70 (як промовляв устами сьвятих од віку пророків своїх,)

71 спасеннє од ворогів наших і з руки всїх ненавидників наших,

72 щоб зробити милость отцям нашим, і спогадати завіт свій сьвятий,

73 клятьбу, що кляв ся перед Авраамом, отцем нашим,

74 та що дасть нам без страху, з рук ворогів наших визволившись,

75 служити Йому в сьвятостї та праведностї перед Ним, по всї днї життя нашого.

76 А ти, дитино, пророком Вишнього звати меш ся: ходити меш бо перед лицем Господнїм, готовити дороги Його;

77 щоб давати знаннє спасення народові Його в оставленню гріхів їх,

78 по благій милостї Бога нашого, в котрій одвідав нас Схід з висоти,

79 щоб засияв сидячим у темряві і тїнї смертнїй, щоб направити ноги наші на дорогу впокою.

80 Хлопятко ж росло та міцнїло духом, і пробувало в пустинї аж до дня явлення свого перед Ізраїлем.


Вiд Луки 2

1 Стало ся ж тими днями, вийшло повелїннє від кесаря Августа переписати всю вселенну.

2 Ся перепись була перва за правлення Киринея в Сириї.

3 Ійшли всї вписуватись, кожен у свій город.

4 Пійшов же й Йосиф із Галилеї, з города Назарета, в Юдею, в город Давидів, що зветь ся Витлеєм: (був бо він з дому й роду Давидового)

5 вписатись із Мариєю, зарученою йому жінкою, що була тяжка.

6 Стало ж ся, як були вони там, сповнились днї родити їй.

7 І вродила Сина свого перворідня, і сповила Його, й положила Його в ясла, бо не було їм місця в гостинницї.

8 І були пастухи в сторонї тій, що ночлїгували та стерегли сторожею в ночі отари своєї.

9 І ось ангел Господень став коло них, і слава Господня осияла їх; і полякались страхом великим.

10 І рече їм ангел: Не бійтесь, ось бо благовіщу вам радість велику, що буде всїм людям.

11 Бо народивсь вам сьогоднї Спас, що єсть Христос Господь, у городї Давидовому.

12 І се вам ознака: Знайдете дитинку сповиту, лежачу в яслах.

13 І зараз явилось із ангелом множество воїнства небесного, хвалячи Бога й глаголючи:

14 Слава на вишинах Богу, а на землї впокій, між людьми благоволеннє.

15 І сталось, як пійшли від них на небо ангели, пастухи казали один до одного: Ходїмо ж аж у Витлеєм, та побачимо слово се, що сталось, що Господь обявив нам.

16 І пійшли з поспіхом, та й знайшли Марию і Йосифа, й дитинку лежачу в яслах.

17 І побачивши, обявили слово, сказане їм про хлопятко се.

18 І всї, слухаючи, дивувались тим, що розказували пастухи перед ними.

19 Мария ж ховала всї слова сї, роздумуючи в серцї своїм.

20 І вернулись пастухи, прославляючи та хвалячи Бога за все, що чули й бачили, як казано до них.

21 І як сповнилось вісїм днїв, щоб обрізати хлопятко, наречено Йому імя Ісус, наречене від ангела, перш нїж зачавсь Він в утробі.

22 І, як сповнились днї очищення її по закону Мойсейовому, понесли Його в Єрусалим, поставити перед Господом,

23 як написано в законї Господньому: Що всяке мужеське, відчинивши утробу, сьвяте Господеві звати меть ся;

24 і принесли жертву, по сказаному в законї Господньому: Пару горлиць або двоє голубенят.

25 І ось був чоловік у Єрусалимі на ймя Симеон; і чоловік сей праведний та побожний сподївавсь потїхи Ізраїлеві; й Дух сьвятий був на йому.

26 І було йому сповіщено від Духа сьвятого, що не бачити ме він смерти, перш нїж побачить Христа Господнього.

27 І прийшов він Духом у церкву; й, як принесли батько-мати хлопятко Ісуса, щоб зробити їм, що треба, по звичаю законному для Него,

28 узяв він Його на руки свої, і благословив Бога, і сказав:

29 Нинї відпускаєш раба твого, Владико, по глаголу твоєму, з упокоєм:

30 бо видїли очі мої спасеннє твоє,

31 що приготовив єси перед лицем усїх людей,

32 сьвітло на одкриттє поганам, і славу народа Твого Ізраїля.

33 І дивувавсь Йосиф і мати Його тим, що сказано про Него.

34 І благословив їх Симеон, і рече до Мариї, матери Його: Ось Сей лежить на паданнє і вставаннє многих в Ізраїлї і на ознаку, проти котрої говорити муть,

35 (і тобі самій перейде душу меч,) щоб відкрились многих сердець думки.

36 І була Анна пророчиця, дочка Фануїлова, з роду Асирового; ся зістарілась у днях многих, живши з чоловіком сїм років од дївування свого;

37 і ся вдова до восьмидесяти й чотирох років, що не відходила від церкви, постом та молитвою служила ніч і день.

38 І вона тієї ж години прийшовши, оддала хвалу Господеві, й говорила про Него всїм, що сподївали ся збавлення в Єрусалимі.

39 І, як скінчили все по закону Господньому, вернулись у Галилею, у город свій Назарет.

40 Хлопятко ж росло й міцнїло духом, сповняючись премудростю; і благодать Божа була на Ньому.

41 І ходили батько-мати Його щороку в Єрусалим у сьвято пасхи.

42 І як було Йому дванайцять років, пійшли вони в Єрусалим сьвятковим звичаєм,

43 і, сповнивши днї, як вертались, зостав ся хлопчик Ісус у Єрусалимі; й не знав Йосиф і мати Його,

44 а думаючи, що Він між товариством, увійшли на день ходи; й шукали Його між родиною та знакомими.

45 І, не знайшовши Його, вернулись у Єрусалим, шукаючи Його.

46 І сталось, через три днї знайшли Його в церкві, сидячого серед учителїв, і слухаючого їх, і питаючого.

47 Дивували ся ж усї, хто слухав Його, розумом і відповідями Його.

48 І, побачивши Його, здивувались вони, й сказала мати Його до Него: Дитино, що се зробив єси з нами? ось батько Твій і я, болїючи, шукали Тебе.

49 І рече Він до них: Чого ж шукали мене? хиба ж не знали, що в тому, що єсть Отця мого, треба бути менї?

50 Та й вони не зрозуміли слова, що промовив їм.

51 І пійшов з ними, й прийшов у Назарет, і був слухняний їм; і мати Його ховала всї слова тиї в серцї своїм.

52 І виростав Ісус премудростю й станом, у ласцї в Бога і в людей.


Вiд Луки 3

1 У пятнайцятий же рік правлення Тиверия кесаря, як був ігемоном Понтийський Пилат в Юдеї, а четверовластником у Галилеї Ірод, Филип же, брат його, четверовластником в Ітуреї і Трахонській землї, а Лисаний четверовластником в Авилинї,

2 за архиєреїв Анни та Каяфи, стало ся слово Боже до Йоана, Захаріїного сина, у пустинї.

3 І ходив він по всїй околицї Йорданській, проповідуючи хрещеннє покаяння на прощеннє гріхів,

4 як писано в книзї словес Ісаїї пророка, глаголючого: Голос покликуючого в пустинї: Приготовте дорогу Господню, правими робіть стежки Його.

5 Всяка долина нехай заповнить ся, і всяка гора і горб принизить ся, і крива нехай буде права, й груднисті нехай будуть дорогами рівними;

6 і побачить усяке тїло спасеннє Боже.

7 Говорив тодї до людей, що вийшли охреститись від него: Кодло гадюче, хто остеріг вас, щоб утїкали від настигаючого гнїва?

8 Принесїть же овощ достойний покаяння, і не починайте казати самі собі: В нас отець Авраам; глаголю бо вам: Що зможе Бог з каміння сього підняти дїтей Авраамові.

9 Вже ж і сокира коло кореня дерева лежить; тим кожне дерево, що не дає доброго овощу, зрубують та й в огонь кидають.

10 І питав його народ, кажучи: Що ж оце робити мем?

11 Озвав ся ж і каже їм: Хто має дві одежинї, нехай надїлить немаючого; й хто має харч, нехай так само робить.

12 Прийшли ж і митники хреститись, і промовили до него: Учителю, що нам робити?

13 Він же каже до них: Нїчого більш над те, що звелено вам, не вимагайте.

14 Питали ж його й воїни, кажучи: А нам що робити? І рече до них: Нїкому не робіть насилля, анї обвинувачуйте криво, і вдовольняйтесь платою вашою.

15 Як же були в непевностї люде, і всї говорили в серцї своїм про Йоана, чи не Христос він,

16 озвавсь Йоан до всїх, глаголючи: Я водою хрещу вас; ійде ж потужнїщий від мене, котрому недостоєн я розвязати ременя обувя Його: Той хрестити ме вас Духом сьвятим і огнем;

17 котрого лопата в руцї Його, й перечистить тік свій, і збере пшеницю в клуню свою, а полову спалить огнем невгасаючим.

18 І багато иншого, навчаючи, благовіствував людям.

19 Ірод же четверовластник, докорений від него за Іродияду, жінку Филипа, брата свого, і за все, що коїв лихого Ірод,

20 додав ще й се до всього, й запер Йоана в темницї.

21 Стало ж ся, як хрестились усї люде й Ісус хрестив ся та молив ся, відчинилось небо,

22 і злинув Дух сьвятий, у тїлесному видї, як голуб, на Него, й голос із неба роздав ся, глаголючи: Ти єси Син мій любий, тебе вподобав я.

23 А тому Ісусові починав ся мало не трийцятий рік, і був Він, як думали, син Йосифів, Ілиїв,

24 Маттатів, Левиїн, Мелхиїн, Янаїв, Йосифів,

25 Мататіїв, Амосів, Наумів, Єслимів, Наггеїв,

26 Маатів, Мататиїв, Семеїв, Йосифів, Юдин,

27 Йоананів, Рисаїв, Зоровавелів, Салатіїлів, Нириїв,

28 Мелхиїв, Адиїв, Косамів, Єлмодамів, Ирів,

29 Йосиїв, Єлиєзерів, Йоримів, Маттатів, Левиїн,

30 Симеонів, Юдин, Йосифів, Йонанів, Єлиякимів,

31 Мелеаїв, Маінанів, Мататаїв, Натанів, Давидів,

32 Єсеїв, Овидів, Воозів, Салмонів, Насонів,

33 Аминадавів, Арамів, Єсромів, Фаресів, Юдин,

34 Яковів, Ісааків, Авраамів, Тарин, Нахорів,

35 Сарухів, Рахавів, Фалеків, Єверів, Салин,

36 Каінанів, Арфаксадів, Симів, Ноїв, Ламехів,

37 Матусалів, Єнохів, Яредів, Малелейлів, Кайнанів,

38 Єносів, Ситів, Адамів, Божий.


Вiд Луки 4

1 Ісус же, Духа сьвятого повний, вернувсь од Йордану, і був ведений Духом у пустиню,

2 і сорок днїв спокушуваний від диявола. І не їв нічого днїв тих, а як скінчились вони, опісля зголоднїв.

3 І каже Йому диявол: Коли ти Син Божий, скажи каменеві сьому, щоб став ся хлїбом.

4 І озвавсь Ісус до него, глаголючи: Писано, що не хлїбом самим жити ме чоловік, а кожним словом Божим.

5 І вивівши Його диявол на гору високу, показав Йому всї царства вселенної в одну хвилину.

6 І каже Йому диявол: Тобі дам власть оцю всю і славу їх, бо менї передано, й кому я схочу, дам її.

7 Ти ж коли поклониш ся передо мною, буде твоє все.

8 І, озвавшись до него, рече Ісус: Геть від мене, сатано, писано бо: Кланяти меш ся Господеві Богу твоєму, й Йому одному служити меш.

9 І повів він Його в Єрусалим, і поставив Його на крилї церковньому, й каже Йому: Коли ти Син Божий, кинь ся звідсїля вниз:

10 писано бо: Що ангелам своїм накаже про Тебе, оберегати Тебе,

11 і що на руках підіймуть Тебе, щоб инколи не вдаривсь об камінь ногою Твоєю.

12 І озвавшись рече йому Ісус: Що сказано: Не будеш спокушувати Господа Бога твого.

13 І скінчивши всї спокуси, диявол одійшов од Него до часу.

14 І вернувсь Ісус у силї Духа в Галилею; і поголос розійшов ся по всїй околицї про Него,

15 І навчав Він по школах їх, славлений од усїх.

16 І прийшов у Назарет, де був зрощений, і прийшов звичаєм своїм, субітнього дня в школу, і став читати.

17 І подано Йому книгу Ісаїї пророка. І, розгорнувши книгу, знайшов місце, де було написано:

18 Дух Господень на менї, котрого ради намастив мене; благовістити вбогим післав мене, сцїляти розбитих серцем, проповідувати полонянам визвіл і слїпим прозріннє, випускати замучених на волю,

19 проповідувати рік Господень приятний.

20 І, згорнувши книгу, віддав слузї, та й сїв. І очі всїх у школї були звернені на Него.

21 Почав же глаголати до них: Що сьогоднї справдилось писаннє се в ушах ваших.

22 І всї сьвідкували Йому, й дивувались благодатнїми словами, виходячими з уст Його. І казали: Хиба сей не син Йосифів?

23 І рече до них: Певно скажете менї приповість оцю: Лїкарю, вилїчи себе самого; про що ми чули, що сталось у Капернаумі, зроби й тут у своїй країнї.

24 Рече ж: Істино глаголю вам: Що нї один пророк не єсть приятен в отчинї своїй.

25 По правдї ж глаголю вам: Багато вдовиць було за днїв Ілиї в Ізраїлї, як зачинилось небо на три роки й шість місяцїв, і голоднеча велика стала по всїй землї;

26 та й до жодної з них не послано Ілиї, тільки в Сарепту Сидонську до жінки вдовицї.

27 І багато прокаженних було за Єлисея пророка в Ізраїлї, та й жоден з них не очистивсь, тільки Неєман Сириянин.

28 І сповнились усї лютостю в школї, почувши се,

29 і вставши вигнали Його геть із города, і випровадили Його аж на верх гори, на котрій город їх збудовано, щоб скинути Його.

30 Він же, пройшовши серед них, пійшов,

31 і прийшов у Капернаум, город Галилейський, і навчав їх по суботам.

32 І дивувались вони наукою Його, бо з властю було слово Його.

33 І був у школї чоловїк, маючи духа нечистого, й кричав голосом великим,

34 кажучи: Остав; що нам і Тобі, Ісусе Назарянине? чи прийшов єси вигубити нас? Я знаю Тебе, хто єси: Сьвятий Божий.

35 І погрозив йому Ісус, глаголючи: Мовчи й вийди з него. І кинувши ним диявол на середину, вийшов з него, нїчого не зашкодивши йому.

36 І обняв страх усїх, і говорили один до одного, кажучи: Що се за слово, що властю і силою повелїває нечистим духам, і виходять?

37 І розійшов ся поголос про Него скрізь по всїй околицї.

38 Уставши ж Він із школи, ввійшов у господу Симонову. Тещу ж Симонову схопила пропасниця велика, й благали Його за неї.

39 І, ставши над нею, погрозив пропасницї, і покинула її; зараз же уставши, послугувала їм.

40 Як же заходило сонце, всї, в кого були недужі на всякі недуги, приводили їх до Него; Він же, на кожного з них руки складаючи, сцїляв їх.

41 Виходили ж і біси з многих, і кричали, кажучи: Що Ти єси Христос, Син Божий. І грозячи, не давав їм говорити, бо вони знали, що Він Христос.

42 Як же настав день, вийшовши пійшов у пусте місце; й люде шукали Його, й прийшли до Него, й вдержували Його, щоб не йшов від них.

43 Він же рече до них: Що й иншим городам благовістити менї треба царство Боже; бо на се я посланий.

44 І проповідував по школах Галилейських.


Вiд Луки 5

1 І сталось, як народ товпивсь до Него слухати слово Боже, Він стояв коло озера Генисарецького.

2 І побачив два човни, що стояли край озера, рибалки ж, одійшовши від них, полоскали неводи.

3 Ввійшовши ж ув один з човнів, що був Симонів, просив його від землї відчалити трохи. І сївши, навчав народ із човна.

4 Як же перестав глаголати, рече до Симона: Поступи на глибінь, та закиньте неводи ваші на ловитву.

5 І озвавшись Симон, каже Йому: Наставниче, всю ніч трудившись, нїчого не піймали ми; тільки ж, по слову Твоєму, закину невода.

6 І, се зробивши, вловили пребагато риби; роздер ся ж невід їх,

7 і махнули вони на товаришів своїх, що були в другому човнї, щоб прийшли помогти їм. І прийшли вони, й сповнили обидва човни, так що потопали вони.

8 Бачивши ж Симон Петр, припав до колїн Ісусових, кажучи: Йди від мене: бо я чоловік грішний, Господи.

9 Страх бо обняв його і всїх із ним од улову риби, що вловили.

10 Так само й Якова і Йоана, синів Зеведеєвих, що були спільниками Симоновими. І рече до Симона Ісус: Не лякай ся, від нинї людей ловити меш.

11 І пригнавши вони човни свої до берега, та покинувши все, пійшли слїдом за Ним.

12 І сталось, як був Він ув однім городї, аж ось чоловік увесь у проказї. І, побачивши Ісуса, упавши на лице, благав Його, кажучи: Господи, коли хочеш, можеш мене очистити.

13 І простягши Він руку, приторкнувсь до него, глаголючи: Хочу, очистись. І зараз проказа покинула його.

14 І наказав Він йому нїкому не говорити, а, пійшовши, покажи себе священикові та принеси за очищеннє твоє, як звелїв Мойсей, на сьвідкуваннє їм.

15 Та слово про Него розійшлось тим більш, і насходилось народу пребагато слухати й сцїлятись у Него від недуг своїх.

16 Він же виходив у пустиню та молив ся.

17 І сталось одного дня, що Він учив, і сидїли Фарисеї та учителї закону, що поприходили з усїх сїл Галилейських та Юдейських і з Єрусалиму, й сила Господня була на сцїленнє їх.

18 І ось мужі принесли на постелї чоловіка, що був розслаблений, і шукали, як би внести його та положити перед Ним.

19 І, не знайшовши, як би внести його кріз натовп, вилїзли на хату, й кріз черепяну стелю спустили його з постїллю в середину перед Ісуса.

20 І, бачивши віру їх, рече йому: Чоловіче, оставляють ся тобі гріхи твої.

21 І почали міркувати письменники та Фарисеї, кажучи: Хто сей, що говорить хулу? Хто може оставляти гріхи, як тільки один Бог?

22 Постерігши ж Ісус думки їх і озвавшись, рече до них: Що ви говорите в серцях ваших?

23 Що легше? сказати: Оставляють ся тобі гріхи твої; або сказати: Встань та й ходи?

24 От же, щоб знали ви, що власть має Син чоловічий на землї оставляти гріхи, (рече розслабленому:) Тобі глаголю: Устань, і, взявши постїль твою, йди до дому твого.

25 І зараз уставши перед ними й узявши на чому лежав, пійшов до дому свого, прославляючи Бога.

26 І острах обняв усїх, і прославляли Бога, й сповнили ся страхом, кажучи: Що бачили предивне сьогоднї.

27 А після сього вийшов, і побачив митника на ймя Левію, сидячого на митницї, і рече йому: Йди слїдом за мною.

28 І, зоставивши все, уставши пійшов слїдом за Ним.

29 І справив гостину велику Левій Йому у господї своїй, і було там багато митників і инших, що сидїли з ними.

30 І нарікали письменники їх та Фарисеї на учеників Його, кажучи: На що з митниками та грішниками їсте й пєте?

31 І озвавшись Ісус, рече до них: Не треба здоровому лїкаря, а недужому.

32 Не прийшов я кликати праведників, а грішників до покаяння.

33 Вони ж казали до Него: Чого ж ученики Йоанові постять часто й молять ся, так само й Фарисейські, Твої ж їдять і пють?

34 Він же рече до них: Чи зможете синів весїльних, поки жених з ними, заставити постити?

35 Прийдуть же днї, що візьмуть жениха від них, тодї постити муть у ті днї.

36 Сказав же й приповість до них: Що нїхто латки з одежини нової не пришиває до одежини старої; коли ж нї, то й нову розідре, й старій не личить латка з нового.

37 І нїхто не наливає вина нового в бурдюки старі; коли ж нї, порве нове вино бурдюки, й вино витече, й бурдюки пропадуть.

38 А вино нове в бурдюки нові наливають, то й буде все цїле.

39 Нїхто, пивши старе, не бажає зараз нового; каже бо: Старе лучче.


Вiд Луки 6

1 І сталось другої суботи після першої, ійшов Він через засїви, й рвали ученики Його колоссє, та й їли, потерши в руках.

2 Деякі ж з Фарисеїв казали їм: На що робите, чого не годить ся робити в суботу?

3 І, озвавшись до них, рече Ісус: Хиба й того не читали, що зробив Давид, як зголоднїв він і ті, що були з ним:

4 як, увійшовши він у дом Божий, хлїби показні взяв і їв, і дав також тим, що були з ним, котрих не годилось їсти, хиба одним священикам?

5 І рече їм: Син чоловічий - Він Господь і суботи.

6 І сталось також другої суботи: ввійшов Він у школу та й навчав; а був там чоловік, що рука в него права була суха.

7 Назирали ж Його письменники та Фарисеї, чи в суботу сцїляти ме, щоб знайти вину на Него.

8 Він же знав думки їх, і рече чоловіку сухорукому: Устань і стань на середину. Він же, вставши, стояв.

9 Рече ж Ісус до них: Спитаю вас: Що годить ся по суботам: добре робити, чи лихе робити? душу спасати, чи погубляти?

10 І, споглянувши кругом по всїх їх, рече чоловікові: Простягни руку твою. Він же зробив так, і стала рука його здорова, як і друга.

11 Вони ж сповнились лютостю і говорили один до одного, що б зробити Ісусові.

12 Стало ж ся тими днями, вийшов Він на гору молитись, і був усю ніч на молитві Богу.

13 А, як настав день, покликав учеників своїх; і, вибравши з них дванайцятьох, котрих і апостолами назвав:

14 Симона, що назвав Петром, та Андрея брата його, Якова та Йоана, Филипа та Вартоломея,

15 Маттея та Тому, Якова Алфеєвого та Симона, на прізвище Зилота,

16 Юду Якового та Юду Іскариоцького, що й став ся зрадником;

17 і зійшовши з ними, став на місцї рівному, й товариство учеників Його, і множество велике людей з усієї Юдеї і Єрусалиму, й з побережжя Тирського та Сидонського, що поприходили слухати Його і сцїляти ся від недуг своїх,

18 і мучені від духів нечистих; і сцїляли ся.

19 І ввесь народ шукав приторкнутись до Него: бо сила від Него виходила, й сцїляла всїх.

20 І знявши Він очі свої на ученики свої, рече: Блаженні вбогі, бо ваше царство Боже.

21 Блаженні голодні тепер, бо насититесь. Блаженні плачущі тепер, бо сьміяти метесь.

22 Блаженні, коли ненавидїти муть вас люде, й коли проженуть вас, і осоромлять, і викинуть імя ваше, як зло, задля Сина чоловічого.

23 Радуйтесь того дня і веселїтесь, ось бо нагорода ваша велика на небі; так бо чинили пророкам батьки їх.

24 Горе ж вам, багатим! бо прийняли ви утїху вашу.

25 Горе вам, ситим! бо голодувати мете. Горе вам, що сьмієтесь тепер; бо сумувати мете да плакати мете.

26 Горе вам, коли добре говорити муть про вас усї люде; так бо робили лжепророкам батьки їх.

27 Тільки ж глаголю вам, слухаючим: Любіть ворогів ваших, добре робіть ненавидникам вашим,

28 благословляйте кленучих вас, і молїть ся за обидників ваших.

29 Хто бє тебе у щоку, підстав і другу; а хто бере твою свиту, й жупанка не борони.

30 Всякому, хто просить у тебе, дай, і хто бере що твоє, не допевняй ся.

31 І, як хочете, щоб чинили вам люде, так і ви чинїть їм.

32 І коли любите тих, хто любить вас, яка вам дяка? бо й грішники тих, хто їх любить, люблять.

33 І коли добро робите тим, хто добро робить вам, яка вам дяка? бо й грішники те саме чинять.

34 І коли позичаєте тим, від кого маєте надїю одержати, яка вам дяка? бо й грішники грішникам позичають, щоб одержати стільки ж.

35 Нї, любіть ворогів ваших, і добро робіть, і позичайте, нїчого від них не сподїваючись; а буде нагорода ваша велика, й будете синами Вишнього; бо Він благий до невдячних і лихих.

36 Будьте ж оце милосерні, як і Отець ваш милосерден.

37 І не судїть, то й не будете суджені; не осуджуйте, то й не будете осуджені; прощайте, то й буде вам прощено.

38 Давайте, то й вам буде дано; міру добру, наталовану, й струснуту, й надто пересипану давати муть вам на лоно ваше. Такою бо мірою, якою міряєте, відміряєть ся вам.

39 Сказав же приповість їм: Чи може слїпий слїпого водити? хиба обидва в яму не впадуть?

40 Нема ученика над учителя свого; звершений же - буде кожен, як учитель його.

41 Чого ж дивиш ся на порошину в оцї брата твого, полїна ж у своєму оцї не чуєш?

42 І як можеш казати братові твоєму: Брате, дай вийму порошину, що в оцї твоїм, сам в оцї своїм полїна не бачивши? Лицеміре, викинь перше ломаку з ока твого, а тодї бачити меш вийняти порошину з ока брата твого.

43 Нема бо дерева доброго, що родить овощ пустий; анї дерева пустого, що родить овощ добрий.

44 Кожне бо дерево по свому овощу пізнаєть ся; не збирають бо з тернини смокви, анї збирають з ожини винограду.

45 Добрий чоловік з доброго скарбу серця свого виносить добре; а лихий чоловік з лихого скарбу серця свого виносить лихе: бо з переповнї серця промовляють уста його.

46 На що ж мене звете Господи, Господи, й не робите, що я глаголю?

47 Всякий, хто приходить до мене, й слухає слова мої, та й чинить їх, покажу вам, кому він подобен:

48 подобен він чоловікові, будуючому будинок, що викопав глибоко, й положив підвалину на каменї; як же повідь настала, наперла бистрінь на будинок той, та не змогла схитнути його: збудовано бо його на каменї.

49 Хто ж слухає, та не чинить, подобен чоловікові, будуючому будинок на землї, без підвалини, на котрий наперла бистрінь, і зараз упав, і була руїна будинка того велика.


Вiд Луки 7

1 Як же скінчив усї глаголи свої в слух людям, увійшов у Капернаум.

2 В одного ж сотника слуга недугуючи мав умирати, котрий був йому дорогий.

3 Почувши ж про Ісуса, післав до Него старших Жидівських, благаючи Його, щоб, прийшовши, спас слугу його.

4 Вони ж, прийшовши до Ісуса, благали Його пильно, говорячи: Що достоєн він, щоб йому зробив се:

5 любить бо нарід наш, і школу він збудував нам.

6 Ісус же пійшов з ними. І як вже він недалеко був од будинка, вислав до Него сотник другів, говорячи Йому: Господи, не трудись, бо я недостоєн, щоб Ти під стелю мою ввійшов;

7 тим і себе не вважав достойним до Тебе прийти; тільки промов слово, то й одужає слуга мій.

8 Бо й я чоловік під властю поставлений, маючи під собою воїнів; і скажу сьому: Йди, то й іде, а другому: Прийди, то й прийде, а слузї моєму: Роби оце, то й зробить.

9 Почувши ж се Ісус, дивувавсь йому, й, обернувшись до йдучого за собою народу, рече: Глаголю вам: Навіть в Ізраїлї, такої віри не знайшов я.

10 І вернувшись послані у будинок, знайшли недужнього слугу здоровим.

11 І сталось опісля, ійшов Він у город, званий Наін, і йшло з Ним доволї учеників Його, й багато народу.

12 Як же наближив ся до городських воріт, аж ось винесено мертвого, сина єдиного в матері своєї, вона ж була вдова; й багато народу з городу було з нею.

13 І побачивши її Господь, змилосердивсь над нею, і рече їй: Не плач.

14 І приступивши, приторкнув ся до мар; ті ж, що несли, з'упинились. І рече: Молодче, тобі глаголю: встань.

15 І сїв мерлець, і почав говорити. І оддав його матері його.

16 Обняв же страх усїх; і прославляли вони Бога, кажучи: Що пророк великий устав між нами, й навідав Бог людей своїх.

17 І розійшлось слово се по всїй Юдеї про Него й по всїй околицї.

18 І сповістили Йоана ученики його про все те.

19 І покликавши двох учеників своїх Йоан, післав до Ісуса, кажучи: Ти єси грядущий, чи иншого ждати нам?

20 Прийшовши ж до Него чоловіки, казали: Йоан Хреститель прислав нас до Тебе, кажучи: Ти єси грядущий, чи иншого ждати нам?

21 Того ж часу сцїляв Він многих від недуг і ран, і духів лихих, і многим слїпим давав прозрїннє.

22 І озвавшись Ісус, рече їм: Ідїть сповістїть Йоана, що бачили й чули: як слїпі прозирають, криві ходять, прокаженні очищають ся, глухі чують, мертві встають, і вбогі благовіствують.

23 І блажен, хто не зблазнить ся мною.

24 Як же пійшли посланцї Йоанові, почав глаголати до народу про Йоана: Чого виходили ви дивитись у пустиню? На тростину, що вітер колише?

25 Або чого ж виходили ви дивитись? На чоловіка, в мягку одежу одягненого? Ось ті, що в одежі пишній та роскоші, панують у царських дворах.

26 Або чого виходили ви дивитись: На пророка? Так, глаголю вам, і більш пророка.

27 Се той, про кого написано: Ось я посилаю ангела мого перед лицем Твоїм, що приготовить дорогу Твою перед Тобою.

28 Глаголю бо вам: Більшого між нарожденими від жінок пророка над Йоана Хрестителя нема; найменший же у царстві Божім більший від него.

29 І ввесь народ слухаючий, і митники, оправдили Бога, хрестившись хрещеннєм Йоановим.

30 Фарисеї ж та законники раду Божу про них відкинули, не хрестившись від него.

31 Рече ж Господь: Кому ж оце уподоблю людей роду сього? й кому подобні вони?

32 Подобні вони дїтям, що сидять на торгу та гукають одно на одного, та й кажуть: Ми сурмили вам, а ви не скакали; ми голосили вам, а ви не плакали.

33 Прийшов бо Йоан Хреститель, що хлїба не їсть, анї вина не пє, і кажете: Диявола має.

34 Прийшов Син чоловічий, що їсть і пє, і кажете: Ось чоловік прожора та пяниця, митникам друг і грішникам.

35 І оправдилась премудрість од дїтей своїх усїх.

36 Просив же хтось Його з Фарисеїв, щоб їв з ним. І, ввійшовши в господу Фарисеєву, сїв за столом.

37 І ось жінка у городї, що була грішниця, довідавшись, що сидить за столом у господї Фарисеєвій, принїсши любастровий збаночок мира,

38 і ставши коло ніг Його ззаду, плачучи, почала обмивати ноги Його слїзми, й волоссєм голови своєї обтирати; й цїлувала ноги Його, й мастила миром.

39 Бачивши ж Фарисей, що запросив Його, казав сам у собі, говорячи: Коли б сей був пророк, знав би, хто й яка се жінка, що приторкуєть ся до Него; бо грішниця вона.

40 І озвавшись Ісус, рече до него: Симоне, маю тобі щось сказати. Він же каже: Учителю, скажи.

41 Два довжники були в одного вірителя: один завинив пятьсот денариїв, другий же пятьдесять.

42 Як же не мали чим оддавати, обом простив він. Хто ж оце з них, скажи, більш його любити ме?

43 Озвав ся ж Симон і каже: Думаю, що той, кому більш простив він. Він же рече йому: Право судив єси.

44 І, обернувшись до жінки, рече Симонові: Чи бачиш ти сю жінку? Увійшов я в твою господу, - води на ноги мої не дав єси; ся ж слїзми обмила ноги мої, і волоссєм голови своєї обтерла.

45 Цїлування не дав єси менї; ся ж, відколи ввійшов я, не перестала цїлувати ноги мої.

46 Оливою голови моєї не намастив єси; ся ж миром намастила ноги мої.

47 Тим глаголю тобі: Оставляють ся гріхи її многі, бо возлюбила много; кому ж мало оставляєть ся, мало любить.

48 Рече ж їй: Оставляють ся гріхи твої.

49 І почали ті, що вкупі сидїли, казати в собі: Хто сей, що й гріхи відпускає?

50 Рече ж до жінки: Віра твоя спасла тебе; йди з упокоєм.


Вiд Луки 8

1 І сталось опісля, проходив Він городи й села, проповідуючи й благовіствуючи царство Боже; а дванайцять з ним,

2 і деякі жінки, що були сцїлені од духів лихих і недуг: Мария, на прізвище Магдалина, що з неї сїм бісів вийшло,

3 і Йоанна, жінка Хузана, Іродового приставника, й Сусанна, й инших багато, що послугували Йому з добра свого.

4 Як же зійшлось багато народу та з усяких городів поприходили до Него, промовив приповістю:

5 Вийшов сїяч сїяти насїннє своє; і, як він сїяв, инше впало край шляху; й попритоптувано його, й птаство небесне пожерло його.

6 А инше впало на камінь; і посходивши, посохло, бо не мало вогкости.

7 А инше впало між тернину; й розвившись тернина з ним, поглушила його.

8 А инше впало на землю добру, й, зійшовши, дало овощ у сотеро. Се промовивши, покликнув: Хто має уші слухати, нехай слухає.

9 Питали ж Його ученики Його, кажучи: Що се за приповість оця?

10 Він же рече: Вам дано знати тайни царства Божого, другим же в приповістях, щоб дивлячись не бачили, й слухаючи не розуміли.

11 Єсть же ся приповість: Насїннє, се слово Боже.

12 Ті, що край шляху, се, що слухають; опісля ж приходить диявол, та й забирає слово з серця їх, щоб віруючи не спасли ся.

13 Що ж на каменї, се, що, вислухавши, з радістю приймають слово, та сї кореня не мають; до часу вірують, а під час спокуси відпадають.

14 Що ж між тернину впало, се, ті, що вислухавши, відходять, і журбою, та багацтвом, та роскошами життя поглушені, не дають овощу.

15 Що ж у добрій землї, се ті, що, вислухавши слово, в серцї щирому й доброму держять, і дають овощ у терпінню.

16 Нїхто ж, засьвітивши сьвічку, не покрива її посудиною, або під ліжко її ставить; тільки ж на сьвічнику ставлять, щоб входячі бачили сьвітло.

17 Нема бо нїчого тайного, що не виявить ся, і нїчого втаєного, що не взнаєть ся і на яв не вийде.

18 Вважайте оце, як слухаєте: хто бо має, дасть ся тому; а хто не має, і що, здаєть ся, має, візьметь ся від него.

19 Прийшла ж тодї до Него мати й брати Його, та й не могли зійтись із Ним за народом.

20 І сповістили Його, кажучи: Мати Твоя та брати Твої стоять надворі: хочуть Тебе бачити.

21 Він же, озвавшись, рече до них: Мати моя та брати мої ті, хто слово Боже слухає і чинить його.

22 Стало ся ж одного дня, увійшов Він у човен, і ученики Його; й рече до них: Попливемо на той бік озера. І відчалили.

23 Як же плили, заснув Він; і найшла буря вітряна на озеро, й заливало їх, і були вони в опасностї.

24 Приступивши ж розбудили Його, кажучи: Наставниче, наставниче, погибаємо! Він же вставши, погрозив вітрові та буянню води; й з'пинились, і настала тишина.

25 Рече ж їм: Де ж віра ваша? Вони ж полякані дивувались, кажучи один до одного: Хто ж оце сей, що й вітрам повелїває, і водї, і слухають Його?

26 І переплили в землю Гадаринську, що по тім боцї Галилеї.

27 Як же вийшов Він на землю, зустрів Його один чоловік з города, що мав біса з давнього часу, й одежі не вдягав, і в хатї не пробував, тільки по гробах.

28 Побачивши ж Ісуса і закричавши, припав до Него, й голосом великим промовив: Що менї і Тобі, Ісусе, Сину Бога Вишнього? благаю Тебе, щоб мене не мучив.

29 Повелїв бо духові нечистому вийти з чоловіка: почасту бо схоплював його; й заковувано його в залїза та пута, й стережено; й, розбиваючи окови, бував гнаний од біса в пустиню.

30 Питав же його Ісус, глаголючи: Яке тобі імя? Він же каже: Легион; бо бісів багато ввійшло в него.

31 І благали Його, щоб Він не велїв їм ійти в безодню.

32 Був же там великий гурт свиней, що пас ся на горі; і благали Його, щоб дозволив їм в них увійти. І дозволив їм.

33 Вийшовши ж біси з чоловіка, увійшли в свинї; і кинув ся гурт із кручі в озеро, та й потонув.

34 Побачивши ж пастухи, що сталось, повтїкали, й, пійшовши, сповістили по городах і по селах.

35 Повиходили ж дивитись, що сталось, і прийшли до Ісуса, й знайшли сидячого чоловіка, що з него біси вийшли, одягненого й при розумі, в ногах у Ісуса, й злякались.

36 Сповістили ж їх і ті, що бачили, як спас ся біснуватий.

37 І благав Його ввесь народ околицї Гадаринської вийти від них, бо страх великий обняв їх; Він же, ввійшовши в човен, вернув ся.

38 Благав же Його чоловік, з котрого вийшли біси, щоб бути з Ним; відпустив же його Ісус, глаголючи:

39 Вернись до дому твого та розкажи, скільки зробив тобі Господь. І пійшов він по всьому городу, проповідуючи, скільки зробив йому Ісус.

40 Стало ся ж, як вернувсь Ісус, прийняв Його народ: всї бо дожидали Його.

41 І ось прийшов чоловік, котрому ймя Яір (а сей був старшиною над школою), і, припавши до ніг Ісусові, благав Його, щоб увійшов у господу його.

42 Бо дочка єдина була в него лїт дванайцяти, і та вмирала. Як же йшов Він, народ тиснув ся до Него;

43 і одна жінка, бувши в кровотічі років дванайцять, котра, на лїкарів витративши ввесь прожиток, не могла нї від кого вигоїтись,

44 і, приступивши ззаду, приторкнулась до краю одежі Його, й зараз перестала кровотіч її.

45 І рече Ісус: Хто приторкнув ся до мене? Як же всї відпирались, сказав Петр і ті, що з Ним: Наставниче, народ товпить ся та тиснеть ся до Тебе, а Ти кажеш: Хто приторкнувсь до мене?

46 Ісус же рече: Приторкнув ся до мене хтось; я бо чув, що сила вийшла з мене.

47 Бачивши ж жінка, що не втаїть ся, трясучись приступила й, припавши перед Ним, з якої причини приторкнулась до Него, сповістила Його перед усїм народом, і як одужала зараз.

48 Він же рече їй: Бодрись, дочко: віра твоя спасла тебе; йди з упокоєм.

49 Ще Він промовляв, приходить один від шкільного старшини, кажучи Йому: Вмерла дочка твоя; не труди учителя.

50 Ісус же, почувши, озвав ся до него, глаголючи: Не бій ся; тільки віруй, то й спасеть ся.

51 Увійшовши ж у господу, не пустив увійти нїкого, тільки Петра, та Якова, та Йоана, та батька дитини й матїр.

52 Плакали ж усї й голосили по нїй; Він же рече: Не плачте; не вмерла, а спить.

53 І сьміялись вони з Него, знаючи, що вмерла.

54 Він же, випровадивши надвір усїх, і взявши за руку її, покликнув, глаголючи: Дївчинко, встань.

55 І вернув ся дух її, і встала зараз; і звелїв їй дати їсти.

56 І дивувались родителї її; Він же заповів їм нїкому не казати, що сталось.


Вiд Луки 9

1 Скликавши ж дванайцятьох учеників своїх, дав їм силу й власть над усїма бісами, й недуги сцїляти.

2 І післав їх проповідувати царство Боже та оздоровлювати недужих.

3 І рече до них: Нїчого не беріть на дорогу, нї палицї, нї торбини, нї хлїба, нї срібла, анї по дві одежинї майте.

4 І в котору господу прийдете, там пробувайте й звідтіля виходьте.

5 А хто не прийме вас, виходячи з города того, й порох з ваших ніг обтрусїть на сьвідкуваннє проти них.

6 Вийшовши ж, ходили по селах, благовіствуючи та сцїляючи всюди.

7 Почув то Ірод четверовластник усе, що сталось від Него, та й стуманїв: тим що деякі казали, що Йоан устав із мертвих,

8 инші ж, що Ілия явив ся, другі ж, що один з пророків старих воскрес.

9 І каже Ірод: Йоана я стяв; хто ж се той, про котрого я чую таке? І шукав видїти Його.

10 І вернувшись апостоли, оповідали Йому, що чинили. І взявши їх, пійшов окроме у місце пусте города, званого Витсаїда.

11 Народ же дознавшись, пійшов слїдом за Ним; і, прийнявши їх, глаголав їм про царство Боже й, кому треба було сцїлення, оздоровлював.

12 День же почав нахилятись; приступивши ж дванайцять, сказали Йому: Відошли народ, щоб, пійшовши кругом по селах та хуторах, відпочили й роздобули харчі; бо ми тут у пустому місцї.

13 Рече ж до них: Дайте ви їм їсти. Вони ж сказали: Нема в нас більш, як пять хлїбів та дві риби; хиба що пійшовши купимо для всього народу сього їжі.

14 Було бо до пяти тисяч чоловіка. Рече ж до учеників своїх: Садовіть їх купами по пятьдесятеро.

15 І зробили так, і посадовили всїх.

16 Узявши ж пять хлїбів та дві риби й поглянувши на небо, благословив їх, і ламав, і давав ученикам класти перед народом.

17 І їли, й наситились усї; і назбирано остальних у них окрушин дванайцять кошів.

18 І сталось, як Він молив ся на самотї, були з Ним ученики; й спитав їх, глаголючи: Хто я, каже народ?

19 Вони ж озвавшись сказали: Йоан Хреститель; другі: Ілия; инші ж: Що один пророк із старих воскрес.

20 Рече ж їм: Ви ж, хто я, кажете? Озвав ся ж Петр і сказав: Христос Божий.

21 Він же, заказавши їм, повелїв нїкому не казати про се,

22 глаголючи: Що мусить Син чоловічий багато терпіти, й відцурають ся Його старші, та архиєреї, та письменники, і вбють, і в третїй день воскресне Він.

23 Рече ж до всїх: Коли хто хоче за мною йти, нехай одречеть ся себе, й бере хрест свій що-дня, та й іде слїдом за мною.

24 Хто бо хоче душу свою спасти, погубить її; хто ж погубить душу свою задля мене, той спасе її.

25 Що бо за користь мати ме чоловік, здобувши сьвіт увесь, себе ж погубивши або занапастивши?

26 Хто бо посоромить ся мене й моїх словес, того й Син чоловічий посоромить ся, як прийде в славі своїй, і Отця, і сьвятих ангелів.

27 Глаголю ж вам істино: Єсть деякі між стоячими тут, що не вкусять смертї, аж поки побачять царство Боже.

28 Було ж після словес тих днїв з вісїм, і взявши Петра, та Йоана, та Якова, зійшов на гору молитись.

29 І, як молив ся Він, вид лиця Його став инший, і одежа Його біла, блискуча.

30 І ось два чоловіки розмовляли з Ним, котрі були Мойсей та Ілия;

31 вони, явившись у славі, говорили про смерть Його, яку мав сповнити в Єрусалимі.

32 Петр же й ті, що з Ним, були отягчені сном; пробудивши ся ж, побачили славу Його й двох чоловіків, стоячих з Ним.

33 І сталось, як розлучались від Него, каже Петр до Ісуса: Наставниче, добре нам тут бути: зробимо три намети, один Тобі, й Мойсею один, а один Ілиї, не знаючи, що каже.

34 Як же він се говорив, постала хмара, та й отїнила їх, і полякались, як вони увійшли в хмару.

35 І роздав ся голос із хмари, говорячи: Се син мій любий; слухайте Його.

36 А як був голос, знайдено Ісуса одного. І мовчали вони, й нїкому не оповідали в ті днї нїчого, що бачили.

37 Стало ся ж другого дня, як зійшли вони з гори, зустріло Його багато народу.

38 І ось чоловік з народу покликнув, кажучи: Учителю, благаю Тебе, зглянь ся на сина мого; бо він єдиний у мене.

39 І ось дух хапає його, і він зараз кричить; і рве його з піною, і ледві одходить од него, розбивши його.

40 І благав я учеників Твоїх, щоб вигнали його, й не здолїли.

41 І озвавшись Ісус, рече: О кодло невірне та розвратне! доки буду з вами й терпіти му вас? Приведи сюди сина твого.

42 Ще ж ійшов він, а біс ударив ним, та й затряс. Погрозив же Ісус духові нечистому, і оздоровив хлопця, і оддав його батькові його.

43 З'умляли ся ж усї величчєм Божим. Як же всї дивувались усїм, що зробив Ісус, рече Він до учеників своїх:

44 Повкладуйте в уші ваші слова сї: Син бо чоловічий має бути виданим у руки чоловічі.

45 Вони ж не зрозуміли слова сього, й було воно закрите від них, щоб не постерегли його; а бояли ся питати Його про слово се.

46 Постала ж думка між ними, хто був би більший з них.

47 Ісус же, знаючи думку серця їх, узявши дитину, поставив її біля себе,

48 і рече їм: Хто прийме сю дитину в імя моє, мене приймає; а хто мене прийме, приймає пославшого мене: хто бо найменший між усїма вами, той буде великий.

49 І озвавшись Йоан, каже: Наставниче, ми бачили одного, що в імя Твоє виганяв біси, й заборонили йому; бо не ходить услїд з нами.

50 І рече до него Ісус: Не боронїть, хто бо не проти нас, той з нами.

51 І сталось, як сповнились днї взяття Його (вгору), утвердив лице своє йти в Єрусалим,

52 і післав посланцї перед лицем своїм; і пійшовши вони, увійшли в село Самарянське, щоб приготовити Йому.

53 І не прийнято Його, бо лице Його було грядуще в Єрусалим.

54 Бачивши ж ученики Його Яков та Йоан, казали: Господи, хочеш, скажемо, щоб огонь зійшов з неба та й пожер їх, як Ілия зробив?

55 Він же обернувшись докорив їм, і рече: Не знаєте, якого ви духа.

56 Син бо чоловічий не прийшов душі людські погубляти, а спасати. І пійшли в инше село.

57 Стало ся ж, як ійшли вони, сказав у дорозї хтось до Него: Пійду слїдом за Тобою, куди б нї пійшов, Господи.

58 І рече йому Ісус: Лисицї нори мають, і птицї небесні гнїзда; Син же чоловічий не має, де голови прихилити.

59 Рече ж до другого: Йди слїдом за мною. Він же каже: Господи, дозволь менї пійти перш поховати батька мого.

60 Рече ж йому Ісус: Остав мертвим ховати своїх мерцїв, ти ж іди, проповідуй царство Боже.

61 Рече ж і другий: Пійду слїдом за Тобою, Господи; перше ж дай менї попрощатись із тими, що в дому моїм.

62 Рече ж до него Ісус: Нїхто, положивши руку свою на рало й позираючи назад, не спосібен до царства Божого.


Вiд Луки 10

1 Після ж сього настановив Господь і других сїмдесять, та й післав їх по двоє перед лицем своїм у кожний город і місце, куди мав сам ійти.

2 Рече ж до них: Жниво велике, робітника ж мало: просїть же Господа жнива, щоб випровадив робітників на жниво своє.

3 Ійдїть; ось я посилаю вас, як ягнят між вовки.

4 Не носїть калитки, нї торбини, нї обувя, і нїкого в дорозї не витайте.

5 У котру ж господу ввійдете, перше кажіть: Впокій домові сьому;

6 і коли там буде син упокою, спочине на йому впокій ваш; коли ж нї, до вас вернеть ся.

7 У тім же дому зоставайтесь, ївши й пивши, що є в них: достоєн бо робітник нагороди своєї. Не ходїть од хати до хати.

8 І в которий город увійдете, й приймуть вас, їжте що поставлять перед вами,

9 і сцїляйте в ньому недужих, і кажіть їм: Наближилось до вас царство Боже.

10 У которий же город прийдете й не приймуть вас, вийшовши на улицї його, скажіть:

11 І порох, що поприлипав до нас із города вашого, обтрушуємо вам; тільки ж се знайте, що наближилось до вас царство Боже.

12 Глаголю ж вам, що Содомлянам дня того одраднїщ буде, нїж городові тому.

13 Горе тобі, Хоразине! горе тобі, Витсаїдо! бо коли б у Тирі та Сидонї стались чудеса, що стали ся в вас, давно б, у веретищі та в попелї сидячи, покаялись.

14 Тільки ж Тирові й Сидонові одраднїщ буде на судї, нїж вам.

15 І ти, Капернауме, що аж до неба підняв ся, аж у пекло провалиш ся.

16 Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; хто ж мною гордує, гордує Пославшим мене.

17 І вернулись сїмдесять назад з радощами, кажучи: Господи, й біси корять ся нам в імя Твоє.

18 Рече ж їм: Видїв я сатану, як блискавку з неба падаючого.

19 Ось даю вам силу наступати на гадюки й на скорпиони, й на всю силу ворожу, й нїщо вам не шкодити ме.

20 Тільки ж бо сим не втїшайтесь, що духи вам корять ся; втїшайте ся ж більш, що імена ваші написані на небесах.

21 Того часу зрадїв духом Ісус, і рече: Дякую Тобі, Отче, Господи неба й землї, що втаїв се від премудрих і розумних, а відкрив недолїткам. Так, Отче: бо так воно вподобалось перед Тобою.

22 Усе передане менї від Отця; і нїхто не знає, хто Син, тільки Отець, і хто Отець, тільки Син та кому схоче Син одкрити.

23 І, обернувшись до учеників на самотї, рече: Блаженні очі, котрі бачять, що ви бачите:

24 глаголю бо вам: Що многі пророки й царі хотїли бачити, що ви бачите, та й не бачили, й чути, що ви чуєте, та й не чули.

25 І ось, законник один устав, спокушуючи Його й кажучи: Учителю, що робивши, життє вічнє наслїджу?

26 Він же рече до него: В законї що написано? як читаєш?

27 Він же, озвавшись, каже: Люби Господа Бога твого всїм серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всією думкою твоєю, та ближнього твого, як себе самого.

28 Рече ж йому: Право відказав єси. Се чини, то й жити меш.

29 Він же, хотївши оправдити себе, каже до Ісуса: Хто ж мій ближнїй?

30 Підхопивши ж Ісус, рече: Чоловік один ійшов з Єрусалиму в Ерихон, і попав ся розбійникам, котрі, обдерши його й рани завдавши, пійшли, зоставивши півмертвого.

31 Случаєм ійшов якийся священик дорогою тією, і, побачивши його, пройшов мимо.

32 Так само ж і левит, лучившись на те місце, приступивши й подивившись, пройшов мимо.

33 Самарянин же один, ідучи дорогою, прийшов до него й, побачивши його, милосердував ся,

34 і, приступивши, обвязав рани його, ллючи оливу та вино, й, посадивши його на свою скотину, привів його в гостинницю, і пильнував його;

35 а назавтра, одходячи, вийняв два денариї, дав гостинникові, та й каже йому: Доглядай його, і що над се видаси, я, вернувшись, оддам тобі.

36 Хто ж оце з тих трох здаєть ся тобі ближнїм тому, що попавсь між розбійники?

37 Він же каже: Хто зробив милость йому. Рече тодї йому Ісус: Іди й ти чини так.

38 Стало ся ж, як ійшли вони, увійшов Він ув одно село; жінка ж одна, на ймя Марта, прийняла Його в господу свою.

39 А була в неї сестра, звана Мария, котра, сївши в ногах у Ісуса, слухала слово Його.

40 Марта ж зайнялась великою послугою; ставши ж каже: Господи, чи байдуже Тобі, що сестра моя одну мене зоставила послугувати? Скажи ж їй, щоб менї помагала.

41 Озвавши ся ж рече їй Ісус: Марто, Марто, журиш ся та побиваєш ся про многе,

42 одного ж треба. Мария добру частину вибрала, що не відніметь ся від неї.


Вiд Луки 11

1 І сталось, як Він молив ся на одному місцї, і як перестав, сказав один з учеників до Него: Господи, навчи нас молитись, як і Йоан навчив учеників своїх.

2 Рече ж їм: Коли молитесь, кажіть: Отче наш, що на небесах! Нехай святить ся імя Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землї.

3 Хлїб наш щоденний дай нам сьогоднї.

4 І прости нам довги наші, як і ми прощаємо кожному довжникові нашому; й не введи нас у спокусу, а ізбави нас од лукавого.

5 І рече до них: Хто з вас мати ме приятеля, і прийде до него о півночі, і скаже йому: Друже, позич менї три хлїби,

6 бо приятель мій прийшов до мене з дороги, й не маю що поставити перед ним;

7 а той із середини, озвавшись, скаже: Не турбуй мене; вже двері зачинені, і дїти мої зо мною в постелї; не можу, вставши, дати тобі:

8 глаголю вам: Хоч і не дасть йому, вставши, що він йому друг, та задля докучання його, вставши, дасть йому, скільки йому треба.

9 І я вам глаголю: Просїть, то й дасть ся вам; шукайте, то й знайдете; стукайте, то й одчинить ся вам.

10 Кожен бо, хто просить, одержує; і хто шукає, знаходить; і хто стукає, тому відчиняють.

11 У которого ж з вас, батьків, просити ме син хлїба, чи каменя подасть йому? а як риби, чи замість риби гадюку подасть йому?

12 Або коли просити ме яйця, чи подасть йому скорпиона?

13 Коли ж ви, лихими бувши, знаєте добрі дари давати дїтям вашим, як же більш Отець із неба, не дасть Духа сьвятого тим, що просять у Него?

14 І вигнав біса, а той був нїмий. Стало ся ж, як диявол вийшов, промовив нїмий; і дивувавсь народ.

15 Деякі ж з них казали: Вельзевулом, князем бісовським, виганяє біси.

16 Другі ж, спокушуючи Його, ознаки від Него шукали з неба.

17 Він же, знаючи думки їх, рече їм: Кожне царство, проти себе роздїлившись, пустїє; і господа - проти господи, падає.

18 Коли ж і сатана проти себе роздїлить ся, як устоїть царство його? Бо кажете, що Вельзевулом виганяю біси.

19 Коли ж я Вельзевулом виганяю біси, то сини ваші ким виганяють їх? Тим суддями вашими вони будуть.

20 Коли ж пальцем Божим виганяю біси, то конче пристигло до вас царство Боже.

21 Коли ж сильний, в'оружившись, стереже свого двору, то в спокою добро його.

22 Коли ж сильнїщий над него, прийшовши, подужає його, то всю зброю його бере, що на неї вповав, та й роздає здобич його.

23 Хто не зо мною, той проти мене; і хто не збирає зо мною, розсипає.

24 Як же нечистий дух вийде з чоловіка, то блукає по безвіддях, шукаючи впокою, і, не знайшовши, каже: Вернусь до домівки моєї, звідкіля вийшов.

25 І прийшовши знайде її виметену й прибрану.

26 Тодї йде та бере сїм инших духів, злїщих над себе; і, ввійшовши, домують там; і буде останнє чоловіка того гірше першого.

27 Стало ся ж, як промовляв Він се, піднявши одна жінка зміж народу голос, каже Йому: Блаженна утроба, що носила Тебе, й соски, що ссав єси.

28 Він же рече: Блаженні ж і ті, що слухають слово Боже, та й хоронять його.

29 Як же народ громадив ся, почав глаголати: Кодло се лукаве; воно ознаки шукає, і не дасть ся ознака йому, тільки ознака Йони пророка.

30 Бо, як Йона був ознакою Ниневянам, так буде й Син чоловічий кодлу сьому:

31 Цариця полуденна встане на суд із чоловіками кодла сього, та й осудить їх: бо прийшла вона з краю землї послухати премудростї Соломонової; а ось більший Соломона тут.

32 Ниневяне встануть на суд із кодлом сим, та й осудять його; бо покаялись по проповідї Йониній; а ось більший Йони тут.

33 Нїхто ж, засьвітивши сьвічку, на потайному не ставить, нї під посудину, а на сьвічнику, щоб хто входить, сьвітло бачив.

34 Сьвітло тїлу око; коли ж оце око твоє ясне буде, то й все тїло твоє сьвітле: коли ж лихе буде, то й тїло твоє темне.

35 Гледи ж оце, щоб сьвітло, що в тобі, не була темрява.

36 Коли ж тїло твоє все сьвітле, не маючи нїякої частини темної, то буде сьвітле все, як би сьвічка сяєвом просьвічувала тебе.

37 Як же Він промовляв, просив Його Фарисей один, щоб обідав у него; ввійшовши ж, сїв за столом.

38 Фарисей же, побачивши, здивував ся, що перше не обмив ся перед обідом.

39 Рече ж Господь до него: Тепер ви, Фарисеї, верх чаші і блюда очищаєте; середина ж ваша повна здирства та лукавства.

40 Безумні! хиба, хто зробив верх, і середини не зробив.

41 Тільки давайте милостиню з того, що є, і ось усе чисте вам буде.

42 Та горе вам, Фарисеї! бо даєте десятину з мяти, рути і всякого зїлля, а минаєте суд і любов Божу. Се повинні були чинити, да й того не залишати.

43 Горе вам, Фарисеї! бо любите перві сїдалища по школах і витання на торгах.

44 Горе вам, письменники та Фарисеї, лицеміри! бо ви мов гроби, що їх невидко, й люде, ходячи поверх них, не знають.

45 Озвав ся ж один з законників, і каже Йому: Учителю, так говорячи, ти й нас обижаєш.

46 Він же рече: І вам, законникам, горе! що накладуєте людям тягарі, котрі важко носити, а самі одним пальцем вашим не приторкнетесь до тягарів.

47 Горе вам! що будуєте гроби пророкам, батьки ж ваші повбивали їх.

48 Правдиво ви сьвідкуєте, і любі вам учинки батьків ваших; бо се вони повбивали їх, ви ж будуєте їм гроби.

49 Тим і премудрість Божа глаголе: Пішлю до них пророків та апостолів, і инших з них вони вбивати муть та гонити муть,

50 щоб відомстити за кров усїх пророків, пролиту від основання сьвіта, кодлу сьому,

51 від крові Авеля аж до крові Захарії, що полїг між жертївнею й храмом. Так, глаголю вам, відомстить ся кодлу сьому.

52 Горе вам, законники! що ви взяли ключ розуміння: самі не ввійшли, й тим, що входять, заборонили.

53 Як же промовляв Він се до них, стали письменники та Фарисеї вельми наступати на Него, й допитуватись у Него про многі речі,

54 чигаючи на Него й шукаючи вхопити що з уст Його, щоб обвинувати Його.


Вiд Луки 12

1 Тим часом, як зібралась тьма народу, так що топтало одно одного, почав глаголати ученикам своїм: Перш усього остерегайтесь квасу Фарисейського, чи то лицемірства.

2 Нїчого бо нема закритого, що не відкриєть ся, анї захованого, що не виявить ся.

3 Тим, що ви потемки промовили, повидну чути муть; і що на ухо казали ви в коморах, проповідувати меть ся на домах.

4 Глаголю ж вам, другам моїм: Не лякайтесь тих, що вбивають тїло, а потім не можуть більш нїчого заподїяти.

5 Я ж покажу вам, кого лякатись: Лякайтесь того, хто, вбивши, власть має вкинути в пекло. Так, глаголю вам, того лякайтесь.

6 Хиба пятеро горобцїв не продають за два шаги? й один же з них не забутий перед Богом.

7 Тільки ж і волоссє на голові вашій усе полїчене. Не лякайте ся ж оце: ви многих горобцїв дорожчі.

8 Глаголю ж вам: Всякий, хто визнавати ме мене перед людьми, й Син чоловічий визнавати ме його перед ангелами Божими.

9 Хто ж відречеть ся мене перед людьми, того відречусь перед ангелами Божими.

10 І всякий, хто скаже слово на Сина чоловічого, простить ся йому; хто ж на сьвятого Духа хулив, не простить ся.

11 Коли ж приведуть вас у школи, та до урядів, та до властей, не дбайте про те, як або чим боронити метесь, або що казати мете:

12 бо сьвятий Дух учити ме вас тієї години, що треба говорити.

13 Каже ж Йому один з народу: Учителю, скажи братові моєму, щоб подїлив ся зо мною наслїддєм.

14 Він же рече йому: Чоловіче, хто настановив мене суддею або дїлителем над вами?

15 Рече ж до них: Остерегайтесь і бережітесь зажерливостї; бо не в тім комусь життє його, щоб надто мати з достатків своїх.

16 Сказав же приповість до них, глаголючи: В одного багатого чоловіка вродила добре земля;

17 і думає він сам собі, говорячи: Що менї робити, що не маю куди звезти овощі мої?

18 І каже: От що зроблю: Розберу клунї мої та більші побудую, і звезу туди всї плоди мої і добро моє.

19 І скажу душі моїй: Душе, маєш багацько добра, зложеного на лїта многі; спочивай, їж, пий, весели ся.

20 Рече ж йому Бог: Безумний, сієї ночі душу твою візьмуть у тебе; що ж надбав єси, кому буде?

21 Оттак, хто скарбує для себе, а не в Бога багатїє.

22 Рече ж до учеників своїх: Тим глаголю вам: Не журіть ся душею вашою, що їсти мете, анї тїлом, чим з'одягнетесь.

23 Душа більша їжі, а тїло одежі.

24 Погляньте на круки: що не сїють і не жнуть; у них нї комори, нї клунї, а Бог годує їх; як же більше луччі ви птаства?

25 Хто ж з вас, журившись, може прибавити до зросту свого один локіть?

26 Коли ж ви й найменьшого не можете, то чого про инше журитесь?

27 Погляньте на лилії, як вони ростуть: не працюють і не прядуть; глаголю ж вам, що й Соломон у всїй славі своїй не з'одягав ся, як одна з сих.

28 Коли ж траву, що сьогоднї на полї, а завтра буде в піч укинута, Бог так з'одягає; то як більше вас, маловіри?

29 І ви не шукайте що вам їсти, або що пити, й не несїтесь (високо);

30 того бо всього народи сьвіту шукають; Отець же ваш знає, що треба вам сього.

31 Лучче шукайте царства Божого, а се все додасть ся вам.

32 Не лякай ся, мале стадо: бо вподобалось Отцеві вашому дати вам царство.

33 Продавайте достатки ваші, і подавайте милостиню; робіть собі сакви, що не ветшають, скарб, що не вбавляєть ся на небесах, де злодїй не приступає, анї міль не їсть.

34 Де бо скарб ваш, там і серце ваше буде.

35 Нехай будуть поясницї ваші підперезані, і сьвітильники позасьвічувані,

36 і ви подобні людям, що дожидають пана свого, коли вертати меть ся з весїлля, щоб, як прийде та постукає, зараз одчинити йому.

37 Блаженні слуги ті, котрих, прийшовши пан, знайде їх пильнуючих: істино глаголю вам, що підпережеть ся та й посадовить їх за стіл, і, приступивши, послугувати ме їм.

38 І коли прийде о другій сторожі, або о третій сторожі прийде, і знайде так, блаженні слуги ті.

39 Се ж знайте, що, коли б знав господар, о которій годинї злодїй прийде, пильнував би, й не дав би підкопати господи своєї.

40 Тим і ви будьте готові; бо, котрої години не думаєте, Син чоловічий прийде.

41 Каже ж Йому Петр: Господи, чи до нас приповість сю глаголеш, чи до всїх?

42 Рече ж Господь: Хто єсть вірний і розумний дворецький, що поставить його пан над челяддю своєю, видавати у пору визначену харч?

43 Блажен слуга той, котрого, пан прийшовши, знайде, що робить так.

44 По правдї глаголю вам, що над усїм достатком своїм поставить його.

45 Коли ж слуга той скаже в серцї своїм: Барить ся пан мій прийти, та й зачне бити рабів і рабинь, їсти, та пити, та впиватись,

46 прийде пан того слуги дня, котрого не сподїваєть ся, і години, котрої не знає, та й відлучить його, й долю його з невірними положить.

47 Той же слуга, що знав волю пана свого, та й не приготовив ся, анї зробив по волї його, буде битий много.

48 Хто ж, не знавши, зробив достойне биття, буде битий мало. Від усякого бо, кому дано багато, багато вимагати меть ся від него; а кому прибавлено багато, більш спитаєть ся від него.

49 Огонь прийшов я кинути на землю; і чого хочу? - тільки щоб запалав уже.

50 Хрещеннєм же маю хреститись, і як менї важко, доки се скінчить ся!

51 Чи думаєте, що впокій прийшов я дати на землї? Нї, глаголю вам, а роздїленнє:

52 буде бо від нинї пятеро в одній хатї роздїлених, троє проти двох, і двоє проти трох.

53 Стане батько різно проти сина, а син проти батька; мати проти дочки, а дочка проти матери; свекруха проти невістки своєї, і невістка проти свекрухи своєї.

54 Рече ж і до народу: Як побачите хмару, що виступає від заходу, зараз кажете: Ливень буде, й буває так.

55 А як вітер полуденний віє, кажете, що спека буде, й буває.

56 Лицеміри, лице землї і неба вмієте пізнавати, часу ж сього як не розпізнаєте?

57 Чом же й про себе не судите право?

58 Як бо йдеш із противником твоїм перед князя, то вдорозї дбай, щоб збутись його; щоб не потяг тебе до суддї, а суддя не передав тебе слузї, а слуга не вкинув тебе в темницю.

59 Глаголю тобі, не вийдеш звідтіля, доки й останнього мідяка не віддаси.


Вiд Луки 13

1 Нагодили ся ж деякі того часу, оповідуючи Йому про Галилейцїв, котрих кров Пилат змішав з жертвами їх.

2 І озвавшись Ісус, рече їм: Чи думаєте, що Галилейцї сї грішнїщі від усїх Галилейцїв були, що так постраждали?

3 Нї, глаголю вам; тільки ж, коли не покаєтесь, усї так само погинете.

4 Або ті вісїмнайцять, що впала на них башта в Силоамі та й побила їх, думаєте, що сї були більші довжники, над усїх людей що живуть в Єрусалимі?

5 Нї, глаголю вам; тільки ж, коли не покаєтесь, то всї так само погинете.

6 Сказав же сю приповість: Смоківницю мав хтось у винограднику своїм посаджену; й прийшов овощу шукати на нїй, та й не знайшов.

7 Рече ж до винаря: Ось три роки приходжу, шукаючи овощу на смоківницї сїй, та й не знаходжу. Зрубай її: на що й землю займає?

8 Він же, озвавшись, каже йому: Господи, зостав її і на се лїто, поки прокопаю круг неї та обложу гноєм;

9 чей зродить овощ; коли ж нї, тодї зрубаєш її.

10 Навчав же в одній школї по суботам.

11 І ось була жінка, маючи духа недуги вісїмнайцять років, і була згорблена, й не могла зовсїм випростатись.

12 Побачивши ж її Ісус, покликав, і рече їй: Жінко, одзволилась єси від недуги твоєї.

13 І положив на неї руки, й зараз стала права, й прославляла Бога.

14 Озвав ся ж шкільний старшина, досадуючи, що в суботу сцїлив Ісус, і каже народові: Є шість днїв, в котрі годить ся робити; оттодї ж приходьте, та й сцїляйтесь, а не субітнього дня.

15 Відказав тодї йому Господь, і рече: Лицеміри, хиба не кожен з вас у суботу одвязує вола свого або осла від ясел, та веде поїти?

16 Сю ж дочку Авраамову, що вязав сатана, бач, вісїмнайцять років, чи не годилось одзволити од вязила сього в день субітнїй?

17 І, як се промовив, засоромились усї противники Його, а всї люде радувались усїм славним, що сталось від Него?

18 Рече ж: Кому подобне царство Боже? й кому уподоблю його?

19 Подобне воно зерну горчицї, що взявши чоловік, кинув у город свій, і виросло воно, й стало дерево велике; й птаство небесне кублилось між гіллєм його.

20 І знов рече: Кому уподоблю царство Боже?

21 Подобне воно квасу, що взявши жінка, розчинила у трох мірках борошна, поки вкисне все.

22 І проходив через городи й села, навчаючи й верстаючи дорогу до Єрусалиму.

23 Каже ж один Йому: Господи, чи тих мало, що спасають ся? Він же рече до них:

24 Силкуйтесь увійти тїсними ворітьми; бо многі, глаголю вам, шукати муть увійти, та й не здолїють.

25 І, як устане господар та зачинить двері, а ви зачнете, стоячи знадвору, стукати в двері, говорячи: Господи, Господи, відчини нам, то озвавшись, скаже вам: Не знаю вас, звідкіля ви;

26 тодї станете казати: Ми їли перед Тобою й пили, й по улицях наших навчав єси.

27 І скаже: Глаголю вам, що не знаю вас, звідкіля ви: уступіть ся від мене, всї, що робите неправду.

28 Там буде плач і скреготаннє зубів, як побачите Авраама, та Ісаака, та Якова і всїх пророків у царстві Божому, себе ж вигнаних геть.

29 І прийдуть од сходу й заходу, і від півночі й полудня, та й сядуть у царстві Божому:

30 І ось є останнї, що будуть перві, й перві, що будуть останнї.

31 Того дня приступили деякі Фарисеї, кажучи Йому: Зійди звідсїля, бо Ірод хоче Тебе вбити.

32 І рече їм: Ідїть та скажіть лисицї тій: Ось виганяю біси, й сцїлення роблю сьогоднї й завтра, а третього дня скінчаю ся.

33 Тільки ж мушу сьогоднї і завтра й дальшого дня ходити, бо не можна пророкові загинути осторонь Єрусалиму.

34 Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і каменуєш посланих до тебе! скільки раз хотїв я зібрати дїти твої, як курка своє гнїздо під крила, й не схотїли.

35 Оце ж оставляєть ся вам господа ваша пуста; істино ж глаголю вам: Що не побачите мене, доки прийде час, що скажете: Благословен грядущий в імя Господнє.


Вiд Луки 14

1 І сталось, як прийшов Він у господу до одного із старших Фарисейських у суботу їсти хлїб, були й вони, назираючи Його.

2 І ось один чоловік у водянцї був перед Ним.

3 І озвавшись Ісус, рече до законників та Фарисеїв, глаголючи: Чи годить ся в суботу сцїляти?

4 Вони ж мовчали. І взявши сцїлив його, та й відпустив.

5 І, озвавшись до них, рече: В кого з вас осел або віл упаде в колодязь, чи зараз не витягне його субітнього дня?

6 І не змогли вони відказати Йому знов проти сього.

7 Сказав же до запрошених приповість, постерігши, як перві місця вибирають, глаголючи до них:

8 Коли запрошений ти від кого на весїллє, то не сїдай на первому місцї, щоб часом поважнїщий тебе не був запрошений від него,

9 і прийшовши той, хто запросив тебе й його, не сказав тобі: Дай сьому місце; а тодї доведеть ся тобі з соромом останнє місце заняти.

10 Нї, коли ти запрошений, прийшовши сїдай на останньому місцї, щоб, як прийде, хто запросив тебе, сказав тобі: Друже, сїдай вище. Тодї буде тобі слава перед тими, що сидять з тобою.

11 Бо кожен, хто нести меть ся вгору, принизить ся, хто ж принизуєть ся, пійде вгору.

12 Рече ж і тому, що запросив його: Коли справляєш обід або вечерю, не клич приятелїв твоїх, нї братів твоїх, нї сусїд багатих; щоб часом і вони тебе не запросили, й не було тобі відплати.

13 Нї, коли справляєш гостину, запрошуй убогих, калїк, кривих, слїпих;

14 то будеш блажен, бо не мають чим віддати тобі; віддасть ся бо тобі у воскресенню праведних.

15 Почувши ж се один з сидячих з Ним, каже Йому: Блажен, хто їсти ме хлїб у царстві Божім.

16 Він же рече йому: Один чоловік справив вечерю велику, та й запросив многих;

17 і післав слугу свого часу вечері сказати запрошеним: Ійдїть, бо вже все готове.

18 І почали рядом відпрошуватись усї. Первий сказав йому: Поле купив я, то мушу пійти та подивитись на него. Прошу тебе, вибач менї.

19 А другий сказав: Пять ярем волів купив я, і йду спробувати їх. Прошу тебе, вибач менї.

20 А знов другий сказав: Я одруживсь, тому й не можу прийти.

21 І прийшовши слуга той, оповів панові своєму. Тодї прогнївившись господар, рече слузї своєму: Вийди хутко на дороги та на улицї городські, та вбогих, та калїк, та кривих, та слїпих поприводь сюди.

22 І рече слуга: Пане, сталось, як звелїв єси, та й ще є місце.

23 І рече пан до слуги: Вийди на шляхи та на загороди, та й силуй увійти, щоб повна була господа моя.

24 Глаголю бо вам, що нїхто з чоловіків тих запрошених не покоштує моєї вечері.

25 Ійшло ж із Ним пребагато народу; й обернувшись рече до них:

26 Коли хто приходить до мене, й не зненавидить батька свого, й матїр, і жінку, й дїти, й братів, і сестер, та ще й свою душу, не може учеником моїм бути.

27 І хто не носить хреста свого й не ходить слїдом за мною, не може бути учеником моїм.

28 Хто бо з вас, задумавши башту будувати, перше сївши не полїчить видатку, чи має на скінченнє?

29 щоб часом, як положить він основину, та не спроможеть ся скінчити, всї, дивлячись, не стали сьміятись із него, кажучи:

30 Що сей чоловік почав будувати, та й не спроміг ся скінчити.

31 Або який цар, ідучи на войну, ударити на другого царя, сївши перше не порадить ся, чи можливо з десятьма тисячами устояти проти того, хто з дванайцятьма тисячами йде на него.

32 Коли ж нї, то ще як той далеко, посли піславши, просить примирря.

33 Так оце всякий з вас, хто не відцураєть ся від усього свого достатку, не може моїм учеником бути.

34 Добро сіль; коли ж сіль звітріє, то чим приправити?

35 Нї в землю, нї в гній не годить ся вона; геть викидають її. Хто має уші слухати, нехай слухає.


Вiд Луки 15

1 Приближували ся ж до Него всї митники й грішники, слухати Його.

2 І нарекали Фарисеї та письменники, кажучи: Що сей грішників приймає і їсть із ними.

3 Сказав же до них приповість сю, глаголючи:

4 Которий чоловік з вас, мавши сотню овечок, та загубивши одну з них, не зоставить девятьдесять і девять у степу, та не пійде за загубленою, доки знайде її?

5 А знайшовши, положить на плечі собі, радїючи.

6 І, прийшовши до дому, скликає другів та сусїд, кажучи їм: Радуйтесь зо мною, бо я знайшов овечку мою загублену.

7 Глаголю вам, що оттак радість буде на небі над одним грішником каючим ся, більше нїж над девятьдесять і девятьма праведниками, котрим не треба покаяння.

8 Або котора жінка, мавши десять драхім, коли згубить драхму одну, не сьвітить сьвітла, та не вимітає хати, та не шукає пильно, доки знайде?

9 А знайшовши кличе подруг та сусїдок, кажучи: Радуйтесь зо мною, бо я знайшла драхму, що була згубила.

10 Так, глаголю вам, радість буде перед ангелами Божими над одним грішником каючим ся.

11 Рече ж: Один чоловік мав два сини,

12 і сказав молодший з них батькові: Отче, дай менї частину маєтку, що впадає менї. І роздїлив їм прожиток.

13 І не по многих днях, зібравши все молодший син, від'їхав у землю далеку, та й протратив там маєток свій, живучи блудно.

14 Як же проїв усе, настала голоднеча велика в землї тій; і почав він терпіти недостаток.

15 І пійшовши пристав до одного з міщан землї тієї; і післав той його на поля свої пасти свинї.

16 І бажав він сповнити живіт свій лушпиннєм, що їли свинї, та й нїхто не давав йому.

17 Опамятавшись же, сказав: Скільки наймитів у батька мого надто мають хлїба! я ж голодом погибаю.

18 Уставши, пійду до батька мого, й скажу йому: Отче, згрішив я на небо й перед тобою,

19 і вже недостоєн зватись сином твоїм; прийми мене як одного з наймитів твоїх.

20 І вставши пійшов до батька свого. Ще ж він далеко був, побачив його батько його, й змилосердивсь, і побігши упав на шию йому, й поцїлував його.

21 Каже ж йому син: Отче, згрішив я на небо й перед тобою, і вже не достоєн зватись сином твоїм.

22 Каже ж батько до слуг своїх: принесїть шату найпершу та й одягнїть його; й дайте перстень на руку йому, й чоботи на ноги;

23 і, привівши теля годоване, заколїть і ївши веселїмось:

24 бо сей син мій мертвий був, та й ожив; згинув був, та й знайшов ся. І почали веселитись.

25 Був же син його старший на полї, і, як ідучи зближавсь до господи, почув сьпіви да танцї.

26 І покликавши одного з слуг, питав, що б се було таке.

27 Той же каже йому: Що брат твій прийшов, і заколов батько твій теля годоване, що здорового його прийняв.

28 Розсердив ся ж і не схотїв увійти. Оце ж батько його вийшовши просив його.

29 Він же, озвавшись, рече батькові: Ось стільки лїт служу тобі, й нїколи заповідї твоєї не переступив, та й нїколи менї не дав єси козеняти, щоб з приятелями моїми повеселитись;

30 як же син твій сей, проївши свій прожиток з блудницями, прийшов, заколов єси йому теля годоване.

31 Він же рече йому: Дитино, ти все зо мною єси, і все, що моє, твоє;

32 веселити ж ся і радувати ся треба було, що брат твій сей мертвий був, та й ожив, і згинув був, та й знайшов ся.


Вiд Луки 16

1 Промовив же і до учеників своїх: Один чоловік був багатий, що мав приставника; і обвинувачено сього йому, що розсипає маєток його.

2 І, покликавши його, каже йому: Що се чую про тебе? Дай менї перелїк з твого приставництва, бо не можна вже тобі бути приставником.

3 Каже ж у собі приставник: Що менї робити, що пан мій бере приставництво від мене? Копати не вмію, просити соромлюсь.

4 Знаю, що зроблю, щоб, як відставлений буду від приставництва, прийняли мене в господи свої.

5 І покликавши кожного з довжників пана свого, каже первому: Скільки ти винен панові моєму?

6 Він же каже: Сто мір оливи. І каже йому: Візьми твою розписку, та сївши хутко, пиши пятьдесять.

7 Потім другому каже: Ти ж скільки винен? Він же каже: Сто мір пшеницї. І каже йому: Візьми твою розписку, та напиши вісїмдесять.

8 І похвалив пан приставника неправедного, що мудро вчинив; сини бо віку сього мудріщі над синів сьвітла в родї своїм.

9 І я вам глаголю: Робіть собі приятелів від мамони неправди, щоб, як будете в недостатках, прийняли вас у вічні оселї.

10 Вірний у найменшому, і в великому вірний, а в найменшому неправедний, і в великому неправедний.

11 Коли ж оце у неправедній мамонї вірні не будете, то правдиве хто вам звірить?

12 І коли у чужому вірні не були, ваше хто вам дасть?

13 Жаден слуга не може двом панам служити: або одного ненавидїти ме, а другого любити ме; або до одного прихилить ся, а другим гордувати ме. Не можете Богові служити й мамонї.

14 Чули ж се все й Фарисеї, що були сріблолюбцями, та й насьміхались із Него.

15 І рече їм: Ви оправдуєте себе перед людьми, Бог же знає серця ваші, бо що в людей високе, те огида перед Богом.

16 Закон і пророки до Йоана. З того ж часу царство Боже благовіствуєть ся, і кожен силою здобуває його.

17 Легше ж небу та землї перейти, нїж із закону одній титлї пропасти.

18 Всякий, хто розводить ся з жінкою своєю, і женить ся з иншою, робить перелюб; і всякий, хто женить ся з розведеною з чоловіком, робить перелюб.

19 Один же чоловік був заможний, і одягавсь у кармазин та висон, і жив що-дня пишно.

20 Убогий же один був, на ймя Лазар, що лежав перед ворітьми його ввесь у струпі,

21 і бажав погодуватись окрушинами, що падали з стола багатиревого; тільки ж і собаки приходячи лизали рани його.

22 Стало ся ж, що вмер убогий, і перенесли його ангели на лоно Авраамове; умер же й багатир і поховали його.

23 І в пеклї зняв він очі свої, бувши в муках, і побачив оддалеки Авраама, й Лазаря на лонї його.

24 І покликнувши він, каже: Отче Аврааме, помилуй мене та пішли Лазаря, нехай умочить конець пальця свого в воду та прохолодить язик мій; бо я мучусь у поломї сьому.

25 Рече ж Авраам: Дитино, спогадай, що прийняв єси добре твоє в життю твоїм, а Лазар так само лихе; тепер же він тут утїшаєть ся, а ти мучиш ся.

26 Та ще й до того, між нами й вами пропасть велика утвердилась, щоб которі схотїли перейти звідсїля до вас, не здолїли; анї звідтіля до нас не перейшли.

27 Каже ж він: Благаю ж тебе, отче, щоб післав його до дому батька мого:

28 маю бо пять братів; нехай сьвідкує їм, щоб і вони не прийшли у се місце муки.

29 Рече йому Авраам: Мають вони Мойсея і пророків; нехай слухають їх.

30 Він же каже: Нї, отче Аврааме; тільки ж, коли б хто з мертвих прийшов до них, покають ся.

31 Рече ж йому: Коли Мойсея і пророків не слухають, то, коли б хто й з мертвих воскрес, не піймуть віри.


Вiд Луки 17

1 Рече ж до учеників: Не можна не прийти поблазням; горе ж, через кого приходять!

2 Лучче б йому було, коли б жорно млинове почеплено на шию йому, та й укинуто в море, нїж щоб зблазнив одного з малих сих.

3 Озирайтесь на себе. Коли погрішить проти тебе брат твій, докори йому, й коли покаєть ся, прости йому.

4 І коли сїм раз на день погрішить проти тебе, й сїм раз на день обернеть ся до тебе, кажучи: Каюсь; прости йому.

5 І казали апостоли Господеві: Прибав нам віри.

6 Рече ж Господь: Коли б ви мали віру з зерно горчицї, то сказали б шовковинї оцїй: Викоренись і посадись у морю, то послухала б вас.

7 Хто ж з вас, слугу мавши, ратая чи пастуха, як ійде з поля, скаже йому зараз: Прийшовши сїдай їсти?

8 А чи не скаже йому: Наготов менї що вечеряти, та підперезавшись послугуй менї, поки їсти му та пити му, а потім їсти меш і пити меш ти?

9 Чи дякує тому слузї, що зробив, що звелено йому?

10 Так і ви, коли зробите все, що звелено вам, кажіть: Що слуги ми нїкчемні; бо, що повинні зробити, зробили.

11 І сталось, як ійшов Він у Єрусалим, і проходив серединою Самариї та Галилеї,

12 і, як увійшов ув одно село, зустріло Його десять прокажених чоловіків, що стояли оддалеки.

13 І піднесли вони голос, кажучи: Ісусе, наставниче, помилуй нас.

14 І побачивши рече їм: Ідїть покажіть себе священикам. І сталось, як пійшли вони, очистились.

15 Один же з них, бачивши, що одужав, вернувсь, голосом великим прославляючи Бога,

16 і, припав лицем до ніг Його, дякуючи Йому; а був він Самарянин.

17 Озвав ся ж Ісус і рече: Чи не десять очистились? девять же де?

18 Не знайшлись, щоб вернувшись оддати славу Богу, тільки чужоземець сей?

19 І рече йому: Уставши йди; віра твоя спасла тебе.

20 Як же спитали Його Фарисеї, коли прийде царство Боже, відказав їм, і рече: Не прийде царство Боже з постереганнєм,

21 анї казати муть: Дивись, ось воно; або: Дивись, он, бо царство Боже у вас усерединї.

22 Рече ж до учеників: Прийдуть днї, що бажати мете один з днїв Сина чоловічого видїти, та й не побачите.

23 І казати муть вам: Дивись, ось; або: Дивись, он; не йдїть і не ганяйтесь.

24 Бо, як блискавиця, блиснувши з одного краю під небом, до другого краю під небом сьвітить, так буде й Син чоловічий дня свого.

25 Перше ж мусить Він багато терпіти, й відцураєть ся Його рід сей.

26 І як сталось за днїв Ноя, так буде й за днїв Сина чоловічого.

27 Їли, пили, женились, оддавались, аж до дня, як увійшов Ной у ковчег, і настав потоп, та й вигубив усїх.

28 Так само, як сталось і за Лота; їли, пили, торгували, продавали, насаджували, будували,

29 которого ж дня вийшов Лот із Содома, линуло огнем та сїркою з неба та й вигубило всїх.

30 Так же буде й в день, котрого Син чоловічий відкриєть ся.

31 Того дня, хто буде на криші, а надібє його в хатї, нехай не злазить узяти його; й хто на полї, так само нехай не вертаєть ся назад.

32 Спогадайте Лотову жінку.

33 Коли хто шукати ме душу свою спасти, погубить її, а хто погубить її, оживить її.

34 Глаголю вам, тієї ночі буде двоє на однім ліжку; один візьметь ся, а другий зоставить ся.

35 Дві молоти муть укупі; одна візьметь ся, а друга зоставить ся.

36 Двоє будуть у полї; один візьметь ся, а другий зоставить ся.

37 І озвавшись кажуть до Него: Де, Господи? Він же рече їм: Де тїло, там збирати муть ся орли.


Вiд Луки 18

1 Сказав же й приповість їм про те, що треба по всяк час молитись, а не внивати,

2 глаголючи: Один суддя був у якомусь городї, й Бога не бояв ся, і чоловіка не соромив ся.

3 Вдовиця ж була одна у городї тім, і прийшла до него, кажучи: Помстись за мене над противником моїм.

4 І не хотїв довго, потім же каже в собі: Хоч і Бога не боюсь, і чоловіка не соромлюсь,

5 то, що докучає менї вдова ся, помщусь за неї, щоб, без перестану ходячи, не докучала менї.

6 Рече ж Господь: Слухайте, що суддя неправедний каже!

7 Бог же чи не помстив ся б за вибраних своїх, що голосять до Него день і ніч, хоч довго терпить про них?

8 Глаголю вам, що помстить ся за них незабаром. Тільки ж Син чоловічий прийшовши, чи знайде віру на землї?

9 Сказав же й до инших, що вповали на себе, що вони праведні, та гордували другими, приповість сю:

10 Два чоловіки ввійшли в церкву помолитись: один Фарисей, а другий митник.

11 Фарисей, ставши, так у собі молив ся: Боже, дякую Тобі, що я не такий, як инші люде, здирщики, неправедні, перелюбні, або як оцей митник.

12 Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що придбаю.

13 А митник, оддалеки ставши, не хотїв і очей до неба звести, а бив у груди себе, кажучи: Боже, милостивий будь менї грішному.

14 Глаголю вам: пійшов сей до дому свого оправданий більш, нїж той; бо кожен, хто несеть ся вгору, принизить ся; хто ж принижуєть ся, пійде вгору.

15 Приносили ж Йому й дїтей, щоб до них приторкнувсь; бачивши ж ученики, заказували їм.

16 Ісус же, покликавши їх, рече: Пустїть дїток приходити до мене й не боронїть їм; таких бо царство Боже.

17 Істино глаголю вам: Хто не прийме царства Божого, як дитина, не ввійде в него.

18 І питав Його один старшина, кажучи: Учителю благий, що робивши життє вічнє наслїджу.

19 Рече ж йому Ісус: Чого мене звеш благим? нїхто не благий, тільки один, Бог.

20 Заповідї знаєш: Не чини перелюбу, Не вбивай, Не кради, Не сьвідкуй криво, Поважай батька твого й матїр твою.

21 Він же каже: Се все хоронив я з малку мого.

22 Почувши ж се Ісус, рече йому: Ще одного тобі недостає: усе, що маєш, продай та й роздай убогим, і мати меш скарб на небі; та й приходь, ійди слїдом за мною.

23 Він же, почувши се, став вельми сумний, був бо дуже багатий.

24 Побачивши ж його Ісус, що вельми сумний став, рече: Як тяжко багацтва маючи увійти в царство Боже!

25 Легше бо верблюдові кріз ушко голки пройти, нїж багатому в царство Боже ввійти.

26 Казали ж ті, що чули: То хто ж може спастись?

27 Він же рече: Неможливе у людей - можливе у Бога.

28 Каже ж Петр: Ось ми покинули все, та й пійшли слїдом за Тобою.

29 Він же рече їм: Істино, істино глаголю вам: Що нема нїкого, хто покинув господу, або родителїв, або братів, або жінку, або дїти задля царства Божого,

30 та й не приняв багато більше часу сього, а в віку будучому життє вічнє.

31 Узявши ж дванайцятьох, рече до них: Оце йдемо в Єрусалим, і станеть ся все, що написано через пророків, Синові чоловічому.

32 Буде бо виданий поганам, і насьміхати муть ся з Него, й зневажати муть Його, й плювати муть на Него,

33 і бивши убють Його; а третього дня воскресне.

34 А вони нїчого того не зрозуміли; й було слово се закрите від них, і не розуміли глаголаного.

35 Стало ся ж, як наближав ся до Ерихона, один слїпий сидїв при дорозї просячи;

36 чувши ж, що народ йде мимо, спитав, що б се було.

37 Сказали ж йому, що Ісус Назарянин іде мимо.

38 І покликнув, кажучи: Ісусе, сину Давидів, помилуй мене.

39 А ті, що йшли попереду, сварили на него, щоб мовчав; він же ще більш кричав: Сину Давидів, помилуй мене.

40 Ставши ж Ісус, звелїв його привести до себе; як же наближив ся він, спитав його,

41 глаголючи: Що хочеш, щоб зробив тобі? Він же каже: Господи, щоб прозрів.

42 А Ісус рече йому: Прозри: віра твоя спасла тебе.

43 І зараз прозрів, та й пійшов слїдом за Ним, прославляючи Бога; і ввесь народ, побачивши се, оддав хвалу Богові.


Вiд Луки 19

1 І вийшовши проходив через Ерихон.

2 І ось чоловік, на ймя званий Закхей, а був він старший між митниками, й був заможний.

3 І бажав бачити Ісуса, хто Він, та не зміг за народом, бо малого був зросту.

4 І, побігши наперед, вилїз на шовковицю, щоб подивитись на Него; бо туди мав проходити.

5 І, як прийшов на те місце, споглянувши Ісус, побачив його, й рече до него: Закхею, злїзь боржій додолу; сьогоднї бо в дому твоїм треба менї бути.

6 І злїз він боржій, і прийняв Його радїючи.

7 І бачивши всї, нарікали, кажучи: Що до грішника чоловіка пійшов у гостину.

8 Ставши ж Закхей, каже до Господа: Ось половину достатку мого, Господи, даю вбогим; і коли кого чим обидив, віддаю вчетверо.

9 Рече ж до него Ісус: Що сьогоднї спасеннє домові сьому сталось, бо й він син Авраамів:

10 прийшов бо Син чоловічий, щоб шукати й спасати погибше.

11 Як же слухали вони се, додавши сказав приповість: бо був Він близько Єрусалиму, й думали вони, що зараз має царство Боже явитись.

12 Рече ж оце: Один чоловік значного роду йшов у землю далеку прийняти собі царство, та й вернутись.

13 Покликавши ж десять слуг своїх, дав їм десять мин срібла, та й сказав до них: Орудуйте, поки прийду.

14 Міщане ж його ненавидїли його, й післали посли слїдом за ним, кажучи: Не хочемо сього, щоб царював над нами.

15 І сталось, як вернув ся він, прийнявши царство, сказав прикликати собі слуг тих, що дав їм срібло, щоб знати, хто що з'орудував.

16 Прийшов же первий, кажучи: Пане, мина твоя приробила десять мин.

17 І рече йому: Гаразд, добрий слуго; що у найменшому вірен був єси, то май власть над десятьма городами.

18 І приступив другий, кажучи: Пане, мина твоя зробила пять мин.

19 Рече ж і сьому: І ти будь над пятьма городами.

20 Приступив і инший, кажучи: Пане, ось мина твоя, котру я мав сховану в хустцї:

21 боявсь бо тебе, що ти чоловік жорстокий: береш, чого не клав єси, і жнеш, чого не сїяв.

22 Рече ж йому: З уст твоїх судити му тебе, лукавий слуго. Знав єси, що я чоловік жорстокий: беру, чого не клав, і жну, чого не сїяв;

23 а чом же не дав єси срібла мого у міняльню? і я, прийшовши, з лихвою виміг би його.

24 І рече стоячим коло него: Візьміть від него мину, а дайте маючому десять мин.

25 (І казали йому: Пане, має десять мин.)

26 Глаголю бо вам: Що всякому маючому дасть ся, від немаючого ж і, що має, візьметь ся від него.

27 А ворогів моїх тих, що не хочуть, щоб царював над ними, приведїть сюда, та й повбивайте передо мною.

28 І, промовивши се, пійшов далїй, ідучи в Єрусалим.

29 І сталось, як наближавсь до Витфагиї та Витаниї, до гори, званої Оливної, післав двох з учеників своїх,

30 глаголючи: Ідїть у село, що перед вами, у котре ввійшовши, знайдете осля привязане, що на него нїхто з людей нїколи не сїдав. Одвязавши його, приведїть.

31 І коли хто вас поспитає: На що одвязуєте? так скажіть йому: Що Господеві треба його.

32 Пійшовши ж послані, знайшли, як Він сказав їм.

33 Як же одвязували вони осля, казали господарі його до них: На що одвязуєте осля?

34 Вони ж сказали: Господеві його треба.

35 І привели його до Ісуса; й, накинувши свою одежу на осля, посадили Ісуса.

36 Як же Він їхав, простилали одежу свою по дорозї.

37 Коли ж вже наближив ся Він до збочу гори Оливної, почало все множество учеників радуючись хвалити Бога голосом великим за всї чудеса, що бачили,

38 говорячи: Благословен грядущий цар в імя Господнє; впокій на небі, і слава на вишинах!

39 А деякі з Фарисеїв між народом казали до Него: Учителю, закажи ученикам Твоїм.

40 І озвавшись рече їм: Глаголю вам, що коли сї замовкнуть, каміннє кричати ме.

41 І, як наближивсь, то, побачивши город, заплакав над ним,

42 глаголючи: О, коли б зрозумів і ти хоч у день сей твій, що для впокою твого! тепер же воно закрито перед очима твоїми.

43 Бо прийдуть днї на тебе, й обкинуть вороги твої валами тебе, та й обляжуть тебе, й стиснуть тебе звідусюди.

44 І з землею зрівняють тебе й дїти твої у тобі; і не зоставлять у тобі каменя на каменї; бо не розумів єси часу одвідин твоїх.

45 І ввійшовши у церкву, почав виганяти продаючих і купуючих,

46 глаголючи їм: Писано: Дом мій - дом молитви; ви ж його зробили вертепом розбійників.

47 І навчав що-дня в церкві. Архиєреї ж та письменники й значні людські шукали Його вбити.

48 І не знайшли, що б зробити Йому; народ бо ввесь горнувсь до Него, слухаючи.


Вiд Луки 20

1 І сталось одного з тих днїв, як навчав Він народ у церкві та благовіствував, поприходили архиєреї та письменники з старшими,

2 і промовили до Него, кажучи: Скажи нам, якою властю се робиш? або хто дав Тобі власть сю?

3 Відказуючи ж рече до них: Спитаю вас і я про одну річ, і скажіть менї:

4 Хрещеннє Йоанове з неба було, чи від людей?

5 Вони ж міркували в собі говорячи: Коли скажемо: З неба, казати ме: Чом же не поняли ви віри йому?

6 Коли ж скажемо: Від людей, то ввесь народ покаменує нас; певен бо він, що Йоан пророк.

7 І відказали, що не знають, звідкіля.

8 А Ісус їм рече: То й я не скажу вам, якою властю я се роблю.

9 Почав же до народу глаголати приповість сю: Один чоловік насадив виноградник, та й дав його виноградарям, та й відїхав на довгий час.

10 І післав у пору до виноградарів слугу, щоб з овощу винограднього дали йому; виноградарі ж, побивши його, відослали впорожнї.

11 І післав ще другого слугу; вони ж і того, побивши та обезчестивши, відослали впорожнї.

12 І післав ще третього; вони ж і сього, поранивши, прогнали.

13 Рече ж пан виноградника: Що робити? пішлю сина мого любого: може, того побачивши, посоромлять ся.

14 Побачивши ж його виноградарі, казали між собою, говорячи: Се наслїдник; ходїмо вбємо його, щоб наше було наслїддє.

15 І, викинувши його за виноградник, убили. Що ж робити ме пан виноградника?

16 Прийде та й вигубить виноградарів сих, і дасть виноградник иншим. Почувши ж, сказали: Борони Боже!

17 Він же, поглянувши на них, рече: Що ж се написано? Камінь, що відкинули будівничі, сей став ся головою угла?

18 Всякий, хто впаде на той камінь, розібєть ся, на кого ж він упаде, розітре його.

19 І шукали архиєреї та письменники наложити на Него руки тієї години, та боялись народу; зрозуміли бо, що до них приповість сю сказав.

20 І, назираючи Його, післали підглядників, що видавали себе за праведних, щоб схопити Його на слові та віддати старшинї та властї ігемоновій.

21 І питали вони Його, кажучи: Учителю, знаємо, що право говориш, і навчаєш, і не дивиш ся на лице, а по правдї на путь Божий наставляєш.

22 Годить ся нам кесареві данину давати, чи нї?

23 Постерігши ж їх підступ, рече до них: Що мене спокушуєте?

24 Покажіть менї денария. Чиє має обличчє і надпись? Озвавши ся ж сказали: Кесареве.

25 Він же рече їм: Оддайте ж оце кесареве кесареві, а Боже Богові.

26 І не могли вони схопити Його на слові перед народом; і, дивуючись одповіддю Його, мовчали.

27 Приступивши ж тодї деякі з Садукеїв, котрі перечять, що є воскресеннє, питали Його,

28 говорячи: Учителю, Мойсей написав нам: Коли чий брат умре, мавши жінку, й сей бездїтний умре, щоб узяв брат його жінку й воскресив насїннє братові своєму.

29 Сїм оце братів було; й первий, взявши жінку, умер бездїтний.

30 І взяв другий жінку, та й сей умер бездїтний.

31 І третій узяв її, та й не зоставили дїтей, і повмирали.

32 Опісля ж усїх умерла й жінка.

33 Оце ж у воскресенню кому з них буде жінкою? сїм бо мали її за жінку.

34 І відказуючи рече їм Ісус: Сини сьвіту сього женять ся й видають заміж:

35 которі ж удостоють ся дождати віку того й воскресення з мертвих, ті нї женять ся анї віддають заміж:

36 бо анї вмерти не можуть, рівні бо ангелам і сини вони Божі, воскресення синами бувши.

37 А що встають мертві, то й Мойсей показав коло купини, як зве Господа Богом Авраама, й Богом Ісаака, й Богом Якова.

38 Бог же не мертвих, а живих, всї бо Йому живуть.

39 Озвавши ся ж деякі з письменників, казали: Учителю, добре глаголав єси.

40 І більш не сьміли питати Його нї про що.

41 Рече ж до них: Як се кажуть, що Христос син Давидів?

42 А сам Давид говорить у книзї псальм: Рече Господь Господеві моєму: Сиди по правицї в мене,

43 доки положу ворогів Твоїх підніжком ніг твоїх.

44 Давид оце Господом Його зве: як же Він син Його?

45 Як же слухав увесь народ, рече ученикам своїм:

46 Остерегайтесь письменників, що бажають ходити в шатах, та люблять витання на торгах, та перві сїдалища по школах, та перві місця на бенкетах;

47 що жеруть доми вдовиць, і для виду довго молять ся. Сї приймуть ще тяжчий осуд.


Вiд Луки 21

1 Поглянувши ж побачив, як кидали дари свої в скарбону заможні.

2 Побачив же й одну вдовицю вбогу, що кидала туди дві лепти.

3 І рече: Правдиво глаголю вам, що вдовиця вбога ся більш усїх укинула:

4 всї бо ті з достатку свого кидали у дари Божі, ся ж з недостатку свого увесь прожиток свій, що мала, вкинула.

5 І як деякі говорили про церкву, що каміннєм красним та посьвятами украшена, рече:

6 Із сього, що бачите, прийдуть днї, в котрі не зоставить ся камінь на каменї, щоб не зруйновано.

7 Питали ж Його, кажучи: Учителю, коли ж се буде? й що за ознака, коли се має стати ся?

8 Він же рече: Гледїть, щоб не були зведені; многі бо прийдуть в імя моє, кажучи: Що се я. А час приближив ся; не йдїть же за ними.

9 Як же почуєте про войни та ворохобнї, не полохайтесь; мусить бо перш се статись; тільки ж не зараз конець.

10 Тодї рече їм: Устане нарід на нарід і царство на царство,

11 і трус великий по місцях, і голоднеча, й помір буде, й страхи, й ознаки з неба великі будуть.

12 Та перш того всього наложать на вас руки свої і гонити муть, видаючи в школи й темницї, і водячи перед царі та ігемони задля імя мого.

13 І станеть ся воно вам на сьвідкуваннє.

14 Постановіть же в серцях ваших наперед, не готовитись відказувати:

15 я бо дам вам уста й премудрість, котрій не здолїють противитись, анї встояти усї противники ваші.

16 Будете ж видавані й від родителїв, і братів, і родини, й приятелїв: і вбивати муть деяких з вас.

17 І будете ненавиджені від усїх задля імя мого.

18 Та й волосина з голови вашої не загине.

19 У терпінню вашому осягнїть душі ваші.

20 Як же побачите, що обгорнуто таборами Єрусалим, тодї знайте, що наближило ся спустїннє його.

21 Тодї, хто в Юдеї, нехай біжять у гори; а хто в серединї в йому, нехай виходять; а ті, що по селах, нехай не ввіходять у него.

22 Бо се днї мести, щоб справдилось усе написане.

23 Горе ж важким і годуючим у ті днї! буде бо біда велика на землї, і гнїв на народї сьому.

24 І поляжуть від гострого меча, й позаймані будуть у полонь до всїх поган; і топтати муть Єрусалим погане, доки сповнять ся часи поган.

25 І будуть ознаки на сонцї, й місяцї, й зорях, а на землї переполох народів у заколотї; як зареве море та филї.

26 І омертвіють люде від страху та дожидання того, що прийде на вселенну: сили бо небесні захитають ся.

27 І тодї побачять Сина чоловічого, йдучого на хмарі з силою і славою великою.

28 Як же зачне се дїятись, випростуйтесь і підіймайте голови ваші; бо наближилось викупленнє ваше.

29 І сказав приповість їм: Бачте смоківницю і всякі дерева:

30 Як розпукують ся вже, бачивши самі розумієте, що вже близько лїто.

31 Так і ви, коли побачите, як се станеть ся, знайте, що близько царство Боже.

32 Істино глаголю вам: Ще не перейде рід сей, доки все станеть ся.

33 Небо й земля перейде, слова ж мої не перейдуть.

34 Остерегайте ся ж, щоб часом не обтягчились ваші серця прожорством, та пянством, та журбою життя сього, й щоб несподївано на вас не настиг день той.

35 Бо, як сїтка, впаде на всїх, що живуть на лицї всієї землї.

36 Пильнуйте, по всяк час молячись, щоб удостоїли ся втекти від того всього, що має статись, і станути перед Сином чоловічим.

37 Навчав же днями в церкві, ночами ж виходячи, пробував на горі, званій Оливною.

38 Усї ж люде сходились рано до Него в церкву слухати Його.


Вiд Луки 22

1 Наближало ся ж сьвято опрісноків, зване пасха.

2 І шукали архиєреї та письменники, як би погубити Його; боялись бо народу.

3 Ввійшов же сатана в Юду, на прізвище Іскариоцького, що був з числа дванайцяти.

4 І пійшовши говорив з архиєреями та воєводами, як Його зрадити їм.

5 І зрадїли вони, й вмовились йому срібла дати.

6 І обіцяв ся, і шукав нагоди, щоб видати Його їм потай народу.

7 Прийшов же день опрісноків, як треба було колоти пасхове ягня.

8 І післав Петра та Йоана, глаголючи: Йдїть та приготовте нам пасху їсти.

9 Вони ж сказали Йому: Де хочеш, щоб приготовити?

10 Він же рече їм: Ось, як увійдете в город, зустріне вас чоловік, глек води несучи. Йдїть слїдом за ним у господу, куди ввійде.

11 І скажіть господареві дому: Каже тобі учитель: Де сьвітлиця, щоб пасху з учениками моїми їсти?

12 І той вам покаже гірницю велику застелену; там приготовте.

13 Пійшовши ж знайшли, як сказав їм, і приготовили пасху.

14 І, як настала година, сїв Він, й дванайцять апостолів з Ним.

15 І рече до них: Бажаннєм забажав я сю пасху їсти з вами, перш нїж прийму муки:

16 глаголю бо вам: Що більш не їсти му її, доки сповнить ся в царстві Божому.

17 І, взявши чашу, й оддавши хвалу, рече: Прийміть се та подїлить собі:

18 глаголю бо вам: Що не пити му вже від плоду винограднього, доки царство Боже прийде.

19 І, взявши хлїб, та оддавши хвалу, переломив, і дав їм, глаголючи: Се єсть тїло моє, що за вас даєть ся. Се чинїть на мій спомин.

20 Так само й чашу після вечері, глаголючи: Ся чаша новий завіт у крові моїй, що за вас пролита буде.

21 Та ось рука зрадника мого зо мною на столї.

22 Син то чоловічий іде, як постановлено наперед, тільки ж горе чоловікові тому, що зрадить Його!

23 І стали вони перепитуватись між собою, хто б з них був, що се має зробити.

24 Постало ж і змаганнє між ними, хто з них здаєть ся бути більшим.

25 Він же рече їм: Царі в поган панують над ними, й ті, що власть над ними мають, добродїями звуть ся.

26 Ви ж не так: тільки ж найбільший між вами нехай буде як найменший, і хто старший - як слуга.

27 Хто бо більший: хто за столом, чи хто послугує? хиба не хто за столом? я ж між вами, як слуга.

28 Ви ж пробували зо мною в спокусах моїх.

29 І я завітую вам, як завітував менї Отець мій, царство,

30 щоб їли й пили за столом моїм у царстві моєму, і сидїли на престолах, судячи дванайцять родів Ізраїлевих.

31 Рече ж Господь: Симоне, Симоне, ось сатана жадав собі вас, щоб просївати, як пшеницю;

32 я ж молив ся за тебе, щоб не поменшала віра твоя, і ти колись, навернувшись, утверди братів твоїх.

33 Він же каже Йому: Господи, з Тобою готов я і в темницю, і на смерть іти.

34 Він же рече: Глаголю тобі, Петре, не запіє сьогоднї півень, перш нїж тричі відречеш ся, що не знаєш мене.

35 І рече їм: Як посилав вас я без сакви, й торбини, й обувя, чи чого недоставало вам? Вони ж казали: Нїчого.

36 Рече тодї їм: А тепер хто має сакву, нехай бере так само й торбину: а хто не має, нехай продасть одежу, та купить меч.

37 Глаголю бо вам, що ще й се написане мусить справдитись на менї: І з беззаконними полїчено його: бо все про мене сповняєть ся.

38 Вони ж сказали: Господи, ось мечів тут два. Він же рече їм: Доволї.

39 І вийшовши пійшов по звичаю на гору Оливну; ійшли ж слїдом за Ним і ученики Його.

40 Прибувши ж на місце, рече їм: Молїть ся, щоб не ввійти в спокусу.

41 А сам відступив од них, так як кинути каменем, і, приклонивши колїна, молив ся,

42 глаголючи: Отче, коли хочеш, мимо неси чашу сю від мене: тільки ж не моя воля, а Твоя нехай буде.

43 Явив ся ж Йому ангел з неба, підкріпляючи Його.

44 І, бувши в смертній боротьбі, ще пильнїще молив ся; був же піт Його як каплї крови, каплючі на землю.

45 І, вставши від молитви, й прийшовши до учеників своїх, знайшов їх сплячих від смутку,

46 і рече їм: Чого спите? уставши молїть ся, щоб не ввійшли в спокусу.

47 Ще ж Він промовляв, ось народ і званий Юда, один з дванайцяти, йшов поперед них, і приступив до Ісуса, поцїлувати Його.

48 Ісус же рече йому: Юдо, цїлуваннєм Сина чоловічого зраджуєш?

49 Бачивши ж ті, що коло Него, до чого доходить, казали Йому: Господи, чи вдарити нам мечем?

50 І вдарив один хтось із них слугу архиєрейського, та й відтяв йому ухо праве.

51 І озвавшись Ісус, рече: Оставте аж до сього. І, приторкнувшись до уха його, сцїлив його.

52 Рече ж Ісус до прийшовших на Него архиєреїв і воєвод, і церковних старших: Як на розбійника ви прийшли з мечами та киями?

53 Як що-дня був я з вами в церкві, не простягали рук на мене; та се ваша година й власть темряви.

54 Узявши ж Його, повели, й привели Його в двір архиєрейський. Петр же йшов слїдом оддалеки.

55 Як же запалили огонь серед двора та посїдали вкупі, сїв і Петр серед них.

56 Побачивши ж Його одна служниця, як сидїв коло сьвітла, й, придивляючись на него, сказала: І сей з Ним був.

57 Він же одрік ся Його, кажучи: Жінко, не знаю Його.

58 А згодя другий, побачивши його, сказав: І ти з них єси. Петр же каже: Чоловіче, нї.

59 І мало що не через одну годину, инший хтось ствердив, кажучи: Справдї і сей з Ним був, бо й Галилеєць він.

60 Каже Петр: Чоловіче, не знаю, що кажеш. І зараз, як ще говорив він, запіяв півень.

61 І обернувшись Господь, поглянув на Петра. І згадав Петр слово Господнє, як глаголав йому: Що перш нїж півень запіє, відречеш ся мене тричі.

62 І вийшовши геть Петр, заплакав гірко.

63 А чоловіки, що держали Ісуса, насьміхались із Него, бючи.

64 І, закривши Його, били в лице Його, та й питали Його, кажучи: Проречи, хто вдарив Тебе.

65 І иншого багато, хуливши, казали на Него.

66 А як настав день, зібралась старшина людська, та архиєреї і письменники, та й повели Його в раду свою, кажучи:

67 Чи Ти єси Христос? скажи нам. Рече ж їм: Коли вам скажу, не піймете віри;

68 коли ж і спитаю вас, не відповісте менї й не відпустите.

69 Від нинї сидїти ме Син чоловічий по правицї сили Божої.

70 І сказали всї: То се Ти Син Божий? Він же до них рече: Ви кажете, що се я.

71 Вони ж сказали: На що нам ще сьвідчення? самі бо чули з уст Його.


Вiд Луки 23

1 І вставши все множество їх, повели Його до Пилата.

2 І стали винувати Його, кажучи: Сього знайшли ми, що розвертає народ і забороняє кесареві данину давати, та й каже, що Він Христос-цар.

3 Пилат же спитав Його, кажучи: Чи Ти цар Жидівський? Він же, озвавшись до него, рече: Ти кажеш.

4 Пилат же сказав до архиєреїв і до народу: Нїякої не знаходжу вини в чоловікові сьому.

5 Вони ж намагали, говорячи: Що бунтує народ, навчаючи по всїй Юдеї, почавши від Галилеї аж посї.

6 Пилат же, почувши про Галилею, спитав, чи чоловік не Галилеєць,

7 і, довідавшись, що Він присуду Іродового, післав Його до Ірода, що також був у Єрусалимі тими днями.

8 Ірод же, побачивши Ісуса, зрадїв вельми; бажав бо здавна бачити Його; бо чув багато про Него; й сподївав ся яку ознаку бачити, що від Него станеть ся.

9 Питав же Його словами многими; Він же нїчого не відказав йому.

10 Стояли ж архиєреї та письменники, завзято винуючи Його.

11 Зневаживши ж Його Ірод з воїнами своїми та насьміявшись, одягнувши Його в шату ясну, післав Його Пилатові.

12 Стали ж собі другами Пилат та Ірод того дня: жили бо перше, ворогуючи між собою.

13 Пилат же, скликавши архиєреїв та князїв і народ,

14 каже до них: Привели ви менї чоловіка сього, яко розвертаючого народ; і ось я, перед вами питаючи, нїякої не знайшов в чоловікові сьому вини, якими винуєте Його;

15 та й нї Ірод; посилав бо Його до него, й ось нїчого достойного смерти не знайдено в Ньому.

16 То, покаравши, відпущу Його.

17 (Треба ж йому було відпускати їм що-сьвята одного.)

18 Закричали ж вони всї разом, кажучи: Візьми сього, відпусти ж нам Вараву,

19 котрого, за якусь бучу, що сталась у городї, і за убийство, вкинуто в темницю.

20 Знов же Пилат покликнув, хотївши відпустити Ісуса.

21 Вони ж кричали: Розпни, розпни Його!

22 Він же втретє каже до них: Яке ж бо зло зробив сей? Нїякої вини смерти не знайшов я в Йому. То покаравши, випущу Його.

23 Вони ж намагали голосом великим, просячи, Його розпяти. І перемогли голоси їх та архиєрейські.

24 Пилат же присудив, щоб сталось по просьбі їх.

25 Відпустив же їм за бунт і убийство вкинутого в темницю, котрого просили; Ісуса ж видав на їх волю.

26 І як повели Його, то, взявши одного Симона Киринея, ідучого з поля, положили на него хрест нести за Ісусом.

27 Ійшло ж слїдом за Ним велике множество народу й жінок, що голосили й ридали по Йому.

28 І обернувшись до них Ісус, рече: Дочки Єрусалимські, не плачте по менї, а по собі плачте і по дїтях ваших.

29 Бо ось прийдуть днї, коли скажуть: Блаженні неплідні, й утроби, що не родили, й соски, що не годували.

30 Тодї стануть говорити горам: Упадїть на нас, і узгіррям: Покрийте нас.

31 Бо коли зеленому дереву се роблять, то з сухим що станеть ся?

32 Ведено ж і инших двох лиходїїв з Ним на смерть.

33 І, як прийшли на врочище Черепове, там розпяли Його й лиходїїв, одного по правицї, а одного по лївицї.

34 Ісус же рече: Отче, відпусти їм; не знають бо, що роблять.

35 І стояв народ дивлячись. Насьміхали ся ж і старші з ними, кажучи: Инших спасав; нехай спасе й себе, коли се Христос, вибраний Божий.

36 Насьміхали ся ж з Него й воїни, приступаючи й оцет подаючи Йому,

37 і кажучи: Коли Ти єси цар Жидівський, спаси себе.

38 Була ж і надпись над Ним письмом Грецьким та Римським, та Єврейським: Се цар Жидівський.

39 Один же з повішених лиходїїв хулив Його, кажучи: Коли Ти Христос, спаси себе й нас!

40 Озвавши ся ж другий, докорив йому, кажучи: І не боїш ся Бога, коли в такому ж осудї єси?

41 Та ми по правдї; по заслузї бо за те, що коїли, приймаємо; сей же нїчого недоброго не зробив.

42 І сказав до Ісуса: Спогадай мене, Господи, як прийдеш у царство Твоє.

43 І рече йому Ісус: Істино глаголю тобі: Сьогоднї зо мною будеш у раю.

44 Було ж се коло години шестої, і темрява сталась по всїй землї до години девятої.

45 І померкло сонце, й роздерлась завіса церковня посерединї.

46 І покликнувши голосом великим Ісус, рече: Отче, у Твої руки передаю духа мого! й, се промовивши, зітхнув духа.

47 Побачивши ж сотник, що сталось, прославив Бога, кажучи: Справдї, чоловік сей праведний був.

48 І ввесь народ, що зійшов ся на сю дивовижу, побачивши, що сталось, бючи себе в груди, вертав ся.

49 Стояли ж усї знакомі Його оддалеки й жінки, що поприходили слїдом за Ним із Галилеї, дивлячись на се.

50 І ось чоловік, на ймя Йосиф, що був радник, чоловік добрий і праведний,

51 (сей не пристав до ради й дїла їх,) з Ариматеї, города Жидівського, що також сподївавсь царства Божого;

52 сей, прийшовши до Пилата, просив тїла Ісусового.

53 І, знявши Його, обгорнув Його плащеницею, і положив Його у гробі висїченому, де нїколи нїхто не лежав.

54 І був день пятниця, а субота сьвітала.

55 Поприходивши ж слїдом жінки, що прийшли з Галилеї, дивились на гріб, і як положене було тїло Його.

56 І вернувшись наготовили пахощів та мира, а в суботу відпочивали по заповідї.


Вiд Луки 24

1 Первого ж дня тижня, вельми рано, прийшли вони на гріб, несучи, що наготовили, пахощі, і другі з ними.

2 Знайшли ж камінь відкочений від гробу.

3 І ввійшовши не знайшли тїла Господа Ісуса.

4 І сталось, як здумілись вони від сього, ось два чоловіки стояли перед ними в шатах ясних.

5 Як же полякались вони й нахилили лице до землї, рекли до них: Чого шукаєте живого між мертвими?

6 Нема Його тут, а встав. Згадайте, як Він промовляв до вас, ще бувши в Галилеї,

7 глаголючи: Що мусить Син чоловічий бути виданим у руки чоловіків грішників, і бути розпятим, і третього дня воскреснути.

8 І згадали слова Його,

9 і, вернувшись од гробу, сповістили про се все одинайцятьох і всїх инших.

10 Була ж Мария Магдалина, та Йоанна, та Мария Яковова, й инші з ними, що оповідали перед апостолами се.

11 І явились перед ними яко видумка слова їх, і не поняли віри їм.

12 Петр же, вставши, побіг до гробу; й нахилившись побачив тільки полотно, що лежало, й пійшов, сам у собі дивуючись тим, що сталось.

13 І ось двоє з них ійшло того ж дня на село, зване Емаус, гоней з шістьдесять од Єрусалиму.

14 І розмовляли вони між собою про все те, що стало ся.

15 І сталось, як розмовляли вони та перепитувались, і сам Ісус наближившись, ійшов з ними.

16 Очі ж їх були вдержані, щоб не пізнали Його.

17 Рече ж до них: Що се за речі, про котрі розмовляєте між собою йдучи, та сумуєте?

18 Озвав ся ж один, на ймя Клеопа й каже до Него: Хиба Ти один захожий у Єрусалимі, і не знаєш, що стало ся в йому сими днями?

19 І рече їм: Що ж таке? Вони ж сказали Йому: Про Ісуса Назарянина, що був муж пророк, сильний дїлом і словом перед Богом і всїм народом,

20 як видали Його архиєреї та князї наші на суд смертний і розпяли Його.

21 Ми ж уповали, що се Він, що має збавити Ізраїля; а до всього того третїй се день іде сьогоднї, як се стало ся;

22 тільки ж і жінки деякі з наших налякали нас, бувши рано при гробі,

23 і, не знайшовши тїла Його, прийшли оповідуючи, що явленнє ангелів бачили, котрі глаголють, що Він живий.

24 І пійшли деякі з наших до гробу, й знайшли так, як і жінки казали; Його ж не бачили.

25 І рече Він до них: о безумні і лїниві серцем вірувати всьому, що промовили пророки!

26 Чи не мусїв се терпіти Христос і ввійти в славу свою?

27 І, почавши від Мойсея і від усїх пророків, виясняв їм у всїх писаннях про Него.

28 І наближились до села, куди йшли, й Він зробив, нїби хоче йти далїй.

29 Вони ж удержували Його, кажучи: Зостань ся з нами; бо вже надвечір, і нахилив ся день. І ввійшов, щоб зостатись із ними.

30 І сталось, як сидїв Він за столом з ними, взявши хлїб, благословив, і переломивши, подав їм.

31 Їм же відкрились очі, й пізнали вони Його; й став ся Він невидимий їм.

32 І казали вони один до одного: Хиба ж серце наше не горіло в нас, як промовляв до нас у дорозї, і як розкривав нам писання?

33 І, вставши тієї ж години, вернулись у Єрусалим і знайшли згромаджених одинайцять, і тих, що були з ними,

34 як говорили: Що встав Господь справдї і явив ся Симонові.

35 І розповіли вони, що сталось у дорозї, і як пізнали Його в ламанню хлїба.

36 Як же се вони говорили, сам Ісус став посеред них, і рече їм: Упокій вам.

37 Вони ж, полякавшись і перестрашившись, думали, що духа бачять.

38 І рече їм: Чого стрівожились? і чого думки встають у серцях ваших?

39 Дивіть ся на руки мої і ноги мої, що се сам я. Дотикайтесь мене й вбачайте; бо дух тїла й костей не має, як бачите, що я маю.

40 І, се глаголючи, показав їм руки й ноги.

41 Ще ж як не поняли вони віри з радощів та дивувались, рече їм: Маєте що їсти тут?

42 Вони ж Йому подали риби печеної частину та медового стільника (крижку).

43 І взявши, їв перед ними.

44 Рече ж їм: Оце ж слова, що глаголав я до вас, ще бувши з вами, що мусить справдити ся все, писане в законї Мойсейовому, й пророках, і псальмах про мене.

45 Тодї розкрив їм розум розуміти писання,

46 і рече їм: Що так написано й так треба було терпіти Христу й воскреснути з мертвих третього дня;

47 і проповідуватись в імя Його покаянню і відпущенню гріхів між усїма народами, почавши від Єрусалиму.

48 Ви ж сьвідки сього.

49 І ось я посилаю обітуваннє Отця мого на вас; ви ж сидїть у городї Єрусалимі, поки одягнетесь силою звиш.

50 І вивів їх геть аж до Витаниї, і, знявши руки свої, благословив їх.

51 І сталось, як благословляв їх, одступив од них і вознїс ся на небо.

52 Вони ж, поклонившись Йому, вернулись у Єрусалим, з радощами великими;

53 і пробували раз у раз у церкві, хвалячи й благословлячи Бога. Амінь.